Постанова № 75540374, 25.07.2018, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №478/1256/17 25.07.2018

Єдиний унікальний номер судової справи 478/1256/17

Номер провадження 22-ц/784/931/18

Доповідач апеляційного суду ОСОБА_1

Категорія 27

Постанова

Іменем України

25 липня 2018 року місто Миколаїв

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Миколаївської області в складі:

головуючого Серебрякової Т.В.,

суддів: Колосовського С.Ю., Ямкової О.О.,

з секретарем судового засідання Горенко Ю.В.,

за участі: представника відповідача ОСОБА_2 – ОСОБА_3,

переглянувши у відкритому судовому засіданні за апеляційною скаргою ОСОБА_2 рішення, яке ухвалено Казанківським районним судом Миколаївської області під головуванням судді Іщенко Х.В., в приміщенні цього ж суду 23 березня 2018 року о 12 годині 59 хвилин, у цивільній справі за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про стягнення кредитної заборгованості,

УСТАНОВИЛА:

У серпні 2017 року Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк») звернулось до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення кредитної заборгованості.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 18 квітня 2008 року між Закритим акціонерним товариством Комерційний банк «ПриватБанк», правонаступником якого є ПАТ КБ «ПриватБанк», і ОСОБА_2 укладено кредитний договір №NKKZGA00000021, за умовами якого банк надав позичальнику кредит в сумі 82 995 грн., зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 16.08% річних на суму залишку заборгованості за кредитом, зі строком повернення кредитних коштів 18 квітня 2028 року.

Взятий на себе обов’язок банк виконав належним чином, в той час, як позичальник ОСОБА_2 належним чином своїх договірних зобов’язань не дотримала, у зв’язку із чим станом на 31 липня 2017 року утворилась заборгованість в загальному розмірі 560 326 грн. 95 коп., з яких: 70 474 грн. 20 коп. - заборгованість за кредитом, 127 322 грн. 46 коп. - заборгованість по процентам за користування кредитом, 2 597 грн. 71 коп. - заборгованість по комісії за користування кредитом, 359 932 грн. 58 коп. – пеня за несвоєчасне виконання зобов’язань за договором.

Посилаючись на викладені обставини, а також на те, що законодавством не передбачено обов’язок кредитора вимагати від боржника повернення повної суми заборгованості, ПАТ КБ «ПриватБанк» просило стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за кредитним договором №NKKZGA00000021 від 18 квітня 2008 року у загальному розмірі 106 000 грн., з яких: 70 474 грн. 20 коп. - заборгованість за кредитом, 35 525 грн. 80 коп. - заборгованість по процентам за користування кредитом.

Представник відповідача ОСОБА_2 – ОСОБА_3 проти задоволення позовних вимог заперечував. Зазначав, що у забезпечення виконання умов спірного договору, між Закритим акціонерним товариством Комерційний банк «ПриватБанк», правонаступником якого є ПАТ КБ «ПриватБанк», та ОСОБА_4 було укладено іпотечний договір, за умовами якого остання передала в іпотеку банку належне їй на праві власності нерухоме майно, а саме: житловий будинок №6 по вулиці Пархоменко в смт. Казанка Миколаївської області. Рішенням Казанківського районного суду Миколаївської області від 24 травня 2013 року в рахунок погашення заборгованості за кредитом №NKKZGA00000021 від 18 квітня 2008 року в розмірі 205 272 грн. 87 коп. звернуто стягнення на вищезазначений будинок. За такого, як на думку представника відповідача, позовні вимоги ПАТ КБ «ПриватБанк» задоволенню не підлягають. Також звернуто увагу на те, що банком пропущено позовну давність.

Рішенням Казанківського районного суду Миколаївської області від 23 березня 2018 року позов ПАТ КБ «ПриватБанк» задоволено в повному обсязі.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» суму заборгованості у загальному розмірі 106 000 грн. за кредитним договором №NKKZGA00000021 від 18 квітня 2008 року та 1 600 грн. на відшкодування судового збору.

В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_2 посилаючись на невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи та порушення норм матеріального права, просила рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволені позовних вимог відмовити в повному обсязі.

Згідно ч.ч.1,2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про часткове задоволення апеляційної скарги, з огляду на таке.

Відповідно до частин 1,2,5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судове рішення суду першої інстанції таким вимогам відповідає не в повному обсязі.

Так, рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що відповідач договірні зобов'язання з повернення кредиту належним чином не виконує, внаслідок чого утворилась кредитна заборгованість, яка підлягає стягненню в судовому порядку.

Колегія суддів не в повному обсязі погоджується з таким висновком суду.

Відповідно до ч.6 ст.147 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», у разі ліквідації суду, що здійснює правосуддя на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (відповідних адміністративно-територіальних одиниць), та утворення нового суду, який забезпечує здійснення правосуддя на цій території, суд, що ліквідується, припиняє здійснення правосуддя з дня опублікування в газеті «Голос України» повідомлення голови новоутвореного суду про початок роботи новоутвореного суду.

Згідно п.3 Розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій та статус суддів», апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах. Такі апеляційні суди у відповідних апеляційних округах мають бути утворені та розпочати здійснювати правосуддя не пізніше трьох років з дня набрання чинності цим Законом.

Відповідно до п.8 Розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України в редакції Закону України №2147 - VІІІ від 03 жовтня 2017 року, до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

Забезпечення кожному права на справедливий суд та реалізація права особи на судовий захист мають здійснюватися з урахуванням норм Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також практики Європейського суду з прав людини, які відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року за №3477-IV застосовуються судами при розгляді справ як джерело права.

За змістом п.1 ст.6, ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР, кожен має право на розгляд його справи упродовж розумного строку судом, який вирішить спір щодо його прав та обов’язків цивільного характеру.

Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Відповідно до ст.ст.1,3 ЦК України, ст.ст.2,4-5,12-13,19 ЦПК України, завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави, що виникають з цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також справ, розгляд яких, в порядку цивільного судочинства, прямо передбачено законом.

При цьому, в порядку цивільного судочинства, виходячи із його загальних засад про неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини; судовий захист цивільного права та інтересу; справедливість, добросовісність та розумність, перш за все регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

Кожна особа, а у випадках, встановлених законом, органи та особи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси, мають право в порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів; або прав, свобод та інтересів інших осіб, інтереси яких вони захищають, державних чи суспільних інтересів.

Частина 1 ст.15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (ч.2 ст.15 ЦК України).

Так, за ст.11 ЦК України, цивільні права та обов’язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов’язки.

Договір, в тому числі і договір кредиту, є підставою виникнення цивільних прав та обов’язків.

В силу ст.ст.509,525-526,598,610,611,622 ЦК України зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.

Зобов’язання виникають з підстав, встановлених ст.11 ЦК України.

Зобов’язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості і виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Сторони по зобов’язанню повинні сприяти одна одній у належному його виконанні, а у разі виникнення труднощів у однієї із сторін - всіляко сприяти зменшенню збитків.

Одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зобов’язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Особа, яка порушила зобов’язання (не виконала його, або виконала з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання) повинна нести негативні наслідки такої поведінки, а саме, сплатити в межах позовної давності неустойку і відшкодувати збитки.

При цьому, сторона не звільняється від виконання зобов’язання в натурі.

Зазначене у повній мірі стосується і кредитних зобов’язань, які не виконані належним чином.

Відповідно до ч.1 ст.1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти.

До відносин за кредитним договором застосовуються положення щодо договору позики, якщо інше не встановлено законом і не випливає із суті кредитного договору.

Згідно із ч.1 ст.1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюється договором.

Відповідно до ст.1056-1 ЦК України процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором.

Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку кредитного договору. Встановлений договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшено банком в односторонньому порядку. Умова договору щодо права банку змінювати розмір фіксованої процентної ставки в односторонньому порядку є нікчемною.

За правилами ч.1 ст.1049 і ст.1050 ЦК України позичальник зобов’язаний повернути позикодавцеві кредит у строк та порядок, що встановлені договором.

В разі несвоєчасного повернення коштів він не звільняється від обов’язку виконання зобов’язання, при цьому кредитодавець має право вимагати від позичальника достроково повернути всю суму кредиту та внести інші платежі, передбачені договором.

Згідно вимог ст.526 ЦК України, зобов’язання має виконуватися належним чином, згідно умов договору та у строки передбачені цим договором.

За змістом ст.611 ЦК України в разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов’язання внаслідок односторонньої відмови від зобов’язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов'язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди.

Статтею 546 ЦК України передбачено, що виконання зобов’язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

З матеріалів справи убачається, що між Закритим акціонерним товариством Комерційний банк «ПриватБанк», правонаступником якого є ПАТ КБ «ПриватБанк», і ОСОБА_2 у простій письмовій формі укладено кредитний договір №NKKZGA00000021 від 18 квітня 2008 року, за умовами якого банк надав позичальнику кредит в сумі 82 995 грн., з яких: 65 000 грн. - на споживчі цілі; 1 300 грн. - для оплати винагороди за надання фінансового інструменту у момент надання кредиту; 470 грн. - страхування майна; 325 грн. - особисте страхування; 15 900 грн. – сплата страхових платежів.

Сторони узгодили, що позичальник сплачує відсотки за користування кредитом у розмірі 16.08% річних (1.34% на місяць) і зобов’язується повернути кредитні кошти банку в строк до 18 квітня 2028 року.

Згідно п.2.2.10 договору, позичальник зобов’язується при настанні випадків, передбачених п.2.3.3 даного договору, достроково погасити заборгованість перед банком в повному обсязі.

Одним з випадків, передбаченим п.2.3.3 договору є порушення позичальником зобов’язань, передбачених умовами даного Договору.

Сторони кредитного договору в п.5.5 цього правочину дійшли згоди щодо збільшення позовної давності до 5 років за вимогами про стягнення боргу, процентів та штрафних санкцій.

Згідно розрахунку наданого банком, станом на 31 липня 2017 року ОСОБА_2 має заборгованість в загальному розмірі 560 326 грн. 95 коп., з яких: 70 474 грн. 20 коп. - заборгованість за кредитом, 127 322 грн. 46 коп. - заборгованість по процентам за користування кредитом, 2 597 грн. 71 коп. - заборгованість по комісії за користування кредитом, 359 932 грн. 58 коп. - заборгованість за пенею (а.с.3-6).

Факт неналежного виконання кредитних зобов’язань відповідачем не спростовано. Наявність кредитної заборгованості, а також розрахунок боргу та його складові відповідач не оспорює.

Отже, проводячи оцінку поданих сторонами доказів, суд першої інстанції, з урахуванням мети правочину, відносин між сторонами, поведінки сторін та обставин, що мають значення, правильно вважав, що між сторонами був укладений договір про надання кредиту, що свідчить про наявність між сторонами кредитних правовідносин, а тому виходячи із факту порушення позичальником зобов’язань по обумовленому договору, дійшов вірного висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог позивача та обґрунтовано поклав на позичальника обов’язок відшкодувати банку заборгованість за договором.

Разом з тим, колегія суддів не погоджується із визначеним районним судом розміром заборгованості за кредитним договором.

Так, виконання кредитних зобов’язань забезпечено нотаріально посвідченим іпотечним договором від 18 квітня 2008 року.

За умовами вищевказаного іпотечного договору житловий будинок з усіма надвірними будівлями і спорудами, що знаходиться в смт. Казанка Казанківського району Миколаївської області по вулиці Пархоменка, №6 переданий в іпотеку банку.

У зв’язку з невиконанням позичальником зобов'язань за кредитним договором у нього утворилась заборгованість перед ПАТ КБ «ПриватБанк».

В добровільному порядку відповідач ОСОБА_2 заборгованість за кредитним договором не сплатила, у зв'язку з чим, банк звернувся до суду із позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Рішенням Казанківського районного суду Миколаївської області від 24 травня 2013 року позов задоволено частково.

В рахунок погашення заборгованості за кредитним договором №NKKZGA00000021 від 18 квітня 2008 року, укладеним між ЗАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_2 в розмірі 205 272 грн. 87 коп., з яких 68 425 грн. – заборгованість за кредитом, 69 938 грн. 83 коп. - заборгованість за відсотками, 1 135 грн. 78 коп. - заборгованість з комісії, 65 773 грн. 26 коп. - заборгованість з пені, звернуто стягнення відповідно до іпотечного договору, на житловий будинок №6 з усіма надвірними будівлями та спорудами, що знаходиться по вулиці Пархоменка в смт. Казанка Миколаївської області, застосувавши процедуру шляхом надання іпотекодержателю права на продаж предмету іпотеки будь- якій особі – покупцеві.

Судове рішення набрало законної сили, але станом на 19 липня 2018 року іпотечне майно не продано (а.с.118).

При вирішенні питання щодо звернення стягнення на предмет іпотеки судом була визначена сума заборгованості, зокрема, сума заборгованості за основною сумою кредиту, що становила 68 425 грн. та яка і підлягає стягненню з відповідача в рахунок повернення боргу, а також проценти за користування кредитними коштами в межах заявлених позовних вимог.

Виходячи з викладеного, колегія суддів дійшла висновку про помилковість розрахунку суду першої інстанції щодо розміру заборгованості основної суми кредиту, у зв’язку з чим рішення суду на підставі п.1 ч.1 ст.376 ЦПК України підлягає зміні шляхом стягнення з відповідача ОСОБА_2 на користь позивача ОСОБА_5 товариства Комерційний банк «ПриватБанк» (з 21 травня 2018 року відбулась зміна найменування юридичної особи) кредитної заборгованості у загальному розмірі 103 950 грн. 80 коп.

Щодо доводів апеляційної скарги про застосування наслідків спливу позовної давності, то колегія суддів виходить з наступного .

У ст.253 ЦК України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Згідно зі ст.256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до ст.257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

При цьому у ч.1 ст.261 ЦК України передбачено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Згідно з ч.ч.1,2 ст.264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку.

Позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач.

Аналіз зазначеної норми права указує про те, що у разі визнання боргу чи пред'явлення особою позову до боржника позовна давність переривається.

При вирішенні цього питання колегія суддів виходить з наступного.

У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем умов кредитного договору, банк 12 серпня 2011 року надіслав позичальнику вимогу про дострокове погашення заборгованості за кредитом в повному обсязі, відповідно до якої запропонував боржнику в тридцятиденний строк з дня отримання вимоги, достроково повернути кредит, сплатити проценти та штрафні санкції, чим відповідно до ст.1050 ЦК України змінив строк виконання основного зобов'язання.

В межах позовної давності, 29 листопада 2012 року ПАТ КБ «ПриватБанк» звернулося до суду із позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки (у даній справі позичальник ОСОБА_2 була залучена до участі у справ в якості правонаступника відповідача ОСОБА_4О.), в результаті чого, сталось переривання перебігу позовної давності (ч.2 ст.264 ЦК України) та початок перебігу позовної давності заново почався наступного дня після вказаного звернення до суду (ч.3 ст.264 ЦК України), тобто з листопада 2012 року.

Таким чином, право на звернення до суду щодо захисту своїх порушених прав у банку виникло у листопаді 2012 року і саме з цього часу слід відраховувати початок перебігу позовної давності. Позивач звернувся з даним позовом до суду 13 серпня 2017 року, тобто в межах позовної давності та з врахуванням положень п.п.5.5 кредитного договору щодо збільшення позовної давності до 5 років, тому підстав для застосування наслідків спливу позовної давності немає.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга в межах її доводів, на підставі ст.376 ЦПК України, підлягає частковому задоволенню.

Керуючись ст.ст.367,374,376,381,382 ЦПК України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 – задовольнити частково.

Рішення Казанківського районного суду Миколаївської області від 23 березня 2018 року – змінити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_5 товариства Комерційний банк «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором №NKKZGA00000021 від 18 квітня 2008 року, яка виникла станом на 31 липня 2017 року та складає 103 950 (сто три тисячі дев’ятсот п’ятдесят) грн. 80 коп., з яких: 68 425 (шістдесят вісім тисяч чотириста двадцять п’ять) грн. - заборгованість за основною сумою кредиту, та 35 525 (тридцять п’ять тисяч п’ятсот двадцять п’ять) грн. 80 коп. - заборгованість за процентами за користування кредитними коштами.

В решті судове рішення залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення у випадках та з підстав, передбачених ст.389 ЦПК України.

Головуючий Т.В. Серебрякова

Судді: С.Ю. Колосовський

ОСОБА_6

Повний текст судового рішення

складено 26липня 2018 року