Постанова № 75520912, 12.07.2018, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________

ПОСТАНОВА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Справа № 638/17330/17 (категорія: сімейні)

Провадження № 22ц/790/1079/18

12 липня 2018 року Апеляційний суд Харківської області у складі колегії суддів:

головуючого судді - Кіся П.В.,

суддів: - Бурлака І.В.

- Хорошевського О.М.,

за участю секретаря - Пузікової Ю.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Харкові справу за апеляційними скаргами

ОСОБА_3 та ОСОБА_4

на рішення Дзержинського районного суду міста Харкова від 23 листопада 2017 року (суддя - Семіряд І.В.)

у цивільній справі (№ 638/17330/17) за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, третя особа: ОСОБА_5

про визнання спільним боргом колишнього подружжя, стягнення суми в порядку зворотної вимоги (регрес) до солідарного боржника, -

встановив:

01.11.2016 року ОСОБА_3 звернулася з позовом, у якому просила: визнати спільним боргом колишнього подружжя ОСОБА_3 та ОСОБА_4 позичені кошти за договором позики від 16.01.2011 року, який був укладений між нею, ОСОБА_3 та ОСОБА_5 на суму 100 000 доларів США; встановити факт повернення ОСОБА_3 ОСОБА_5 боргу у сумі 100 000 доларів США після розірвання шлюбу із ОСОБА_4; стягнути з ОСОБА_4 на її користь у порядку зворотної вимоги ( регресу) Ѕ боргового зобов’язання за договором позики у сумі 50 000 доларів США за офіційним курсом НБУ на дату прийняття рішення. .

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що в період з 11.11.2005 року по 13.10.2014 року ОСОБА_3 перебувала в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_4

16.01.2011 року, тобто під час перебування у шлюбі, вона уклала договір позики з ОСОБА_5 на суму 750 000 грн., що еквівалентно 100 000 доларів. США для придбання квартири. Договір позики було оформлено розпискою.

На отримані в борг кошти, вона, згідно з договору купівлі-продажу від 22.02.2011 року, придбала квартиру № АДРЕСА_1. Право власності на вказану квартиру зареєстровано 16.05.2011 р.

Договір позики укладено за погодженням із ОСОБА_4, на укладення договору купівлі-продажу ОСОБА_4 надавав нотаріально посвідчену згоду.

Таким чинов грошові кошти, які були отримані за договором позики були витрачені на придбання квартири, в інтересах сім’ї.

13 жовтня 2014 року рішенням Дзержинського районного суду м.Харкова шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 був розірваний, факт припинення шлюбно-сімейних відносин встановлено з травня 2012 року.

Починаючи з 13 жовтня 2014 року ОСОБА_3 почала повертати борг ОСОБА_5 в доларах США, повернула частину боргу.

17 червня 2015 року Дзержинським районним судом м.Харкова постановлено рішення по справі № 2/638/2201/15 про задоволення позовом ОСОБА_5 до неї та про стягнення з неї на користь ОСОБА_5 заборгованості за договором позики у сумі 450 000,00 грн.

16 березня 2016 року апеляційним судом Харківської області ухвалено рішення, згідно з яким у результаті розподілу майна подружжя визнано за ОСОБА_3 та ОСОБА_4 право власності по 1/2 частині за кожним на квартиру № АДРЕСА_2.

Грошові кошти, передбачені договором позики, вона остаточно повернула ОСОБА_5 21 жовтня 2016 року, про що була надана розписка ОСОБА_5

Загальна сума сплачених за договором позики грошових коштів складає 2 298 993,00 грн.

Посилаючись на вказані обставини та вважаючи, що оскільки боргове зобов’язання за договором позики є їх спільним обов’язком із ОСОБА_4 у рівних частках, просила в порядку зворотної вимоги ( регресу) Ѕ частину грошових коштів стягнути з ОСОБА_4

В поданій 03.08.2017 року уточненій позовній заяві ОСОБА_3 посилалася як на доказ підтвердження вказаних у позові доводів стосовно спільності боргових зобов’язань на той факт, що ОСОБА_4 08.09.2015 року звертався з апеляційною скаргою на заочне рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 17.06.2015 р. по справі № 22174/14, в якій він вказував, що зазначеним рішенням порушені його права, вважаючи, що він повинен бути співвідповідачем по даній справі, оскільки боргові зобов’язання ОСОБА_3 виникли під час шлюбних відносин. З такими його доводами погодився і апеляційний суд Харківської області ухваливши 26.11.2015р. про часткове задоволення апеляційної скарги шляхом виключення окремого висновку з мотивувальної частини та залишення заочного рішення в силі. Вказане рішення залишено без змін касаційною інстанцією.

Також зазначає, що укладала договір позики в інтересах сім’ї, так як. ОСОБА_4 не працював. На придбання будівельних матеріалів, побутової техніки та на виконання робіт по ремонту квартири, що здійснювалося за договорами, які укладалися ОСОБА_4, витрачалися кошти, отримані за договором позики, укладеної з ОСОБА_6

Рішенням Дзержинського районного суду м.Харкова від 23 листопада 2017 року позовні вимоги задоволено частково. Суд вирішив: визнати спільним борг колишнього подружжя ОСОБА_3 та ОСОБА_4 позичені кошти за договором позики, який укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_5 від 16.01.2011 року у розмірі 750 000,00 грн., стягнути з ОСОБА_7 у порядку зворотної вимоги ( регресу) Ѕ боргового зобов’язання за договором позики у сумі 375 000,00 грн.

В апеляційній скарзі ОСОБА_3 просила змінити рішення в частині стягнення з ОСОБА_4 у порядку зворотної вимоги ( регресу) Ѕ боргового зобов’язання за договором позики визначивши борг у сумі 50 000 доларів США, а не в гривні.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що висновки суду першої інстанції не відповідають матеріалам справи, т.я. в матерілах справи є розписка ОСОБА_8, в якій зазначено, що в якості повного розрахунку за договором позики він отримав від ОСОБА_3 грошову суму - 100 000 доларів США.

В апеляційній скарзі ОСОБА_4 просив рішення суду скасувати, вважаючи незаконним та необгрунтованим, та ухвалити нове, яким в задоволені позову відмовити.

Обгрунтовуючи апеляційну скаргу, ОСОБА_4 посилався на те: що суд першої інстанції при ухваленні рішення порушив засади рівності сторін, відмовивши в задоволенні його клопотання про витребування доказів, що надав перевагу позивачці; що суд не прийняв до уваги надані ним докази, а саме судові рішення, які набули законної сили та якими встановлено певні обставини, які мають значення для вирішення цієї справи; що судом першої інстанції рішення приймалося на підставі доказів, які викликають сумніви в їх достовірності та є суперечливими; що судом не взято до уваги відсутність згоди дружини ОСОБА_5 та його згоди на укладання договору позики; що у справі відсутні докази на що були витрачені кошти.

У відзиву на апеляційну скаргу сторони підтримали кожен свою позицію по відношенню до рішення.

В судовому засіданні апеляційного суду представник позивача і відповідач ОСОБА_4 підтримали кожн свою апеляційну скаргу і просили задовольнити, посилаючись на викладені кожним з них в своїй апеляційній скарзі доводи та заперечували проти доводів протилежної сторони у спорі.

Перевіривши законність та обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційні скарги задоволенню не підлягають за таких підстав.

Судом першої інстанції на підставі оцінки наданих сторонами доказів встановлено, а учасниками процесу не заперечується, що позивач ОСОБА_3 і відповідач ОСОБА_4 з 11.11.2005 року перебували у зареєстрованому шлюбі.

16.01.2011 року, тобто під час перебування у шлюбі, ОСОБА_3 уклала з ОСОБА_5 договорі позики, за умовами якого отримала від нього грошові кошти у сумі 750000 грн., що еквівалентно 100000 доларам США, які зобовязалася повернути ОСОБА_5 в строк до 16.01.2016 року. (т.1 а.с.5,6)

22.02.2011 року, тобто через місяць після отримання позики від ОСОБА_5, ОСОБА_3 уклала з ОСОБА_9 договір купівлі-продажу, посвідчений нотаріусом, за умовами якого ОСОБА_3 придбала у власність трикімнтану квартиру №АДРЕСА_3 за суму 592000 грн., яку сторони договору прирівняли до 74000 доларів США та які продавець отримав від покупця до оформлення договору. (т.1 а.с.37,38)

При оформленні вказаного договору купівлі-продажу квартири відповідач ОСОБА_4 надав нотаріально посвідчену заяву, в якій зазначив, що надає ОСОБА_3 згоду на придбання у спільну власність подружжя за спільні їх кошти квартири за ціною, визначеною на розсуд ОСОБА_3 (т.1 а.с.42)

Рішенням Дзержинського районного суду м.Харкова від 13.10.2014 року шлюб ОСОБА_3 і ОСОБА_4 було розрівано.

У грудні 2014 року ОСОБА_4 звернувся до Дзержинського районного суду м.Харкова з позовом до ОСОБА_3 про поділ спільного майна подружжя, у складі якого зазначив перелік побутової техніки, автомобіль Chevrolet Lacetti, а також квартира №АДРЕСА_4. В зустрічному позові ОСОБА_3 просила визнати квартиру її особистою власністю, вказуючи, що придбала її за власні кошти, що відповідач не примав участі в її утриманні, ремонті, в оплаті комунальних послуг.

Рішенням Дзержинського районного суду м.Харкова від 27.11.2015 року у задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено, а зустрічний позов ОСОБА_3 задоволено.

Рішенням Апеляційного суду Харківської області від 16.03.2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 задоволено частково. Судова колегія ухвалила нове рішення, яким позов ОСОБА_4 задовольнила частково, визнавши вказану у позові побутову техніку і квартиру спільною сумісною власністю подружжя та розділити квартиру шляхом визнання за кожним із них права власності по Ѕ частині на квартиру №АДРЕСА_4.. У решті позовних вимог відмовлено. (т.1 а.с. 33-34, 35-36)

Крім того, у грудні 2014 року до Дзержинського районного суду м.Харкова звертався громадянин ОСОБА_5 з позовом до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором позики на суму 750000 грн. (еквівалентних 100000 доларам США), яку ОСОБА_3 укладала з метою придбання квартири.

Заочним рішенням Дзержинського районного суду м.Харкова від 17.06.2015 року у цивільній справі №2/638/2201/15 задоволено позов ОСОБА_5 до ОСОБА_3 та вирішено стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_5 заборгованість за договором позики від 16.01.2011 року у сумі 450000 грн.та судовий збір. (т.1 а.с.32)

Вказане рішення оскаржив ОСОБА_4, який просив його скасувати і відмовити у задволенні позову ОСОБА_5 повністю, обгрунтовуючи свої вимоги тим, що даним рішенням порушені його права та законні інтереси, оскільки на момент написання розписки він і ОСОБА_3 знаходилися у шлюбі, а відтак він повинен бути співвідповідачем у справі. Рішенням Апеляційного суду Харківської області від 26.11.2015 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 задоволено частково, а саме – шляхом виключення з мотивувальної частини рішення посилання на те, що гроші ОСОБА_3 позичала для придбання квартири №АДРЕСА_5 та залишення в силі іншої частини рішення суду першої інстанції. Рішення суд апеляційної інстанції обгрунтовував посиланням на ту обставину, що вказане в рішенні суду першої інстанції посилання на цільове призначення позики для придбання квартири є лише припущенням, а також у звязку з тим, що ця обставина вирішується у іншій справі, тобто у спорі про поділ майна подружжя.

Вказані рішення набрали законної сили, в касаційному порядку не змінені і не скасовані.

Згідно розписки ОСОБА_5 та нотаріально посвідченої заяви Дзержинському районному суду м.Харкова від 17.02.2017 року ОСОБА_3 виконала взяте за договором позики зобовязання, останній платіж здійснила 21.10.2016 року, таким чином повністю розрахувавшись з ним, повернувши йому кошти, отримані в борг 16.11.2011 року. (т.1 а.с.30, 70).

Ухвалюючи 23 листопада 2017 року рішення про часткове задоволення позову ОСОБА_3, суд першої інстанції виходив з того, що договір позики на суму 750000 грн. було укладено 16.11.2011 року ОСОБА_3 в інтересах сімї, отримані за договором позики грошові кошти використані в інтересах сім’ї на купівлю квартири №АДРЕСА_5, ця квартира судом визнана спільною сумісною власністю подружжя і при розподілі майна подружжя визнано за кожним з ним право власності на Ѕ частини квартири, а так як грошові кошти, позичені ОСОБА_3 на придбання квартири, вона повернула позикодавцю ОСОБА_5 у повному обсязі, то і виконане нею після вирішення судом спору про поділ майна подружжя зобовязання також є їх спільним.

Колегія суддів погоджується з рішенням суду, оскільки воно ухвалене у відповідності із законом, яким регулюються спірні правовідносини та вирішується спір, на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до частини третьої статті 61 СК України якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім’ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Частина четверта статті 65 СК України встановлює, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім’ї, створює обов’язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім’ї.

До складу майна, що підлягає поділу, входить загальне майно, наявне у подружжя на час розгляду справи, і те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов'язаннями, що виникли в інтересах сім'ї.

Отже, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім’ї, то цивільні права та обов’язки за цим договором виникають в обох із подружжя.

У дані праві, суд установив, що кошти за укладеним ОСОБА_3 за час шлюбу з ОСОБА_4 договором позики вона одержала і використала для придбання квартири, об’єкту права спільної сумісної власності подружжя, яка, після розрівання шлюбу та при розподілі майна подружжя, залишена судом в їх частковій власності з визначенням за кожним із них права на 1/2 частину квартири без реального її поділу.

У подружжя, крім права спільної сумісної власності на придбану за рахунок позичених грошових коштів квартиру, внаслідок укладення договору позики виникло також і зобов’язання в інтересах сім'ї у вигляді повернення позиченої грошової суми, виконання якого подружжя мало б здійснювати солідарні боржники, так як договір позики, укладений ОСОБА_3 в інтересах сім’ї, створив і обов’язок для ОСОБА_4 оскльки квартира набута за позичені нею кощти в інтересах сім’ї.

Таким чином, праву на спільну сумісну власність на квартиру кореспондується боргове зобов’язання – повернення грошової суми, що позичалася на придбання цього будинку.

Так як після поділу майна подружжя і визначення частки у спільній сумісній власності, тобто придбаній за отримані за договором позики грошоіві кошти квартирі, ОСОБА_3 виконала зобовязання обох співвласників набутого за позичені кошти майна, повіернувши кредитору ОСОБА_5 грошові кошти повністю, тобто виконавши і зобовязання ОСОБА_4, то саме в цій частині, тобто на 375000 грн., що становить Ѕ частині загальної суми позики, вона має право на отримання від ОСОБА_4

Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги ОСОБА_3 про необхідність стягнення з ОСОБА_4 саме 50000 доларів США, а не 375000 грн., так як з наданих суду доказів вбачається, що позика була в національній грошовій одиниці з посиланням на еквівалент в іноземній валюті. Розрахунки між фізичними особами здійснюються в гривні.

Також апеляційний суд відхиляє і доводи апеляційної скарги ОСОБА_4 щодо недоведеності обставин, на які посилалася ОСОБА_3 як на підставу своїх вимог, та на допущені, начебто, судом першої інстанції його процесуальних права та засадад змагальності.

Як за статтями 10,60 ЦПК України, в редакції цього Кодексу, яка діяла на час розгляду справи і ухвалення в ній рішення судом першої інстанції, так і згідно положень ст.ст.12, 81 ЦПК України в редакції цього Кодексу, діючої на час розгляду справи апеляційним судом, передбачено здійснення цивільного судочинства на засадах змагальності, які передбачають, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доведення вказаних обставин здійснюється шляхом подання суду належних та допустимих доказів у встановленому процесуальним законом порядку і термін.

Розглядаючи дану справу, суд першої інстанції забезпечив сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, рівні можливості реалізації ним процесуальних прав та виконання ними належним чином процесуальних обовязків.

На протязі досить тривалого розгляду справи судом першої інстанції ОСОБА_4 не надав належних та допустимих доказів на підтвердження своїх доводів про непричетність до набуття у власність квартири отриманих ОСОБА_3 за договором позики у ОСОБА_5 грошових коштів та про купівлю квартири за спільні кошти.

Також апеляційний суд відхиляє доводи ОСОБА_4 про упредженість суду при вирішенні його клопотань про витребування доказів, оскільки як при розгляді справи в суді першої інстанції так і на стадії апеляційного розгляду справи ОСОБА_4 зосередвися на поданні заяв з критичною оцінкою дій учасників справи та суду та клопотань про витребування з ДФС, ГУДМС, Головного Управління Пенсійного фонду, відділу РАГС даних про особу та про обставини, які встановлені у інших справах рішеннями, які набрали законної сили.

Натомість ним так і не було надано належних та допустимих доказів щодо джерел своїх доходів, хоча для отримання та надання таких доказів суду не існувало перешкод.

Подані ОСОБА_4 без дотримання вимог ст.81 та ч.3 ст.367 ЦПК України під час апеляційного розгляду копії звіту від 10.09.2008 року про результати документальної перевірки дотримання податкового законодавства ФОП ОСОБА_4 з міста Черкаси, довідка про його заробітну плату у 2010 році та фотокопія відповіді ГУ ДФС від 27.3.2018 року судді Цвірюку Д.В. на запит у іншій цивільній справі висновки суду також не спростовують і не свідчать про наявність підстав для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст.367, 368, 374, 375, 381-384, 389 ЦПК України, апеляційний суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційні скарги ОСОБА_3 та ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Рішення Дзержинського районного суду міста Харкова від 23 листопада 2017 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 17 липня 2018 року.

Головуючий – П.В. Кісь

Судді: І.В. Бурлака

О.М. Хорошевський