Постанова № 75527807, 25.07.2018, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" липня 2018 р. Справа № 922/536/18

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Гетьман Р.А., суддя Россолов В.В., суддя Тихий П.В.,

при секретарі судового засідання Шило А.М.,

за участю представників:

позивача – ОСОБА_1, посвідчення №1788, дов. №08-21/42/2-18 від 04.01.2018,

відповідача - ОСОБА_2, посв. адв. №1268, ордер серія ХВ №000175 від 24.07.2018, свідоцтво №1268 від 15.02.2005, договір №АО-11/06-18,

розглянувши матеріали апеляційної скарги відповідача – Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-технічний центр ІСЖМ», м. Харків, (вх.№1283Х/1-41) на рішення Господарського суду Харківської області від 29.05.2018 по справі №922/536/18 (суддя Байбак О.І., повне рішення складено 04.06.2018),

за позовом Харківської міської ради, м. Харків,

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-технічний центр ІСЖМ», м. Харків,

про стягнення 15726802,20 грн, -

ВСТАНОВИЛА:

У березні 2018 року Харківська міська рада звернулась до Господарського суду Харківської області з позовом, в якому просила суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-технічний центр ІСЖМ» безпідставно збережені кошти у розмірі орендної плати у сумі 15726802,20 грн.

Позов обґрунтовано з посиланням на те, що ТОВ «Виробничо-технічний центр ІСЖМ» в період з 01.03.2015 по 28.02.2018 використовувало земельні ділянки площею 0,4030 га та 8,5846 га по вул. Каштановій, 14 в м.Харкові, які перебувають у комунальній власності Харківської міської ради, без достатніх правових підстав, у зв’язку з чим відповідач зберігає кошти, не сплачуючи орендної плати за користування цими земельними ділянками за відсутності укладеного договору, тим самим збільшує вартість власного майна, а Харківська міська рада втрачає належне їй майно (кошти від орендної плати), тобто відбувається факт безпідставного збереження коштів у розмірі орендної плати за рахунок Харківської міської ради.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 29.05.2018 у справі №922/536/18 (повний текст складено 04.06.2018 року, суддя Байбак О.І.) позов задоволено.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-технічний центр ІСЖМ» на користь Харківської міської ради 15726802,20 грн. грошових коштів у розмірі орендної плати та 235902,03 грн. судового збору.

Зокрема суд першої інстанції зазначив, що підставами заявленого позову є обставини, якими позивач обґрунтовує свої позовні вимоги, а не сам факт посилання на норми матеріального права; зважаючи на те, що позивач не отримав відповідну суму від відповідача, яку б міг отримати у разі укладення договору оренди, суд дійшов висновку про необхідність застосування ст. 22 Цивільного кодексу України, ст. 224,225 Господарського кодексу України. Судом встановлено факт заподіяння Харківській міській раді шкоди у вигляді несплаченої відповідачем за період з 01.03.2015 по 28.02.2018 орендної плати у розмірі 15726802,20 грн, яку Харківська міська рада могла отримати у разі укладення між нею і відповідачем договору оренди.

Відповідач з вказаним рішенням суду першої інстанції не погодився та звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм права, на неповне з’ясування обставин, що мають значення для справи, а також на невідповідність висновків суду обставинам справи, просить скасувати рішення Господарського суду Харківської області від 29.05.2018 та прийняти нове судове рішення, яким у задоволені позову відмовити повністю.

Апелянт по-перше, зазначає про те, що висновок суду про безпідставне набуття відповідачем майна та застосування до даних правовідносин положень статей 1212-1214 ЦК України, як підставу для стягнення заборгованості в результаті неукладення договору оренди земельної ділянки є помилковим та безпідставним; по-друге, відсутність складу цивільного правопорушення вказує на неможливість застосування до відповідача цивільно-правової відповідальності за завдання збитків позивачу у вигляді недотриманої вигоді від не укладеного договору оренди земельної ділянки.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 27.06.2018 апеляційну скаргу відповідача – Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-технічний центр ІСЖМ» на рішення Господарського суду Харківської області від 29.05.2018 року по справі №922/536/18 залишено без руху з підстав несплати судового збору за подання апеляційної скарги у справі в розмірі 353853,04 грн.

Товариству з обмеженою відповідальністю «Виробничо-технічний центр ІСЖМ» ухвалено усунути встановлені при поданні апеляційної скарги недоліки протягом 10 днів з дня вручення ухвали про залишення апеляційної скарги без руху; докази усунення недоліків мають надійти до Харківського апеляційного господарського суду не пізніше десятого дня з дня вручення ухвали про залишення апеляційної скарги без руху, з урахуванням строків поштового перебігу.

05.07.2018 до Харківського апеляційного господарського суду надійшло клопотання про долучення до матеріалів апеляційної скарги платіжного доручення №160 від 05.07.2018 щодо сплати судового збору в сумі 353853,04 грн.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 09.07.2018 апеляційну скаргу прийнято до провадження та призначено до розгляду на 25.07.2018.

Апелянт надав клопотання про долучення документів в обґрунтування доводів, викладених в апеляційній скарзі (вх.№4949 від 02.07.2018). Зокрема апелянт просить долучити до матеріалів справи №922/536/18 копію листа Департаменту земельних відносин виконавчого комітету Харківської міської ради від 25.05.2017 за №3292/0/225-17, копію листа Східної об’єднаної державної податкової інспекції м. Харкова ГУ ДФС у Харківській області від 25.05.2017 за №1352/9/20-38-12-03-14, копію листа ТОВ «ВТЦ «ІСЖМ» від 20.05.2014 за №4, копію листів ТОВ «ВТЦ «ІСЖМ» від 26.06.2015 за №35 та від 28.10.2015 за №46, копію листа ТОВ «ВТЦ «ІСЖМ» від 31.05.2016 за №34, копію листа Департмаенту земельних відносин Харківської міської ради від 29.06.2016 за №4752/0/225-16, копію листа Департаменту територіального контролю Харківської міської ради від 20.04.2017 за №В-563/17, копію листа ТОВ «ВТЦ «ІСЖМ» від 28.04.2017 за №1, копія витягів з Додатку №1 до рішення 20 сесії Харківської міської ради 7 скликання «Про надання юридичним та фізичним особам дозволу на розроблення документації із землеустрою для експлуатації та обслуговування будівель і споруд» від 20.06.2018 №1132/18 по пункту №45 та пункту 46.

Позивач надав відзив на апеляційну скаргу (вх.№5428 від 16.07.2018), в якому просить рішення Господарського суду Харківської області від 29.05.2018 у справі №922/536/18 залишити без змін, апеляційну скаргу ТОВ «ВТЦ «ІСЖМ» - без задоволення.

В обґрунтування своєї позиції по справі позивач зазначає наступне:

- враховуючи те, що відповідач вважає, що безпідставно збереженим (набутим) майном є земельна ділянка, а не грошові кошти, він доходить до неправильної думки про відсутність одного із необхідних елементів для застосування ст.ст. 1212-1214 ЦК України, а саме – збереження (набуття) майна без достатньої правової підстави;

- позивач просить суд звернути увагу на той факт, що Порядок визначення та відшкодування збитків власникам землі і землекористувачам, затверджений Потановою КМУ від 19.04.1993 №284 не підлягає застосуванню у справі, що розглядається, з огляду на те, що положення вказаної постанови не передбачають відшкодування грошових коштів, безпідставно збережених у зв’язку з користуванням земельною ділянкою без належного оформлення;

- посилання апелянта на перехід права користування на земельну ділянку в силу правонаступництва позивач вважає безпідставними, оскільки новий власник земельної ділянки не звільняється від необхідності оформлення права на земельну ділянку відповідно до вимог законодавства;

- позивач вказує на те, що державна реєстрація речового права відповідно до вимог статті 125 Земельного кодексу України не була проведена за жодними особами;

- також позивач зазначає, що ним була розрахована сума безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати, яка є одним із елементів для застосування інституту безпідставно збереженого майна, а не орендна плата, яка є предметом договірних відносин.

Від Харківської міської ради, також, надійшли заперечення на клопотання апелянта про долучення документів (вх.№5429 від 16.07.2018), в яких він просить клопотання ТОВ «ВТЦ «ІСЖМ» залишити без задоволення. Зокрема, позивач зазначає про те, що відповідач до апеляційної скарги не надав докази неможливості подання документів, зазначених у клопотанні до суду першої інстанції, з причин, які об’єктивно від нього не залежали, що в свою чергу є підставою для залишення вказаного клопотання без задоволення. Крім того, Харківська міська рада клопотання апелянта вважає таким, що не підлягає задоволенню з огляду на його невідповідність вимогам матеріального законодавства, виходячи з того, що документи, які бажає приєднати до матеріалів справи відповідач у якості доказів, не стосуються вирішення справи по суті, а мають відношення до оформлення договірних відносин, що виходить за рамки позову та не охоплюється позовними вимогами.

Також позивач надав копію постанови ОСОБА_3 Верховного Суду від 23.05.2018 у справі №629/4628/16-ц, яку просить приєднати до матеріалів справи та врахувати при винесенні судового рішення (вх.№5769 від 25.07.2018).

В судовому засіданні Харківського апеляційного господарського суду 25.07.2018 представник апелянта вимоги скарги підтримав, просив задовольнити її в повному обсязі. Представник позивача проти вимог скарги заперечував, просив залишити її без задоволення, оскаржуване рішення суду – без змін.

Вирішуючи клопотання відповідача про долучення документів в обґрунтування доводів, викладених в апеляційній скарзі, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч.3 ст.269 ГПК України, докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.

Відповідачем не підтверджено поважність причин неподання вказаних доказів суду першої інстанції.

Таким чином, враховуючи вказані приписи процесуального законодавства та зважаючи на те, що відповідачем не наведено доказів неможливості їх подання до суду першої інстанції, колегія суддів не бере до уваги докази, які не були подані до суду першої інстанції та не розглядає їх.

Враховуючи, що в ході апеляційного розгляду справи судом апеляційної інстанції було створено сторонам необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, зокрема, було надано достатньо часу та створено відповідні можливості для реалізації кожним учасником своїх процесуальних прав, передбачених статтею 42 Господарського процесуального кодексу України, заслухано уповноважених представників сторін, колегія суддів вважає за можливе закінчити розгляд апеляційної скарги в даному судовому засіданні.

Відповідно до частини 1 статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Як свідчать матеріали справи, згідно з інформацією з Державного реєстру речових права на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об’єктів нерухомого майна щодо об’єкта нерухомого майна від 20.02.2018 № 114635061:

- право власності на нежитлові будівлі літ. «Б-2» загальною площею 8420,5 кв.м., літ. «В-3» загальною площею 2434,6 кв.м., літ. «Г-1» загальною площею 3041,9 кв.м., літ. «Д-1» загальною площею 924,0 кв.м., літ. «Ж-2» загальною площею 2078,6 кв.м., літ. «З-1» загальною площею 422,3 кв.м., літ. «И-1» загальною площею 50,9 кв.м., літ. «К-1» загальною площею 113,7 кв.м., літ. «М-1» загальною площею 375,1 кв.м., літ. «Н-1» загальною площею 539,5 кв.м., літ. «П-1» загальною площею 599,4 кв.м., літ. «Р-2» загальною площею 1429,9 кв.м., літ. «С-2» загальною площею 840,8 кв.м., літ. «Т-1» загальною площею 418,1 кв.м., літ. «Х-1» загальною площею 57,0 кв.м., літ. «У-1» загальною площею 325,1 кв.м., літ. «Ш-1» загальною площею 1558,9 кв.м. по вул. Каштановій, 14 у м. Харкові з 28.11.2003 по теперішній час зареєстроване за ТОВ "Виробничо-технічний центр ІСЖМ" а підставі свідоцтва про право власності від 24.11.2003;

- право власності на нежитлову будівлю літ. «А-1» загальною площею 2152,0 кв.м. по вул. Каштановій, 14 у м. Харкові з 01.06.2005 по теперішній час зареєстроване за ТОВ "Виробничо-технічний центр ІСЖМ" на підставі договору купівлі-продажу від 18.02.2005 № 328;

- право власності на нежитлову будівлю літ. «Щ-1» загальною площею 890,1 кв.м. по вул. Каштановій, 14 у м. Харкові з 20.10.2005 по теперішній час зареєстроване за ТОВ «Виробничо-технічний центр ІСЖМ» на підставі договору купівлі-продажу від 09.09.2005 № 1-3153.

Відповідно до листа Департаменту земельних відносин Харківської міської ради від 25.05.2017 № 3292/0/225-17 (а. с. 41) рішенням Харківської міської ради від 22.02.2012 № 625/12 припинено ВАТ «Будгідропривод» право користування земельною ділянкою загальною площею 8,9876 га по вул. Каштановій, 14 у зв'язку з видаленням його з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України (довідка Головного управління статистики у Харківській області від 02.03.2010р. №46/2-1333).

Вказаним рішенням Державний акт на право постійного користування землею, реєстраційний №831 від 06.10.2000 визнано вважати таким, що припиняє дію з дня видалення ВАТ «Будгідропривод» з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України - з 01.03.2010 року.

Також, цим рішенням ТОВ «Виробничо-технічний центр «ІСЖМ» надано в оренду строком до 01.02.2017 земельну ділянку площею 8,9876 га, у тому числі ділянка № 1 площею 8,5846 га та ділянка № 2 площею 0,4030 га за рахунок земель промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення по вул. Каштановій, 14 у Комінтернівському районі (кадастрові номери 6310136900:05:001:0015, 6310136900:02:005:0142) в межах, які визначені Державним актом на право постійного користування землею, реєстраційний №831 від 06.10.2000 року, для експлуатації та обслуговування адміністративних, виробничих та допоміжних будівель і споруд.

Однак, станом на момент винесення даного судового рішення, договір оренди зазначених земельних ділянок між ТОВ «Виробничо-технічний центр ІСЖМ» та Харківською міською радою не укладено.

Головним спеціалістом відділу самоврядного контролю за використанням земель Департаменту територіального контролю Харківської міської ради ОСОБА_4, за участю інженера-геодезиста ОСОБА_5 20.02.2018 здійснено обстеження вказаних земельних ділянок, за результатами якого складено відповідний акт.

В акті вказано, що в період з 26.12.2013 по теперішній час відповідач використовує земельну ділянку по вул. Каштановій, 14 у м. Харкові загальною площею 8,9876 га.

З посиланням на зазначені обставини, Харківська міська рада вказує, що ТОВ «Виробничо-технічний центр «ІСЖМ» набувши право власності на нежитлові будівлі за адресою вул. Каштановій, 14 у м. Харкові з урахуванням вимог ст. ст. 120, 125 ЗК України мав укласти з Харківською міською радою договір оренди земельної ділянки з метою обслуговування зазначених будівель. Проте оскільки такий договір не було укладено, Харківська міська рада вважає, що ТОВ «Виробничо-технічний центр «ІСЖМ» зберігає кошти, не сплачуючи орендну плату за користування земельною ділянкою за відсутності укладеного договору, тим самим збільшує вартість власного майна, а Харківська міська рада втрачає належне їй майно (кошти від орендної плати), тобто відбувається факт безпідставного збереження коштів у розмірі орендної плати Харківським інститутом управління (у формі ТОВ) за рахунок Харківської міської ради. Згідно з наданими Харківською міською радою розрахунками, розмір збережених ТОВ «Виробничо-технічний центр «ІСЖМ» коштів від безпідставно набутого майна, який підлягає відшкодуванню останнім за період користування земельними ділянками з 01.03.2015 по 28.02.2018 становить 15726802,20 грн.

Тобто, предметом позову у даній справі є вимога Харківської міської ради щодо стягнення з відповідача 15726802,20 грн., що є сумою несплаченої відповідачем орендної плати за використання земельної ділянки, на якій знаходиться нерухоме майно відповідача та яка перебуває у комунальній власності громади міста Харкова, без укладення договору оренди за період з 01.03.2015 по 28.02.2018, внаслідок чого територіальна громада міста Харкова в особі Харківської міської ради позбавлена можливості отримати дохід у такому розмірі від здачі земельної ділянки в оренду. Правовою підставою заявлених вимог позивач визначає статті 1212 – 1214 Цивільного кодексу України.

Колегія суддів зазначає, що відповідно до частини 1 статті 120 Земельного кодексу України (далі- ЗК України) (в редакції станом на дату реєстрації права власності на об'єкти нерухомості) у разі набутті права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користування іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

Згідно частини 1 статті 377 ЦК України до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

Норми права відображають загальний принцип цілісності об'єкту нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об'єкт розташований. У випадку переходу права власності на об'єкт нерухомості у встановленому законом порядку, право власності на земельну ділянку у набувача нерухомості виникає одночасно із виникненням права власності на зведені на земельній ділянці об'єкти. Таким чином, за загальним правилом, зазначеним у частині першій статті 120 ЗК України, особа, яка набула права власності на будівлю чи споруду стає власником земельної ділянки на тих самих умовах, на яких вона належала попередньому власнику, якщо інше не передбачено у договорі відчуження нерухомості (правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду України від 13.04.2016 у справі 6-253цс16).

Набуття земельної ділянки відповідачем обумовлюється набуттям права власності на будівлю, розташовану на земельній ділянці, без якої існування будівель та їх використання є неможливим. Наявність на земельній ділянці об'єктів нерухомості, належних на праві спільної часткової власності відповідачу, свідчить про те, що у нього виникло право на користування частиною земельної ділянки.

Водночас за змістом статті 125 ЗК право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Зважаючи на ці положення, новий власник земельної ділянки не звільняється від необхідності оформлення права на земельну ділянку відповідно до вимог законодавства.

Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що з моменту виникнення права власності на нерухоме майно у власника виникає обов'язок оформити та зареєструвати речове право на відповідну земельну ділянку, розташовану під цією будівлею.

Відповідно до статті 206 ЗК України використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Статтею 14 Податкового кодексу України (далі - ПК України) у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що плата за землю - це загальнодержавний податок, який справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності.

Як вже було зазначено вище, позивач, звертаючись до суду з даним позовом, як на правову підставу своїх вимог послався на положення статей 1212-1214 ЦК України.

Відповідно до положень статті 1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про:

1) повернення виконаного за недійсним правочином;

2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння;

3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні;

4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Згідно зі статтею 1214 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, зобов'язана відшкодувати всі доходи, які вона одержала або могла одержати від цього майна з часу, коли ця особа дізналася або могла дізнатися про володіння цим майном без достатньої правової підстави. З цього часу вона відповідає також за допущене нею погіршення майна. Особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, має право вимагати відшкодування зроблених нею необхідних витрат на майно від часу, з якого вона зобов'язана повернути доходи. У разі безпідставного одержання чи збереження грошей нараховуються проценти за користування ними.

Оскільки у відповідача не виникло правової підстави в силу закону чи будь-яких цивільних відносин зі сплати спірних коштів позивачу, такий обов'язок у нього не виник і з позову у даній справі.

Тобто, ст.ст.1212-1214 Цивільного кодексу України, які здійснюють правове регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна до спірних правовідносин не застосовуються (правовий висновок Верховного Суду у справі №922/2973/17, постанова від 13.06.2018; у справі №922/3413/17, постанова від 25.05.2018; у справі №922/1340/17, постанова від 28.02.2018; у справі №922/2661/16, постанова від 16.03.2018)

В даному випадку, неодержана орендна плата є упущеною вигодою, яку особа могла реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено.

Упущеною вигодою за змістом ст. 22 ЦК і ч. 2 ст. 224, ст. 225 ГК вважаються доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене, а друга сторона додержувалася правил здійснення господарської діяльності.

Відшкодування збитків (упущеної вигоди) є видом цивільно-правової відповідальності.

Підстави для настання цивільно-правової відповідальності за порушення земельного законодавства встановлено, зокрема, Земельним кодексом України (далі – ЗК).

За змістом статті 152 ЗК держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Водночас відповідно до статті 156 ЗК власникам землі та землекористувачам відшкодовуються збитки, заподіяні внаслідок, зокрема, неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки.

Згідно зі статтею 157 ЗК відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам здійснюють юридичні особи, які використовують земельні ділянки, а також юридичні особи, діяльність яких обмежує права власників і землекористувачів. Порядок визначення та відшкодування збитків власникам землі і землекористувачам встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Згідно з ч. 2 ст. 22 ЦК збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Статтею 1166 ЦК передбачено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Отже, відповідальність за завдану шкоду може наставати лише за наявності підстав, до яких законодавець відносить наявність шкоди, протиправну поведінку заподіювача шкоди, причинний зв'язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача і вину. За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає.

Колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції самостійно кваліфікував спірну суму як збитки та на підставі статей 224, 225 ГК України дійшов висновку про задоволення позову. Разом з тим, судом першої інстанції не було досліджено наявності у діях відповідача повного складу цивільного правопорушення, який повинен складатись з чотирьох елементів: наявність шкоди, протиправної поведінки заподіювача шкоди, причинного зв'язку між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача та вини.

Тобто, суд першої інстанції, не зважаючи на те, що позов було заявлено саме на підставі статей 1212-1214 ЦК України, помилково кваліфікував спірні правовідносини та розглянув спір з інших правових підстав, ніж ті, що були зазначені позивачем у позовній заяві. При цьому суд першої інстанції, оцінюючи матеріали справи в контексті норм права, які регулюють збитки, фактично позбавив відповідача права спростовувати докази, які мають значення для встановлення елементів правопорушення (зокрема, щодо вини, обов'язок доведення відсутності якої покладається на відповідача в силу приписів ЦК України). Вказані обставини повинні доводитись у загальному порядку (відповідний правовий висновок міститься в постанові Верхового Суду від 16.03.2018 у справі №922/2661/16).

Крім того, колегія суддів, оцінюючи подані позивачем докази зазначає, що останнім не доведено належними та допустимими доказами розмір збитків (шкоду), заявлених до стягнення.

Згідно ст. 157 ЗК України відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам здійснюють органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, громадяни та юридичні особи, які використовують земельні ділянки, а також органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, громадяни та юридичні особи, діяльність яких обмежує права власників і землекористувачів або погіршує якість земель, розташованих у зоні їх впливу, в тому числі внаслідок хімічного і радіоактивного забруднення території, засмічення промисловими, побутовими та іншими відходами і стічними водами. Порядок визначення та відшкодування збитків власникам землі і землекористувачам встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до пункту 3 Порядку визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19.04.1993 №284, відшкодуванню підлягають збитки власників землі і землекористувачів, у тому числі орендарів, включаючи і неодержані доходи, якщо вони обґрунтовані. При цьому неодержаний доход – це доход, який міг би одержати власник землі, землекористувач, у тому числі орендар, із земельної ділянки і який він не одержав внаслідок її вилучення (викупу) або тимчасового зайняття, обмеження прав, погіршення якості землі або приведення її у непридатність для використання за цільовим призначенням у результаті негативного впливу, спричиненого діяльністю підприємств, установ, організацій та громадян.

Згідно з п. 2 вказаного Порядку, розміри збитків визначаються комісіями, створеними Київською та Севастопольською міськими, районними державними адміністраціями, виконавчими комітетами міських (міст обласного значення) рад.

До складу комісій включаються представники Київської, Севастопольської міських, районних державних адміністрацій, виконавчих комітетів міських (міст обласного значення) рад (голови комісій), власники землі або землекористувачі (орендарі), яким заподіяні збитки, представники підприємств, установ, організацій та громадяни, які будуть їх відшкодовувати, представники територіальних органів Держгеокадастру, Держекоінспекції, фінансових органів, органів у справах містобудування і архітектури та виконавчих комітетів сільських, селищних, міських (міст районного значення) рад, на території яких знаходяться земельні ділянки.

Результати роботи комісій оформляються відповідними актами, що затверджуються органами, які створили ці комісії.

Позивачем, на підтвердження своїх позовних вимог, надано ОСОБА_5 обстеження, визначення меж, площі та конфігурації земельної ділянки за адресою: м. Харків, вул. Каштанова, 14 від 20.02.2018, складений головним спеціалістом відділу самоврядного контролю за використанням земель Департаменту територіального контролю Харківської міської ради; інженером-геодезистом; інженером-землевпорядником.

В цьому ОСОБА_5 позивач стверджує, що відповідач, в період з 26.12.2013 по теперішній час використовує земельну ділянку по вул. Каштановій, 14 у м. Харкові загальною площею 8,9876 га.

На підставі ОСОБА_5 позивач розрахував упущену вигоду у формі неотриманої орендної плати - в сумі 15726802,20 грн.

Однак, в порушення вимог Порядку, Акт та розрахунок збитків складено позивачем, а не комісією в складі представників районної державної адміністрації, власника земельної ділянки, представника відповідача, представників територіальних органів Держгеокадастру, Держекоінспекції, фінансових органів, органів у справах містобудування і архітектури та виконавчих комітетів сільських, селищних, міських (міст районного значення) рад, на території яких знаходяться земельні ділянки – як передбачено п. 2 Порядку (відповідна позиція узгоджується із правовим висновком, викладеним Верховним Судом в постанові від 13.06.2018 у справі №922/2973/17).

Зважаючи на вищенаведене, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення позову.

Враховуючи, що господарським судом при прийнятті рішення порушено норми права, не в повній мірі з’ясовані та оцінені обставини у справі, прийняте ним рішення підлягає скасуванню, з прийняттям нового судового рішення.

З огляду на викладене, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду дійшла висновку про задоволення апеляційної скарги.

Щодо посилань апелянта на необхідність врахування судом постанови Верховного Суду від 23.05.2018 у справі №629/4628/16-ц, колегія суддів зазначає наступне.

По-перше, вказаний висновок Верховного Суду зроблено при застосуванні цивільного судочинства, висновок щодо правильності чи неправильності застосування до спірних правовідносин ст.ст.224,225 Господарського кодексу України – як спеціальних статей щодо застосування інституту збитків в господарському судочинстві, в справі №629/4628/16-ц – відсутній.

По-друге, колегія судів вважає за необхідним зазначити, що належне юридичне і формальне обґрунтування мають всі зазначені судові рішення Верховного Суду, тому вирішення питання щодо необхідності застосування до даних правовідносин певних норм права тільки шляхом сприйняття апеляційним судом тієї чи іншої правової концепції є недовершеним, невірним способом вирішення колізії.

Тому, вирішуючи будь-яку правову колізію, колегія суддів опирається не тільки на суперечливі і взаємовиключні юридичні обґрунтування у конкретних спорах, а перш за все на базовий правовий принцип - принцип правової визначеності.

Ключовим елементом принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність правозастосування, а отже системності та послідовності у діяльності відповідних органів, насамперед судів. Суб'єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала вимогам норми на момент вчинення дії.

Для оцінки правовідносин у даному спорі колегія керується правилами, викладеними у справі ЄСПЛ Sunday Times v. United Kingdom. У цій справі Суд зазначає, що прописаний у Конвенції термін «передбачено законом» передбачає дотримання такого принципу права, як принцип визначеності. Суд стверджує, що термін «передбачено законом» передбачає не лише писане право, як-то норми писаних законів, а й неписане, тобто укладені у суспільстві правила та засади моральності суспільства.

До цих правил, які визначають сталість правозастосування, очевидно відноситься і судова практика.

У справі Steel and others v. The United Kingdom Суд наголосив: Конвенція вимагає, щоб усе право, чи то писане, чи неписане, було достатньо чітким, щоб дозволити громадянинові, якщо виникне потреба, з належною порадою передбачати певною мірою за певних обставин наслідки, що може спричинити певна дія. Вислови «законний» та «згідно з процедурою, встановленою законом», зумовлюють не лише повне дотримання основних процесуальних норм внутрішньодержавного права, а й те, що будь-яке рішення суду відповідає меті і не є свавільним.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає за необхідне застосовувати правові норми та судову практику таким чином, яким вона є найбільш очевидною та передбачуваною для учасників цивільного обороту.

У цьому аспекті слід визнати, що сталою, найбільш (найчастіше) визнаною та передбачуваною є правова позиція щодо застосування до спірних правовідносин статей, що регулюють відшкодування збитків в господарському праві, про що свідчить чисельна практика Верховного Суду, наведена вище у даній постанові.

Керуючись статтею 129, 232, 269, п.2 ч.1 ст. 275, п.1,4 ч.1 ст. 277, 281, 282 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду, -

ПОСТАНОВИЛА :

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-технічний центр ІСЖМ» задовольнити.

Рішення Господарського суду Харківської області від 29.05.2018 по справі №922/536/18 скасувати.

Прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити повністю.

Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом 20 днів з дня складення повного судового рішення Верховного Суду.

Повний текст постанови складено 27 липня 2018 року.

Головуючий суддя Р.А. Гетьман

Суддя В.В. Россолов

Суддя П.В. Тихий