Ухвала суду № 75513016, 25.07.2018, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №490/10064/16-ц 25.07.2018

Провадження №22-ц/784/1174/18

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа№490/10064/18 Категорія 21

Провадження № 22-ц/784/1174/18

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 липня 2018 року Судова колегія судової палати з цивільних справ Апеляційного суду Миколаївської області в складі :

головуючого - Темнікової В.І.,

суддів - Бондаренко Т.З., Крамаренко Т.В.,

із секретарем судового засідання - Лівшенко О.С.,

за участю ОСОБА_1, його представника ОСОБА_2,

позивача ОСОБА_3,

представника відповідача ОСОБА_4- ОСОБА_5,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Миколаєві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 01 листопада 2016 року, постановлене під головуванням судді Подзігун Г.В. в приміщенні суду, у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання договору дарування недійсним, -

В С Т А Н О В И Л А :

В жовтні 2016 року позивач звернулась до суду з даним позовом, в якому посилалась на те, що згідно свідоцтва про право власності вона була власником ? частки квартири АДРЕСА_1, а інша частка належала її онуку - ОСОБА_1 23 травня 2015 року свою 1/2 частку квартири вона подарувала своїй дочці - ОСОБА_4 В кінці травня 2015 року ОСОБА_1 звернувся до Центрального районного суду м. Миколаєва з позовом, в якому просив визнати недійсним та скасувати розпорядження Управління комунальної власності Миколаївської міської ради № 3830-р від 28 лютого 2000 року про приватизацію ОСОБА_3 та ним квартири АДРЕСА_2 та визнати недійсним свідоцтво про право власності на нерухоме майно б/н видане 28 лютого 2000 року про право спільної часткової власності ОСОБА_3 та ОСОБА_1 на вищевказану квартиру. В обґрунтування таких вимог зазначив, що в заяві про спільну часткову власність квартири від 01.02.2000 року, підпис від його імені виконаний не ним, а іншою особою. 14 березня 2016 року Центральним районним судом м. Миколаєва прийнято рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено. Ухвалою Апеляційного суду Миколаївської області від 20 вересня 2016 року рішення суду першої інстанції залишено без змін. Таким чином, після прийняття рішення судами у неї виникло право на приватизацію всієї квартири, але приватизацію всієї частки квартири здійснити вона не може, оскільки необхідно привести всі сторони в попередній стан, який був на час приватизації. В такому випадку позивач стає власником всієї квартири. Всі ці обставини справи, які були встановлені в ході попередніх судових рішень їй на час укладення угоди не були відомі. Також, позивач зазначила, що її волевиявлення на момент укладення угоди не було вільним і не відповідало її внутрішній волі, оскільки вона помилялась щодо обставин справи, які їй не були на той час відомі. Тому, на підставі викладеного, ОСОБА_3 просила суд визнати договір дарування 1/2 частки квартири АДРЕСА_2 від 23.05.2016 року, укладений між ОСОБА_3 і ОСОБА_4 недійсним.

Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 01 листопада 2016 року договір дарування 1/2 частки квартири АДРЕСА_3, який був укладений 23 травня 2015 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 та посвідчений приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Помазан Я.В. за реєстровим № 393, визнано недійсним.

Не погодившись з зазначеним рішенням, особа, яка не брала участі у розгляді справи - ОСОБА_1 звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду скасувати, посилаючись на порушенням судом норм матеріального та процесуального права.

В судовому засіданні ОСОБА_1 та його представник підтримали доводи апеляційної скарги, надавши пояснення аналогічні змісту апеляційної скарги, просили її задовольнити.

Представник відповідача не визнав доводи апеляційної скарги та подав клопотання, в якому просив закрити апеляційне провадження у справі, вважаючи, що даним рішенням права ОСОБА_1 порушені не були.

Позивач ОСОБА_3 не визнала доводи апеляційної скарги, просила її відхилити, проти задоволення клопотання про закриття апеляційного провадження у справі не заперечувала.

Інші учасники процесу до судового засідання не з'явилися, хоча про час і місце розгляду справи повідомлялися належним чином.

Заслухавши доповідача, дослідивши матеріали справи, вислухавши пояснення учасників процесу, обговоривши доводи апеляційної скарги та клопотання про закриття апеляційного провадження у справі, апеляційний суд вважає, що апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 слід закрити з наступних підстав:

Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 01 листопада 2016 року визнано недійсним договір дарування 1/2 частки квартири АДРЕСА_3, який був укладений 23 травня 2015 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 та посвідчений приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Помазан Я.В. за реєстровим № 393.

Приймаючи рішення, суд виходив з того, що ОСОБА_3 на праві приватної спільної часткової власності на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого 28 лютого 2000 року Управлінням майном комунальної власності ММР належала 1/2 частки квартири АДРЕСА_4. Другим співвласником вказаної квартири був ОСОБА_1

23 травня 2015 року між ОСОБА_3 (дарувальник) та ОСОБА_4 (обдаровувана) було укладено договір дарування 1/2 частки квартири АДРЕСА_4. Спірний договір 23 травня 2015 року було посвідчено ПН ММНО Помазан Я.В. та зареєстровано в реєстрі за № 393. Того ж дня право власності на 1/2 частку квартири було зареєстроване за відповідачкою.

14 березня 2016 року рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Миколаївської області від 20 вересня 2016 року, було скасовано розпорядження Управління комунальної власності ММР № 3830-р від 28.02.2000 року про приватизацію ОСОБА_3 та ОСОБА_1 квартири АДРЕСА_4 та визнано недійсним свідоцтво про право власності на нерухоме майно, на підставі якого у ОСОБА_3 та ОСОБА_1 виникло право власності на нерухоме майно.

Проаналізувавши зазначені обставини та зважаючи на те, що волевиявлення позивача на момент укладення спірного договору не було вільним і не відповідало її внутрішній волі, оскільки вона помилялась щодо обставин справи, які їй не були на той час відомі, суд дійшов висновку, що оспорюваний договір слід визнати недійсним.

Як убачається з матеріалів справи ОСОБА_1 не залучався до участі у справі у якості третьої особи, тому його посилання в апеляційній скарзі на те, що він є третьою особою у даній справі, не відповідають матеріалам справи. Апеляційний суд позбавлений можливості залучити до участі у справі третіх осіб, оскільки не має передбачених законом повноважень змінювати склад осіб, які беруть участь у справі, крім випадків процесуального правонаступництва.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 посилається на те, що про рішення, яке є предметом перегляду у даній справі, йому стало відомо під час розгляду справи № 4909/5152/15-ц в апеляційному порядку. Згідно рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 28 лютого 2018 року у справі № 4909/5152/15-ц було відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_4 і ОСОБА_7 до ОСОБА_1, ОСОБА_8, які діяли в своїх інтересах та в інтересах неповнолітніх дітей ОСОБА_9 та ОСОБА_10, про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом виселення із квартири АДРЕСА_5. Даним рішенням встановлено, що ОСОБА_1 фактично з трирічного віку (з часу отримання) проживав у цій квартирі за місцем реєстрації матері ОСОБА_4, зареєстрований в ній, у зв'язку з чим набув у передбаченому законом порядку право користування жилим приміщенням (ст. 64 ЖК УРСР) - до 2000 року (часу набуття позивачами права власності на квартиру), тому не може бути без належних правових підстав його позбавлений. Також в рішенні зазначено, що судами встановлено, що власники квартири з часу набуття законного права ОСОБА_1 на проживання та користування спірної квартирою не змінилися, отже він не втратив свого сервітутного права на користування цією квартирою. Крім того суду не надано жодних доказів того, що з часу набуття права власності на спірну квартиру позивачами жодним чином заперечувалося його право на проживання та користування цією квартирою.

Постановою Апеляційного суду Миколаївської області від 04 червня 2018 року рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 28 лютого 2018 року у справі № 4909/5152/15-ц в частині відмови у виселенні ОСОБА_1 залишено без змін.

Аналіз зазначених судових рішень свідчить про те, що ОСОБА_1 вважає своїм постійним місцем проживання квартиру АДРЕСА_7, факт чого підтверджено судовими рішеннями.

Під час ухвалення рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 01 листопада 2016 року, яке просить переглянути ОСОБА_1, і яким визнано недійсним договір дарування частки квартири за іншою адресою, а саме за адресою - АДРЕСА_6, судом не вирішувалися питання про його права, свободи, інтереси та (або) обов'язки. Належних та допустимих доказів того, що дане рішення якимось чином впливає на його права та обов'язки з урахуванням наведеного раніше суду надано не було.

Не залучення ОСОБА_1 до участі у справі в суді першої інстанції в якості третьої особи за таких обставин не є самостійною підставою для скасування рішення суду.

Суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов'язки такої особи не вирішувалося ( п.3 ч.1 ст. 362 ЦПК України).

Проаналізувавши зазначені вище обставини по справі у їх сукупності, апеляційний суд вважає, що апеляційне провадження у даній справі за апеляційною скаргою ОСОБА_1 слід закрити, так як даним рішенням питання про його права, свободи, інтереси та (або) обов'язки не вирішувалося.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, п.3 ч.1 ст. 362 ЦПК України, колегія суддів ,-

У Х В А Л И Л А:

Апеляційне провадження у справі за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 01 листопада 2016 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання договору дарування недійсним - закрити.

Ухвала набирає законної сили з дня її прийняття, але може були оскаржена до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складання її повного тексту.

Головуючий

Судді

Повний текст ухвали складено 26 липня 2018 року