Ухвала суду № 75527648, 26.07.2018, Апеляційний суд Волинської області

Справа № 159/2398/17 Провадження №11-кп/773/251/18 Головуючий у 1 інстанції:Панасюк С. Л. Категорія: ч.2 ст.186 КК УкраїниДоповідач: Денісов В. П.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 липня 2018 року місто Луцьк

Апеляційний суд Волинської області у складі:

головуючого судді – Денісова В.П.,

суддів – Філюка П.Т., Гапончука В.В.,

за участю секретаря – Гладкого В.В.,

прокурора – Супрунюк Т.А.,

захисника – адвоката ОСОБА_1,

обвинуваченого – ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в режимі відеоконференцзв’язку кримінальне провадження №12017030110001342 від 09.06.2017 за апеляційною скаргою обвинуваченого ОСОБА_2 на вирок Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 26.01.2018 щодо нього,

В С Т А Н О В И В :

Даним вироком ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженець ІНФОРМАЦІЯ_2, зареєстрований за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_3, фактично проживає в ІНФОРМАЦІЯ_4, непрацюючий, неодружений, ІНФОРМАЦІЯ_5, раніше судимий:

- вироком Франківського народного суду м. Львова від 15.07.1996 за ст.141 ч.2, ст.46-1 КК України (в редакції 1960 року) до 3 років позбавлення волі з відстрочкою виконання вироку на 2 роки;

- вироком Франківського народного суду м. Львова від 25.05.1998 за ст.141 ч.2, ст.43 КК України (в редакції 1960 року) до 4 років позбавлення волі з конфіскацією майна;

- вироком Залізничного районного суду м. Львова від 27.04.2001 за ст.140 ч.2, ст.140 ч.3, ст.143 ч.2, ст.42, ст.43 КК України (в редакції 1960 року) до 5 років 6 місяців позбавлення волі з конфіскацією майна;

- вироком Залізничного районного суду м.Львова від 07.07.2008 за ст.185 ч.2 КК України до 3 місяців арешту;

- вироком Франківського районного суду м.Львова від 11.06.2009 за ст.358 ч.1, ст.358 ч.3, ст.186 ч.2, ст.70 КК України до 4 роки позбавлення волі;

- вироком Франківського районного суду м.Львова від 31.05.2013 за ст.186 ч.2 КК України до 4 роки позбавлення волі;

- вироком Франківського районного суду м.Львова від 31.07.2014 за ст.186 ч.2, ст.357 ч.3, ст.395, ст.72, ст.70 ч.4 КК України до 5 років позбавлення волі, 25.03.2017 звільнений з місць позбавлення волі після повного відбуття покарання, -

засуджений за ч.2 ст.186 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 (п’ять) років.

Запобіжний захід ОСОБА_2 залишено попередній – тримання під вартою.

Строк відбуття покарання обвинуваченому визначено обчислювати з 09.06.2017.

Зараховано ОСОБА_2 у строк відбування покарання строк попереднього ув'язнення з 09.06.2017 по 20.06.2017 включно з розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі та з 21.06.2017 по дату набрання вироком законної сили з розрахунку один день попереднього ув'язнення за один день позбавлення волі.

Вироком вирішено питання речових доказів.

Згідно з вироком суду ОСОБА_2 визнаний винним у тому, що він 09 червня 2017 року біля 02 год. 30 хв., перебуваючи в стані алкогольного сп’яніння на зупинці громадського транспорту неподалік Ковельської автобусної станції, розташованої в м. Ковелі по бульвару Лесі Українки, 40, повторно, відкрито викрав у ОСОБА_3 жіночу шкіряну косметичку вартістю 3000 гривень з грошовими коштами в сумі 1300 гривень та 20 євро, що в перерахунку, згідно з курсом Національного банку України, становить 587 грн. 20 коп., паспортом громадянки України, посвідченням водія, виданих на ім’я ОСОБА_3, банківськими картками «Універсал», «Приватбанк», «Ощадбанк», карткою на знижки до мережі супермаркетів, магазинів та аптек, які для ОСОБА_3 майнової цінності не становлять, а всього майна, належного ОСОБА_3 на суму 4887 грн. 20 коп., з застосуванням щодо ОСОБА_3 насильства, яке не є небезпечним для її життя та здоров’я, а саме, викрутив її праву руку та вирвав з руки косметичку, чим спричинив легкі тілесні ушкодження у виді синця нижньої третини правого передпліччя.

У своїй апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить вирок щодо нього скасувати, перекваліфікувавши його дії з ч.2 ст.186 КК України на ч.2 ст.185 КК України, призначити за цією частиною статті найбільш м’яке покарання. Посилається на те, що під час досудового розслідування він щиро розкаявся у скоєнні таємного викрадення майна – барсетки, належній потерпілій ОСОБА_3, а саме, в приміщенні номеру готелю, де вони відпочивали. Однак потерпіла під тиском працівників поліції оговорила його та дала неправдиві показання про те, що він відкрито викрав майно у неї на зупинці громадського транспорту неподалік Ковельської автобусної станції. Під час розгляду провадження по суті потерпіла не була присутня в судовому засіданні. Таким чином, вважає, що вказаних показань потерпілої, яка крім того, в час скоєння злочину сама перебувала в стані сп’яніння, не потрібно брати до уваги. Також просить із урахуванням вимог ст.5 КК України зарахувати в строк відбування покарання термін його попереднього ув’язнення на підставі ч.5 ст.72 КК України в редакції закону від 26.11.2015, а саме, з моменту затримання до вступу вироку в законну силу з розрахунку один день попереднього ув’язнення за два дні позбавлення волі.

Враховуючи наведені обставини, вважає, що вирок суду не відповідає фактичним обставинам справи, є незаконним та необґрунтованим.

У запереченні прокурор у кримінальному провадженні просить апеляційну скаргу обвинуваченого залишити без задоволення, а вирок суду щодо ОСОБА_2І – без змін. Стверджує, що дії обвинуваченого правильно кваліфіковані судом за ч.2 ст.186 КК України, а обране покарання відповідає вимогам ст.65 КК України.

Заслухавши доповідача, який виклав зміст оскаржуваного вироку суду першої інстанції, основні доводи апеляційної скарги, пояснення обвинуваченого та його захисника, які підтримували апеляційну скаргу та просили перекваліфікувати дії обвинуваченого із ч.2 ст.186 КК України на ч.2 ст.185 КК України, прокурора, яка заперечила доводи апеляційної скарги і просила залишити вирок суду першої інстанції без змін, дослідивши матеріали кримінального провадження, апеляційний суд доходить висновку, що апеляційна скарга обвинуваченого до задоволення не підлягає з наступних підстав.

Відповідно до вимог ч.1 ст.404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Місцевий суд правильно встановив фактичні обставини справи і його висновок про доведеність винності ОСОБА_2 у вчиненні ним кримінального правопорушення (злочину), передбаченого ч.2 ст.186 КК України, ґрунтується на об’єктивно досліджених доказах, які всебічно і повно перевірені судом з дотриманням вимог кримінального процесуального законодавства, яким суд дав належну оцінку.

Посилання обвинуваченого в апеляційній скарзі на те, що інкриміноване йому обвинувачення ґрунтується на неправдивих показаннях потерпілої, є безпідставним і спростовується сукупністю наявних доказів.

Так, допитана під час досудового розслідування даного кримінального провадження в судовому засіданні, яке проведене слідчим суддею Ковельського міськрайонного суду Волинської області Наваляним Т.Д. від 12.06.2017 на підставі ч.1 ст.225 КПК України, за участю прокурора Волинець С.М., слідчого Момота Д.С., підозрюваного ОСОБА_2, захисника ОСОБА_1 та потерпілої ОСОБА_3, остання показала, що 08 червня 2017 року, на привокзальній площі м. Ковеля, вона та її співмешканець ОСОБА_4 зустріли ОСОБА_2, якого вона попередньо не знала, це був знайомий ОСОБА_4 Вони запросили ОСОБА_2 в готель «Лісова пісня», розташований поблизу вказаної площі, де разом вживали спиртні напої. Потім ОСОБА_2 пішов. Після того як він пішов, через нетривалий проміжок часу, з номера пішли і вони з ОСОБА_4, оскільки потрібно було йти на вокзал за білетом на поїзд. По дорозі на вокзал знову зустріли ОСОБА_2 Сіли на лаву і почали спілкуватися, вживши при цьому невелику кількість спиртного. ОСОБА_2 сидів поруч з нею, косметичка лежала на лаві біля неї. ОСОБА_2 несподівано схопив її косметичку, вона перед цим встигла накрити її рукою. Тоді ОСОБА_2 викрутив їй руку, вирвав з руки косметичку і почав тікати. Вона крикнула, однак, переслідувати ОСОБА_2 не наважилась. Знаючи, що ОСОБА_2 має їхати поїздом додому, вони пішли шукати його на залізничний вокзал та викликали поліцію. На вокзалі незнайома дівчина сказала, що бачила схожого на ОСОБА_2 чоловіка і з допомогою поліції останнього вдалося затримати.

Допитаний 12.06.2017 під час досудового розслідування в цьому ж судовому засіданні свідок ОСОБА_4 показав, що 08.06.2017, на привокзальній площі м.Ковеля, він та ОСОБА_3 зустріли його знайомого ОСОБА_2 Вони запросили останнього в готель «Лісова пісня», розташований поблизу вказаної площі, де разом вживали спиртні напої. Потім ОСОБА_2 пішов від них. Після цього через нетривалий проміжок часу, з приміщення готелю вийшли і вони з ОСОБА_3 По дорозі на вокзал знову зустріли ОСОБА_2 Сіли на лаву і почали спілкуватися. ОСОБА_3 крикнула. Як він зрозумів, ОСОБА_2 забрав у неї косметичку з документами і грошима, яку та взяла з номеру готелю з собою. Як саме він це зробив, не бачив. ОСОБА_2 почав тікати. Він крикнув в його сторону: «Стій, що ти робиш!», однак, він не зупинився. Вони пішли шукати на залізничний вокзал ОСОБА_2, де за допомогою працівників поліції його затримали.

Свідок ОСОБА_5 показала, що працює двірником і вранці 09 червня 2017 року знайшла під час прибирання поблизу зупинки міського автотранспорту неподалік Ковельської автобусної станції жіночу шкіряну косметичку.

Свідок ОСОБА_6 показала, що працює в готелі «Лісова пісня» в м.Ковелі. Вночі 09 червня 2017 року з готелю спочатку вийшов ОСОБА_2, який нічого не мав з собою, а через певний час - чоловік з жінкою, які поводились спокійно, не були чимось стурбовані.

Під час огляду місця події – номеру в готелі «Лісова пісня» в м. Ковелі, де проживали ОСОБА_3 та ОСОБА_4, ОСОБА_2 добровільно видав викрадені у ОСОБА_3 гроші в сумі 1300 грн. та банківську картку «Ощадбанку» (протокол від 09.06.2017).

Під час огляду місця події, – місцевості поблизу зупинки громадського транспорту неподалік Ковельської автобусної станції, – ОСОБА_2 вказав місце, де він викинув викрадену у ОСОБА_3 косметичку. У цьому місці вона була знайдена двірником – свідком ОСОБА_5 (протокол від 09.06.2017 року).

Згідно з висновком судово-медичного експерта ОСОБА_7 № 164, у ОСОБА_3 виявлені легкі тілесні ушкодження у виді синця нижньої третини правого передпліччя, що утворилися від дії тупого твердого предмету, можливо, від здушення та викручування руками людини в час, вказаний у постанові та потерпілою (а.п.50-51).

З врахуванням наведеного, суд першої інстанції, оцінивши зібрані під час досудового розслідування та досліджені в судовому засіданні докази в їх сукупності, в тому числі й показання потерпілої ОСОБА_3 та свідка ОСОБА_4, які отримані у встановленому законом порядку, за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, обґрунтовано дійшов висновку, що вина обвинуваченого ОСОБА_2 у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.186 КК України повністю доведена в ході судового розгляду.

Крім того, суд правильно розцінив показання обвинуваченого, а також заяви його захисника про непричетність ОСОБА_2 до інкримінованого злочину як намагання останнім уникнути відповідальності за вчинене.

З даними висновками місцевого суду погоджується й апеляційний суд.

Призначаючи покарання, суд першої інстанції у відповідності до вимог статей 50, 65 КК України з урахуванням тяжкості вчиненого злочину, який відноситься до категорії тяжких злочинів, особи обвинуваченого, який злочин вчинив у стані алкогольного сп’яніння, що є обставиною, яка обтяжує його покарання, раніше неодноразово судимий за скоєння злочинів проти власності та відбував покарання у місцях позбавлення волі, на шлях виправлення не став, знову обвинувачується у вчиненні аналогічного злочину, суспільно корисною працею не займається, а тому обґрунтовано прийшов до переконання про неможливість виправлення і перевиховання ОСОБА_2 без ізоляції від суспільства.

Разом з тим, враховано судом і інші обставини, що впливають на ступінь відповідальності ОСОБА_2, а тому обрано йому покарання в межах санкції ч.2 ст.186 КК України не в максимальному розмірі, яке є необхідним і достатнім для його виправлення та попередження вчинення нових злочинів.

На думку апеляційного суду покарання, призначене судом ОСОБА_2, відповідає вимогам закону, принципам законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, і не є надто суворим.

Доводи обвинуваченого про неправильне застосування Закону України про кримінальну відповідальність (положень ч.5 ст.72 КК) є безпідставними з огляду на таке.

Так, відповідно до ч.2 ст.5 КК України закон про кримінальну відповідальність, що встановлює злочинність діяння, посилює кримінальну відповідальність або іншим чином погіршує становище особи, не має зворотної дії в часі.

Апеляційний суд вважає, що закон про порядок зарахування терміну попереднього ув’язнення у строк відбування покарання (ч.5 ст.72 КК України) не є законом про кримінальну відповідальність в розумінні ч.2 ст.5 КК України.

Крім того, зворотна дія закону означає, що новий закон застосовується як до тих фактів і правовідносин, як виникли чи продовжують існувати після набрання цим актом законної сили, так і тих, що існували до цього. Водночас цей принцип не може тлумачитися як такий, що забороняє пряму дію закону, тобто дію або застосування цього закону до фактів і правовідносин, які виникли або тривають після набрання законом чинності.

Так як попереднє ув’язнення має триваючий у часі характер і застосовувалося щодо ОСОБА_2 як до 20 червня 2017 року включно (тобто під час дії ч.5 ст.72 КК України у редакції Закону України № 838-VIII, який визначав правила зарахування попереднього ув’язнення у строк відбуття покарання з розрахунку один день попереднього ув’язнення за два дні позбавлення волі), так і після, починаючи з 21 червня 2017 року (коли набрав чинності Закон України № 2046-VIII, яким ч.5 ст.72 КК викладена в новій редакції, згідно з якою зарахування попереднього ув’язнення проводиться з розрахунку один день попереднього ув’язнення за один день позбавлення волі), місцевим судом з урахуванням положень ч.2 ст.5 КК України було прийнято рішення про зарахування засудженому періоду попереднього ув’язнення, який мав місце до 20 червня 2017 року включно, за правилами ч.5 ст.72 КК у редакції Закону України № 838-VIII (з урахування принципу заборони зворотної дії закону, який «іншим чином погіршує становище особи»), а періоду попереднього ув’язнення, який тривав, починаючи з 21 червня 2017 року, – за правилами ч.5 ст.72 КК України у редакції Закону України № 2046-VIII (відповідно до принципу прямої дії закону).

З огляду на вищенаведені обставини, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що місцевий суд правильно застосував положення ч.5 ст.72 КК України.

Таким чином, підстав для скасування вироку з мотивів, наведених в апеляційній скарзі обвинуваченого, апеляційний суд не знаходить.

На підставі викладеного, керуючись статтями 376, 404, 405 КПК України, Апеляційний суд Волинської області,

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_2 – залишити без задоволення, а вирок Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 26.01.2018 щодо нього – без змін.

Ухвала може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги до Кримінального касаційного суду Верховного Суду протягом трьох місяців з дня проголошення її апеляційним судом, а засудженим ОСОБА_2 – в той же строк з моменту вручення йому копії даної ухвали.

Головуючий:

Судді: