Постанова № 75535427, 25.07.2018, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа №

Апеляційний суд Запорізької області

Є.у.№336/9103/15

Провадження № 22-ц/778/306/18

Головуючий у 1 інстанції: Дацюк О.І.

Суддя-доповідач: Кочеткова І.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 липня 2018 року м. Запоріжжя

Апеляційний суд Запорізької області у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого: Кочеткової І.В.,

суддів: Гончар М.С.,

Маловічко С.В.,

секретар Бурима В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про встановлення юридичного факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, поділ майна подружжя, поділ сумісного майна жінки та чоловіка та за зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про поділ майна подружжя,

за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 15 липня 2016 року,

В С Т А Н О В И В:

У грудні 2015 року ОСОБА_3 звернувся до суду з вищевказаним позовом, який неодноразово уточнював і доповнював. Зазначав, що з 11 листопада 2011 року по 05 листопада 2013 року сторони перебували у шлюбі, а після розірвання шлюбу до жовтня 2015 року фактично продовжували проживати однієї сім'ю і вести спільне господарство. В період шлюбу та за час проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу за спільні кошти у спільну сумісну власність придбали:

?житловий будинок АДРЕСА_3, вартістю 670 000 грн.;

?автомобіль Mitsubishi Lancer, 2011 року випуску реєстраційний номер НОМЕР_1, вартістю 135 160 грн.;

?1/2 частку квартири АДРЕСА_1, вартістю 230 000 грн.;

?квартиру АДРЕСА_2, вартістю 270 000 грн.;

?автомобіль Hyundai моделі І 10, 2014 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_2, вартістю 189 300 грн.,

а всього майна на загальну суму 1 494 460 грн.

Посилаючись на те, що після припинення шлюбних стосунків між сторонами виник спір з приводу поділу майна, остаточно уточнивши позовні вимоги (том2: а.с.11-120), просив суд встановити факт проживання їх сім'єю без реєстрації шлюбу з 17.11.2013 року до жовтня 2015 року, визнати набуте майно спільною власністю сторін, поділити майно в натурі, виділити йому у власність квартиру АДРЕСА_2, вартістю 270 000 грн., автомобіль Mitsubishi Lancer, 2011 року випуску реєстраційний номер НОМЕР_1, вартістю 135 160 грн.; автомобіль Hyundai моделі І 10, 2014 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_2, вартістю 189 300 грн., 1/2 частку квартири АДРЕСА_1, вартістю 230 000 грн., а всього майна на суму 824 460 грн.

Будинок АДРЕСА_3, вартістю 670 000 грн., залишити у власності ОСОБА_4

Заперечуючи проти позову, у лютому 2016 року ОСОБА_4 звернулася до суду із зустрічним позовом, який в ході розгляду справи доповнювала і уточнювала (том1: а.с. 132-135; том2: а.с.37-40). Зазначала, що за час перебування у зареєстрованому шлюбі за спільні кошти сторони придбали:

?1/2 частку квартири АДРЕСА_1, вартістю 230 000 грн.;

?автомобіль Mitsubishi Lancer,2011 року випуску реєстраційний номер НОМЕР_3, вартістю 135 160 грн.;

?квартиру АДРЕСА_2, вартістю 270 000 грн.;

?автомобіль Hyundai І 10, 2013 року випуску, державний номер НОМЕР_4, вартістю 116 000 грн.,

а всього майна на 824 460 грн.

З жовтня 2013 року сторони фактично припинили спільно проживати, їх сім'я розпалась, у зв'язку із чим рішенням суду від 5 листопада 2013 року шлюб було розірвано. Після розірвання шлюбу позивач без її згоди і відома продав автомобіль Hyundai І 10, 2013 року випуску, державний номер НОМЕР_4, а виручені від продажу кошти витратив на власні потреби. Посилаючись на вказані обставини, просила суд в порядку поділу спільного майна подружжя виділити їй 1/2 частку квартири № АДРЕСА_1, вартістю 230 000 грн., автомобіль Mitsubishi Lancer, 2011 року випуску реєстраційний номер НОМЕР_3, вартістю 135 160 грн., а всього майна на загальну суму 365 160 грн. Інше майно, як-то: квартиру АДРЕСА_2, вартістю 270 000 грн. і автомобіль Hyundai І 10, 2013 року випуску державний номер НОМЕР_4, вартістю 189 300 грн. залишити у власність колишньому чоловіку з виплатою на її користь грошової компенсації у розмірі 47 070 грн.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 15.07.2016 року позовні вимоги ОСОБА_3 і ОСОБА_4 задоволено частково.

Поділено спільне майно подружжя ОСОБА_3 та ОСОБА_4, виділено ОСОБА_3 у власність квартиру АДРЕСА_2, вартістю 265 528 грн., та автомобіль Mitsubishi Lancer, 2011 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_3, вартістю 135 160 грн., ОСОБА_4 у власність 1/2 частку квартири АДРЕСА_1, вартістю 229 106 грн.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 грошову компенсацію різниці вартості належної їй частки майна у сумі 85 791 грн.

В інший частині позовні вимоги за первісним та зустрічним позовами залишено без задоволення.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

В апеляційній скарзі про скасування судового рішення і ухвалення нового про задоволення позову і відмову у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 зазначає, що рішення суду першої інстанції не відповідає вимогам закону і матеріалам справи. Зазначає, що судом першої інстанції не з'ясовано джерело походження коштів на придбання майна, яке суд першої інстанції виключив із поділу. Вважає, що зібраними у справі доказами безперечно встановлено, що житловий будинок АДРЕСА_3 та автомобіль Hyundai моделі І 10, 2014 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_2 були придбані відповідачкою за спільні сумісні кошти сторін в період, коли вони перебували у фактичних шлюбних відносинах, а тому суд першої інстанції дійшов безпідставного висновку, що будинок і автомобіль є особистою власністю відповідачки і виключив їх із майна, що підлягало поділу. Поза увагою суду першої інстанції залишилась також та обставина, що автомобіль Hyundai І 10, 2013 року випуску державний номер НОМЕР_4 був придбаний в кредит, останній платіж за яким був здійснений у липні 2014 року. Під час його продажу у липні 2014 року ОСОБА_4 була присутня і надавала свою згоду на його відчуження, а виручені від продажу кошти були витрачені на придбання будинку. Автомобіль Hyundai моделі І 10, 2014 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_2 був придбаний за спільні кошти в період перебування сторін у фактичних шлюбних стосунках, а тому також підлягає поділу в порядку ст.ст. 60, 74 СК.

Відповідач ОСОБА_4 з рішенням суду першої інстанції погодилася і в апеляційному порядку його не оскаржувала.

Ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 20 жовтня 2016 року рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 15 липня 2016 року залишено без змін

Ухвалою Вищого спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 липня 2017 року ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 20 жовтня 2016 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. В ухвалі суду касаційної інстанції зазначено, що суди не звернули увагу на те, що у 2014 році ОСОБА_3 отримав кредитні кошти, на які частково було придбано автомобіль Hyundai і 10, 2014 року випуску для користування ОСОБА_4, що не заперечувалось останньою. Крім того, ОСОБА_3 надавав письмову згоду на придбання спірного будинку у спільну сумісну власність у липні 2014 року, був зареєстрований в ньому з 23 вересня 2014 року.

Автоматизованим розподілом судової справи між суддями Апеляційного суду Запорізької області від 12.09.2017 року головуючим суддею визначено суддю Трофимову Д.А., склад колегії суддів Крилова О.В. та Кухар С.В. (том 3: а.с.155).

У зв'язку із тривалою хворобою судді-доповідача ОСОБА_5 розпорядженням керівника апарату суду від 20.04.2018р. №268 відповідно до ч.7 ст.33 ЦПК України призначено повторний автоматичний розподіл справи (том3:а.с.224), за результатами якого головуючим суддею визначено суддю Кочеткову І.В., склад колегії суддів Крилова О.В. та Кухар С.В. (том 3:а.с.225).

Ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 24 квітня 2018р. справу прийнято до провадження головуючого судді (судді-доповідача) Кочеткової І.В., справу призначено до розгляду на 07 травня 2018 року (том 3: а.с.226).

Розпорядженням керівника апарату суду від 05.05.3018 р. №310 відповідно до ч.7 ст.33 ЦПК України у зв'язку із перебуванням у тривалій відпустці суддів Кухаря С.В. і ОСОБА_6 призначено повторний автоматизований розподіл справи (заміна суддів - членів колегії), за результатами якого до складу колегії суддів визначено суддів Гончар М.С. та Маловічко С.В. (том3:а.с.228,229).

Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю - доповідача, пояснення учасників апеляційного розгляду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на такі обставини.

Встановлено, що ОСОБА_3 та ОСОБА_4 з 11 листопада 2011 року перебували у шлюбі, який розірвано рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 05 листопада 2013 року 2013 року (том 1: а.с.13, 16).

Сторони є батьками ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1 (том 1: а.с. 14, 15).

На утриманні відповідачки ОСОБА_4 знаходяться також неповнолітня дочка від першого шлюбу ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_2, та ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_3, яка розпорядженням голови районної адміністрації Запорізької міської ради по Шевченківському району від 07 липня 2012 року №688 передана під опіку ОСОБА_4 (том 4: а.с.28, 31)

Під час перебування сторін у зареєстрованому шлюбі сторони придбали таке майно:

?квартиру АДРЕСА_2, загальною площею 29,47 кв.м., на підставі договору купівлі-продажу від 17.12.2012 року, покупцем за яким значиться ОСОБА_3, ринковою вартістю 265 528 грн. (том 1: а.с. 24-25, том 2: а.с.69-91);

?автомобіль Mitsubishi Lancer, 2011 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_3, вартістю на момент придбання 135 160 гривень, на підставі довідки-рахунку від 05.03.2012 року, виданої на ім'я ОСОБА_3 (том 1: а.с. 30, 31);

?автомобіль Hyundai і10, 2013 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_4, вартістю 116 825 гривень, на підставі договору купівлі-продажу автомобілю № ЗП-0009115 від 16.09.2013 року, укладеного між ТОВ «Богдан-Авто Запоріжжя» та ОСОБА_3 та довідки-рахунку від 19.09.2013 року (том 1: а.с. 85, 184-185),

?а також 1/2 частка квартири АДРЕСА_1 а у м. Запоріжжя на підставі договору купівлі-продажу від 10.06.2013 року (т. 1 а.с. 142-143), право власності на яку зареєстроване за ОСОБА_4, ринковою вартістю 229 106 грн.(том1:а.с.27, том2: а.с. 144-164).

Сторонами не заперечувалося в судовому засіданні, що вказане майно, загальною вартістю 746 619 грн. є спільною сумісною власністю подружжя.

Автомобіль Hyundai і10, 2013 року випуску, був придбаний частково за кошти в сумі 58 412,50 гривень, отримані в кредит за кредитним договором № 23878886, укладеним 20.09.2013 року між ПАТ «Перший український міжнародний банк» та ОСОБА_3 та перебував у заставі позикодавця відповідно до договору застави транспортного засобу № 23915125 (том: 1 а.с. 88-92, 181-183, 187).

15.07.2014 року автомобіль Hyundai і10, 2013 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_4, був знятий з реєстраційного обліку та на підставі довідки-рахунку був переданий у власність та 16.07.2014 року зареєстрований за ОСОБА_10 (т. 1 а.с. 86, 87, 172).

06 жовтня 2014 року на підставі договору купівлі-продажу автомобіля, укладеного між ТОВ «Богдан-Авто Запоріжжя» та ОСОБА_3, останнім був придбаний автомобіль марки Hyundai і10, 2014 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_5. Вартість автомобіля становить 189 300 грн. Частина коштів на придбання вказаного автомобіля була отримана ОСОБА_3 на підставі кредитного договору від 10 жовтня 2014 року, належне виконання умов якого було забезпечене порукою ОСОБА_4 (том 2: а.с.61-64)

Відповідно до довідки Територіального сервісного центру України в Запорізькій області від 23 лютого 2016 року та довідки Територіального сервісного центру України в Запорізькій області від 01 березня 2016 року, а також копії свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу від 29 травня 2015 року вказаний автомобіль марки Hyundai і10, 2014 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_5 на підставі довідки-рахунку був перереєстрований на нового власника ОСОБА_11 (том1: а.с. 163, 167, 240).

Також судом встановлено, що 01 квітня 2014 року ОСОБА_4 за письмовою згодою ОСОБА_3 уклала нотаріально посвідчений попередній договір купівлі-продажу житлового будинку АДРЕСА_3, сплативши продавцеві 111 000 грн. завдатку в рахунок забезпечення виконання основного зобов'язання. Як зазначено у п.14 попереднього договору чоловік покупця ОСОБА_4 надав свою згоду на укладення договору в заяві, справжність підпису на якій засвідчена нотаріально (том 2: а.с. 178-179).

В заяві про надання згоди на укладення попереднього договору від 01 квітня 2014 року ОСОБА_3 зазначав, що попередній договір укладається його дружиною в інтересах сім'ї на умовах, які вони попередньо обговорили і вважають вигідними для них і укладення такого договору відповідає їх спільному волевиявленню ( том 2: а.с. 180).

29 липня 2014 року ОСОБА_4 за письмовою згодою з ОСОБА_3 придбала у власність житловий будинок АДРЕСА_3 за 479 371 грн. (том1: а.с.19-20).

Як зазначено у 6 договору купівлі-продажу, заява про згоду чоловіка покупця ОСОБА_3 на придбання житлового будинку одержана, справжність підпису на якій нотаріально посвідчена.

В заяві від 29 липня 2014 року ОСОБА_3 зазначав, що надає згоду своїй дружині ОСОБА_4 на придбання за спільні кошти у спільну сумісну власність житлового б4удинку з надвірними будівлями та спорудами, який розташований у АДРЕСА_3 (том1: а.с.22).

Ринкова вартість будинку станом на час ухвалення рішення судом першої інстанції становила 897 105 грн. (том 2: а.с.121).

У передбаченому законом порядку ні попередній договір, ні договір купівлі-продажу спірного будинку, ні заяви ОСОБА_3 про згоду на придбання будинку у спільну сумісну власність сторін, недійсними не визнавалися.

Під час знаходження вказаної судової справи в провадженні суду касаційної інстанції позивач ОСОБА_3 на власний розсуд розпорядився однокімнатною квартирою № АДРЕСА_2, вартістю 270 000 грн., та автомобілем Mitsubishi Lancer, 2011 року випуску реєстраційний номер НОМЕР_3, вартістю 135 160 грн., здійснивши відчуження цього майна на користь своєї матері ОСОБА_12 (том4: а.с.7-9).

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення первинного та зустрічного позову, суд першої інстанції виходив з того, під час перебування у шлюбі сторони придбали 1/2 частку квартири АДРЕСА_1, квартиру АДРЕСА_2, автомобіль марки Mitsubishi Lancer, 2011 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_6, яке підлягає поділу в порядку ст. 70 СК України з присудженням відповідної компенсації на користь ОСОБА_4

Крім того, судом зазначено, що на час розгляду справи законність переоформлення права власності на автомобіль Hyundai і 10, 2014 року випуску, ОСОБА_3 не оспорена, хоча і є предметом досудового розслідування в межах кримінального провадження, в судовому порядку з вимогами про визнання недійсною угоди чи угод, на підставі яких ОСОБА_4 набула право власності на автомобіль не звертався, а питання щодо законності набуття права власності на цей автомобіль останньою не є предметом доказування.

Також суд першої інстанції звертав увагу на те, що поділу підлягає майно придбане подружжям за час перебування у шлюбі та наявне на момент поділу, а оскільки автомобіль марки Hyundai і 10, 2013 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_7, було відчужено ОСОБА_3 у 2014 році, а отже відсутній в натурі та не може враховуватись при поділі майна подружжя.

При цьому судом зазначено, що ОСОБА_3 не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження того, що сторони після розірвання шлюбу перебували у фактичних шлюбних відносинах та у вищевказаний період саме за спільні кошти було придбано будинок АДРЕСА_3, а отже підстави для задоволення позову щодо встановлення фату проживання сторін однією сім'єю без реєстрації шлюбу після його розірвання і до жовтня 2015 року, а також визнання спільною сумісною власністю вказаний будинок, що придбаний ОСОБА_4 після розірвання шлюбу, відсутні.

Колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновками суду першої інстанції про порядок поділу двох квартир, передачу у власність позивачеві автомобіля Mitsubishi Lancer, а також щодо виключення із розподілу автомобіля марки Hyundai і 10, 2013 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_7, який було відчужено ОСОБА_3 у 2014 році за згодою ОСОБА_4 і який на час розгляду справи судом першої інстанції був відсутній в натурі.

Судом першої інстанції обгрунтовано виділено ? частку двокімнатної квартири АДРЕСА_1, вартістю 229 106 грн., у власність відповідачки ОСОБА_4

Як пояснювала ОСОБА_4 у суді апеляційної інстанції, вказана нерухомість була придбана подружжям для забезпечення житлових прав її підопічної ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_4, яка має право власності на іншу ? частку в цій же квартирі.

На теперішній час ОСОБА_9 користується всією квартирою, а тому виділення вказаної спірної нерухомості в порядку поділу майна позивачеві ОСОБА_3, який є сторонньою людиною для неповнолітньої, призведе до погіршення майнових прав останньої.

Разом з тим з висновками суду першої інстанції щодо стягнення з ОСОБА_3 грошової компенсації, відмову у задоволенні позовних вимог в частині встановлення юридичного факту, поділу будинку і автомобіля Hyundai і 10, 2014 року випуску в порядку ст.74 СК України колегія апеляційного суду не погоджується.

Відповідно до ст. 3 СК України сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.

Статтею 60 СК України передбачено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

За правилами ст. 74 СК України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності жінки або чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.

Отже, проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу є спеціальною (визначеною законом, законною) підставою для виникнення у них деяких прав та обов'язків, зокрема права спільної сумісної власності на майно.

Визнання майна таким, що належить на праві спільної сумісної власності жінці та чоловікові, які проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою, відбувається шляхом встановлення факту проживання однією сім'єю, ведення спільного побуту, виконання взаємних прав та обов'язків.

Згідно із ч. 4 ст. 368 ЦК України майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім'ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі.

Ураховуючи викладене, особам, які проживають однією сім'єю без реєстрації шлюбу, на праві спільної сумісної власності належить майно, набуте ними за час спільного проживання або набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти.

Вирішуючи питання щодо правового режиму такого майна, суди встановлюють факти створення (придбання) сторонами майна внаслідок спільної праці, ведення спільного господарства, побуту, виконання взаємних прав та обов'язків, з'ясовують: 1) час придбання; 2) джерело набуття (кошти, за які таке майно було набуте); 3) мету придбання майна, що дозволяє надати йому правовий статус спільної сумісної власності.

Рішення обґрунтовують належними і допустимими доказами, про що зазначають у мотивах прийнятого рішення з посиланням на конкретні факти.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 08 червня 2016 року № 6-2253цс15.

Відмовляючи ОСОБА_3 у задоволенні позову в частині встановлення факту проживання однією сім'єю та визнання спільною сумісною сторін подружжя будинок АДРЕСА_3, суд першої інстанції, виходив з того, що ОСОБА_3 не надано доказів спільного проживання після розірвання шлюбу, а його згода на придбання ОСОБА_4 зазначеного будинку не може свідчити про перебування осіб у фактичних шлюбних стосунках та придбання будинку у спільну сумісну власність, оскільки з пояснень нотаріуса та результатів вивчення паспортів сторін вбачається, що на час укладення як попереднього, так і основного договору сторони не повідомили нотаріуса про те, що шлюб між ними розірвано, відповідного рішення суду не надали, а в паспортах були відсутні відмітки про розірвання шлюбу.

Заперечуючи проти позову та мотивуючи зустрічні позовні вимоги, ОСОБА_4 зазначала, що фактичні шлюбні відносини між сторонами припинено у жовтні 2013 року, а після розірвання шлюбу у листопаді 2013 року вони не проживали разом та не вели спільного господарства. Вказувала на те, що ОСОБА_13 надавав згоду на придбання будинку за спільні кошти лише у зв'язку із відсутністю у її паспорті відмітки про розірвання шлюбу.

У п. 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» роз'яснено, що хоча розірвання шлюбу, здійснене на підставі рішення суду, потребує подальшої реєстрації у державному органі РАЦС, моментом припинення шлюбу є день набрання чинності рішенням суду про його розірвання (ч. 2 ст. 114 СК України). Це правило не поширюється на випадки, коли шлюб було розірвано у судовому порядку до 1 січня 2004 року, тобто до дня набрання чинності СК України.

Як вбачається із матеріалів справи, шлюб між сторонами розірвано рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 05 листопада 2013 року, яке набрало законної сили 16 листопада 2013 року, при цьому згода на придбання спірного будинку у спільну сумісну власність за спільні кошти надавалася ОСОБА_3 і при укладенні попереднього договору 01 квітня 2014 року і при укладенні основного договору 29 липня 2014 року.

Відповідно до ч. 2 ст. 114 СК України у разі розірвання шлюбу судом шлюб припиняється у день набрання чинності рішенням суду про розірвання шлюбу.

Відповідно до ч. 2 ст. 115 СК України рішення суду про розірвання шлюбу після набрання ним законної сили надсилається судом до органу державної реєстрації актів цивільного стану за місцем ухвалення рішення для внесення відомостей до Державного реєстру актів цивільного стану громадян та проставлення відмітки в актовому записі про шлюб.

Доказів того, що ОСОБА_4 за весь період, з моменту набрання рішенням законної сили та до моменту укладання договору купівлі-продажу, була позбавлена можливості звернутись до органів РАЦС матеріали справи не містять. Перешкод, які б унеможливили надати нотаріусу копію судового рішення про розірвання шлюбу сторін, по справі не встановлено.

Натомість, допитана судом першої інстанції приватний нотаріус Вовк І.І., яка посвідчувала попередній договір від 01 квітня 2014 року і договір купівлі-продажу спірного будинку від 29 липня 2014 року, пояснювала, що сторони по справі при зверненні до неї за консультацією, при підписанні попереднього договору і договору купівлі-продажу житлового будинку вели себе як подружжя і були разом, при розрахунках з продавцями були присутні в кімнаті обоє разом, жодних заяв щодо розірвання шлюбу, питань щодо можливості оформлення будинку у особисту власність покупця не піднімалося, факт проживання однією сім'єю як подружжя не оспорювали, будь-яких заяв з цього питання не подавали, рішення суду про розірвання шлюбу не надавали, волевиявлення сторін щодо придбання будинку у спільну власність було вільним.

Із пояснень свідка ОСОБА_15, дружини продавця будинку ОСОБА_16, вбачається, що і при огляді будинку, і при укладенні як попереднього, так і основного договорів сторони по справі були присутні разом, разом вирішували питання щодо його придбання, про те, що вони розлучені, не повідомляли. Так як у сім'ї не вистачало коштів на придбання будинку, ОСОБА_3 пропонував в якості розрахунку за будинок свій автомобіль Mitsubishi Lancer або свою однокімнатну квартиру, але вони відмовилися, оскільки це майно їм було не потрібно.

Частиною 3 ст. 10 ЦПК України ( в редакції Закону на час вирішення справи судом першої інстанції) передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 58 ЦПК України ( в редакції Закону на час вирішення справи судом першої інстанції) належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

У ч. 2 ст. 59 ЦПК України ( в редакції Закону на час вирішення справи судом першої інстанції) передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати те, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 4 ст. 60 ЦПК України в редакції Закону на час вирішення справи судом першої інстанції).

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволення позову в частині встановлення факту проживання однією сім'єю та визнання будинку об'єктом спільної сумісної власності сторін, суд першої інстанції допустився однобічності в дослідженні доказів, вищезазначеного не врахував, не сприяв повному та всебічному розгляду справи не оцінив доказів у їх сукупності, не зазначив норм права, якими керувався під час ухвалення вказаного рішення.

При цьому суд першої інстанції не звернув увагу на те, що у 2014 році ОСОБА_3 отримав кредитні кошти, на які частково було придбано автомобіль Hyundai і 10, 2014 року випуску для користування ОСОБА_4, що не заперечувалось останньою. Крім того, ОСОБА_3 був зареєстрований у спірному будинку з 23 вересня 2014 року за згодою ОСОБА_4

Факт проживання сторін однією сім'єю без реєстрації шлюбу в період придбання будинку і автомобіля Hyundai і 10, 2014 року випуску підтвердили допитані судом першої інстанції свідки ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_21, ОСОБА_22 та інш.

Аналіз фактичних обставин і зібраних у справі доказів свідчить про те, що сторони хоча і розірвали шлюб у листопаді 2013 року, проте до жовтня 2015 року фактично продовжували проживати однією сім'єю, вести спільне господарство, а тому висновки суду першої інстанції про недоведеність позовних вимог ОСОБА_3 в частині встановлення факту проживання однією сім'єю, а також визнання спірного житлового будинку і автомобіля Hyundai і 10, 2014 року випуску спільною сумісною власністю сторін є такими, що суперечать матеріалам справи і вимогам ст.74 СК України.

За вказаних обставин в зазначеній частині і в частині стягнення грошової компенсації за відступлення від рівності часток сторін при поділі майна оскаржуване рішення на підставі ст. 376 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням нового про часткове задоволення позову, а сам: встановлення факту проживання сторін однією сім'єю без реєстрації шлюбу з 17 листопада 2013 року по жовтень 2015 року; визнання спільною сумісною власністю сторін спірного будинку та автомобіля Hyundai моделі І 10, 2014 року випуску. В порядку поділу спільного майна сторін в порядку ст.ст.60, 70, 74 СК України визнати за кожним належить визнати право власності на ? ідеальну частку спірного житлового будинку. Автомобіль Hyundai моделі І 10, 2014 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_2, вартістю 189 300 грн. підлягає залишенню у власності ОСОБА_4

Вимоги ОСОБА_4 про стягнення з ОСОБА_3 грошової компенсації за відступлення від рівності часток сторін задоволенню не підлягають, оскільки загальна вартість майна, що виділена у власність ОСОБА_4 становить 418 406 грн., а вартість майна, виділеного ОСОБА_3 - 400 688 грн.

Питання про стягнення з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 17 718 грн. грошової компенсації за відступлення від рівності часток судом апеляційної інстанції не вирішується, оскільки, на думку судової колегії, таке відступлення не завдасть істотної шкоди позивачеві, не порушить принципу рівності часток співвласників. Суд враховує, що на утриманні відповідачки знаходиться підопічна ОСОБА_9, неповнолітня дитина від першого шлюбу, а також неповнолітня дочка сторін, на утримання якої позивач сплачує аліменти і станом на 30 червня 2018 року має заборгованість на суму 9 959, 33 грн. За таких обставин, на думку суду, стягнення з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 будь-якої грошової компенсації буде несправедливим. Крім того, положення ч.3 ст. 70 СК України дозволяє суду відступити від рівності часток у майні подружжя.

В іншій оскаржуваній частині рішення суду першої інстанції відповідає вимогам закону і матеріалам справи, підстав для її скасування судова колегія не вбачає.

Керуючись ст.ст. 374, 376, 380-382 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 15.07.2016 року у цій справі в частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_3 про встановлення юридичного факту, поділ житлового будинку АДРЕСА_3 , автомобіля автомобіль Hyundai моделі І 10, 2014 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_2 і в частині стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 грошової компенсації у сумі 85 791 грн. скасувати і ухвалити в цих частинах нове рішення.

Встановити факт проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_3 з ОСОБА_4 з 17 листопада 2013 року по жовтень 2015 року.

Визнати спільною сумісною власністю ОСОБА_3 і ОСОБА_4 майно, набуте під час проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, а саме: будинок АДРЕСА_3, та автомобіль Hyundai моделі І 10, 2014 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_2.

Поділити між ОСОБА_3 і ОСОБА_4 спільне нерухоме майно і визнати за кожним право власності на ? ідеальну частку житлового будинку АДРЕСА_3

Автомобіль Hyundai моделі І 10, 2014 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_2 залишити у власності ОСОБА_4.

У задоволенні позову ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про стягнення грошової компенсації відмовити.

В іншій частині рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення, проте може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги до Верховного Суду.

Повний текст судового рішення виготовлено 27 липня 2018 року.

Головуючий:

Судді: