Постанова № 75533659, 19.07.2018, Апеляційний суд Закарпатської області

Справа № 307/3957/14-ц

П О С Т А Н О В А

Іменем України

19 липня 2018 року м. Ужгород

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Закарпатської області в складі:

головуючої - Готри Т.Ю.,

суддів - Бисаги Т.Ю., Фазикош Г.В.,

з участю секретаря: Чучки Н.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Тячівського районного суду Закарпатської області від 31 січня 2017 року (головуючий суддя Розман М.М.) в справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, 3-ї особи територіального виробничого підприємства «Техбуд-Сервіс» про визнання права власності на нерухоме майно та виділ частки із майна в натурі,-

в с т а н о в и л а :

У жовтні 2014 року ОСОБА_1 звернулася до суду з указаним позовом, який обґрунтовувала тим, що з відповідачем ОСОБА_2 перебувала у зареєстрованому шлюбі з 6.05.1992 року до 15.04.2013 року. Від шлюбу мають двоє дітей ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2.

За період спільного проживання вони з відповідачем працювали за кордоном і на зароблені кошти вирішили придбати житловий будинок у АДРЕСА_1. Власником зазначеного будинку була ОСОБА_5. Придбання будинку вони хотіли оформити договором купівлі-продажу, однак, коли дізналися в нотаріуса скільки потрібно сплатити державного мита, то вирішили придбати цей будинок за договором дарування, щоб менше витратити грошей. В той час вони з чоловіком жили без конфліктів, і вона не заперечувала щодо придбання майна в такий спосіб, а тому 12 травня 2004 року вони оформили договір дарування на її чоловіка ОСОБА_2 Зазначала, що даруватель ОСОБА_5 до того часу не була їм ні знайома, ні родичка, щоб робити такі дарунки, але законом не заборонено в такий спосіб придбати житло.

Придбаний житловий будинок побудований із шлакоблоків, він є старого зразка, має дві житлові кімнати, житловою площею 42.1 кв.м. і загальною корисною площею 68.6 кв.м.

Згідно з інвентаризаційною оцінкою вартість вказаної будівлі, на час її придбання, становила 16094 гривень. На той час в будинку нічого не було - ні меблів, ні водопостачання, ні водовідведення, ні парового опалення. Вікна та двері були гнилі.

За період спільного проживання вони з відповідачем повністю перебудували спірний будинок, а також зробили добудову та загальне на весь будинок покриття, поміняли всю електропроводку та заново поштукатурили, провели індивідуальне парове опалення, водопостачання, водовідведення, поміняли вікна та двері, підлогу, залили стяжки, закупили меблі, побутову техніку. Тобто, стара частина майна, яка помилково була оформлена на колишнього чоловіка, за час шлюбу істотно збільшилася у своїй вартості внаслідок спільних грошових та трудових затрат, які вони уклали в перебудову будинку в АДРЕСА_1.

Позивачка вважає, що не дивлячись на те, що договір дарування був помилково оформлений на її колишнього чоловіка ОСОБА_2, але вкладаючи спільні гроші в добудову та капітальні ремонти спірного будинку, він є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Посилаючись на наведене, ОСОБА_1 просила суд визнати за нею та ОСОБА_2 право спільної сумісної власності на будинок та добудову в АДРЕСА_1. Виділити їй та відповідачу ОСОБА_2 по 1\2 частині в натурі спільно нажите майно, що є спільною сумісною власністю в АДРЕСА_1, та згідно проведеної будівельно-технічної експертизи виділити їй в натурі квартиру АДРЕСА_1 як його співвласнику, а відповідачу ОСОБА_2 виділити квартиру АДРЕСА_2.

Заслухавши доповідача, пояснення ОСОБА_1 та її представника ОСОБА_6, які апеляційну скаргу підтримали, представника відповідача ОСОБА_2 адвоката ОСОБА_7, який апеляційну скаргу не визнав, перевіривши доводи апеляційної скарги та матеріали справи, колегія суддів вважає, що скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судом встановлено, що сторони перебували в зареєстрованому шлюбі з 6.05.1992 року до 15.04.2013 року, і від шлюбу мають двох дітей сина ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 та сина ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, які вжеєповнолітні(т.1 а.с.4-10).

Згідно договору дарування житлового будинку від 12 травня 2004 року, посвідченого та зареєстрованого приватним нотаріусом Тячівського нотаріального округу Педан М.В. в реєстрі за №1198, ОСОБА_5 подарувала ОСОБА_2 житловий будинок з надвірними спорудами №9, загальною площею 68.6 кв.м., житловою площею 42,1 кв.м., який розташований в АДРЕСА_2 ( т. 1 а.с.11).

В технічному паспорті №2425 на житловий будинок з надвірними спорудами в АДРЕСА_2, виготовленогостаном на 11 жовтня 2012 року, зазначено, що його власником є ОСОБА_2, загальна площа приміщень 98,8 кв.м, житлова площа 54,9 кв.м., допоміжна площа 43,9 кв.м., виробнича 20 кв.м., рік побудови житлового будинку - 1969 рік (т.1 а.с.12-15).

Статтею 60 СК України визначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна. Застосовуючи цю норму права (статтю 60 СК України) та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.

Тобто критеріями, які дозволяють надати майну статус спільної сумісної власності, є: час набуття такого майна; кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття); мета придбання майна, яка дозволяє надати йому правовий статус спільної власності подружжя.

Норма статті 60 СК України вважається застосованою правильно, якщо набуття майна відповідає цим критеріям.

Разом із тим, відповідно до пункту 2 частини першої статті 57 СК України майном, що є особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування.

Відповідно до ч.1 ст. 69 СК України, дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Відповідно до роз'яснень, викладених в п.23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року №11 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя",майно, яке належало одному із подружжя, може бути віднесено до спільної сумісної власності укладеного при реєстрації шлюбу угодою (шлюбним договором) або визнано такою власністю судом з тих підстав, що за час шлюбу його цінність істотно збільшилася внаслідок трудових або грошових затрат другого з подружжя чи їх обох.

Згідно ст. 62 СК України, якщо майно дружини, чоловіка за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя, воно у разі спору може бути визнане за рішенням суду об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Зазначеними нормами визначено, що майно набуте подружжям за час їх шлюбу та істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя є спільною сумісною власністю за відсутності спору щодо визнання майна спільною сумісною власністю.

У разі виникнення спору між подружжям щодо цього майна за наявності посилання другим із подружжя у внесенні ним трудових або грошових витрат, таке майно може бути визнано об'єктом спільної сумісної власності подружжя лише за рішенням суду.

Для застосування передбачених зазначеною нормою правил збільшення вартості майна повинно відбуватися якраз внаслідок затрат подружжя, незалежно від інших факторів (зокрема, тенденцій до загального подорожчання конкретного майна) і суттєвою ознакою повинно бути істотне збільшення вартості майна як об'єкта, його якісних характеристик.

Збільшення вартості майна та істотність такого збільшення підлягає з'ясуванню шляхом порівняння станом на час вирішення спору вартості об'єкта в стані, що існував до поліпшення, та його вартості після поліпшення; при цьому сам по собі розмір грошових затрат подружжя чи одного з них, а також визначена на час розгляду справи вартість ремонтних робіт не є тим фактором, який єдиний безумовно свідчить про істотність збільшення вартості майна як об'єкту.

Судом встановлено, що право власності на житловий будинок з надвірною спорудою, що розташований в АДРЕСА_1, загальною площею 68.6 кв.м., житловою площею 42,1 кв.м., було набуто відповідачемОСОБА_2 12 травня 2004 року на підставі договору дарування, і в період перебування у шлюбі з позивачкою.

Сторони не заперечували того факту, що в спірному будинку був проведений ремонт та добудова до цього будинку. Вказані ремонтні роботи проводилися самочинно, без відповідного дозволу на право проведення будівельних робіт і на даний час реконструйований будинок ще не введено в експлуатацію та не зареєстровано.

Постановою №128/1007 Управління державної архітектурно-будівельної інспекції в Закарпатській області від 19 травня 2015 року ОСОБА_2притягнутий до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.96 КУпАП, у вигляді штрафу в розмірі 850 грн. за здійснення добудови до житлового будинку в 2008 році без правовстановлюючих документів, а саме без будівельного паспорту та дозволу на право виконання будівельних робіт в АДРЕСА_1 Тячівського району ( т.1 а.с. 95-101).

Згідно з ч. 2 ст. 376 ЦК України особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

У п.6 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ "Про практику застосування судами ст. 376 ЦК України (про правовий режим самочинного будівництва)" від 30.03.2012 року роз'яснено, що самочинно збудоване майно не є об'єктом права власності, воно не може бути предметом поділу та встановлення порядку користування в судовому порядку.

Отже, самочинно збудована добудова до спірного житлового будинку не є об'єктом права власності як нерухоме майно та поділу, як нерухоме майно, не підлягає.

З висновку судової будівельно-технічної експертизи від 5 травня 2015 року за №232 слідує, що дійсна вартість житлового будинку в АДРЕСА_1, з врахуванням площі та технічного стану на момент його придбання 12.05.2004 року, на день проведення експертизи становить 374993,2 гривні.

Вартість фактично виконаних будівельних робіт по реконструкції цього житлового будинку,після його придбання, становить 357637,4 гривень.

Виконані ремонтно-будівельні роботи в цьому будинку відносяться до реконструкції.

При проведенні ремонтно-будівельних робіт по реконструкції житлового будинку АДРЕСА_2 загальна площа будинку збільшилась на - 44,7 кв.м., вартість даної добудови становить 285266,5 гривень.

Вартість житлового будинку в АДРЕСА_1 з врахуванням добудованих до нього приміщень, проведеного ремонту збільшилась істотно, а саме на 357637,4 гривень.

Ринкова вартість житлового будинку з добудованими до нього приміщеннями, що розташовані по вул. Кутузова, 9 в м. Тячів на день проведення експертизи становить - 732630,6 гривень.

Також експертомзапропоновано варіанти розподілу вказаного будинку (т.1 а.с.73-92).

З висновку №292 судової будівельно-технічної експертизи від 22.12.2017 року, виготовленого судовим експертом ОСОБА_9 згідно ухвали апеляційного суду Закарпатської області від 20 липня 2017 року слідує, що ступінь готовності незавершеного будівництвом житлового будинку АДРЕСА_2 на день проведення дослідження, становить 97%.

В наданих матеріалах справи відсутня проектно-кошторисна документація на реконструкцію житлового будинку, дозвіл на виконання робіт, тому визначити у які саме роки (термін) проводилась реконструкція вказаного житлового будинку не надається можливим.

Згідно договору дарування вказаного житлового будинку від 12.05.2004 року, житлова площа будинку 42,1 кв.м., а загальна корисна площа 68,6кв.м.

Станом на 05.05.2015 року, тобто на час проведення первинної експертизи, загальна площа житлового будинку становить 118,8 кв.м., станом на день проведення огляду додаткової експертизи, загальна площа житлового будинку становить 118,8 кв.м., а тому роботи по реконструкції цього житлового будинку могли проводитись у період з 12.05.2004 року по 05.05.2015 року.

Вартість окремо новозбудованої частини добудови становить 283 818,0 грн.

Будівельна готовність реконструйованого будинку АДРЕСА_2 в цілому та окремо реконструйованої частини становить 97%.

Вартість реконструйованого будинку в цілому визначена за порівняльним методом на день проведення експертизи і становить 777620,8 грн.

Вартість окремо реконструйованої частини добудови становить 283 818,0 грн.

Реконструйована частина по відношенню до вказаного житлового будинку в цілому складає 283818,0 грн., або 27/100 частки (т.2 а.с.100-110).

Вирішуючи зазначений спір, суд першої інстанції виходив із того, що жодних доказів того, які саме ремонтні роботи, ким, коли та за які гроші проводилися в спірному будинку після набуття відповідачем права власності на нього згідно договору дарування від 12.05.2004 року, сторонами не надано. Тобто в матеріалах справи відсутні докази на підтвердженнятого, що внаслідок трудових або грошових затрат позивачки цінність спірного майна істотно збільшилась, а також щодо періоду, коли проводилися ремонтні роботи. Як зазначено у висновку №292 судової будівельно-технічної експертизи від 22.12.2017 року,роботи по реконструкції вказаного житлового будинку могли проводитись у період з 12.05.2004 року по 05.05.2015 року. Однак, як слідує з матеріалів справи сторони у зареєстрованому шлюбі перебували з 06.05.1992 року до 15.04.2013 року, а тому майно, яке істотно збільшилося у своїй вартості після розірвання шлюбу з 16.04.2013 року по 05.05.2015 року, за відсутності доказів, що таке істотне збільшення у своїй вартості майна відбулося внаслідок трудових або грошових затрат позивачки, не може бути визнано спільною сумісною власністю подружжя.

Окрім цього, у разі збільшення цінності будинку за рахунок ремонту та поліпшення допоміжних приміщень, відповідно до згаданих норм матеріального права, роз'яснень Пленуму Верховного Суду України № 7 від 4 жовтня 1991 року "Про практику застосування судами законодавства, що регулює право власності громадян на жилий будинок" (п.п. 4, 5) така участь дає право вимагати не визнання права власності, а відшкодування затрат на будівництво.

Також суд першої інстанції правильно виходив із того, що у розумінні ч. 1 ст. 376 ЦК України самочинним будівництвом є не тільки новостворений об'єкт, а і об'єкт нерухомості, який виник в результаті реконструкції, капітального ремонту, перебудови, надбудови уже існуючого об'єкта, здійснених без одержаного дозволу місцевих органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування, розробленої та затвердженої в установленому порядку проектної документації, дозволу на виконання будівельних робіт, наданого органами архітектурно-будівельного контролю, оскільки в результаті таких дій об'єкт втрачає тотожність з тим, на який власником (власниками) отримано право власності. Об'єкти нерухомого майна, до складу яких входять самочинно збудовані (реконструйовані, переплановані) об'єкти не є об'єктами права власності (ч. 2 ст. 376 ЦК України), а тому не можуть бути предметом поділу (виділу) згідно із нормами ст. ст. 364, 367 ЦК України.

З огляду на наведене, суд першої інстанції правильно дійшов висновку про відмову ОСОБА_1 у позовіпро визнання права власності на нерухоме майно та виділ частки із майна в натурі.

Таким чином, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції у відповідності до ст.375 ЦПК України підлягає залишенню без зміни, а апеляційна скарга позивача ОСОБА_1 без задоволення, оскільки суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 374, 375, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів,-

п о с т а н о в и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Тячівського районного суду Закарпатської області від 31 січня 2017 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.

Повне судове рішення складено 27 липня 2018 року.

Головуюча :

Судді: