Постанова № 75491779, 19.07.2018, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/5839/18

Номер справи місцевого суду: 520/13446/17

Головуючий у першій інстанції Васильків О.В.

Доповідач Дрішлюк А. І.

Категорія: 57

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 липня 2018 року м. Одеса

Апеляційний суд Одеської області в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого - судді Дрішлюка А.І., суддів Драгомерецького М.М., Громіка Р.Д.,

при секретарі судового засідання Фабіжевської Т.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу виконуючого обов?язки головного лікаря Комунального закладу «Саратська центральна районна лікарня» Нагнойного Євгена Васильовича на рішення Київського районного суду м. Одеси від 04 квітня 2018 року у цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_3 до Комунального закладу «Саратська центральна районна лікарня» про стягнення компенсації за невикористані дні щорічної відпустки, компенсації втрати частини заробітної плати, середнього заробітку, -

ВСТАНОВИЛА:

06 листопада 2017 року ОСОБА_3 звернулась до суду з позовом до КЗ «Саратська центральна районна лікарня» про стягнення компенсації за невикористані дні щорічної відпустки у розмірі 32 908,32 грн., компенсації втрати частини заробітної плати (компенсацію за невикористані дні щорічної відпустки) відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у розмірі 40 534,11 грн.; зобов?язати відповідача розрахувати середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку та стягнути вказані кошти (а.с.1-8).

Обґрунтовує свої вимоги тим, що позивач з 01.08.1986 року працювала в КЗ «Саратська центральна районна лікарня» на посаді лікаря-педіатра та з 31.10.2013 року її було звільнено в зв?язку з переведенням до КЗ «Саратський районний центр первинної медико-санітарної допомоги», однак при звільнені не було здійснене перерахування компенсації за невикористані дні щорічної відпустки, що суттєво порушує права позивача, у зв?язку з чим вона була змушена звернутися до суду. Відповідно до п.2 ч.1 ст. 274 ЦПК України справа розглядалась у порядку спрощеного позовного провадження.

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 04 квітня 2018 року позов позивачки задоволено частково та стягнуто з КЗ «Саратська центральна районна лікарня» компенсацію за невикористані дні щорічної відпустки у розмірі 32 908, 32 грн. та компенсацію втрати частини заробітної плати відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у розмірі 40 534, 11 грн. (а.с. 96-99).

11 червня 2018 року через канцелярію суду першої інстанції була подана апеляційна скарга виконуючим обов?язки головного лікаря Комунального закладу «Саратська центральна районна лікарня» Нагнойним Є.В. на рішення Київського районного суду м. Одеси від 04 квітня 2018 року. Зокрема, апелянт вважає, що оскаржуване рішення ухвалене з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. При цьому, як вказує апелянт, суд першої інстанції неповно з'ясував всі фактичні обставини справи та не дослідив і не надав належної оцінки наявним в матеріалах справи доказам, не сприяв повному, об'єктивному розгляду, а тому рішення суду не відповідає фактичним обставинам справи, є незаконним та необґрунтованим. Тому апелянт просить скасувати вказане рішення у частині стягнення компенсації за невикористані дні щорічної відпустки у розмірі 32 908, 32 грн. та в частині стягнення та компенсацію втрати частини заробітної плати відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у розмірі 40 534, 11 грн. Представник відповідача зазначає, що не міг надати достатньо вагомих доказів, у зв?язку із поданими ним клопотаннями про неможливість з?явитися до суду 18.01.2018 року та 28.02.2018 року через несприятливі погодні умови. Дані причини неявки судом були визнанні не поважними. Судом не було залучено до справи співвідповідача та не взято до уваги заперечення проти розгляду справи в спрощеному провадженні. КЗ «Саратська центральна районна лікарня» вважає, що докази відповідачем не наданні з поважних причин. Так, згідно не поданих доказів, а саме довідки № 11 від 28.01.2016 року підтверджується, що позивач ОСОБА_3 уклала трудовий договір з Кулевчанською сільською радою, так як в період з 01.01.2002 року по грудень 2010 року Кулевчанська районна лікарня знаходилась на фінансуванні Кулевчанської сільської ради. За розрахунковими листами, які додані до апеляційної скарги, сума за невикористанні дні щорічної відпустки в КЗ «Саратська центральна районна лікарня» складає 951, 1 грн. тому апелянт просить скасувати рішення Київського районного суду м. Одеси від 04 квітня 2018 року в частині стягнення з КЗ «Саратська ЦРЛ» на користь ОСОБА_3 компенсацію за невикористанні дні щорічної відпустки у розмірі 32908,32 грн та в частині стягнення компенсації втрати частини заробітної плати відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги в розмірі 40534,11 грн та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов частково, а саме стягнути з КЗ «Саратська ЦРЛ» на користь ОСОБА_3 компенсацію за невикористанні дні щорічної відпустки в сумі 951,1 грн (а.с. 104-107).

27.06.2018 року до суду апеляційної інстанції від ОСОБА_3 надійшов відзив на апеляційну скаргу. Зокрема, позивач зазначила, що відповідач навмисне намагається ускладнити процес учасникам та затягнути розгляд справи. Крім того, ОСОБА_3 зазначила, що всі обовязки та функції роботодавця виконувала КЗ «СЦРЛ», і саме відповідач через свого керівника - головного лікаря, здійснював покладений трудовими договорами обовязок із виплати заробітної плати і забезпечення належних умов праці, що закріплено в ст. 21 КЗпП України. Тому позивач просить залити без задоволення апеляційну скаргу, а оскаржуване рішення без змін.

В судовому засіданні представник апелянта апеляційну скаргу підтримав. Представник позивача проти задоволення апеляційної скарги заперечував.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, дослідивши матеріали цивільної справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та позовних вимог, заявлених в суді першої інстанції, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Згідно з ч. 4 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Приймаючи рішення в справі суд першої інстанції виходив з того, що стороною відповідача не доведено виконання КЗ «Саратська ЦРЛ» вимог діючого законодавства щодо виплати компенсації за невикористану щорічну відпустку за визначений в довідці №57 від 08.07.2015 року період. в зв'язку з чим суд прийшов до висновку про наявність порушеного з боку відповідача права позивача на отримання компенсації з урахуванням індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги, оскільки впродовж тривалого часу позивач ОСОБА_3 не могла отримати грошові кошти, належні до виплати їй відповідно до закону. Стосовно вимог позивача щодо зобов'язання КЗ «Саратська ЦРЛ» розрахувати середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку та стягнути його на користь позивача, суд вказав на необґрунтованість вказаних вимог, оскільки стороною позивача не наданий розрахунок до позову, вказані недоліки не були усунені стороною позивача і під час судового розгляду справи стороною позивача вказані вимоги не були доведені. В частині відмови рішення не оскаржено, а тому його перевірка не проводиться.

Апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції та відхиляючи доводи апеляційної скарги вважає за необхідне звернути увагу на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи та правильно було встановлено судом першої інстанції ОСОБА_3 01.08.1986 року була зарахована на посаду лікаря-педіатра Колесненської дільничної лікарні, 01.04.2011 року переведена на посаду лікаря-педіатра Кулевчанської АЗП-СМ, 31.10.2013 року звільнена у зв'язку з переводом у КЗ «Саратський районний центр первинної медико-санітарної допомоги» за п. 6ст. 36 КЗпП України, про що свідчить копі трудової книжки ОСОБА_3, серії НОМЕР_1 (а.с. 12-13).

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_3 зверталась до КЗ «Саратська центральна районна лікарня» з вимогою випали компенсації за невикористані відпустки за період з 01.08.1986 року по 31.10.2013 року (а.с. 14). У відповідь на звернення позивача КЗ «Саратська ЦРЛ» листом № 277 від 03.06.2015 року повідомили, що основна частина невикористаних відпусток до 2011 року, а тому їй необхідно звернутися до Кулевчанської сільської ради. В цьому ж листі КЗ «Саратська ЦРЛ» зазначили, що ОСОБА_3 було звільнено в зв'язку з переведенням до КЗ «Саратський РЦ ПМСД», та повідомили, що вона може звернутися за місцем своєї роботи до КЗ «Саратський РЦ ПМСД» для отримання невикористаної відпустки за період 2011-2013 рр. (а.с. 15).

Відповідно до довідки № 57 від 08.07.2015 року, виданої КЗ «Саратська ЦРЛ», за період роботи ОСОБА_3 не використала 197 календарних днів щорічної відпустки за періоди: 01.08.97-01.08.98 - 6 к/д; 01.08.07-01.08.08 - 28 к/д; 01.08.08-01.08.09 - 31 к/д; 01.08.09-01.08.10 - 31 к/д; 01.08.10-01.08.11 - 31 к/д; 01.08.11-01.08.12 - 31 к/д; 01.08.12-01.08.13 - 31 к/д; 01.08.13-31.10.13 - 8 к/д (а.с.16).

В матеріалах справи міститься довідка № 410 від 22.12.2015 року КЗ «РЦПМСД», видана про те, що ОСОБА_3 при переведенні не були передані кошти для відшкодування невикористаних відпусток (а.с. 18).

Відповідно до розрахункового листа, виданого ОСОБА_3 КЗ «Саратська ЦРЛ» сума компенсації за невикористану відпустку за 197 днів становить 32908,32 грн (а.с. 17).

Стаття 45 Конституції України встановлює, що кожен, хто працює, має право на відпочинок

Відповідно до п.5 ч.1. ст. 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є переведення працівника, за його згодою, на інше підприємство, в установу, організацію або перехід на виборну посаду.

Згідно з ч. 1 ст. 83 КЗпП України, ч. 1 ст. 24 Закону України «Про відпустки» у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи. За ч. 1 ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу. Згідно з ч. 1 ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Зі змісту положень ч. 3 ст. 2 Закону України «Про оплату праці» вбачається, що компенсаційні виплати входять до структури заробітної плати. За ст. 34 Закону України «Про оплату праці» компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку із порушенням строків її виплати провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством.

Отже, враховуючи вище наведене в сукупності апеляційний суд приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно застосував норми матеріального та процесуального права та правильно вирішив спір по суті заявлених позовних вимог.

Щодо доводів відповідача про неподання доказів, а саме довідки № 11 від 28.01.2016 року про кількість невикористаних позивачем відпусток - 177 календарних днів (замість 197 календарних днів як заявлено), в зв'язку з неможливістю прибути до судового засідання через несприятливі погодні умови апеляційний суд вважає за необхідне зазначити таке.

Відповідно до положень ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі. Серед основних засад судочинства зазначена ст. 2 виділяє диспозитивність, змагальність сторін, неприпустимість зловживання процесуальними правами. Стаття 43 ЦПК України визначає сукупність прав та обов'язків учасників справи, зокрема, подавати докази, пояснення, інші документи до суду щодо питань, які стосуються суті спору, в тому числі й електронними та іншими засобами зв'язку.

З матеріалів справи вбачається, що представник відповідача брав участь в судових засіданнях 30.11.2017 року, що підтверджується журналами судових засідань (а.с. 37, 86), знайомився з матеріалами справи (а.с. 39, 82), засобами електронного зв'язку надсилав до суду клопотання про відкладення розгляду справи, заперечення (а.с. 40, 49-53, 83-84). Отже, суд робить висновок про те, що відповідач протягом розгляду справи в суді першої інстанції мав можливість подати відповідні докази на спростування позиції позивача, однак, у встановленому законом порядку, не скористався наданими йому процесуальним законодавством правами. Тому, оскільки наведені відповідачем причини неподання доказів в суді першої інстанції не знайшли підтвердження поважності пропуску строку, апеляційний суд переглядає справу за наявними в ній матеріалами та доказами, поданими в суді першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги.

Щодо доводів апелянта на укладення трудового договору позивача на період з 01.01.2002 року по грудень 2010 року з Кулевчанською сільською радою, оскільки Кулевчанська районна лікарня знаходилась на фінансуванні Кулевчанської сільської ради, і саме остання виплачувала заробітну плату позивачу. Відповідно до ч. 1 ст. 21 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Відповідно до копії трудової книжки позивач в 01.08.1986 році була зарахована на посаду лікаря-педіатра Колесненської дільничної лікарні. Тобто, остання стала безпосереднім роботодавцем позивача. Факт фінансування закладу охорони здоров'я органом місцевого самоврядування не замінює сторін в трудовому договорі та не несе наслідків щодо зміни правової форми, укладеного трудового договору. Підтверджень того, що трудові договори з працівниками лікарні на період з 01.01.2002 року по грудень 2010 року переукладались з іншим роботодавцем матеріали справи не містять. Крім того, апелянтом разом з апеляційною скаргою була подана довідка № 11 від 28.01.2016 року (яка вже вище згадувалась судом), дана ОСОБА_3 в тому, що вона дійсно працювала в Саратській центральній районній лікарні з 01.08.1986 року на посаді лікаря-педіатра та звільнена 31.10.2013 року в зв'язку з переведенням. Вказана довідка не приймається судом як доказ в справі, однак автоматично спростовує доводи апелянта, наведені в його скарзі.

Таким чином, оскільки за встановленими обставинами справи доводи апеляційної скарги не спростували вірних по суті спору висновків суду першої інстанції, апеляційний суд залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін на підставі ст. 375 ЦПК України.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Апеляційний суд Одеської області,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу виконуючого обов?язки головного лікаря Комунального закладу «Саратська центральна районна лікарня» Нагнойного Євгена Васильовича - залишити без задоволення.

Рішення Київського районного суду м. Одеси від 04 квітня 2018 року - залишити без змін.

Постанова Апеляційного суду Одеської області набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційного скарги до Верховного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Судді апеляційного суду

Одеської області А.І. Дрішлюк

М.М. Драгомерецький

Р.Д. Громік

Повний текст постанови виготовлено 25 липня 2018 року.

Суддя апеляційного суду Одеської області А.І. Дрішлюк

19.07.2018 року м. Одеса