Рішення № 75539392, 24.07.2018, Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 липня 2018 року м. ПолтаваСправа № 816/1741/18

Полтавський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Чеснокової А.О.,

за участю:

секретаря судового засідання - Безеги А.А.

представника відповідача - ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про визнання бездіяльності неправомірною та зобов'язання вчинити певні ді

В С Т А Н О В И В:

24 травня 2018 року ОСОБА_2 звернулась до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про визнання бездіяльності неправомірною та зобов'язання відновити виплату пенсії з 01 січня 2018 року.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказує на протиправну поведінку відповідача, який безпідставно припинив виплату належної їй пенсії.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 29 травня 2018 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та призначено її до розгляду за правилами загального позовного провадження.

Позивач у судове засідання не прибув. Разом із тим, прохальна частина позовної заяви містить клопотання ОСОБА_2 про розгляд справи за її відсутності.

Представник відповідача в судовому засіданні заперечував проти задоволення позовних вимог, зазначаючи, що відповдіач правомірно, з огляду на наявність чинного рішення Комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам від 18 грудня 2017 року № 51, припинило нарахування та виплату пенсії позивачу.

Дослідивши матеріали справи, з’ясувавши усі фактичні обставини, оцінивши докази, які мають юридичне значення для вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.

ОСОБА_2 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Полтавській області з 20 листопада 2014 року як отримувач пенсії за вислугу років, призначеної відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" /а.с. 26-30/.

Згідно довідки Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Київського районної у м. Полтаві ради від 19 листопада 2014 року № НОМЕР_1 ОСОБА_2 взята на облік як внутрішньо переміщена особа, яка постійно проживала в ІНФОРМАЦІЯ_1, та перемістилась з тимчасово окупованої території України або району проведення антитерористичної операції до м. Полтави на АДРЕСА_1 /а.с. 31/.

Рішенням Комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам від 18 грудня 2017 року № 51 припинено нарахування та виплату пенсії позивачу з підстав непроживання останнього за адресою тимчасово переміщеної особи /а.с. 34/.

10 січня 2018 року вищевказане рішення від 18 грудня 2017 року № 51 надійшло на адресу Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області та зумовило зняття позивача з обліку та припинення виплати йому пенсії з 01 січня 2018 року /а.с. 37/.

Крім того, у зв'язку із тим, що пенсія ОСОБА_2 за січень 2018 року була виплачена Головним управлінням Пенсійного фонду України в Полтавській області до моменту надходження рішення від 18 грудня 2017 року № 51, відповідачем констатовано виникнення за пенсійною справою ОСОБА_2 переплати пенсії в розмірі 3251,10 грн. та прийнято розпорядження про повернення коштів від 15 січня 2018 року № 269/03-23/1, яким Полтавське обласне управління ПАТ "Державний ощадний банк України" зобов'язано повернути з рахунку позивача виплачену за січень 2018 року пенсію в сумі 3251,10 грн. /а.с. 38/.

З наявного в матеріалах справи листа Полтавського обласного управління ПАТ "Державний ощадний банк України" від 15 січня 2018 року № 114.17-22/1/02-53 судом встановлено, що на виконання розпорядження Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області від 15 січня 2018 року № 269/03-23/1 фінансовою установою здійснено списання залишку коштів з пенсійного рахунку ОСОБА_2 в сумі 307,69 грн., у поверненні решти суми банком відмовлено через відсутність достатньої кількості коштів на рахунку пенсіонера /а.с. 39/.

Не погоджуючись з бездіяльністю органа пенсійного фонду щодо припинення виплати пенсії ОСОБА_2, позивач звернувся до суду із цим позовом.

Надаючи правову оцінку позовним вимогам, суд виходить із наступного.

Згідно із положеннями частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 7 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав, зокрема, на пенсійне забезпечення здійснюється відповідно до законодавства України. Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв'язання проблем, пов'язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду визначає Закон України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09 липня 2003 року № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV). Зміна умов і норм загальнообов'язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.

Відповідно статті 5 Закону № 1058-IV цей Закон регулює відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються, зокрема, умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат, порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням.

Статтею 47 цього ж Закону передбачено, що пенсія виплачується щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеними у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством.

Приписами частини першої статті 49 Закону № 1058-IV врегульовано, що виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється:

1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості;

2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України (положення пункту 2 частини першої статті 49 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 07.10.2009 р. N 25-рп/2009);

3) у разі смерті пенсіонера;

4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд;

5) в інших випадках, передбачених законом.

Суд зауважує, що перелік підстав припинення виплати пенсії, визначений частиною першою статті 49 Закону № 1058-IV, є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, передбачених законом.

Судом встановлено, що виплату пенсії позивача з 01 січня 2018 року відповідачем припинено у зв’язку з надходженням рішення Комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам від 18 грудня 2017 року № 51, прийнятого на підставі підпункту 2 пункту 12 Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, затвердженого постановою Кабінету міністрів України від 08 червня 2016 року № 365 (далі за текстом - Порядок № 365).

Відповідач, обґрунтовуючи правомірність припинення виплати пенсії гр. ОСОБА_2, посилається на положення постанови Кабінету Міністрів України від 05 листопада 2014 року № 637 "Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам", Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2014 року № 509 та Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат постанови Кабінету міністрів України від 08 червня 2016 року № 365, а також наполягає на тому, що дії щодо припинення виплати пенсії позивачу вчинені на підставі чинних нормативно-правових актів та рішення Комісії від 18 грудня 2017 року № 51, що є обов'язком територіального органа Пенсійного фонду, який випливає із закону, а не його правом.

Відхиляючи доводи відповідача, суд зазначає, що приписи підзаконного нормативно-правового акта, яким встановлено інші випадки припинення соціальних виплат, суперечать положенням статті 49 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", відповідно до якого виплата пенсії може припинятися виключно з підстав, встановлених законом.

Таким чином належна підстава призупинення виплати пенсії має бути визначена безпосередньо законом.

Разом із тим наявність передбачених статтею 49 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" підстав для припинення виплати пенсії позивачу відповідач не наводить.

Суд зауважує, що згідно Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" пенсії призначаються саме Пенсійним фондом України і саме зазначений орган виконавчої влади відповідає за їх призначення та виплату.

Виплата пенсії може бути припинена, як вже зазначалось, виключно у випадках, прямо передбачених Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", а не на підставі постанов Кабінету міністрів України, у зв'язку з чим суд вважає, що у відповідача були відсутні правові підстави для припинення виплати пенсії позивачу на підставі рішення Комісії від 18 грудня 2017 року № 51.

Відтак, будь-які посилання відповідача на чинність вищевказаного рішення Комісії від 18 грудня 2017 року № 51 суд вважає безпідставними.

Як зазначив Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) в рішенні у справі "Пічкур проти України", яке набрало статусу остаточного 7 лютого 2014 року, право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункт 51 цього рішення). У пункті 54 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив, що наведених вище міркувань ЄСПЛ достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У пункті 33.3 цього рішення ЄСПЛ зазначив: "Суд вважає, що коли держава не може забезпечити дію своєї влади на частині своєї території відповідно фактичній ситуації (наприклад, сепаратистський режим, військова окупація), держава не перестає нести відповідальність та здійснювати юрисдикцію. Воно повинно усіма доступними дипломатичними та правовими засобами із залученням іноземних держав та міжнародних організацій продовжувати гарантувати права та свободи, передбачені Конвенцією".

Відповідно до встановлених у справі обставин, враховуючи практику Європейського Суду з прав людини, зокрема, зазначені вище рішення: "Пічкур проти України" колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що в діях відповідача вбачаються ознаки дискримінації по відношенню до позивача, як внутрішньо переміщеної особи, та відсутність єдиного підходу до виплати пенсій громадянам України в залежності від міста проживання.

Отже, встановлення судом відсутності законності втручання, тобто вчинення дій не у спосіб, визначений законом, є достатньою підставою для висновку про те, що право позивача на мирне володіння своїм майном було порушено.

З огляду на викладене, суд вважає, що припинення виплати пенсії позивачу з 01.12.2017 року було здійснено не у спосіб, передбачений Законом № 1058-IV, а з точки зору положень ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод мало місце втручання у право власності позивача, і таке втручання не було законним.

Відповідно до встановлених у справі обставин, суд вважає, що в діях відповідача вбачаються ознаки дискримінації по відношенню до позивача, як внутрішньо переміщеної особи, та відсутність єдиного підходу до виплати пенсій громадянам України в залежності від місця їх проживання.

З огляду на викладене, припинення виплати пенсії позивачу з 01 січня 2018 року здійснено не у спосіб, передбачений Законом № 1058-IV, а з точки зору положень статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод мало місце втручання у право власності позивача, і таке втручання не було законним.

З урахуванням вищенаведеного позовні вимоги позивача про зобов’язання відповідача відновити виплату пенсії позивачу з 01 січня 2018 року підлягають задоволенню.

Слід також зауважити, що відповідно до частини другої статті 2 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Така позиція узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними в постановах від 13 березня 2018 року у справі № 235/4162/17, від 20 березня 2018 року у справі № 234/2389/17 та від 15 травня 2018 року у справі № 263/7764/17.

Надаючи правову оцінку позовним вимогам про визнання бездіяльності відповідача щодо припинення виплати пенсії позивачу, суд зазначає, що під бездіяльністю розуміється пасивна поведінка суб'єкта владних повноважень, яка може мати вплив на права, свободи чи інтереси фізичних або юридичних осіб, в тому числі не прийняття рішення у випадках, коли таке рішення повинно бути прийнято відповідно до вимог закону. Сама по собі бездіяльність - це триваюча пасивна поведінка суб'єкта, яка виражається у формі невчинення дії (дій), яку він зобов'язаний був і міг вчинити.

Як встановлено судом, Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області вчинило низку юридично значущих дій та прийняло ряд рішень, спрямованих як на припинення виплати пенсії позивача, так і на повернення надміру плачених (за переконанням відповідача) сум.

Зважаючи на вищевикладене суд вважає належним способом захисту порушеного права позивача на отримання пенсії - визнання протиправними дій Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області щодо припинення виплати пенсії ОСОБА_2 з 01 січня 2018 року.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Отже, понесені позивачем витрати зі сплати судового збору в розмірі 704,80 грн. підлягають стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись статтями 241-245 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В :

Адміністративний позов ОСОБА_2 (вул. Миру, 41, ВПЗ-11, а/с 94, м. Бахмут, Донецька область, 84511, рнокпп НОМЕР_2) до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області ( вул. Соборності, 66, м. Полтава, Полтавська область, 36000, код ЄДРПОУ 13967927) про визнання бездіяльності неправомірною та зобов'язання вчинити певні дії задовольнити.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (вул. Соборності, 66, м. Полтава, 36014, код ЄДРПОУ 13967927) щодо припинення виплати пенсії ОСОБА_2 (вул. Миру, 41, ВПЗ-11, а/с 94, м. Бахмут, Донецька область, 84511, рнокпп НОМЕР_2) з 01 січня 2018 року.

Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (вул. Соборності, 66, м. Полтава, 36014, код ЄДРПОУ 13967927) поновити виплату пенсії ОСОБА_2 (вул. Миру, 41, ВПЗ-11, а/с 94, м. Бахмут, Донецька область, 84511, код НОМЕР_2) з 01 січня 2018 року.

Стягнути на користь ОСОБА_2 (вул. Миру, 41, ВПЗ-11, а/с 94, м. Бахмут, Донецька область, 84511, рнокпп НОМЕР_2) судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 704 (сімсот чотири) гривні 80 (вісімдесят) копійок за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (вул. Соборності, 66, м. Полтава, 36014, код ЄДРПОУ 13967927).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Харківського апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення з урахуванням положень п.п. 15.5 п. 15 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст рішення складений 27 липня 2018 року.

Головуючий суддя ОСОБА_3