Рішення № 75533724, 04.07.2018, Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області

Справа № 308/88/18

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 липня 2018 року місто Ужгород

Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області в складі:

головуючого судді – Деметрадзе Т.Р.,

при секретарі – Струтинська Н.Ю.,

представника позивача – ОСОБА_1,

відповідача – ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в м. Ужгород, цивільну справу за позовною заявою Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приват Банк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-

В С Т А Н О В И В :

ПАТ КБ «ПриватБанк» звернувся до Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області з даним позовом, який мотивує тим, що відповідно до укладеного договору б/н від 07.04.2008 року ОСОБА_2 07.04.2008 року отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користуванням кредитом у розмірі 18% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом.

Вказав, що відповідач своєчасно не надав банку грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, відсотками, а також іншими витратами відповідно до умов договору, що має відображення у розрахунку заборгованості за договором.

Таким чином, у порушення умов договору, а також вимог ст..509, 526, 1054 ЦКУ, відповідач зобов»язання за договором не виконав.

Станом на 08.10.2017 року ОСОБА_2 має заборгованість - 3930,64 дол.США та продовжує ухилятись від виконання зобов’язань і заборгованість за договором не погашає, що є порушенням законних прав ПАТ КБ «ПриватБанк».

Враховуючи наведене, позивач просив суд стягнути з відповідача суму заборгованості в розмірі 3930,64 дол.США., що складає 105301,88 грн. та судові витрати.

Під час судового розгляду справи, представником позивача до суду подано уточнену позовну заяву , відповідно до якої згідно рішення Ужгородського міськрайонного суду від 21.05.2012 року по справі №2-4799/11 за позовом ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором кредиту, вирішено – Стягнути з ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» 14521,05 грн. заборгованості за кредитним договором від 07.04.2008 року.

Беручи до уваги наведене, позивач просить суд стягнути на його користь з ОСОБА_2 заборгованість в розмірі 2961,90 дол. США, що складає 79349,24 грн.

Представник позивача ОСОБА_1 в судовому засіданні подав письмові пояснення та підтримав уточнений позов, який просив задовільнити.

Відповідач ОСОБА_2 у судовому засіданні позовні вимоги не визнав, просив у позові відмовити та врахувати, що про збільшення відсоткової ставки його повідомлено не було, жодних додаткових угод між ним та банком про отримання споживчого кредиту в іноземній валюті не укладалось, доданий позивачем розрахунок заборгованості не містить необхідних відомостей, що стосуються кредитних відносин, зокрема «сума (розмір) знятих коштів».

Окрім того відповідач пояснив, що позивач не вправі звертатись з даними вимогами до суду оскільки строк дії кредитного договору закінчився 22.09.2011 року, також згідно матеріалів позову, облік простроченої заборгованості та нарахування відсотків позивач розпочав 02.07.2010 року, тому строк позовної давності закінчився 01.07.2013 року.

Заслухавши пояснення представника позивача та відповідача, дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані у справі докази, виходячи з їх належності та допустимості, суд приходить до наступного висновку.

Правовідносини між сторонами регулюються Цивільним кодексом України.

У відповідності до ч.1 ст.4 Цивільного процесуального кодексу України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно ст.12 Цивільного процесуального кодексу України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов»язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов»язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об»єктивність і неупередженість: керує ходом судового процесу; сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; розяснює у випадку необхідності учасниками судового процесу їхні процесуальні права та обовязки, наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов»язків.

Відповідно до ч.1 ст.81 Цивільного процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Судом встановлено, що 07.04.2008 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір б/н, згідно якого ОСОБА_2 07.04.2008 року отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користуванням кредитом у розмірі 18% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом.

Позивач ПАТ КБ ПриватБанк взяті на себе згідно договору зобов»язання виконав, надавши ОСОБА_2 кошти.

Відповідно до розрахунку заборгованості за договором №б/н, укладеного між ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_2, станом на 08.10.2017 року у зв»язку із невиконанням останнім заборгованості за кредитним договором утворилась заборгованість в сумі 3930,64 дол. США, що складає 105301,88 грн.

Рішенням Ужгородського міськрайонного суду від 21.05.2012 року за позовом ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором кредиту вирішено стягнути з ОСОБА_2Ю на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» 14521,05 грн. заборгованості за кредитним договором від 07.04.2008 року.

Враховуючи наведене, заборгованість ОСОБА_2 становить 2961,90 дол. США, що еквівалентно 79 349, 24 грн.

Пунктом 9.12 Умов та правил надання банківських послуг передбачено, що договір діє на протязі 12 місяців з моменту підписання. Якщо на протязі цього строку жодна зі сторін не проінформує іншу сторону про припинення дії договору, він автоматично пролонгується на той самий строк.

Пунктами 3.1.1., 5.4 Умов та правил користування платіжною карткою граничний строк дії картки (місяць і рік) указано на ній і вона дійсна до останнього календарного дня такого місця, строк погашення процентів за кредитом визначено щомісячними платежами, а строк погашення кредиту в повному обсязі визначено останнім днем місяця вказаного на картці (поле MONTH).

Відповідач ОСОБА_2, 09.02.2018 р. подав відзив на позовну заяву, в якому просив відмовити у задоволенні позову, у зв"язку із спливом строку позовної давності.

Як встановлено в судовому засіданні та не заперечувалось представником позивача, строк дії картки виданої банком ОСОБА_2 закінчився у 2013 році, останній платіж здійснено відповідачем 07.10.2009 року, що стверджується розрахунком заборгованості по вищевказаному кредитному договору станом на 21.06.2018 року.

По закінченню строку дії платіжної кредитної картки її дія не продовжувалась, нова картка не перевипускалась, відповідач таку не отримував.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що "позовна давність це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав учасників Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу"

Крім того, боржник має певні матеріально-правові права, які безпосередньо пов'язані з позовною давністю. Будь-який суд національної юрисдикції, вирішуючи питання про пропуск кредитором позовної давності, фактично вирішує питання не тільки про право кредитора на звернення до суду за захистом свого порушеного права, але й про право боржника бути звільненим від переслідування або притягнення до суду (п. 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою № 14902/04 у справі ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії"; п. 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства").

Згідно з правовою позицією Європейського суду з прав людини, яка міститься в рішенні "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства" від 22 жовтня 1996 року, строк позовної давності переслідує кілька важливих цілей, а саме забезпечує правову визначеність і остаточність, захищає потенційних відповідачів від застарілих вимог, які було б важко спростувати, і дозволяє уникнути несправедливості, яка може виникнути при прийняті судами рішень щодо подій, що мали місце в далекому минулому на підставі доказів, які з часом можуть стати ненадійними і недостатніми.

Згідно із ст. 257 Цивільного процесуального кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. При цьому початок перебігу позовної давності пов'язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, як з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (ст. 261 Цивільного процесуального кодексу України).

За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд. Оскільки умовами кредитного договору (графіком погашення кредиту) встановлені окремі самостійні зобов'язання, які деталізують обов'язок боржника повернути весь борг частинами та встановлюють самостійну відповідальність за невиконання цього обов'язку, то право кредитора вважається порушеним з моменту недотримання боржником строку погашення кожного чергового траншу, а відтак і початок перебігу позовної давності за кожний черговий платіж починається з моменту порушення строку його погашення.

Таким чином, якщо за умовами договорів погашення кредиту та процентів повинно здійснюватись позичальниками частинами кожного місяця, у рахунок чого вносяться кошти, початок позовної давності для стягнення цих платежів необхідно обчислювати з моменту (місяця, дня) невиконання позичальниками кожного із цих зобов'язань.

Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 08 листопада 2017 року №6-2891цс16, які згідно з ч.4 ст.263 Цивільного процесуального кодексу України при виборі і застосуванні норми права для спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права , викладені в постановах Верховного Суду.

У Постанові Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 08 листопада 2017 року №6-2891цс16 зазначено, якщо виконання зобов»язання передбачалося частинами або у вигляді періодичних платежів і боржник вчинив дії, що свідчать про визнання лише певної частини (чи періодичного платежу), то такі дії не можуть бути підставою для переривання перебігу позовної давності стосовно інших (невизнаних) частин платежу.

Вчинення боржником дій з виконання зобов'язання вважається таким, що перериває перебіг позовної давності лише за умови, якщо такі дії здійснено самим боржником або за його згодою чи дорученням уповноваженою на це особою.

Не можуть вважатися добровільним погашенням боргу, що перериває перебіг позовної давності, будь-які дії кредитора, спрямовані на погашення заборгованості, зокрема списання коштів з рахунків боржника без волевиявлення останнього, або без його схвалення.

З розрахунку заборгованості по кредитному договору вбачається, що починаючи з 13 серпня 2008 року відповідач ОСОБА_2 систематично не виконував свої зобов»язання щодо погашення за наданим кредитом коштів.

Платежі списувалися позивачем з кредитної картки частинами, що не може розцінюватися, як переривання позовної давності. Починаючи з 07 жовтня 2009 року погашення кредиту не проводилося взагалі, а стягувані позивачем суми не свідчать про визнання відповідачем позову і не є підставою для переривання позовної давності.

Відповідно до ст. 253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов»язано його початок.

За загальним правилом, перебіг загальної та спеціальної позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу , яка його порушила; за зобов»язаннями з визначеним строком виконання перебігу позовної давності починається зі спливом строку виконання (ч.1, ч.5 ст.261 Цивільного кодексу України) початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Таким чином, у разі неналежного виконання позичальником зобов»язань за кредитним договором позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів та процентів за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу.

Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність.

Зокрема, частина друга статті 258 Цивільного кодексу України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Згідно зі статтею 266 Цивільного кодексу України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги.

Відповідно до ч.3 статті 267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Відповідно до висновків викладених у постанові від 28 березня 2018 року по справі № 444/9519/12 ОСОБА_4 Верховного Суду, за змістом статті 526, частини першої статті 530, статті 610 та частини першої статті 612 ЦК України для належного виконання зобов’язання необхідно дотримувати визначені у договорі строки (терміни), зокрема щодо сплати процентів, а прострочення виконання зобов’язання є його порушенням.

Відповідно до частини першої статті 1048 та частини першої статті 1054 ЦК України кредитодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми кредиту, розмір і порядок одержання яких встановлюються договором. Отже, припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.

Після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред’явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється.

Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов’язання.

Якщо кредитний договір встановлює окремі зобов’язання, які деталізують обов’язок позичальника повернути борг частинами та передбачають самостійну відповідальність за невиконання цього обов’язку, то незалежно від визначення у договорі строку кредитування право кредитодавця вважається порушеним з моменту порушення позичальником терміну внесення чергового платежу. А відтак, перебіг позовної давності стосовно кожного щомісячного платежу у межах строку кредитування згідно з частиною п’ятою статті 261 ЦК України починається після невиконання чи неналежного виконання (зокрема, прострочення виконання) позичальником обов’язку з внесення чергового платежу й обчислюється окремо щодо кожного простроченого платежу.

Встановлення строку кредитування у кредитному договорі, що передбачає внесення позичальником щомісячних платежів, має значення не для визначення початку перебігу позовної давності за вимогами кредитодавця щодо погашення заборгованості за цим договором, а, насамперед, для визначення позичальнику розміру щомісячних платежів. Відтак, за вказаних умов початок перебігу позовної давності не можна визначати окремо для погашення всієї заборгованості за договором (зі спливом строку кредитування) і для погашення щомісячних платежів (після несплати чергового такого платежу).

Аналізуючи умови договору та зміст зазначених правових норм, суд дійшов висновку, що за договором про надання банківських послуг при отриманні відповідачем ОСОБА_2 кредиту у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку, яким встановлено не тільки щомісячні платежі погашення кредиту, а й кінцевий строк повного погашення кредиту, перебіг трирічного строку позовної давності стосовно повернення кредиту в повному обсязі починається після закінчення кінцевого строку повного погашення кредиту.

Відповідно до умов договору, укладеного між ПАТ КБ "Приват Банк" і відповідачем кінцевий термін виконання кредитного зобов»язання відповідає строку дії картки.

Строк дії картки закінчився у 2013 році, а останній платіж відповідачем вчинено у жовтні 2009 році, тобто більш як три роки тому.

Автоматичне неодноразове продовження дії картки чи пролонгація договору не змінює терміну виконання кредитного зобов»язання, отже, продовження дії картки для настання кінцевого терміну повернення заборгованості значення немає. Подальше продовження дії картки є способом виконання зобов»язання щодо повернення простроченого кредиту, процентів і неустойки.

Окрім зазначеного, судом встановлено, що позивачем було змінено відсоткову ставку за користування кредитними коштами, що підтверджується наданим ним розрахунком.

Так, в матеріалах справи відсутні будь - які докази повідомлення ОСОБА_2Ю банком про зміну відсоткової ставки, такі докази також не були надані представником банку в судовому засіданні.

Суд не може прийняти до уваги та поставити в основу свого рішення твердження представника позивача про те, що відповідач мав можливість та був повідомлений про зміну відсоткової ставки зокрема через інтернет та шляхом отримання смс, оскільки будь яких доказів своїх тверджень банком надано не було.

Наведене свідчить про порушення Умов та правил надання банківських послуг, зокрема 4.9 зі сторони банку.

Враховуючи, що позивач пропустив строк звернення до суду за захистом своїх порушених прав, і відповідач просить застосувати наслідки спливу такого строку, тому незважаючи на наявність порушень умов договору відповідачем, суд вважає, що в задоволенні позову слід відмовити.

Відповідно до вимог ст..141 Цивільного процесуального кодексу України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки суд в процесі розгляду справи прийшов до висновку про відмову в задоволенні позову, то судові витрати до стягнення з відповідача на користь позивача до задоволення також не підлягають.

На підставі наведеного, керуючись вимогами ст..ст.4, 12, 81 Цивільного процесуального кодексу України, ст..ст. 253, 256, 257, 258, 261, 263, 267, 530, 612, 1048, 1050, 1054 Цивільного кодексу України, суд-

УХВАЛИВ:

Позовну заяву Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приват Банк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором – залишити без задоволення.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення. Апеляційна скарга подається до Апеляційного суду Закарпатської області через Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області.

Суддя Т.Р. Деметрадзе