Рішення № 75539526, 25.07.2018, Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 липня 2018 року м. ПолтаваСправа № 816/2138/18

Полтавський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Єресько Л.О., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження справу в письмовому провадженні за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Кобеляцького об'єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.

В С Т А Н О В И В:

20 червня 2018 року ОСОБА_1 /надалі – позивач, ОСОБА_1І./ звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Кобеляцьке об'єднане управління Пенсійного фонду України Полтавської області /надалі – відповідач, Кобеляцьке ОУ ПФУ/, в якій просить:

- визнати протиправною бездіяльність Кобеляцького ОУ ПФУ щодо невиплати пенсії з 01.05.2017р.;

- зобов'язати управління Кобеляцького ОУ ПФУ відновити нарахування та виплату пенсії, починаючи з дня припинення (з 01.05.2017р.).

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач порушив його право на пенсійне забезпечення, гарантоване ст. 46 Конституції України, а саме припинив виплату пенсії позивачу як внутрішньо переміщеній особі з підстав не передбачених ст. 49 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".

Ухвалою суду від 25.06.2018 відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників (у письмовому провадженні).

16.07.2018 судом одержано відзив Кобеляцького об’єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області на позов, у якому представник відповідача просив у задоволенні позовних вимог відмовити повністю. Припинення виплати пенсії позивачу відповідач обґрунтував виконанням приписів постанов КМУ від 05.11.2014 № 637 "Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам" та від 08.06.2016 № 365 "Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам".

За змістом частини 3 статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України у справах, визначених частиною першою цієї статті, заявами по суті справи є позов та відзив.

Відповідно до вимог статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України справу розглянуто у порядку письмового провадження, у зв'язку з чим на підставі частини четвертої статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України фіксування судового засідання технічними засобами не здійснювалось.

Дослідивши письмові докази і письмові пояснення сторін, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступні обставини.

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, є громадянином України, що підтверджено копією паспорта серії ЕК 602359 /а.с. 9/.

Позивач є пенсіонером за віком, про що свідчить копія його пенсійного посвідчення № 1081827454 /а.с. 10/.

Залученою до матеріалів справи копією довідки управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Новосанжарської районної адміністрації від 18.12.2014 № НОМЕР_1 підтверджено, що позивач є внутрішньо переміщеною особою з м. Алчевськ, Луганська область до с. Руденківка, с. Клюсівка /а.с. 11/, до якої внесено виправлення в найменуванні контактної адреси на АДРЕСА_1.

З 2014 року електронна пенсійна справа позивача перебуває на обліку у відповідача та до травня 2017 року позивач отримував пенсію за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", що не заперечується відповідачем.

З 01.05.2017 відповідачем припинено виплату пенсії позивачу на підставі рішення Комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам від 30.03.2017 № 77 /а.с. 26/.

Не погодившись з бездіяльністю відповідача щодо невиплати пенсії за віком, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним відносинам та відповідним доводам сторін, суд виходить із такого.

Статтею 46 Конституція України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

З 22.11.2014 року набрав чинності Закон України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" від 20.10.2014 № 1706-VII, яким відповідно до Конституції та законів України, міжнародних договорів України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, закріплені гарантії для внутрішньо переміщених осіб.

Зокрема, відповідно до ст. 7 цього Закону, для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав на пенсійне забезпечення, на отримання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України. Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв'язання проблем, пов'язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам. Громадянин пенсійного віку, особа з інвалідністю, дитина-інвалід та інша особа, яка перебуває у складних життєвих обставинах, яких зареєстровано внутрішньо переміщеними особами, мають право на отримання соціальних послуг відповідно до законодавства України за місцем реєстрації фактичного місця проживання такої внутрішньо переміщеної особи.

У пункті 1 постанови КМУ від 05.11.2014 № 637 "Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам" встановлено, що призначення та продовження виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення, надання соціальних послуг за рахунок коштів державного бюджету та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування внутрішньо переміщеним особам здійснюються за місцем перебування таких осіб на обліку, що підтверджується довідкою, виданою згідно з Порядком оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженим постановою КМУ від 01.10.2014 № 509.

Виплата (продовження виплати) пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення (далі - соціальні виплати), що призначені зазначеним особам, здійснюється виключно через рахунки та мережу установ і пристроїв публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України".

Тобто, за приписами наведеної норми умовами призначення та продовження виплати пенсій внутрішньо переміщеним особам є: знаходження внутрішньо переміщених осіб на обліку місця перебування, що підтверджується довідкою; наявність рахунку в установі ПАТ "Державний ощадний банк".

Згідно п.6 Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженого постановою КМУ від 01.10.2014 № 509 (в редакції Постанови КМУ від 08.06.2016 № 352) (далі Порядок №509) довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 Закону та абзацом шостим цього пункту.

Довідка, видана до 20 червня 2016 року, яка не скасована і строк дії якої не закінчився, є дійсною та діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 Закону.

Судом встановлено, що довідка про взяття позивача на облік як особу, переміщену з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції, є дійсною.

Відповідно ст. 12 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" підставою для скасування дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи та внесення відомостей про це в Єдину інформаційну базу даних про внутрішньо переміщених осіб є обставини, за яких внутрішньо переміщена особа: 1) подала заяву про відмову від довідки; 2) скоїла злочин: дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади; посягання на територіальну цілісність і недоторканність України; терористичний акт; втягнення у вчинення терористичного акту; публічні заклики до вчинення терористичного акту; створення терористичної групи чи терористичної організації; сприяння вчиненню терористичного акту; фінансування тероризму; здійснення геноциду, злочину проти людяності або військового злочину; 3) повернулася до покинутого місця постійного проживання; 4) виїхала на постійне місце проживання за кордон; 5) подала завідомо недостовірні відомості.

За приписами п.7.1 Порядку №509 у разі наявності підстав, передбачених статтею 12 вищевказаного Закону, МВС, Національна поліція, ДМС, СБУ, Адміністрація Держприкордонслужби, Мінфін подають уповноваженому органу відповідну інформацію для прийняття рішення щодо зняття з обліку внутрішньо переміщених осіб.

Рішення про скасування дії довідки відповідно до статті 12 Закону приймається керівником уповноваженого органу за місцем проживання особи та надається їй протягом трьох днів з дати прийняття такого рішення або надсилається на адресу місця проживання, зазначену в довідці.

Отже законодавцем чітко встановлено підстави, для скасування дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи та внесення відомостей про це в Єдину інформаційну базу даних про внутрішньо переміщених осіб та підстави за наявності яких орган пенсійного фонду може припинити виплату пенсії тимчасово переміщеній особі.

В матеріалах справи відсутні докази про скасування дії довідки внутрішньо переміщеної особи позивача від 18.12.2014 № НОМЕР_1 органом, який її видав - Управлінням праці та соціального захисту населення Новосанжарської районної державної адміністрації.

Разом з тим, як зазначає відповідач у відзиві підставою для припинення виплати позивачу пенсії органом пенсійного фонду є рішення Комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам № 77 від 30.03.2017, в якому зазначено про припинення соціальної виплати внутрішньо переміщеній особі ОСОБА_1 у зв'язку із відсутністю позивача під час проведення перевірки за вказаною адресою місця перебування.

Далі як зазначає відповідач, підставою для припинення соціальної виплати стало подання управління соціального захисту населення № 78 від 29.03.2017, акт обстеження матеріально-побутових умов сім'ї та інші подані матеріали.

Таким чином відповідач говорить лише про відсутність заявника на момент проведення перевірки за вказаною адресою.

Проте, суд вважає за необхідне зазначити, що вказана обставина, з огляду на відсутність жодних інших даних та доказів встановлення підтвердження не проживання позивача за вказаною адресою або повернення до покинутого місця проживання, не є достатнім та належним підтвердженням того, що позивач не проживає за фактичним місцем проживання.

До того ж, посилаючись на подання управління соціального захисту населення № 78 від 29.03.2017, акт обстеження матеріально-побутових умов сім'ї та інші подані матеріали, відповідачем не надано суду вказаних документів.

В той же час, суд звертає увагу на те, що відповідно до ч. 1 ст. 49 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється:

1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості;

2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України;

3) у разі смерті пенсіонера;

4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд;

5) в інших випадках, передбачених законом.

Перелік підстав припинення виплати пенсії, визначений ч. 1 ст. 49 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", є вичерпним та не передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, передбачених законом.

Суд зазначає, що не підтвердження фактичного місця проживання не є передбаченою законом підставою для припинення виплати пенсії.

При цьому, суд критично оцінює посилання відповідача як на підставу для обґрунтування правомірності прийнятого ним рішення на положення постанови КМУ від 08.06.2016 № 365 "Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам", оскільки, з аналізу положень Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" слідує, що припинення виплати пенсії можливе лише за умови прийняття пенсійним органом відповідного рішення з підстав, визначених ст. 49 цього Закону.

В даному ж випадку, доказів існування обставин визначених ст. 49 Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" підстав для припинення виплати пенсії позивачу, відповідачем не надано.

Аналогічна ситуація була предметом розгляду Верховного суду, колегією суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 03.05.2018 року, прийнятої за наслідками розгляду зразкової справи № 805/402/18 про припинення виплати пенсії внутрішньо переміщеній особі, викладено правові висновки, які за змістом ч. 5 ст. 242 КАС України повинні враховуватися судами при виборі та застосуванні норми права до спірних правовідносин.

У цій постанові колегія суддів з приводу посилань територіального органу ПФУ на те, що припинення виплати пенсії позивачу ґрунтується на вимогах чинних актів Кабінету Міністрів України, звернула увагу на те, що Кабінет Міністрів України є органом, який забезпечує проведення державної політики у соціальній сфері, повноважний вживати заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина та проводити політику у сфері соціального захисту (рішення Конституційного Суду України від 26.12.2011 №20-рп/2011 та від 02.03.1999 №2-рп//99).

Водночас, Кабінет Міністрів України не наділений правом вирішувати питання, які належать до виключної компетенції Верховної Ради України, так само як і приймати правові акти, які підміняють або суперечать законам України.

Так, згідно з пунктом 6 частини першої статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, форми і види пенсійного забезпечення, захисту, форми і види пенсійного забезпечення.

У преамбулі до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" зазначено, що зміна умов і норм загальнообов'язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.

Конституційне поняття "Закон України", на відміну від поняття "законодавство України", не підлягає розширеному тлумаченню, це - нормативно-правовий акт, прийнятий Верховною Радою України в межах повноважень. Зміни до закону вносяться за відповідно встановленою процедурою Верховною Радою України шляхом прийняття закону про внесення змін. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є підзаконними, а тому не можуть обмежувати права громадян, які встановлено законами.

Абсолютно поділяючи вищевикладену позицію Верховного Суду, суд приходить до висновку, що припинення відповідачем виплати пенсії позивачу відбулось за відсутності передбачених Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" для цього підстав.

У цьому випадку наявність у позивача статусу внутрішньо переміщеної особи потребує від пенсіонера на відміну від інших громадян України здійснення додаткових дій, не передбачених законами щодо пенсійного забезпечення, зокрема ідентифікація особи, надання заяви про поновлення виплати пенсії, яка була припинена органом Пенсійного фонду без законних на те підстав.

Також Верховний Суд у постанові від 03.05.2018 № 805/402/18 застосував підхід, згідно з яким право на пенсію та її одержання не може бути пов’язане з місцем проживання людини.

Конституційний Суд України у рішенні від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009 зауважив, що виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами.

У рішенні у справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 07 лютого 2014 року, Європейський суд з прав людини вказав, що право на отримання пенсії, яке стало залежним від місця проживання заявника, свідчить про різницю у поводженні, яка порушувала ст. 14 Конвенції у поєднанні зі ст. 1 Першого протоколу (див. цитату у п. 25 цього рішення).

Тож за висновком Верховного Суду такий підхід можна поширити не тільки на громадян, що виїхали на постійне місце проживання до інших держав, а й на внутрішньо переміщених осіб, які мають постійне місце проживання на непідконтрольній Уряду України території. У контексті справи, що розглядається, правовий зв'язок між державою і людиною, який передбачає взаємні права та обов'язки, підтверджується фактом набуття громадянства. Свобода пересування та вільний вибір місця проживання гарантується ст. 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України.

Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

У рішенні у справі «Суханов та Ільченко проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (пункт 25).

Тому, припиняючи нарахування та виплату позивачеві пенсії за відсутності передбачених законами України підстав, відповідач порушив право позивача на отримання пенсії. При цьому право на отримання пенсії є об'єктом захисту за ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Втручання відповідача у право позивача на мирне володіння своїм майном у вигляді пенсії суд вважає таким, що не ґрунтується на законі.

Вирішуючи позовні вимоги на підставі вищевикладеного, суд зазначає питання припинення пенсії позивачу вирішено розпорядженням № 141761 за підписом завідувачою Новосанжарського сектору з питань призначення та перерахунку пенсій ОСОБА_2, в якому не зазначено а ні дати самого розпорядження, а ні дати, з якої припиняється виплата пенсії ОСОБА_1.

Таким чином відповідачем був порушений встановлений законом спосіб прийняття рішення про припинення пенсії позивачу, то мало місце порушення права позивача на соціальний захист. А відтак оскаржуване розпорядження є протиправним.

Оскільки права позивача порушені розпорядженням органу пенсійного фонду, а не його бездіяльністю по невиплаті пенсії, тому суд вважає за необхідне визнати протиправним та скасувати розпорядження № 141761 Кобеляцького об’єднаного управління Пенсійного фонду України про припинення виплати пенсії ОСОБА_1, у зв’язку з чим на підставі ч. 2 ст. 9 КАС України вийти за межі позовних вимог.

Таким чином, обираючи спосіб захисту порушеного права позивача, суд вважає за необхідне задовольнити вимогу позивача про зобов’язання Кобеляцьке об’єднане управління Пенсійного фонду України відновити нарахування та виплату пенсії ОСОБА_1, починаючи з 01.05.2017.

Отже позов підлягає задоволенню в повному обсязі.

Підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 9, 241-245 Кодексу адміністративного судочинства України,

У Х В А Л И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (АДРЕСА_2, 39300, рнокпп НОМЕР_2) до Кобеляцького об'єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області (вул. Юр'ївська, 1-А, м. Кобеляки, Полтавська область, 39200) задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати розпорядження № 141761 Кобеляцького об’єднаного управління Пенсійного фонду України про припинення виплати пенсії ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_2).

Зобов’язати Кобеляцьке об’єднане управління Пенсійного фонду України відновити нарахування та виплату пенсії ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_2), починаючи з 01.05.2017.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на дане рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга подається учасниками справи до Харківського апеляційного адміністративного суду через Полтавський окружний адміністративний суд у відповідності до підпункту 15.5 пункту 15 частини 1 Перехідних Положень Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VIII.

Суддя ОСОБА_3