Постанова № 75486275, 24.07.2018, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа №

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Єдиний унікальний номер 334/2534/17 Головуючий у 1-й інстанції Баруліна Т.Є.

Номер провадження 22-ц/778/824/18 Суддя-доповідач Подліянова Г.С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 липня 2018 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Запорізької області у складі:

головуючого Подліянової Г.С.,

суддів: Крилової О.В.,

Кухаря С.В.,

за участю секретаря Евальд Д.Д.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Міністерства оборони України на рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 23 листопада 2017 року у справі за позовом ОСОБА_3 до Міністерства оборони України про відшкодування моральної шкоди, -

ВСТАНОВИЛА :

У квітні 2017 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до Міністерства оборони України про стягнення моральної шкоди у розмірі 240 000 грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що він проходив військову службу на території Демократичної республіки Афганістан у період з 01.1983 року по 01.1985 рік, що підтверджується довідкою про перебування на території Демократичної республіки Афганістан № с/29 від 14.04.2017 року.

При виконанні службового обов'язку в ДРА, отримав вогнепальні осколкові поранення голови, руки та обох ніг, ЗЧМТ (контузія головного мозку - 1983 р.), наслідком яких рубці на шкіри в зазначених анатомічних областях, що підтверджується висновком спеціаліста у галузі судово-медичної експертизи №2498/Ж від 12.10.2016 року, що в подальшому призвело до розвитку: «Стійких залишкових явищ перенесеної ЗЧМТ у вигляді посттравматичної та дисциркуляторної енцефалопатії ІІ-ІІІ ст., прогресуючого, кризового перебігу з вираженим церебростенічним синдромом, двобічною пірамідною симптоматикою, вегето-судинною дисфункцією, частими (2-3 рази на тиждень) судинними кризами змішаного характеру (лікворо-гіпертензивні, вертебро-базилярні), мнестичним зниженням, емоційно-вольовою нестійкістю. Посттравматичний церебральний арахноїдит з вираженим лікворо-гіпертензивним синдромом, вираженим вестибуло-атактичним синдромом, центральною вестибулярною дисфункцією III ст., стійко вираженим цефалгічним синдромом», що підтверджується витягом із протоколу Центральної військово-лікарської комісії МО України №4377 від 17.10.2016 року, висновком спеціаліста судово-медичної експертизи № 2498/Ж від 12.10.2016 року.

Згідно довідки до акта огляду МСЕК серії АВ №0679305 від 14.11.2016 року ОСОБА_3 була встановлена 3 група інвалідності, що є підтвердженням того, що його здоров'я з кожним роком тільки погіршується.

Внаслідок вказаних обставин позивач не може вести повноцінний спосіб життя, постійно відчуває страждання, психологічний дискомфорт; порушена його душевна рівновага, виражена у почуттях розпачу, тривоги, дратівливості, страху, що постійно негативно позначається на душевному стані позивача. Його постійно, щоденно турбують головні болі, часто виникає запаморочення, похитування при ходінні, погіршення пам'яті, зниження слуху, працездатності, порушення сну, нудота, загальний дискомфорт в області серця, різку слабкість, оніміння язика, губ, кінцівок, закладеність носа, підвищений АТ, болі в хребті та ногах.

На підставі викладеного позивач просив суд стягнути з Міністерства оборони України моральну шкоду, яка завдана йому у результаті ушкодження здоров'я при виконанні обов'язків військової служби, яку він оцінює у 240 000 грн., виходячи із тривалості й глибини душевних страждань та значного погіршення його здоров'я.

Рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 23 листопада 2017 року позов задоволено частково.

Стягнуто з Міністерства оборони України на користь ОСОБА_3 моральну шкоду у сумі 30 000 грн.

В іншій частині позову відмовлено.

Стягнуто з Міністерства оборони України в дохід держави судовий збір у розмірі 640 грн.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, Міністерство оборони України подало апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Учасники справи, будучи належним чином повідомленими про час і місце розгляду справи до апеляційного суду не з'явилися.

Від ОСОБА_3 на адресу апеляційного суду надійшло клопотання про розгляд справи за його відсутності.

Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно із п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні (ч.ч.1,2,5 ст. 263 ЦПК України).

Аналогічні норми містились в ст. 213 ЦПК України в редакції на час ухвалення рішення суду першої інстанції.

Рішення суду першої інстанції вказаним вимогам не відповідає.

Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, виходив із положень ст. ст. 23, 1167 ЦК України, зазначаючи про наявність правових підстав для стягнення на користь позивача моральної шкоди, оскільки сам факт поранень та захворювань, одержаних в період проходження військової служби, та їх наслідки спричинили позивачеві втрати немайнового характеру у вигляді психологічного дискомфорту (переживаннях та хвилюваннях), душевних стражданнях, оскільки тривале лікування позначилося на здоров'ї позивача.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_3 проходив військову службу в лавах Збройних Сил СРСР на території Демократичної республіки Афганістан у період з 01.1983 року по 01.1985 рік, що підтверджується довідкою про перебування на території Демократичної республіки Афганістан № с/29 від 14.04.2017 року

При виконанні службового обов'язку в ДРА, отримав вогнепальні осколкові поранення голови, руки та обох ніг, ЗЧМТ (контузія головного мозку - 1983 р.), наслідком яких рубці на шкіри в зазначених анатомічних областях, що підтверджується висновком спеціаліста у галузі судово-медичної експертизи №2498/Ж від 12.10.2016 року, що в подальшому призвело до розвитку: «Стійких залишкових явищ перенесеної ЗЧМТ у вигляді посттравматичної та дисциркуляторної енцефалопатії ІІ-ІІІ ст., прогресуючого, кризового перебігу з вираженим церебростенічним синдромом, двобічною пірамідною симптоматикою, вегето-судинною дисфункцією, частими (2-3 рази на тиждень) судинними кризами змішаного характеру (лікворо-гіпертензивні, вертебро-базилярні), мнестичним зниженням, емоційно-вольовою нестійкістю. Посттравматичний церебральний арахноїдит з вираженим лікворо-гіпертензивним синдромом, вираженим вестибуло-атактичним синдромом, центральною вестибулярною дисфункцією III ст., стійко вираженим цефалгічним синдромом», що підтверджується витягом із протоколу Центральної військово-лікарської комісії МО України №4377 від 17.10.2016 року, висновком спеціаліста судово-медичної експертизи № 2498/Ж від 12.10.2016 року.

Згідно довідки до акта огляду МСЕК серії АВ №0679305 від 14.11.2016 року ОСОБА_3 була встановлена 3 група інвалідності, що поранення, травма, контузія, захворювання, пов'язані з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велися бойові дії.

Статтею 17 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" визначено, що відшкодування військовослужбовцям заподіяної моральної і матеріальної шкоди проводиться в установленому законодавством порядку.

Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів. Моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини (ст. ст. 23, 1167 ЦК України).

Відповідно до ст. 170 ЦК України держава набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

Статтею 3 Закону України "Про Збройні Сили України" передбачено, що Міністерство оборони України є центральним органом виконавчої влади і військового управління, у підпорядкуванні якого перебувають Збройні Сили України.

Отже, обов'язок держави відшкодувати позивачу завдану моральну шкоду покладається на Міністерство оборони України як на уповноважений орган державного управління.

Зазначений висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 21 жовтня 2014 року у справі № 3-86гс14.

Застосовуючи вказані норми матеріального права до спірних правовідносин, суд першої інстанції посилався на те, що позивач звернувся до суду з позовом про відшкодування моральної шкоди, внаслідок отримання хронічних захворювань та стійкої втрати працездатності, яке пов'язане із проходження військової служби в період з січня 1983 року по січень 1985 року в Демократичній Республіці Афганістан, і таке право на звернення до суду в нього виникло лише у зв'язку з певними юридичними фактами, а саме встановленням висновком МСЕК причинного зв'язку, саме: захворювання пов'язане з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах де проходили воєнні дії.

Проте з указаним висновком суду погодитись не можна з огляду на наступне.

Суд не звернув увагу на те, що на час проходження військової служби у період з січня 1983 року по січень 1985 року не діяв Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", прийнятий 20 грудня 1991 року та ЦК України 2003 року.

Крім того, для військовослужбовців (за наявністю підстав) передбачено відшкодування моральної шкоди відповідно до ст. 17 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

Відповідно до ст. 9 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" військовослужбовці - це особи, які проходять військову службу.

Однак суд попередньої інстанції не звернув увагу на те, що позивач не є на час звернення до суду військовослужбовцем.

Відповідно до ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

У відповідності із п. 2, 3 рішення Конституційного Суду України щодо офіційного тлумачення положення ч. 1 ст. 58 Конституції України (справа про зворотню дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) від 9 лютого 1999 року за загальновизнаним принципом права, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у ч. 1 ст. 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час якого вони настали або мали місце. Проте надання зворотної сили в часі нормативно-правовим актам може бути передбачено шляхом прямої вказівки про це в законі або іншому нормативно-правовому акті.

Спори про відшкодування шкоди повинні вирішуватися за законодавством, яке було чинним на момент виникнення у потерпілого права на відшкодування шкоди.

Законодавство, що було чинним на момент отримання позивачем ушкодження здоров'я (1984-19886 роки), не містило положень щодо відшкодування моральної шкоди.

Моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, які особа зазнала у зв'язку з ушкодженням її здоров'я.

У постанові Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" судам роз'яснено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Отже, наявність шкоди ще не породжує абсолютного права на її відшкодування, оскільки необхідно довести наявність всіх складових цивільно-правової відповідальності і при цьому правильно визначити суб'єкт такої відповідальності.

Враховуючи те, що позивач отримав поранення (травму) при виконанні службових обов'язків в Демократичній Республіці Афганістан у період з січня 1983 року по січень 1985 року, тобто до набрання чинності Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (який набув чинності після 20 грудня 1991 року) та ЦК України, коли діючим законодавством взагалі не передбачалось регулювання правовідносин з відшкодування моральної шкоди, Міністерство оборони України було утворено після отримання позивачем цих травм, тому слід прийти до висновку, що позовні вимоги позивача не ґрунтуються на законі і задоволенню не підлягають, оскільки шкода заподіяна позивачеві ще до 1991 року.

Міністерство оборони України не є правонаступником.

Вказані висновки відповідають висновкам викладеним у Постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 14.02.2018 року у аналогічній справі №332/3368/16-ц, провадження №61-143св17.

Оскільки допущені судоми порушення норм матеріального та процесуального права призвели до неправильного вирішення справи, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову в задоволенні позову з зазначених підстав.

Аргументи апеляційної скарги є виправданими.

Керуючись ст.ст. 374, 376, 381-384 ЦПК України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Міністерства оборони України задовольнити.

Рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 23 листопада 2017 року у цій справі скасувати. Прийти нову постанову.

В задоволенні позову ОСОБА_3 до Міністерства оборони України про відшкодування моральної шкоди відмовити.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 25.07.2018 року.

Головуючий

Судді: