Постанова № 75516012, 25.07.2018, Апеляційний суд Київської області

Справа № 755/2654/17 Головуючий у І інстанції Дубас Т. В.Провадження № 22-ц/780/2520/18 Доповідач у 2 інстанції Сушко Л. П.Категорія 19 25.07.2018

ПОСТАНОВА

Іменем України

25 липня 2018 року м. Київ

Апеляційний суд Київської області у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

Головуючого судді: Сушко Л.П.,

суддів: Кулішенка Ю.М., Яворського М.А.,

секретар судового засідання: Гуторка А.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Апеляційного суду Київської області у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 30 березня 2018 року у справі за позовом ОСОБА_3 до Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області, ОСОБА_2, треті особи Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у Київській області, ОСОБА_4 про визнання незаконним і скасування рішення про державну реєстрацію прав, скасування запису про право власності та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, треті особи приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Апатенко Марина Анатоліївна, Києво-Святошинська районна державна адміністрація Київської області, ОСОБА_4 про визнання договору купівлі-продажу земельної ділянки недійсним,

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2017 року позивач ОСОБА_3 звернувся до суду із позовом, обґрунтовуючи його тим, що 08 листопада 2011 року він придбав у власність земельну ділянку, площею 0,7605 га, для ведення особистого сільського господарства, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1. З 2011 року, позивач володіє і користується належним йому на праві приватної власності майном - земельною ділянкою та ніколи будь-яким способом не відчужував належного йому майна. 07 вересня 2016 року позивач звернувся з запитом до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Сікуцького О.А. з метою отримання Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, щодо об'єкта нерухомого майна. Із отриманої Інформаційно довідки позивачу стало відомо, що 31 липня 2013 року державним реєстратором Реєстраційної служби Києво-Святошинського районного управління юстиції Київської області, на підставі Рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний № 4689279 від 01.08.2013р., до Державного реєстру було проведено внесення запису про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку, за попереднім власником - ОСОБА_2 Як підстава виникнення права власності зазначено договір купівлі-продажу земельної ділянки, серія та номер НОМЕР_3, виданий 06.12.2007 року. Тобто, той самий договір, на підставі якого відповідач відчужив земельну ділянку на користь позивача у 2011 році.

Тому, позивач просив суд визнати незаконним та скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 01.08.2013 року, індексний номер 4689279, на об'єкт нерухомого майна - земельну ділянку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, кадастровий номер земельної ділянки НОМЕР_1, відповідно до якого до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено запис про право власності №1986425 за ОСОБА_2, на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки № НОМЕР_3 виданого 06.12.2007 року. Визнати незаконним та скасувати у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис про право власності № НОМЕР_2, дата та час державної реєстрації: 31.07.2013 (18:53:22), на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 01.08.2013 року, індексний номер 4689279, на об'єкт нерухомого майна - земельну ділянку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, кадастровий номер земельної ділянки НОМЕР_1, за ОСОБА_2, на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки № НОМЕР_3 виданого 06.12.2007 року.

ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічною позовною заявою, обгрунтовуючи її тим, що він дійсно є власником земельної ділянки площею 0,7605 га, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 (кадастровий номер земельної ділянки НОМЕР_1). Цю земельну ділянку він придбав у грудні 2007 року, уклавши договір купівлі-продажу земельних ділянок з ОСОБА_7 Договір купівлі-продажу земельної ділянки, укладений 08 листопада 2011 року між ОСОБА_3, та начебто представником продавця ОСОБА_8 (посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, зареєстровано в реєстрі за № 2704) є укладеним з порушенням вимог статті 203 Цивільного кодексу України, а отже має бути визнано судом недійсним. ОСОБА_2 не мав наміру укладати договору з продажу земельної ділянки з ОСОБА_3. Ніякої внутрішньої волі, направленої на укладення договору з відчуженням вищевказаної земельної ділянки ОСОБА_2 не мав, тому вказаний договір його внутрішній волі не відповідав.

Тому, позивач за зустрічним позовом просив суд визнати договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,7605 гектара, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 (кадастровий номер земельної ділянки НОМЕР_1) укладений 08 листопада 2011 року (посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, зареєстровано в реєстрі за № 2704) між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 недійсним.

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 30 березня 2018 року позов ОСОБА_3 задоволено.

Визнано незаконним та скасувано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 01.08.2013 року, індексний номер 4689279, на об'єкт нерухомого майна - земельну ділянку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, кадастровий номер НОМЕР_1, відповідно до якого до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено запис про право власності № НОМЕР_2 за ОСОБА_2, на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки № НОМЕР_3, виданого 06.12.2007 року.

Визнано незаконним та скасувано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис про право власності № НОМЕР_2, дата та час державної реєстрації: 31.07.2013 (18:53:22), на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 01.08.2013 року, індексний номер 4689279, на об'єкт нерухомого майна - земельну ділянку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, кадастровий номер НОМЕР_1, за ОСОБА_2, на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки № НОМЕР_3, виданого 06.12.2007 року.

Вирішено питання про розподіл судових витрат між сторонами.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_9 відмовлено..

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати рішення суду першої інстанції, посилаючись на його незаконність, необґрунтованість, неповне з'ясування судом обставин справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, та ухвалити нове судове рішення, яким зустрічний позов задовольнити. Вважає, що суд не урахував наявність у матеріалах справи заяви ОСОБА_2 про порушення кримінальної справи щодо здійснення ОСОБА_8 шахрайських дій. Вважає, що суд не оцінив такий доказ як згоду ОСОБА_4 на відчуження земельних ділянок. Вказує, що суд неправомірно не застосував до свідка ОСОБА_8 заходи процесуального впливу, зокрема привід такого свідка.

ОСОБА_3 надав суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу, у якому вказав, що доводи ОСОБА_2 про те, що суд не урахував наявність у матеріалах справи заяви ОСОБА_2 про порушення кримінальної справи щодо здійснення ОСОБА_8 шахрайських дій, є необґрунтованими. Так, суд першої інстанції вказав, що матеріали справи не містять будь-яких вироків суду щодо факту вчинення шахрайських дій ОСОБА_8. Вказує, що суд першої інстанції оцінив доказ - згоду ОСОБА_4 на відчуження земельних ділянок. Крім того, вважає, що у законодавстві не міститься обов'язкової вимоги щодо кадастрового номеру ділянки, на відчуження якої дає згоду один із подружжя. Вважає, що застосувати привід свідка є правом суду, а не його обов'язком, у відповідності до ст.147 ЦПК України.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з наступних підстав.

Вирішуючи даний спір, і задовольняючи позовні вимоги про визнання незаконним та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, запису про право власності у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, суд першої інстанції обґрунтовував свої висновки тим, що державним реєстратором в порушення вимог Закону України «Про державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обтяжень», а також Порядку прийняття і розгляду заяв про внесення змін до записів, внесення записів про скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень та скасування записів Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (чинного на момент прийняття оскаржуваного рішення), було зареєстровано право власності на земельну ділянку за ОСОБА_2, при тому що останній відчужив земельну ділянку на користь ОСОБА_3 у 2011 році, та відповідно право власності на земельну ділянку перейшло до ОСОБА_3. Таким чином, держаний реєстратор при прийнятті оскаржуваного рішення від 01 серпня 2013 року не встановив відповідність заявлених прав і поданих документів ОСОБА_2 вимогам законодавства, та відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на дану земельну ділянку, що призвело до порушення прав та законних інтересів ОСОБА_3, як законного власника об'єкта нерухомості.

Відмовляючи у задоволенні зустрічних позовних вимог про визнання договору купівлі-продажу земельної ділянки недійсним, суд першої інстанції обґрунтовував свої висновки тим, що правочин щодо купівлі-продажу земельної ділянки був вчинений у письмовій форм та нотаріально посвідчений приватним нотаріусом. Від імені ОСОБА_2 правочин був вчинений особою, яка діяла за нотаріально посвідченою довіреністю, що не була визнана недійсною. Також, відповідно будь-яких вироків суду щодо факту вчинення шахрайських дій відносно ОСОБА_2 при укладенні договору купівлі-продажу земельної ділянки надано не було.

Такі висновки суду відповідають обставинам справи та вимогам закону.

Відповідно до ст.182 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Державна реєстрація прав на нерухомість є публічною, здійснюється відповідним органом, який зобов'язаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані права в порядку, встановленому законом. Порядок проведення державної реєстрації прав на нерухомість та підстави відмови в ній встановлюються законом.

Відповідно до ст.386 ЦК України держава забезпечує рівний захист прав усіх суб'єктів права власності. Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.

Відповідно до ст.391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.2 Закону України «Про державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до ст.18 Закону України «Про державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обтяжень» перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав, та порядок державної реєстрації прав визначаються Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Державній реєстрації підлягають виключно заявлені речові права на нерухоме майно та їх обтяження, за умови їх відповідності законодавству і поданим/отриманим документам.

Відповідно до ст.24 Закону України «Про державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено у разі, якщо: заявлене речове право, обтяження не підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону; заява про державну реєстрацію прав подана неналежною особою; подані документи не відповідають вимогам, встановленим цим Законом; подані документи не дають змоги встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяження; наявні суперечності між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями; наявні зареєстровані обтяження речових прав на нерухоме майно; заяву про державну реєстрацію обтяжень щодо попереднього правонабувача подано після державної реєстрації права власності на таке майно за новим правонабувачем; після завершення строку, встановленого частиною третьою статті 23 цього Закону, не усунені обставини, що були підставою для прийняття рішення про зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав; заяву про державну реєстрацію прав та їх обтяжень під час вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном, об'єктом незавершеного будівництва подано не до нотаріуса, який вчинив таку дію; заяву про державну реєстрацію прав та їх обтяжень в електронній формі подано особою, яка згідно із законодавством не має повноважень подавати заяви в електронній формі; заявником подано ті самі документи, на підставі яких заявлене речове право, обтяження вже зареєстровано у Державному реєстрі прав; заявника, який звернувся із заявою про державну реєстрацію прав, що матиме наслідком відчуження майна, внесено до Єдиного реєстру боржників.

Відповідно до ч.1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до п.4 Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 06 листопада 2009 року оспорюваний правочин може бути визнаний недійсним лише за рішенням суду.

Відповідно до п.5 Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 06 листопада 2009 року вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

Встановлено, що 06 грудня 2007 року між ОСОБА_7 (продавець), від імені якої на підставі довіреності посвідченої 05 року 2007 року Києво-Святошинською районною державною нотаріальною конторою за реєстровим номером 2-2740, діяв ОСОБА_10 та ОСОБА_2 (покупець), від імені якого на підставі довіреності, посвідченої 08 листопада 2007 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Юрченко В.В. за реєстровим номером 4219, діяв ОСОБА_8, було укладено договір купівлі-продажу земельних ділянок.

Відповідно до умов вказаного договору, ОСОБА_2 набув у власність, у тому числі, земельну ділянку площею 0,7605 га, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 (кадастровий номер земельної ділянки НОМЕР_1).

На підставі вказаного договору від 06 грудня 2007 р. на ім'я ОСОБА_2 було видано державний акт на право власності на земельну ділянку Серія НОМЕР_4, яким було посвідчено його право власності на земельну ділянку площею 0,7605 га, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 (кадастровий номер земельної ділянки НОМЕР_1).

08 листопада 2011 року між ОСОБА_2 (продавець), від імені якого, на підставі довіреності, посвідченої Юрченко В.В. приватним нотаріусом Київського міського нотаріального кругу від 05 жовтня 2010 року за реєстровим № 2111 діяв ОСОБА_8, та ОСОБА_3 (покупець), було укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,7605 гектара, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 (кадастровий номер земельної ділянки НОМЕР_1).

ОСОБА_4 наддала згоду своєму чоловіку ОСОБА_2 на зміну цільового призначення земельних ділянок, що розташовані у с. Білогородка, Київської області, Києво-Святошинського району, а також на укладання та підписання на умовах та за суму відомих договорів обміну та/або купівлі-продажу, та\або попередніх договорів, та/або договорів застави (іпотеки) відносно зазначених вище земельних ділянок.

Дана згода була посвідчена приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Куштим М.А., та зареєстрована в реєстрі за №3869.

01 грудня 2011 року, вищезазначений договір було зареєстровано у Білогородській сільській раді за №433, про що свідчить відмітка на цьому договорі.

Також ОСОБА_3 було отримано витяг з Державного реєстру правочинів в якому відображено інформація про перехід до нього права власності на вищезазначену земельну ділянку.

З інформаційної довідки від 07 вересня 2016 року вбачається, що 31 липня 2013 року державним реєстратором Реєстраційної служби Києво-Святошинського районного управління юстиції Київської області, на підставі Рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний №4689279 від 01 серпня 2013 року, до Державного реєстру було проведено внесення запису про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку, за попереднім власником - ОСОБА_2 Як підставу виникнення права власності зазначено договір купівлі-продажу земельної ділянки, серія та номер НОМЕР_3, виданий 06 грудня 2007 року.

З урахуванням викладеного, колегія суддів, вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_3, і вірно застосував до спірних правовідносин положення статей 182, 386 ЦК України, п.1 ч.1 ст.2, ст.18, ст.24 Закону України «Про державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Таким чином, право власності ОСОБА_3 на земельну ділянку було порушено ОСОБА_2.

Колегія суддів, вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відмову у задоволенні позову ОСОБА_2, і вірно застосував до спірних правовідносин положення статей 203, 215 ЦК України.

Відтак, права ОСОБА_2, при укладанні договору купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,7605 гектара, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 (кадастровий номер земельної ділянки НОМЕР_1), укладений 08 листопада 2011 року (посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, зареєстровано в реєстрі за № 2704) між ОСОБА_3 та ОСОБА_2, не були порушені ОСОБА_3.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 про те, що суд не оцінив такий доказ як згоду ОСОБА_4 на відчуження земельних ділянок, спростовуються змістом описової частини оскаржуваного рішення суду першої інстанції, у якій суд дослідив вказаний доказ.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 про те, що суд неправомірно не застосував до свідка ОСОБА_8 заходи процесуального впливу, зокрема привід такого свідка, відхиляються колегією суддів, які такі, що не спростовують правильності висновків суду першої інстанції, і не можуть бути підставою для його скасування.

Відповідно до ч.1 ст.147 ЦПК України належно викликаний свідок, який без поважних причин не з'явився на судове засідання або не повідомив про причини неявки, може бути підданий приводу через відповідні органи Національної поліції України з відшкодуванням у дохід держави витрат на його здійснення.

Таким чином, застосування заходів процесуального примусу не є обов'язком суду, а є його правом.

Також колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 про те, що суд не урахував наявність у матеріалах справи заяви ОСОБА_2 про порушення кримінальної справи щодо здійснення ОСОБА_8 шахрайських дій, оскільки матеріали справи не містять будь-яких вироків суду щодо факту вчинення шахрайських дій ОСОБА_8, а сама по собі заяві про вчинення злочину не є доказом порушення закону.

Колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, рішення суду ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасовано з підстав, викладених у апеляційній скарзі.

На підставі викладеного, керуючись ст.374, 375 ЦПК України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 30 березня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Повний текст постанови складено «26» липня 2018 року.

Головуючий суддяЛ.П. Сушко СуддіЮ.М. Кулішенко М.А. Яворський