Рішення № 75535088, 17.07.2018, Мелітопольський міськрайонний суд Запорізької області

Дата документу 17.07.2018

Справа № 320/2513/18

(2/320/2299/18)

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"17" липня 2018 року Мелітопольський міськрайонний суд Запорізької області в складі:

головуючого – судді Калугіної І.О.,

при секретарі – Горбань Н.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Мелітополі цивільну справу за позовом ОСОБА_1, в інтересах якої діє адвокат ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням та визнання майна особистою приватною власністю,

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду із позовом, який в подальшому уточнив, до відповідача про визнання 1/2 частини житлового будинку № 41 по вул. Соборна (колишня назва вул. Щорса) в с. Костянтинівка Мелітопольського району Запорізької області об’єктом особистої приватної власності ОСОБА_1, та про визнання ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, таким, що втратив право користування 1/2 частиною житлового будинку № 41 по вул. Соборна (колишня назва вул. Щорса) в с. Костянтинівка Мелітопольського району Запорізької області.

В обґрунтування позовних вимог вказує, що 02 липня 1999 року вона уклала шлюб з відповідачем. Сторони однією сім’єю мешкали разом із бабусею позивачки ОСОБА_4 в належній їй квартирі № 64, по вул. Брів-Ла-Гайард, буд. 25 в м. Мелітополі Запорізької області. Від шлюбу сторони мають двох дітей: доньку - ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2 та сина ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_3. В 2007 році у відповідача виникли певні проблеми в зв’язку з періодичним вживанням наркотичних засобів, на цій же підставі була порушена відносно нього кримінальна справа за ст.ст. 307 ч.2, 309 ч.1 КК України. Відповідач ніде не працював, їхня родина існувала на заробітки позивача, та матеріальну допомогу батьків та бабусі. В лютому 2008 року вона дізналась про свою другу вагітність, і з цього часу разом із матір’ю стала шукати житло, як в м. Мелітополі, так і в ближніх селах. Її бабуся виставила на продаж свій будинок №140 по вул. Декабристів в м. Мелітополі Запорізької області, який продала 28 березня 2008 року. Частину отриманих грошових коштів, згідно розписки від 02 квітня 2008 року вона передала позивачу в борг, а саме суму 37500 грн., що по курсу складало 7500 доларів США., а іншу частину віддала на оплату правової допомоги наданої відповідачу стосовно розгляду відносно нього кримінальної справи. 04 квітня 2008 року позивач уклала з ОСОБА_7 нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу 1/2 частини будинку №41 по вул. Щорса в с. Костянтинівка Мелітопольського району Запорізької області, та на вимогу бабусі, перереєструвала відповідача за вказаною адресою. Після розгляду кримінальної справи, її стосунки з відповідачем не покращились, почалися сварки, він дозволяв собі застосовувати фізичну силу. Фактично шлюбні відносини припинені в травні 2012 року, відповідач з’їхав на зйомну квартиру в м. Мелітополі, став мешкати з різними співмешканками. Рішенням Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 15 травня 2013 року шлюбі відносини між сторонами було припинено. З липня 2013 року вона стала мешкати в цивільному шлюбі з ОСОБА_8, а 07 грудня 2017 року вони зареєстрували шлюб, в результаті якого позивач змінила прізвище. В грудні 2013 році позивач вирішила частково повернути бабусі борг в розмірі 20 000 грн., та остаточно розрахувалась із нею у вересні 2014 року. На теперішній час місцезнаходження відповідача їй невідомо, з дітьми він також не спілкується. По зазначеній адресі мешкає вона з чоловіком та двома дітьми. Відповідач не мешкає в будинку з 2012 року. Так, з урахуванням реєстрації відповідача в її будинку, вона не має можливості оформити субсидію на сплату комунальних послуг, взимку опалення складає досить велику суму грошових коштів. Крім того, в лютому 2018 року вони з чоловіком звернулись до приватного нотаріуса ОСОБА_9 з метою укладання та посвідчення договору дарування частки від належної їй 1/2 частини будинку №41 по вул. Щорса в с. Костянтинівка, однак їй було відмовлено, в зв’язку з тим, що вона придбала в шлюбі частину будинку, то вона ймовірно є спільною сумісною власністю з відповідачем.

В судове засідання представник позивача не з’явився, від нього надійшла заява, в якій він просить розглядати справу за його відсутності, наполягає на задоволенні позовних вимог. Проти винесення заочного рішення не заперечує.

Відповідач у судове засідання не з’явився, не повідомив суд про причини неявки, про час і дату судового засідання був повідомлений належним чином, заяви про відкладення розгляду справи, про розгляд справи за його відсутності, а також відзив на позов від нього не надходило, тому суд визнає його неявку неповажною, та вважає можливим ухвалити заочне рішення за його відсутності на підставі наявних у справі доказів.

Відповідно до ч.1 ст. 280 ЦПК України, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: 1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з’явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Відповідно до ч.2 ст. 247 ЦПК України, в зв’язку з неявкою всіх учасників справи в судове засідання, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали цивільної справи, суд вважає, що позов підлягає повному задоволенню за наступними підставами.

Згідно ч. 1 ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

У відповідності до вимог ст.12 ЦПК України Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов’язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до розписки складеної 02 квітня 2008 року, оригінал якої міститься в матеріалах справи, позивач взяла в борг у своєї бабусі ОСОБА_4 з метою придбання 1/2 частки житлового будинку № 41 по вул. Щорса в с. Костянтинівка Мелітопольського району Запорізької області, який належить ОСОБА_7, грошові кошти в сумі 37 500 грн. Строк повернення боргу складає 5 /п’ять/ років /а.с.10/.

04 квітня 2008 року між ОСОБА_10 та ОСОБА_11 був укладений договір купівлі-продажу частки житлового будинку, відповідно до умов якого позивач придбала 1/2 частку житлового будинку № 41, розташованого по вул. Щорса в с. Костянтинівка Мелітопольського району Запорізької області /а.с.11/ , що також підтверджується копією ОСОБА_11 з Державного реєстру правочинів № 5724720 від 04 квітня 2008 року /а.с.12/, копією ОСОБА_11 про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 18425674 від 08 квітня 2008 року /а.с.13/.

Відповідно до п. 4 договору купівлі продажу частки житлового будинку, продаж за домовленістю сторін вчиняється за 37 500 грн. Зазначену суму продавець в особі представника отримав від покупця готівкою повністю до підписання цього договору.

Рішенням Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 15 травня 2013 року, яке набрало законної сили 27 травня 2013 року, було розірвано шлюб укладений 02 липня 1999 року між позивачем ОСОБА_11 та відповідачем ОСОБА_3, зареєстрований відділом реєстрації актів громадянського стану Мелітопольського міськвиконкому Запорізької області, актовий запис № 386. Після розірвання шлюбу позивачу присвоєно прізвище «Зяблова» /а.с.7/.

10 грудня 2013 року позивач частково повернула своїй бабусі ОСОБА_4 суму боргу за розпискою укладеною 02 квітня 2008 року, а саме грошові кошти в розмірі 20 000 грн.

Крім того, 08 вересня 2014 року позивач в рахунок боргу за вказаною розпискою повернула ОСОБА_4 суму грошових коштів в розмірі 17 500 грн., тобто повністю повернула борг за розпискою від 02 квітня 2008 року, про що у розписці міститься підпис ОСОБА_4 /а.с.10/.

07 грудня 2017 року позивачка уклала шлюб з ОСОБА_8 та після реєстрації шлюбу змінила прізвище з «Зяблова» на «Павлова» /а.с.6/.

Постановою приватного нотаріуса Мелітопольського міського нотаріального округу ОСОБА_9 від 19 лютого 2018 року /а.с.15/ позивачу було відмовлено у посвідченні договору дарування частки від належної їй 1/2 частини житлового будинку, оскільки вказана частка є приватною спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_3 і тому для її посвідчення необхідна нотаріально засвідчена згода колишнього чоловіка ОСОБА_3 /а.с.15/.

Статтею 60 СК України визначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй (йому) особисто.

Згідно ч.6 вказаної статті суд може визнати особистою приватною власністю дружини, чоловіка майно, набуте нею, ним за час їхнього окремого проживання у зв'язку з фактичним припиненням шлюбних відносин.

Отже, з урахуванням вказаних вимог, належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна. Застосовуючи норму статті 60 СК України та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.

Тобто статус спільної сумісної власності визначається такими критеріями:

1) час набуття майна;

2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття).

У зв’язку з викладеним, у разі придбання майна хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя, це майно не може вважатися об’єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане.

Тому, сам по собі факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об’єктів права спільної сумісної власності подружжя.

Такими чином, судом встановлено, що 1/2 частина житлового будинку № 41 по вул. Соборна (колишня назва Щорса) в с. Костянтинівка Мелітопольського району Запорізької області, хоча і була куплена позивачем під час шлюбу з відповідачем, але за особисті кошти, які вона позичила у своєї бабусі ОСОБА_4, та які повернула їй після розірвання шлюбу з відповідачем, який участі у його придбанні та подальшому утриманні не брав ані матеріально, ані особистою працею, тому вказана 1/2 частина житлового будинку є особистою приватною власністю позивача, оскільки він був придбаний за особисті кошти її бабусі, без жодної участі відповідача.

Таким чином позовні вимоги в частині визнання 1/2 частини житлового будинку № 41 по вул. Соборна (колишня назва вул. Щорса) в с. Костянтинівка Мелітопольського району Запорізької області об’єктом особистої приватної власності ОСОБА_1 є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Стовно позовних вимог про визнання відповідача таким, що втратив право користування житловим приміщенням суд приходить до наступного.

Так, судом встановлено, що позивач є власницею ? частини житлового будинку № 41 по вул. Соборна (колишня назва вул. Щорса) в с. Костянтинівка Мелітопольського району Запорізької області.

Згідно довідки голови Костянтиніської сільської ради Мелітопольського району Запорізької області № 1022 від 22 лютого 2018 року, відповідач ОСОБА_3 зареєстрований за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_4, однак не проживає за вказаною адресою з 2012 року /а.с.14/.

Відповідно до ч.2 ст. 405 ЦК України член сім'ї власника житла втрачає право користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.

Таким чином, у ході судового розгляду встановлено, що відповідач ОСОБА_3 більше одного року в будинку № 41 по вул. Соборна в с. Костянтинівка Мелітопольського району Запорізької області не проживає, його речей та іншого майна в будинку немає, вимог щодо проживання у вказаному будинку відповідач не пред’являв.

Відповідно до ч. 1 ст. 319 ЦК України, власник на свій розсуд володіє, користується і розпоряджається належним йому майном.

Відповідно до ч. 1 ст. 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до ч.1 ст. 383 ЦК України, власник квартири /будинку/ має право використовувати помешкання для власного проживання та проживання членів своєї сім'ї.

На підставі викладеного, аналізуючи зібрані у справі докази, кожний окремо та всі в сукупності, суд вважає можливим визнати відповідача таким, що втратив право користування вищевказаним житловим приміщенням, що належить позивачу.

Керуючись ст.ст. 319, 321, 383, 405 ЦК України, ст. ст. 3, 12, 81, 89, 247, 263, 265, 280-285 ЦПК України, ст. ст. 57, 60 СК України, суд -

У Х В А Л И В:

Позов ОСОБА_1, в інтересах якої діє адвокат ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням та визнання майна особистою приватною власністю – задовольнити повністю.

Визнати ? частину житлового будинку № 41 по вул. Соборна (колишня назва вул. Щорса) в с. Костянтинівка Мелітопольського району Запорізької області об’єктом особистої приватної власності ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_5.

Визнати ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 таким, що втратив право користування 1/2 частиною житлового будинку № 41 по вул. Соборна (колишня назва вул. Щорса) в с. Костянтинівка Мелітопольського району Запорізької області.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов’язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення до апеляційного суду Запорізької області.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII “Перехідні положення” ЦПК України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Мелітопольський міськрайонний суд Запорізької області

СУДДЯ: І.О.Калугіна