Постанова № 75535663, 26.07.2018, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа №

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 22-ц/778/2334/18 Головуючий у 1-й інстанції: Шалагінова А.В.

Є.У.№ 335/11059/17 Суддя-доповідач: ОСОБА_1

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 липня 2018 року м. Запоріжжя

Апеляційний суд Запорізької області у складі колегії суддів судової палати з цивільних справ:

Головуючого: Кочеткової І.В.,

суддів: Маловічко С.В.,

ОСОБА_2,

секретар: Остащенко О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до публічного акціонерного товариства «Діамант Банк», Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про захист прав споживача, повернення коштів по депозитному вкладу,

за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 04 квітня 2018 року,

В С Т А Н О В И В:

У вересні 2017 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до ПАТ «ДіамантБанк», Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про захист прав споживачів та повернення коштів по депозитному вкладу. Зазначала, що 15 грудня 2016 року уклала з ПАТ «Діамантбанк» договір строкового банківського вкладу (депозиту) 16-12-005528 строком до 03 липня 2017року з відсотковою ставкою 7% річних на суму 13 214 доларів США. 03 лютого 2017 року вона звернулась письмово до банку із завою-вимогою про дострокове припинення договору банківського вкладу (депозиту) та видачу вкладу через касу або на розрахунковий рахунок. Також позивачем подано розпорядження про здійснення валюто-обмінної операції та перерахування гривневого еквівалентну на поточний рахунок в ПАТ «ПУМБ» протягом 7 днів з дати отримання заяви. Проте у визначений строк 14 лютого 2017 року вклад не було повернуто. 23 квітня 2017 року вона повторно звернулась до директора відділення ПАТ «Діамантбанк» в м. Запоріжжі, та 25 квітня 2017року із засобів масової інформації дізналась, що у банку з 17:00 год. 24 квітня 2017 запроваджено тимчасову адміністрацію. 25 липня 2017 позивачеві було видано 200 000 грн. що за курсом долару станом на 24 квітня 2017 становило еквівалент 7 482,22 долари США. Залишок неповернутої суми вкладу становить 5 998,15 доларів США, що за курсом станом на 24 квітня 2017 року становило 160 330,55 грн. Вважає, що односторонньою відмовою від належного виконання своїх зобов’язань за договором Банк порушив вимоги ст. 55 Закону України «Про банки та банківську діяльність», ст.ст. 525, 526, 530, 629, 1068 Цивільного кодексу (далі – ЦК) України. Просила зобов’язати відповідачів повернути їй суму невиплаченого вкладу у зазначеному вище розмірі, а також стягнути з відповідачів на її користь пеню на підставі ч. 5 ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів» у розмірі 3% вартості послуги за кожен день прострочення, що становить 1 941 437,43 грн.

В письмових запереченнях проти позову ПАТ «Діамантбанк» зазначав, що з 24 квітня 2017 року на підставі рішення Правління Національного банку України №264-рш/БТ Банк віднесено до категорії неплатоспроможних, виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб того ж дня прийнято рішення №1684 про затвердження тимчасової адміністрації в ПАТ «Діамантбанк» та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку. Згідно з даним рішенням розпочато процедуру виведення банку з ринку. З 22 червня 2017 року рішенням Правління Національного банку України №394-рш у Банку відкликано банківську ліцензію, розпочата процедура ліквідації. Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» передбачено, що у спорах, пов’язаних з виконанням банком, у якому введена тимчасова адміністрація та/або запроваджена процедура ліквідації, цей Закон є пріоритетним відносно інших законодавчих актів України. Статтею 36 Закону врегульовані наслідки запровадження тимчасової адміністрації. Зокрема, згідно з підпунктами 1,2 частини п’ятої статті 36 Закону під час тимчасової адміністрації не здійснюється задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку, примусове стягнення коштів та майна банку, звернення стягнення на майно банку, накладення арешту на кошти та майно банку. Позивач, який у розумінні п.5-4 ч.1 ст.2 Закону є кредитором, 20 липня 2017 року подав заяву про включення вимог кредитора до реєстру акцептованих вимог, отже, належним чином реалізував своє право на захист своїх прав та законних інтересів у спосіб, передбачений спеціальним Законом.

Аналогічні письмові заперечення надав і Фонд гарантування вкладів фізичних осіб.

Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 04 квітня 2018 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду ОСОБА_3 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись напорушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати, і ухвалити по справі нове рішення яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. Зазначає, що судом порушені вимоги Закону України «Про захист прав споживачів», положення ст.1060 ч.2 ЦК України, ст.41 Конституції, статті 1 Протоколу 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Звертає увагу суду апеляційної інстанції на те, що вимога про повернення депозиту була заявлена вкладником до запровадження процедури ліквідації, а тому обмеження, встановлені Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» на спірні правовідносини не розповсюджуються.

У відзивах на апеляційну скаргу Фонд гарантування вкладів фізичних осіб і ПАТ «Діамантбанк» зазначають, що рішення суду постановлено з дотриманням норм матеріального і процесуального права, узгоджується із зібраними у справі доказами, просять у задоволенні апеляційної скарги відмовити.

Заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача, доводи представника позивача адвоката ОСОБА_4, який підтримав апеляційну скаргу і просив її задовольнити, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Відповідно до ч.1 п.1 ст. 374, ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі статтею 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до частини першої статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором.

Згідно з частиною першою статті 1058 ЦК України, за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.

Відповідно до частини першої та другої статті 1060 ЦК України договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад). Договором може бути передбачено внесення грошової суми на інших умовах її повернення. За договором банківського вкладу незалежно від його виду банк зобов'язаний видати вклад або його частину на першу вимогу вкладника, крім вкладів, зроблених юридичними особами на інших умовах повернення, які встановлені договором. Умова договору про відмову від права на одержання вкладу на першу вимогу є нікчемною.

Згідно з частиною першою статті 1061 ЦК України банк виплачує вкладникові проценти на суму вкладу в розмірі, встановленому договором банківського вкладу.

Встановлено, 15 грудня 2016 між ПАТ «Діамантбанк» та ОСОБА_3 укладено договір строкового банківського вкладу № 16-12-15-005528, за умовами якого ОСОБА_3 передала Банку грошові кошти на суму 13 214 долара США на строк 200 календарних днів з 15 грудня 2016 по 02 липня 2017 включно під 7% річних, а Банк зобов’язався виплатити їй суму вкладу та проценти на неї (а.с. 8).

Внесення коштів вкладу на депозитний рахунок підтверджується платіжним дорученням в іноземній валюті № TR.1197174.1357.2640 від 15 грудня 2016 (а.с. 9).

03 лютого 2017 року ОСОБА_3 звернулась до ПАТ «Діамантбанк» із заявою-вимогою про дострокове припинення (розірвання) договору банківського вкладу, в якій просила достроково припинити (розірвати) договір, видати їй вклад у розмірі 13 214 доларів США через касу банку або на рахунок (а.с. 10).

23 квітня 2017 року ОСОБА_3 звернулась із заявою на адресу директора ПАТ «Діамантбанк» в місті Запоріжжі із заявою про дострокове розірвання договору та повернення вкладу і нарахованих процентів по ньому (а.с. 11).

На виконання умов депозитного договору 16 січня 2017 року Банк зарахував на рахунок вкладника 63, 12 доларів США як відсотки, 16 лютого 2017 року – 63, 62 доларів США відсотків, 16 березня 2017 року – 57, 70 доларів США відсотків, 18 квітня 2017 року – 68,26 доларів США відсотків (а.с.12).

23 червня 2017 ОСОБА_3 було виплачено 7 481,01 доларів США по вказаному вкладу. Залишок не повернутої суми вкладу відповідно до банківської виписки склав 5 985,69 доларів США (а.с. 12).

Рішенням Правління Національного банку України від 24 квітня 2017року № 264-рш/БТ «Про віднесення публічного акціонерного товариства «Діамантбанк» до категорії неплатоспроможних» виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення від 24 квітня 2017року № 1684 «Про запровадження тимчасової адміністрації в публічному акціонерному товаристві «Діамантбанк» та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку».

Згідно із даним рішенням розпочато процедуру виведення ПАТ «Діамантбанк» з ринку шляхом запровадження в ньому тимчасової адміністрації строком на 1 місяць з 17:00 год. 24 квітня 2017року до 23 травня 2017року включно, призначено уповноважену особу Фонду та делеговано усі повноваження тимчасового адміністратора ПАТ «Діамантбанк», визначені статтями 37-39 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», начальнику відділу моніторингу операцій проблемних банків департаменту дистанційного та інспекційного моніторингу діяльності банків Фонду ОСОБА_5 строком до 23 травня 2017року включно.

23 травня 2017року виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення № 2075 «Про продовження строку тимчасової адміністрації у публічному акціонерному товаристві «Діамантбанк», згідно з яким строк тимчасової адміністрації продовжено на один місяць з 24 травня 2017року по 23 червня 2017 та продовжено строк повноважень ОСОБА_5

Відповідно до рішення Правління Національного банку України від 22 червня 2017року № 394-рш «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію публічного акціонерного товариства «Діамантбанк», виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення від 23 червня 2017року № 2663 «Про початок процедури ліквідації ПАТ «Діамантбанк» та делегування повноважень ліквідатора банку».

Згідно із цим рішенням розпочато процедуру ліквідації ПАТ «Діамантбанк» з 24 червня 2017 по 23 червня 2019року включно, призначено провідного професіонала з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту управління активами ОСОБА_6 уповноваженою особою Фонду та делеговано йому всі повноваження ліквідатора ПАТ «Діамантбанк» (а.с. 27–28).

Відповідно до наказів Уповноваженої особи Фонду № 225-Л від 22 серпня 2017року, № 159-Л від 01серпня 2017року, № 146-Л від 31 липня 2017року, № 125-Л від 26 липня 2017 року, № 29-Л від 04 квітня 2017 були вжиті заходи щодо закриття Відділень ПАТ «Діамантбанк» №№ 1, 2, 4, 5, 6 та дирекції ПАТ «Діамантбанк» (регіональне відділення) у місті Запоріжжі (а.с. 67–75).

Відповідно до частин першої, другої статті 1 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» цим Законом встановлюються правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами, а також регулюються відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків. Метою цього Закону є захист прав і законних інтересів вкладників банків, зміцнення довіри до банківської системи України, стимулювання залучення коштів у банківську систему України, забезпечення ефективної процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків.

Згідно з пунктом 16 частини першої статті 2 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» тимчасова адміністрація – це процедура виведення банку з ринку, що запроваджується Фондом стосовно неплатоспроможного банку в порядку, встановленому цим Законом.

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 2 цього Закону ліквідація банку – це процедура припинення банку як юридичної особи відповідно до законодавства.

Отже, у спорах, пов'язаних з виконанням банком, в якому введено тимчасову адміністрацію та/або запроваджено процедуру ліквідації, своїх зобов'язань перед його кредиторами, норми Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» є спеціальними, і цей Закон є пріоритетним відносно інших законодавчих актів України у таких правовідносинах.

Статтею 36 вказаного Закону врегульовані наслідки запровадження тимчасової адміністрації.

Зокрема, згідно з підпунктами 1, 2 частини п'ятої статті 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» під час тимчасової адміністрації не здійснюється задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку, примусове стягнення майна (у тому числі коштів) банку, накладення арешту та звернення стягнення на майно (у тому числі кошти) банку (виконавче провадження щодо банку зупиняється, у тому числі знімаються арешти, накладені на майно (у тому числі на кошти) банку, а також скасовуються інші вжиті заходи примусового забезпечення виконання рішення щодо банку).

Згідно з пунктом 2 частини другої статті 46 цього Закону з дня початку процедури ліквідації банку банківська діяльність банку завершується закінченням технологічного циклу конкретних операцій у разі, якщо це сприятиме збереженню або збільшенню ліквідаційної маси.

Відповідно частини першої статті 26 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, включаючи відсотки, нараховані на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на дату прийняття такого рішення, незалежно від кількості вкладів в одному банку. Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200 000 гривень. Адміністративна рада Фонду не має права приймати рішення про зменшення граничної суми відшкодування коштів за вкладами.

Судами встановлено, що протягом дії тимчасової адміністрації в ПАТ «Діамантбанк» ОСОБА_3 було включено до списку вкладників, які отримують кошти в межах гарантованої суми за рахунок цільової позики Фонду, та відшкодовано 200 000 грн.

Оскільки в банку введено тимчасову адміністрацію, що унеможливлює стягнення коштів у будь-який інший спосіб, аніж це передбачено Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», суд першої інстанціїобґрунтовано відмовив у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3

Наведені висновки суду першої інстанції узгоджуються з правовою позицією, викладеною в постановах Верховного Суду України від 20 січня 2015 року у справі № 6-2001цс15, від 13 червня 2016 року у справі № 6-1123цс16, від 12 квітня 2017 року у справі № 6-350цс17.

Частиною 5 статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачено, що у разі коли виконавець не може виконати (прострочує виконання) роботу (надання послуги) згідно з договором, за кожний день (кожну годину, якщо тривалість виконання визначено у годинах) прострочення споживачеві сплачується пеня у розмірі трьох відсотків вартості роботи (послуги), якщо інше не передбачено законодавством. У разі коли вартість роботи (послуги) не визначено, виконавець сплачує споживачеві неустойку в розмірі трьох відсотків загальної вартості замовлення.

Оскільки під час тимчасової адміністрації не здійснюється нарахування штрафних санкцій (пункт 3 частини п'ятої статті 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»), суд дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позовної вимоги ОСОБА_3 про стягнення з відповідача на його користь 3 % річних на підставі частини п'ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів».

Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Частиною першою статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

Оскаржуване судове рішення містять висновки щодо результатів оцінки зібраних у справі доказів, відповідають вимогам статей 263, 264 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості.

Наведені у апеляційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновками суду стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки суду першої інстанції, який їх обґрунтовано спростував.

Посилання позивача на порушення судом першої інстанції вимог ст.41 Конституції, статті 1 Протоколу 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод є неспроможними, оскільки позивач визнана кредитором ПАТ «Діамантбанк» четвертої черги на підставі її заяви від 13 липня 2017 року і відповідно до рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 07 грудня 2017 року №5322 уповноваженою особою Фонду розпочато часткове задоволення вимог кредиторів четвертої черги відповідно до ч.6 ст.12 та п.4 ч.1 ст. 52 Закону «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Вимоги задовольняються пропорційно до суми вимог, що належать кожному кредитору четвертої черги. Вимоги кожної черги задовольняються в міру надходження коштів від реалізації майна банку після повного задоволення вимог попередньої черги. Отже, позивач не втратила можливості отримати кошти, належні їй від Банку, що знаходиться в процесі ліквідації.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Керуючись ст. ст.367, 374, 375, 381-383 ЦПК України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 04 квітня 2018 року по цій справі залишити без зміни.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

Касаційна скарга на постанову подається протягом тридцяти днів з дня її проголошення безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Повний текст судового рішення складено 27 липня 2018 року.

Головуючий

Судді: