Рішення № 75507135, 06.07.2018, Закарпатський окружний адміністративний суд

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

06 липня 2018 року м. Ужгород№ 807/964/17 Закарпатський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Луцович М.М.

при секретарі судових засідань - ОСОБА_1

та осіб, що беруть участь у справі:

представника позивача - ОСОБА_2

представника відповідача - ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_4 Дмитріївної до Головного управління Державної фіскальної служби у Закарпатській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 13.06.2017 № 294350-13, -

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_4 звернулася до Закарпатського окружного адміністративного суду із позовною заявою до Головного управління Державної фіскальної служби у Закарпатській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 13.06.2017 № 294350-13.

Свої позовні вимоги позивач мотивує тим, що 08 серпня 2017 року позивач отримала податкове повідомлення-рішення від 13.06.2017 року № 294350-13. Вказаним оскаржуваним документом відповідач повідомив позивача про суму податкового зобов'язання за платежем - податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами власниками житлової нерухомості за 2016 рік у розмірі 25 533,01 грн. Позивач є власницею домоволодіння за адресою м. Мукачево, вул. Північна 129, до складу якого входить: житловий будинок загальна площа якого становить 83,90 м.кв., незавершене будівництво загальною площею 408,5 м.кв. Незавершене будівництво станом на сьогодні не відповідає вимогам, встановленим законом і не може бути введено в експлуатацію. Відсутні усі належні комунікації. Також згадане вище майно перебуває в іпотеці від 29 липня 2008 року, відповідно до іпотечного договору, укладеного між ОСОБА_5 та ВАТ «Електрон Банк», як об'єкт незавершеного будівництва, а відтак, в даному випадку не може бути об’єктом оподаткування.

В судовому засіданні представник позивача заявлені позовні вимоги підтримав з підстав викладених у позовній заяві та просив суд даний адміністративний позов задовольнити повністю.

Представник відповідача проти позову заперечив повністю, з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву, при цьому зазначивши, що виходячи з приписів податкового законодавства, за загальним правилом, визначення сум грошового зобов’язання з податку на нерухоме майно відмінне від земельних ділянок з об’єкта/об’єктів оподаткування фізичних осіб провадиться контролюючим органом шляхом надсилання (вручення) платнику податків відповідних податкових повідомлень-рішень, в разі наявності у такого платника податків житлових та нежитлових приміщень, що є об’єктами оподаткування.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши доводи та пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.

Як встановлено судом в ході судового розгляду та вбачається із матеріалів даної адміністративної справи 13.06.2017 року податковим органом прийнято податкове повідомлення - рішення № 294350-13, відповідно до якого згідно з підп. 54.3.3 п. 54.3 ст. 54 Податкового кодексу України та відповідно до підп. 266.10.1 п. 266.10 ст. 26 податкового кодексу України позивачці визначено суму податкового зобов’язання за платежем: податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами власниками житлової нерухомості за 2016 рік у розмірі 25 533,01 грн.(а.с 11). Позивачка не погоджуючись із цим рішенням, вважаючи таке протиправним, звернулася із цим позовом до суду.

Так, 01 січня 2015 року набрав чинності Закон № 71-VIII, яким було внесено зміни до ПК України та введено податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Відповідно до підпункту 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 ПК України платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

Згідно з підпунктом 266.2.1 пункту 266.2 статті 266 ПК України об'єктом оподаткування є об'єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.

При цьому, відповідно до пункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України не є об'єктом оподаткування будівлі промисловості, зокрема, виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств.

Підпунктом 266.3.1, 266.3.2 пункту 266.3 статті 266 ПК України передбачено, що базою оподаткування є загальна площа об'єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток. База оподаткування об'єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.

Відповідно до підпункту 266.5.1 пункту 266.5 статті 266 ПК України ставки податку для об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної або міської ради в залежності від місця розташування (зональності) та типів таких об'єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 2 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 кв. метр бази оподаткування.

Тобто, із набранням чинності вказаними положеннями ПК України, фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості (за винятком тих, які не є об'єктами оподаткування відповідно до підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України) є платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Разом з тим, пунктом 8.1 статті 8 ПК України визначено, що в Україні встановлюються загальнодержавні та місцеві податки та збори. До місцевих належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, визначених цим Кодексом, рішеннями сільських, селищних, міських рад та рад об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, у межах їх повноважень і є обов'язковими до сплати на території відповідних територіальних громад.

Згідно зі статтею 265 ПК України податок на майно складається з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, транспортного податку та плати за землю.

Пунктом 10.1 статті 10 ПК України визначено, що місцеві ради обов'язково установлюють єдиний податок та податок на майно.

Відповідно до пункту 12.3 статті 12 ПК України сільські, селищні, міські ради та ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.

Отже, з аналізу вищевикладених норм вбачається, що встановлення податку на майно, зокрема податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є безумовним обов'язком місцевої ради, який повинен бути виконаний шляхом прийняття відповідного рішення.

Підпункт 12.3.4. пункту 12.2 статті 12 ПК України імперативно врегульовує порядок опублікування та застосування рішень місцевої ради про встановлення місцевих податків.

Так, рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.

Підпунктом 12.3.5 пункту 12.3 статті 12 ПК України встановлено, що у разі якщо сільська, селищна, міська рада або рада об'єднаних територіальних громад, що створена згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, не прийняла рішення про встановлення відповідних місцевих податків і зборів, що є обов'язковими згідно з нормами цього Кодексу, такі податки до прийняття рішення справляються виходячи з норм цього Кодексу із застосуванням їх мінімальних ставок, а плата за землю справляється із застосуванням ставок, які діяли до 31 грудня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування плати за землю.

Відповідно до підпункту 4.1.9 пункту 4.1 статті 4 ПК України податкове законодавство ґрунтується на принципі стабільності.

Так, згідно з вказаною нормою зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року.

Згідно з підпунктами 14.1.129 та 14.1.129і пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України об'єкти житлової нерухомості - це будівлі, віднесені відповідно до законодавства до житлового фонду, дачні та садові будинки, а об'єкти нежитлової нерухомості - будівлі, приміщення, що не віднесені законодавством до житлового фонду.

Відповідно до п. 2 ст. 331 Цивільного кодексу України право власності на новостворене нерухоме майно (,житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна).

Пунктом 3 статті 331 Цивільного кодексу України передбачено, що до завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).

Стягнення податку на власність матеріалів та обладнання законом не передбачена.

Таким чином, позивачу на праві власності належить об'єкт нерухомого майна загальною прощею 83,90 кв.м., відповідно до свідоцтва про право власності № 193 від 31.07.2003 року (а.с 13). Також позивачу на праві власності належать будівельні матеріали, які використані у процесі індивідуального будівництва, відповідно до витягу з рішення виконавчого комітету Мукачівської міської ради № 146 від 26 червня 2007 року (а.с 13).

Постановою Кабінету Міністрів України від 13 квітня 2011 року № 461, яка передбачає, що датою прийняття в експлуатацію об'єкта є дата реєстрації відповідної декларації або видачі сертифіката, що є підставою для укладення договорів про постачання на прийнятий в експлуатацію об'єкт необхідних для його функціонування ресурсів - води, газу, тепла, електроенергії, включення даних про такий об'єкт до державної статистичної звітності та оформлення права власності на нього.

Головне управління ДФС у Київській області у своєму листі від 09.03.2016 року №541/10/10-36-17-01 чітко зазначає, що в разі якщо об'єкт незавершеного будівництва (об'єкт нерухомого майна) тільки зводиться і ще не введений в експлуатацію, то він не є об'єктом оподаткування податком на нерухоме майно.

Обов'язок щодо обчислення, подання податкової декларації та сплати податку виникне після завершення будівництва, введення в експлуатацію та набуття права власності на окремий об'єкт нерухомого майна (житлової нерухомості) в незалежності від кількості секцій групи житлових будинків, що визначені як об'єкт незавершеного будівництва.

Станом на сьогодні об'єкт незавершеного будівництва позивача не введений в експлуатацію та не отриманий відповідний сертифікат.

При вирішенні справи суд враховує аналогічну правову позицію, викладену у постановах Верхового Суду від 18.01.2018 у справах № 804/1241/17 (К/9907/1648/17), № 813/1707/17 (К/9901/2107/17).

Крім цього, в матеріалах справи наявна копія податкової консультації, яка була надана позивачу по справі щодо сплати податку на нерухоме майно, оскільки об'єкт незавершеного будівництва (об'єкт нерухомого майна) тільки зводиться і ще не введений в експлуатацію, то він не є об'єктом оподаткування податком на нерухоме майно, а отже у ОСОБА_4 відсутній обовязок щодо сплати даного виду податку (а.с. 31).

Отже, у контролюючого органу були відсутні правові підстави для прийняття оскаржуваного позивачем податкового повідомлення-рішення від 13.06.2017 № 294350-13 та визначення позивачу податкового зобов'язання за платежем - податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами власниками житлової нерухомості за 2016 рік у розмірі 25 533,01 грн.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ч.1 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно зі ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об’єктивному дослідженні.

Оскільки податкове повідомлення-рішення не відповідає критеріям, що передбачені ч. 2 ст. 2 КАС України, позивачем доведено вимоги позову належними та допустимими письмовими доказами, долученими до матеріалів справи, а відповідачем таких не спростовано, позовні вимоги є обґрунтованими, а позов таким, що підлягає задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб’єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При вирішенні питання про стягнення з відповідача витрат на адвокатські послуги в розмірі 8000,00 грн., суд враховує таке.

Відповідно до ст.90 КАС України витрати, пов'язані з оплатою допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, які надають правову допомогу за договором, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги, передбачених законом. У разі звільнення сторони від оплати надання їй правової допомоги витрати на правову допомогу здійснюються за рахунок Державного бюджету України. Граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлюється законом.

Відповідно до ст.30 Закону України “Про адвокатуру та адвокатську діяльність” гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Верховний Суд України у постанові від 01.10.2002 № 36/63 визначив умови, за яких стороні сплачуться судові витрати за участь адвоката при розгляді справи, а саме: кошти сплачені адвокату стороною, котрій такі послуги надавались; їх сплата підтверджується відповідними фінансовими документами.

Позивач надала суду договір про надання адвокатських послуг від 09.08.2017 року №324, укладений з адвокатом ОСОБА_2 (а.с.9), а також акт приймання - передавання послуг (Додаток №1 до договору) (а.с.18), та квитанцію до прибуткового касового ордеру №09 від 09.08.2017 року на суму 8000,00 що підтверджують факт надання вказаним адвокатом позивачу адвокатських послуг на загальну суму 8000,00 грн.

З огляду на наведене, суд вважає, що вимоги позивача про стягнення з відповідача витрат на адвокатські послуги в розмірі 8000,00 грн. є обґрунтованими, підтвердженими належними доказами, а тому, підлягають задоволенню повністю.

З огляду на викладене позивачці слід повернути сплачені понесені судові витрати із сплати судового збору в розмірі 640,00 грн., який сплачений згідно квитанції №10840 від 16.08.2017 року та понесені судові витрати з надання правової допомоги в розмірі 8000,00 (вісім тисяч гривень) які були сплачені відповідно до касового ордеру №09 від 09.08.2017 року.

Керуючись ст.ст. 19, 22, 25,72-77, 90, 139, 241-246, 250, пп. пп. 15.5 п. 15 розділу VІІ «Перехідні положення» КАС України, суд -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_4 Дмитріївної до Головного управління Державної фіскальної служби у Закарпатській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 13.06.2017 № 294350-13 - задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення Головного управління Державної фіскальної служби у Закарпатській області від 13.06.2017 року № 294350-13.

Стягнути з Головного управління Державної фіскальної служби у Закарпатській (88000,Закарпатська область, м.Ужгород, вул. Волошина, 52, код ЄДРПОУ -39393632) за рахунок її бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_4 Дмитріївної (89600, Закарпатська область, м.Мукачево, вул. Північна, 129, паспорт серії ВР№320707 виданий Мукачівським МВ УМВС України в Закарпатській області від 06.03.2008 року без ідентифікаційного коду) понесені судові витрати із сплати судового збору в розмірі 640,00 грн. (шістсот сорок гривень), який сплачений згідно квитанції №10840 від 16.08.2017 року.

Стягнути з Головного управління Державної фіскальної служби у Закарпатській (88000,Закарпатська область, м.Ужгород, вул. Волошина, 52, код ЄДРПОУ -39393632) за рахунок її бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_4 Дмитріївної (89600, Закарпатська область, м.Мукачево, вул. Північна, 129, паспорт серії ВР№320707 виданий Мукачівським МВ УМВС України в Закарпатській області від 06.03.2008 року без ідентифікаційного коду) понесені судові витрати з надання правової допомоги в розмірі 8000,00 (вісім тисяч гривень) які були сплачені відповідно до касового ордеру №09 від 09.08.2017 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції (з урахуванням особливостей, що встановлені Розділом VII КАС України).

У зв'язку із перебуванням головуючого у справі судді у щорічній основній відпустці, повний текст рішення виготовлено та підписано 26.07.2018 року.

СуддяОСОБА_6