Постанова № 75500668, 17.07.2018, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@kia.arbitr.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" липня 2018 р. Справа№ 910/22066/17

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Руденко М.А.

суддів: Пономаренка Є.Ю.

Дідиченко М.А.

секретар: Ігнатюк Г.В.

за участю представників сторін:

від позивача: Раскевич Є.Л. (договір від 12.10.17)

від відповідача 1: Малярчук Т.В. (довіреність №353 від 17.01.18)

від відповідача 2: не з'явився

від третьої особи: не з'явився

розглянувши апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Старт-Н"

на рішення господарського суду міста Києва від 21.03.2018 р.

у справі № 910/22066/17 (суддя - Трофименко Т.Ю. )

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Старт-Н"

до 1. публічного акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк", 2. товариства з обмеженою відповідальністю "Т-Альфа"

третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача-1 - Національний банк України

про визнання права та визнання відсутнім права, -

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2017 року товариство з обмеженою відповідальністю "Старт-Н" звернулось до господарського суду міста Києва із позовом до публічного акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" та товариства з обмеженою відповідальністю "Т-Альфа", в якому просить визнати право ТОВ «Старт-Н» вимагати від ТОВ «Т-Альфа» сплати суми боргу за кредитним договором № 4Т15114И від 16.12.2015 р. в розмірі 111 595 555, 43 грн., за яким було сплачено ТОВ «Страт-Н» за ТОВ «Т-Альфа» по договору поруки № 4Т15114И/П від 26.10.2016 р.; визнати відсутнім у ПАТ КБ «Приватбанк» права вимагати від ТОВ «Т-Альфа» сплати суми боргу за кредитним договором № 4Т15114И від 16.12.2015 р. в розмірі 111 595 555, 43 грн., за яким було сплачено ТОВ «Старт-Н» за ТОВ «Т-Альфа» по договору поруки № 4Т15114И/П від 26.10.2016 р.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 11.12.2017 залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача-1 - Національний банк України.

Рішенням господарського суду міста Києва від 21.03.2018 у справі №910/22066/17 в задоволенні позовних вимог відмовлено в повному обсязі.

Мотивуючи рішення, суд першої інстанції зазначив, що позивачем не доведено суду в чому саме та з яких підстав його права та законні інтереси є порушеними з боку визначених ним відповідачів, що стосується обґрунтувань щодо заявлених вимог, то позивачем не надано пояснень, якими саме діями чи бездіяльністю ПАТ КБ «Приватбанк» порушує його права та інтереси. Посилання позивача на те, що відповідачі не визнають факт погашення та факт переходу до позивача прав кредитора належними та допустимими доказами не підтверджується.

Не погоджуючись з вказаним рішенням, товариство з обмеженою відповідальністю "Старт-Н" звернулося з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати повністю рішення господарського суду міста Києва від 21.03.2018 року та задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги вказав на те, що відповідачі не визнають факту виконання позивачем умов договору поруки № 4Т15114И/П від 26.10.2016 р., переходу до позивача прав кредитора та відхиляються від виконання зобов'язань, передбачених зазначеним договором.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 16.05.2018 р. поновлено строк апеляційного оскарження рішення, відкрито апеляційне провадження у справі № 910/22066/17 за апеляційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю "Старт-Н" на рішення господарського суду міста Києва від 21.03.2018 р. та призначено справу до розгляду.

У судовому засіданні 17.07.2018 р. представник позивача підтримав вимоги апеляційної скарги, просив її задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати, прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача 1 заперечив, вказав на те, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, підстави для його скасування відсутні.

Представники відповідача 2 та третьої особи у судове засідання не з'явились, про причини неявки суд не повідомили, як свідчать матеріали справи всі представники сторін, про час та місце розгляду справи, були повідомленні належним чином,

Частиною 12 ст. 270 ГПК України передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Пунктом 2 ч.3 ст. 202 ГПК України визначено, що якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

Враховуючи те, що матеріали справи містять докази повідомлення всіх учасників судового процесу про дату, час та місце судового засідання, судова колегія вважає можливим розглянути справу у відсутності представників відповідача 2 та третьої особи за наявними у справі доказами (а.с. 110, 142-146, 154, 157 т. 1).

Заслухавши пояснення представника позивача та представника відповідача-1, вивчивши матеріали справи, розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, долучені до матеріалів справи, виходячи з вимог чинного законодавства, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 26.10.2016 між товариством з обмеженою відповідальністю "Старт-Н" (поручитель) та публічним акціонерним товариством комерційним банком "Приватбанк" (кредитор) укладено договір поруки № 4Т15114И/П (а.с. 13), предметом якого є надання поруки поручителем перед кредитором за виконанням товариством з обмеженою відповідальністю "Т-Альфа" (боржник) своїх зобов'язань за кредитним договором від 16.12.2015 року № 4Т15114И, а саме: з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до кредитного договору.

Відповідно до п. 2 договору поруки поручитель відповідає перед кредитором за виконання обов'язку боржника за кредитним договором з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до кредитного договору.

У пункті 3 договору поруки зазначено, що поручитель з умовами кредитного договору ознайомлений.

У випадку невиконання боржником зобов'язань за кредитним договором, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники у сумі заборгованості за кредитом та у сумі відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до кредитного договору (п. 4 договору поруки).

Пунктом 5 договору поруки передбачено, що у випадку невиконання боржником п. 1 цього договору, кредитор направляє на адресу поручителя письмову вимогу із зазначенням порушеного зобов'язання.

При цьому, поручитель зобов'язаний виконати обов'язок, зазначений в письмові вимозі кредитора, впродовж 5 (п'яти) календарних днів з моменту отримання вимоги, зазначеної в п. 5 цього договору (п. 6 договору поруки).

Згідно із вимогами п. 8 договору поруки обумовлено, що до поручителя, який виконав обов'язки боржника за кредитним договором, переходять всі права кредитора за кредитним договором і договору(ам) застави (іпотеки), укладеним в цілях забезпечення виконання зобов'язань боржника перед кредитором за кредитним договором у частині виконаного зобов'язання.

Пунктом 10 договору поруки визначено, що кредитор зобов'язаний у випадку виконання поручителем обов'язку боржника за кредитним договором передати поручителю впродовж 5 (п'яти) робочих днів банку з моменту виконання обов'язків належним чином посвідчені копії документів, що підтверджують обов'язки боржника за кредитним договором.

Строк дії договору поруки передбачений п.11 зазначеного договору. Так, цей договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками і діє до повного виконання зобов'язань за цим договором.

Вищевказаний договір поруки укладено/підписано із використання електронного цифрового підпису (печатки) з посиленим сертифікатом ключа Акредитованого центру сертифікації ключів ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" в порядку, передбаченому Законом України "Про електронні документи та електронний документообіг" та Законом України "Про електронний цифровий підпис", а також на підставі УГОДИ про використання електронного цифрового підпису з посиленим сертифікатом ключа від 07.02.2013, укладеної сторонами ( п. 17 договору поруки).

Позивачем до позовної заяви було надано Угоду про використання електронного цифрового підпису з посиленим сертифікатом ключа від 07.02.2013 (далі - Угода), укладену між товариством з обмеженою відповідальністю "Старт-Н" та публічним акціонерним товариства Комерційний банк "Приватбанк" відповідно до умов якої, представники сторін на умовах Акредитованого центру сертифікації ключів ПАТ КБ "Приватбанк" (далі за текстом - АЦСК) - свідоцтво про акредитацію центру сертифікації ключів серії СА № 26; атестат відповідності виданий Державною службою спеціального зв'язку та захисту інформації України від 25.03.2011 за № 4262; Експертний висновок № 05/1-2057 від 30.05.2011, проходять ідентифікацію та отримують посилений сертифікат відритого ключа електронного цифрового підпису, посилений сертифікат відкритого ключа електронної цифрової печатки. Сторони при накладанні електронного цифрового підпису (печатки) з посиленим сертифікатом ключа користується програмним забезпечення, що надається АЦСК (п. 1 Угоди) (а.с. 16).

Згідно доданого до матеріалів справи копії платіжного доручення № 2284 від 28.10.2016 р. позивачем перераховано відповідачу-1 кошти в розмірі 111 595 555, 43 грн., з призначенням платежу: "виконання обов'язків по кредитному договору № 4Т15114И від 16.12.15 згідно договору поруки № 4Т15114И/П від 26.10.16." (а.с. 14).

Позивач, звертаючись з даним позовом зазначив, що він, як поручитель, виконав обов'язок боржника за кредитним договором, а саме погасив борг в розмірі 111 595 555, 43 грн., та відповідно до ст.ст. 512, 514, 553, 556 Цивільного кодексу України та договору поруки № 4Т15114И/П до ТОВ «Старт-Н» перейшли всі права кредитора у зобов'язанні, в тому числі і такі, що забезпечують його виконання, проте відповідачі не визнають факт погашення заборгованості та факт переходу прав кредитора.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції прийшов до висновку про те, що доказами не підтверджено те, що відповідачі не визнають факт погашення та факт переходу до позивача прав кредитора. Позивачем не доведено, в чому саме та з яких підстав його права та законні інтереси є порушеними з боку відповідачів.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції зважаючи на наступне.

Відповідно до ст. 1 Господарського процесуального кодексу України (в редакції станом на дату подання позову) підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Згідно з ч. 1 ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, з огляду на наведені положення законодавства, необхідною умовою застосування судом певного способу захисту є наявність, доведена належними у розумінні ст. 76 Господарського процесуального кодексу України доказами, певного суб'єктивного права (інтересу) у позивача та порушення (невизнання або оспорювання) цього права (інтересу) з боку відповідача.

У рішенні Конституційного суду України №18-рп/2004 від 01.12.2004 р. (справа про охоронюваний законом інтерес) визначено поняття "охоронюваний законом інтерес", що вживається в частині першій статті 4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права", яке треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Конституційний суд України у вказаному рішенні зазначає, що види і зміст охоронюваних законом інтересів, що перебувають у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права" як правило не визначаються у статтях закону, а тому фактично є правоохоронюваними. Охоронюваний законом інтерес перебуває під захистом не тільки закону, а й об'єктивного права в цілому, що панує у суспільстві, зокрема, справедливості, оскільки інтерес у вузькому розумінні зумовлюється загальним змістом такого права та є його складовою.

Отже, до господарського суду має право звернутися кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється. Тобто в контексті цієї норми має значення лише суб'єктивне уявлення особи про те, що її право чи законний інтерес потребує захисту. Виключно суб'єктивний характер заінтересованості як переконаності в необхідності судового захисту суб'єктивного матеріального права чи законного інтересу може підтверджуватися при зверненні до суду лише посиланням на таку необхідність самої заінтересованої особи. Саме тому суд не вправі відмовити у прийнятті позовної заяви з тих лише підстав, що не вбачається порушення матеріального права чи законного інтересу позивача, або заявник без належних підстав звернувся до суду в інтересах іншої особи.

Разом з тим, на позивача покладений обов'язок обґрунтувати суду свої вимоги поданими до суду доказами, тобто, довести, що права та інтереси позивача дійсно порушуються, оспорюються чи не визнаються, а тому потребують захисту.

Обов'язок доказування та подання доказів відповідно до ст. 74 ГПК України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.

Однак, позивачем не доведено суду, в чому саме та з яких підстав його права та законні інтереси є порушеними з боку визначених ним відповідачів.

Колегією суддів досліджені правові норми, які підлягають застосуванню у спірних відносинах сторін. Так, за своєю правовою природою укладений між сторонами договір є договором поруки. Сторони досягли всіх суттєвих умов відносно вказаного виду договору, тобто встановили його предмет, порядок виконання зобов'язань та строк дії договору, а тому відповідно до вимог ст. ст. 553, 554, 555, 556 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та ст. ст. 180, 181 Господарського кодексу України (далі - ГК України), він вважається укладеним згідно ч. 7 ст. 181 ГК України, оскільки подія, до якої прагнули сторони відбулася.

Договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно ст. ст. 173, 174, 175 ГК України, ст. ст. 11, 202, 509 ЦК України, і згідно ст. 629 ЦК України є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 553 Цивільного кодексу України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі.

Як унормовано вимогами ст. 554 Цивільного кодексу України - у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Відповідачем 1 не заперечується факт укладення договору поруки № 4Т15114И/П від 20.10.2016 р., отримання коштів від позивача в розмірі 111 595 555, 43 грн. та не подано доказів повернення цих коштів як помилково перерахованих.

Згідно зі ст. 512 Цивільного кодексу України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок виконання обов'язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем).

Відповідно до ч. 2 ст. 556 Цивільного кодексу України до поручителя, який виконав зобов'язання, забезпечене порукою, переходять усі права кредитора у цьому зобов'язанні, в тому числі й ті, що забезпечували його виконання.

У відповідності до п. 8 Договору поруки до поручителя, що виконав обов'язки боржника за кредитним договором, переходять всі права кредитора за кредитним договором і договору(ам) застави (іпотеки), укладеним в цілях забезпечення виконання зобов'язань боржника перед кредитором за кредитним договором у частині виконаного зобов'язання.

Отже, перехід до поручителя прав кредитора у зобов'язані після виконання ним обов'язку боржника відбувається в силу прямої вказівки закону та будь-яких інших дій для переходу такого права вчиняти не потрібно.

Доказів того, що відповідачами не визнаються або оспорюються обставини щодо сплати позивачем на користь ПАТ "КБ "Приватбанк" коштів у розмірі 111 595 555 ,43 грн. в рахунок погашення заборгованості ТОВ "Т-Альфа", в тому числі за кредитним договором № 4Т15114И від 16.12.2015 р., позивачем не надано.

При цьому, суд першої інстанції вірно звернув увагу на те, що матеріали справи не містять доказів того, що відповідачі не визнають факт погашення та факт переходу до позивача прав кредитора.

За змістом ст. ст. 14, 15, 16 ЦК України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, про захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.

Відповідно до ст. ст. 73,74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Виходячи із змісту ст. ст. 15, 16 Цивільного кодексу України, ст.20 Господарського кодексу України, застосування певного способу судового захисту вимагає доведеності належними доказами сукупності таких умов: наявності у позивача певного (інтересу); порушення (невизнання або оспорювання) такого права (інтересу) з боку відповідача; належності обраного способу судового захисту (адекватність наявному порушенню та придатність до застосування як передбаченого законодавством), і відсутність (недоведеність) будь-якої з означених умов унеможливлює задоволення позову.

Враховуючи викладене вище, підставою для звернення до суду є наявність порушеного права (охоронюваного законом інтересу), і таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, і саме з метою його захисту. Відсутність обставин, які б підтверджували наявність порушення права особи, за захистом якого вона звернулася, чи охоронюваного законом інтересу, є підставою для відмови у задоволенні такого позову.

За таких обставин, оскільки товариством з обмеженою відповідальністю "Старт-Н" належними та допустимими доказами в розумінні ст.ст. 73, 74 Господарського процесуального кодексу України не доведено факту порушення або невизнання відповідачами його прав або охоронюваних законом інтересів, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що вимоги позивача про визнання права ТОВ «Старт-Н» вимагати від ТОВ «Т-Альфа» сплати суми боргу за кредитним договором № 4Т15114И від 16.12.2015 р. в розмірі 111 595 555, 43 грн., за яким було сплачено ТОВ «Старт-Н» за ТОВ «Т-Альфа» по договору поруки № 4Т15114И/П від 26.10.2016 р.; визнання відсутнім у ПАТ КБ «Приватбанк» права вимагати від ТОВ «Т-Альфа» сплати суми боргу за кредитним договором № 4Т15114И від 16.12.2015 р. в розмірі 111 595 555, 43 грн., за яким було сплачено ТОВ «Старт-Н» за ТОВ «Т-Альфа» по договору поруки № 4Т15114И/П від 26.10.2016 р., є безпідставними та задоволенню не підлягають.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновку місцевого господарського суду з огляду на вищевикладене.

Дослідивши матеріали наявні у справі, апеляційний суд робить висновок, що суд першої інстанції дав належну оцінку доказам по справі та виніс законне обґрунтоване рішення, яке відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам і матеріалам справи.

Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає, що скаржник не довів обґрунтованість своєї апеляційної скарги, докази на підтвердження своїх вимог суду не надав, апеляційний суд погоджується із рішенням господарського суду міста Києва від 21.03.2018 року у справі № 910/22066/17, отже підстав для його скасування або зміни не вбачається.

Оскільки, у задоволенні апеляційної скарги відмовлено, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на позивача (апелянта).

Керуючись ст. ст. 269, 275, 276, 282 Господарського процесуального кодексу України суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Старт-Н" на рішення господарського суду міста Києва від 21.03.2018 р. у справі №910/22066/17 залишити без задоволення.

Рішення господарського суду міста Києва від 21.03.2018 року у справі №910/22066/17 залишити без змін.

Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на позивача (апелянта).

Матеріали справи № 910/22066/17 повернути до місцевого господарського суду.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання її повного тексту.

Повний текст постанови складено 20.07.2018 р.

Головуючий суддя М.А. Руденко

Судді Є.Ю. Пономаренко

М.А. Дідиченко