Рішення № 75526171, 23.07.2018, Господарський суд Запорізької області

номер провадження справи 4/61/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23.07.2018 Справа № 908/1145/18

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Технохімреагент” (69034, м. Запоріжжя, вул. Цимлянська, буд. 29-а)

до відповідача ОСОБА_1 митниці ДФС (69041, м. Запоріжжя, вул. С.Сінека, буд. 12)

про стягнення з Державного бюджету України 22540, 67 грн. матеріальної шкоди

Суддя Зінченко Н.Г.

секретар судового засідання Петриченко А.Є.

Представники сторін:

від позивача – не з'явився;

від відповідача – ОСОБА_2, довіреність б/н від 09.02.2018.

.

18.06.2018 до господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю “Технохімреагент”, м. Запоріжжя до ОСОБА_1 митниці ДФС, м. Запоріжжя про стягнення з Державного бюджету України 22540, 67 грн. матеріальної шкоди.

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 21.06.2018 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження, судове засідання призначено на 23.07.2018.

У судовому засіданні 23.07.2018 справу розглянуто, оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Представник позивача в судове засідання 23.07.2018 не з'явився, проте 23.07.2018 на електронну адресу суду від Товариства з обмеженою відповідальністю “Технохімреагент” надійшла заява про розгляд справи без участі уповноваженого представника позивача.

Оскільки наданих документів та доказів достатньо для вирішення справи по суті, суд вирішив проводити розгляд справи без участі уповноваженого представника позивача.

Також, 23.07.2018 на адресу суду від ОСОБА_1 митниці ДФС надійшло клопотання про залишення позовної заяви без розгляду. В обґрунтування зазначеного клопотання відповідач посилається на те, що позивачем порушено п. 10 ч. З ст. 162 ГПК України, оскільки в господарському суді розглядалась справа №908/2024/16 за позовом ТОВ “Технохімреагент” до ОСОБА_1 митниці про стягнення з Державного бюджету України на користь ТОВ “Технохімреагент” матеріальної шкоди, завданої протиправним рішенням та діями ОСОБА_1 митниці ДФС, у вигляді інфляційних втрат.

Розглянувши матеріали справи, проаналізувавши рішення господарського суду Запорізької області №908/2024/16 суд дійшов висновку клопотання відповідача про залишення позовної заяви без розгляду залишити без задоволення, оскільки в справі №908/2024/16 та в справі 908/1145/18 предмет позову в сумі є різним.

Позивач, обґрунтовуючи свій позов, посилається на те, що за результатами огляду наданих декларантом (позивачем) документів, відповідач на підставі рішення №112000006/2010/002398/1 від 23.11.2010 р. визначив митну вартість товару за резервним методом відповідно до ст. 273 Митного кодексу України, яким встановлена вартість товару в сумі 35632,57 Євро, що призвело до збільшення митних платежів на 27419,49 грн. (на 54%), що становить 2592,82 Євро. В подальшому, постановою ОСОБА_1 окружного адміністративного суду від 03.09.2013р. по справі № 2а-0870/3064/11 дії ОСОБА_1 митниці ДФС щодо винесення рішення про визначення митної вартості визнані протиправними, вказане рішення скасовано. Постановою ОСОБА_1 окружного адміністративного суду від 03.03.2014р. по справі № 808/336/14 на користь ТОВ “Технохімреагент” з Державного бюджету України стягнуто надмірно сплачені при митному оформлені товару митні платежі в розмірі 27419,49 грн. Вказане судове рішення виконано 30.07.2015 р. Позивач вважає, що діями ОСОБА_1 митниці, які полягають у неправомірному стягненні з позивача, під виглядом митних платежів, грошових коштів в сумі 27419,49 гривень, спричинено шкоду майновим інтересам позивача, яка полягає у знеціненні незаконно стягнутих коштів внаслідок дії інфляційних процесів, що у розумінні положень п.2 ч.2 ст. 22 ЦК України вважається його збитками, і розмір яких за період з 23.11.2010 до 30.07.2015 склав 22 540,67 грн. Просить позов задовольнити, стягнути з Державного бюджету на користь позивача суму 22540, 67 грн. матеріальної шкоди, завданої протиправним рішенням та діями ОСОБА_1 митниці.

Відповідач проти позову заперечив, у відзиві на позовну заяву зокрема зазначив, що сума в розмірі 27419,49 грн. є сумою надмірно сплачених митних платежів, а не шкодою. Зазначена сума повернута позивачу 30.07.2015. Зазначає, що інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена ч. 2 ст. 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Тобто, положення даної норми поширюється на порушення саме грошового зобов'язання, що існувало між сторонами до прийняття рішення суду. Обов'язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних не виникає у випадках повернення коштів особі, яка відмовилися від прийняття зобов'язання за договором (ст. 612 ЦК України), повернення сум авансу та завдатку, повернення коштів у разі припинення зобов'язання (в тому числі шляхом розірвання договору) за згодою сторін або визнання його недійсним, відшкодування збитків та шкоди, повернення безпідставно отриманих коштів (ст. 1212 ЦК України), оскільки відповідні дії вчиняються сторонами не на виконання взятих на себе грошових зобов'язань, а з інших підстав. Вважає, що Постановою ОСОБА_1 окружного адміністративного суду від 31.03.2014 р. у справі № 808/336/14 не встановлені між Позивачем та митницею будь-яких зобов'язальних відносин, а лише підтверджено та визначено правовідносини сторін у сфері повернення зайво сплаченого митного платежу. Таким чином, стягнення втрат від інфляції не поширюється на спірні правовідносини, оскільки між Позивачем та митницею відсутні будь-як договірні зобов'язальні правовідносини. Відтак, нарахування інфляційним витрат на суму 27 419,49 грн. суперечить приписам ст. 11 та ч. 2 ст. 62. ЦК України і не може вважатися шкодою в розумінні ст. 1166 ЦК України. Просить відмовити в задоволенні позову повністю.

Дослідивши докази і письмові пояснення, заслухавши відповідача у справі, суд –

ВСТАНОВИВ:

Постановою ОСОБА_1 окружного адміністративного суду від 03.09.2013 у справі № 2а-0870/3064/11, яка залишена без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 19.11.2013, адміністративний позов ТОВ “Технохімреагент” до ОСОБА_1 митниці Міндоходів задоволений, визнано протиправним та скасовано рішення ОСОБА_1 митниці про визначення митної вартості № 112000006/2010/002398/1 від 23.11.2010.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 13.03.2014 у справі №К/800/63162/13 постанову ОСОБА_1 окружного адміністративного суду від 03.09.2013 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 19.11.2013 залишено без змін.

Постановою ОСОБА_1 окружного адміністративного суду від 31.03.2014 у справі № 808/336/14, яка залишена без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 23.12.2014, адміністративний позов ТОВ “Технохімреагент” до ОСОБА_1 митниці Міндоходів, за участю третьої особи: Головного управління Державної казначейської служби України у Запорізькій області, про повернення надмірно сплачених коштів задоволено. Стягнуто з Державного бюджету України на користь ТОВ “Технохімреагент” надмірно сплачені при митному оформлені товару, за вантажно-митною декларацією № 1120000/2010/009710 від 26.11.2010 митні платежі в розмірі 27419,49 грн. За даними ЄДРСР дата набрання рішенням законної сили – 23.12.2014.

Як свідчать матеріали справи, фактично судове рішення у справі № 808/336/14 було виконане 30.07.2015.

Предметом спору є стягнення з Державного бюджету України суми матеріальної шкоди, завданої протиправними рішеннями та діями ОСОБА_1 митниці. Позивач зазначає, що внаслідок прийняття відповідачем неправомірного рішення № 112000006/2010/002398/1 від 23.11.2010 р., з позивача було стягнуто додаткові митні платежі в розмірі 27419,49 грн. Внаслідок прийняття ОСОБА_1 митницею протиправного рішення і тривалим невиконання ОСОБА_1 митницею судових рішень, позивач з 23.11.2010р. по 30.07.2015 позбавлений власних коштів, не мав можливості ними розпоряджатись, чим, на його думку, йому завдано матеріальної шкоди в сумі 22540, 67 грн., що складає суму нарахованих інфляційних втрат за період з 23.11.2010 до 30.07.2015.

Проаналізувавши фактичні обставини справи, оцінивши представлені докази, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно з ч. 1 ст. 1166 Цивільного кодексу України, яка встановлює загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Статтею 56 Конституції України встановлено право кожного на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Положення даної статті Конституції реалізуються нормами статті 1173 ЦК України, за змістом якої шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Отже, для відшкодування шкоди згідно зі ст. 1173 ЦК, необхідно довести неправомірність поведінки (неправомірність бездіяльності) особи, наявність шкоди, причинний зв'язок між протиправною поведінкою та шкодою.

Як було встановлено рішеннями судових органів, відповідачем відносно позивача прийнято неправомірне рішення № 112000006/2010/002398/1 від 23.11.2010р., яким було визначено митну вартість товарів за резервним методом визначення митної вартості товарів № 6, внаслідок чого позивач сплатив додаткові митні платежі в розмірі 27419,49 грн. З огляду на встановлення необґрунтованості та протиправності рішення відповідача про коригування митної вартості товару, надміру сплачені декларантом при митному оформлені товару кошти підлягають поверненню, оскільки це є способом відновлення прав позивача у випадку скасування рішення митного органу про визначення митної вартості товару.

Фактично зазначені кошти було повернуто позивачу 30.07.2015р., що сторонами не заперечується.

Статтею 73 ГПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з ст. 74 ГПК України обов’язок доказування і подання доказів віднесено на сторони. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Тобто, на позивача покладається обов’язок довести обґрунтованість своїх вимог, а саме наявність шкоди, протиправність поведінки її заподіювача та причинний зв'язок такої поведінки з заподіяною шкодою. Для настання цивільно-правової відповідальності відповідача за заподіяння матеріальної шкоди позивачеві необхідно довести наявність усіх вищезазначених ознак складу цивільного правопорушення, які необхідні для відшкодування шкоди в порядку ст. 1173 ЦК України. Відсутність хоча б однієї з цих ознак виключає настання відповідальності.

Згідно з ч. 1 ст. 175 ГК України майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться (ч. 1 ст. 193 ГК).

Поняття зобов’язання та підстави його виникнення встановлені статтею 509 ЦК України, відповідно до ч. 1 якої зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно з ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Тобто, положення даної норми поширюється на порушення саме грошового зобов’язання, що існувало між сторонами до прийняття рішення суду.

Грошовим, за змістом статей 524, 533-535, 625 Цивільного кодексу України є виражене в грошових одиницях (національній валюті України чи в грошовому еквіваленті в іноземній валюті) зобов'язання сплатити гроші на користь іншої сторони, яка, відповідно, має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Грошовим слід вважати будь-яке зобов'язання, що складається в тому числі з правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора. Зокрема, грошовим зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона зобов'язана оплатити поставлену продукцію, виконану роботу чи надану послугу в грошах, а друга сторона вправі вимагати від першої відповідної оплати, тобто в якому передбачено передачу грошей як предмета договору або сплату їх як ціни договору.

Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Обов’язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних не виникає у випадках повернення коштів особі, яка відмовилися від прийняття зобов’язання за договором (ст. 612 ЦК), повернення сум авансу та завдатку, повернення коштів у разі припинення зобов’язання (в тому числі шляхом розірвання договору) за згодою сторін або визнання його недійсним, відшкодування збитків та шкоди, повернення безпідставно отриманих коштів (ст. 1212 ЦК), оскільки відповідні дії вчиняються сторонами не на виконання взятих на себе грошових зобов’язань, а з інших підстав.

Частина 3 ст. 11 ЦК України, відповідно до якої цивільні права та обов’язки у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, можуть виникати з рішення суду, не дає підстав для застосування положень ст. 625 ЦК у разі наявності між сторонами деліктних, а не договірних зобов’язань.

Таким чином, стягнення втрат від інфляції не поширюється на правовідносини між сторонами в даній справі, оскільки між ними відсутні будь-які договірні зобов’язальні правовідносини.

Крім того, щодо причинно-наслідкового зв’язку між неправомірними діями відповідача та втратами позивача суд бере до уваги, що відповідно до ч. 7 ст.55 Митного кодексу України у випадку незгоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням органу доходів і зборів про коригування заявленої митної вартості товарів орган доходів і зборів за зверненням декларанта або уповноваженої ним особи випускає товари, що декларуються, у вільний обіг за умови сплати митних платежів згідно з митною вартістю цих товарів, визначеною декларантом або уповноваженою ним особою, та забезпечення сплати різниці між сумою митних платежів, обчисленою згідно з митною вартістю товарів, визначеною декларантом або уповноваженою ним особою, та сумою митних платежів, обчисленою згідно з митною вартістю товарів, визначеною органом доходів і зборів, шляхом надання гарантій відповідно до розділу Х цього Кодексу. Строк дії таких гарантій не може перевищувати 90 календарних днів з дня випуску товарів. Таким чином, декларант має право вільно, на свій розсуд, обрати варіант дій: 1) або погодитись з відкоригованою митним органом митною вартістю та подати документи для митного оформлення товарів за відкоригованою митною вартістю; 2) або прийняти рішення про надання відповідної гарантії для випуску товарів у вільний обіг та сплатити митні платежі згідно з митною вартістю товарів, визначеною самим декларантом. Приймаючи рішення, декларант повинен усвідомлювати можливі наслідки свого вибору, в тому числі понесених витрат.

Згідно з ст. 42 ГК України підприємництво – це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, одним із принципів якої є здійснення її на основі комерційного розрахунку та власного комерційного ризику. Таким чином, протиправне рішення відповідача не перебуває у причинно-наслідковому зв’язку з майновими втратами позивача, і розмір цих втрат не доведений.

Відповідно до ч.1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

На підставі викладеного, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача суми 22540, 67 грн. матеріальної шкоди, що складає суму нарахованих позивачем у період з 23.11.2010 до 30.07.2015 інфляційних втрат є необґрунтованими та недоведеними.

Позивач не довів суду обставин, на яких ґрунтуються заявлені ним позовні вимоги.

Заперечення відповідача враховані в ході судового розгляду справи.

На підставі вищевикладеного, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні заявлених позовних вимог в повному обсязі.

Відповідно до ст. 129 ГПК України судові витрати покладаються на позивача, оскільки спір доведено до суду з його вини.

Керуючись ст. ст. 129, 233, 240, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд –

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю “Технохімреагент”, м. Запоріжжя до ОСОБА_1 митниці ДФС, м. Запоріжжя відмовити повністю.

Повне рішення оформлено і підписано у відповідності до вимог ст. ст. 240, 241 ГПК України “27” липня 2018р.

Суддя Н. Г. Зінченко

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Відповідно до ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення, а у разі проголошення вступної та резолютивної частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.