Рішення № 75485964, 10.07.2018, Вознесенівський районний суд міста Запоріжжя (до 25.04.2025 - Орджонікідзевський районний суд м. Запоріжжя)

1Справа № 335/10739/17 2/335/261/2018

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 липня 2018 р. Орджонікідзевський районний суд м. Запоріжжя в складі:

головуючого судді Шалагінової А.В.,

за участю секретаря судового засідання Войтович Г.В.,

представника позивача ОСОБА_1,

відповідача ОСОБА_2,

представника відповідача ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду № 6 за адресою: м. Запоріжжя, вул. Перемоги, 107Б, цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2, третя особа – публічне акціонерне товариство «ОСОБА_5 Аваль», про поділ майна подружжя та визнання права власності на частину квартири, та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про поділ майна подружжя,

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2017 р. ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, третя особа – ПАТ «ОСОБА_5 Аваль», про поділ майна подружжя та визнання права власності на ? частину квартири, який в процесі судового розгляду збільшив.

В обґрунтування позову (з урахуванням збільшення позовних вимог) зазначав, що з 14 жовтня 2006 р. по 10 червня 2017 р. він перебував в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 29 травня 2017 р. у справі № 335/5262/17 шлюб між сторонами розірвано, рішення набрало законної сили 10 червня 2017 р.

У період шлюбу була придбана квартира загальною площею 63,25 кв.м за адресою: АДРЕСА_1, що за договором купівлі-продажу була оформлена на ім’я ОСОБА_2 Вартість квартири склала 318 150,00 гривень, що станом на день придбання дорівнювало 63 000 доларів США. Із цієї суми 166 650,00 грн. (33 000 доларів США) позивачеві подарувала його мати ОСОБА_6 від продажу власної квартири, а на залишок суми 151 500,00 грн. (30 000 доларів США) сторони оформили кредит в ПАТ «ОСОБА_5 Аваль», який в повному обсязі на даний час не погашено. Таким чином, для придбання квартири були використані грошові кошти, які були особистою власністю позивача в сумі 166 650,00 грн., що дорівнює 52,38 % вартості квартири. Крім того, в якості погашення кредиту позивач вніс 15 листопада 2007 р. на рахунок ОСОБА_2 90 900,00 грн., що дорівнює 18 000,00 доларів США, та відповідає 28,57% вартості квартири. Зазначені гроші були його особистими коштами від продажу належного йому ще до укладання шлюбу автомобіля AUDI A6, кузов № НОМЕР_1, який позивач продав за 95 000,00 грн. Оригінал квитанції про внесення грошових коштів на суму 18 000 доларів США знаходиться у позивача. Загалом за особисті кошти позивача було сплачено 80,95% вартості квартири. Таким чином, поділу між сторонами підлягає 20/100 часток квартири. Оскільки частки у спільній сумісній власності подружжя є рівними, тому з урахуванням сплати ним вартості 80/100 часток квартири, йому має бути виділено 90/100 часток квартири, а відповідачу 10/100 часток квартири. В такій же пропорції вважає можливим поділити залишок заборгованості за кредитом, позивач готовий виплатити одним платежем своєї частини заборгованості, про що проінформував банк.

Крім квартири, у шлюбі було придбано за його особисті кошти таке майно: м’які меблі – диван Loretta, вартістю 6 699,78 грн.; набір меблів – стіл обідній 1 шт. та стільці 4 шт., вартістю 2 674,00 грн.; холодильник LG, вартістю 6 695,00 грн.; СВЧ піч вартістю 2 056,00 грн.; гідромасажний виріб для ванної кімнати Lujisi P 3131 вартістю 10 234,00 грн.; модем Sony Ericsson MD 300 вартістю 899,00 грн.; набір меблів: ліжко, трюмо, пуф, дзеркало, вартістю 10 768,00 грн.; шафа підлогова вартістю 505,00 грн.; камін електричний Mozart, вартістю 3 687,20 грн.; принтер OKI C 3520 MFP вартістю 4 200,00 грн.; монітор 24 LG Elatron L245WP, вартістю 5 000,00 грн.; копір/принтер/сканер Develop ineo з тумбою підставкою, вартістю 18 138,00 грн.; кондиціонери 3 шт. LG ART COOL Gallery, LG ART COOL Mirror C 09LTV, LG S-09LHPT Plazma, вартістю 20 000,00 грн.; телевізори Samsung 37``, Samsung 32`` вартістю 10 700,00 грн.; серверна платформа у системному блоці Supermicro Super Workstation, вартістю 17 346,00 грн.; плотер професійний Canon image Prograf IPF 605 з підставкою Stand Canon image Prograf IPF 605 A1, вартістю 17 466,00 грн., на загальну суму 137 067,98 грн.

Крім того, зазначає, що 21 травня 2011 р. на ім’я ОСОБА_2 було придбано автомобіль Nissan Micra за 54 608,84 грн., поділити в натурі який не можливо, та який залишиться в її власності.

Посилаючись на положення Сімейного кодексу України, просив здійснити поділ квартири АДРЕСА_2 шляхом виділення у власність позивачу 90/100 частин квартири, у власність відповідачу 10/100 частин квартири, а також визнати за позивачем право власності на все вищезазначене рухоме майно, стягнути з відповідача судові витрати по справі (т. 2 а.с. 11-17).

Ухвалою судді Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 2 жовтня 2017 р. провадження у справі за позовом ОСОБА_4 було відкрито та справу призначено до судового розгляду у відкритому судовому засіданні (т. 1 а.с. 20).

ОСОБА_2 звернулась до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_4 про поділ майна подружжя, який в процесі розгляду уточнила.

В обґрунтування зустрічного позову (з урахуванням його уточнення) зазначала, що перебувала в зареєстрованому шлюбі із відповідачем, від шлюбу сторони мають доньку – ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1. 29 травня 2017 р. за рішенням суду шлюб між сторонами розірвано. Під час шлюбу було придбано квартиру за адресою: АДРЕСА_1, яка була зареєстрована на ім’я ОСОБА_2 Вартість квартири склала 318 150,00 грн., що станом на дату купівлі за курсом НБУ дорівнювало 63 000,00 доларів США. З цієї суми 33 003,00 долари США було оплачено сторонами, а 29 997,00 доларів США запозичені у банку ОСОБА_2

При цьому, за договором купівлі-продажу від 21 серпня 2007 р. нею було продано квартиру, яка була її особистою приватною власністю, набутою до шлюбу, за 267 650,00 грн., що становило 53 000 доларів США. Отже, у придбання спірної квартири були вкладені особисті кошти ОСОБА_2 в розмірі 18 000 доларів США, що становить по відношенню до кредитних коштів 60%, а до вартості спірного майна – 28,6%. Інших джерел для накопичення грошових коштів в цій сумі у сторін не було. Таким чином, 28,6% квартири придбані за особисті кошти ОСОБА_2, а тому в силу ст. 57 СК України є її особистою власністю. Крім того, неповнолітня дитина сторін ОСОБА_7 проживає разом з ОСОБА_2, знаходиться на її утриманні та забезпеченні, що є достатніми обставинами для застосування ч. 3 ст. 70 СК України та збільшення частки у спільному майні на 25%.

Крім того, в період шлюбу в 2010 році сторони придбали автомобіль Mercedes-Benz, модель ML 350, 2006 року випуску, д.н. НОМЕР_2, що підтверджується деклараціями ОСОБА_4 за 2016 рік. Таким чином, вказаний автомобіль є спільною сумісною власністю. Разом із тим, як стало відомо із відзиву ОСОБА_4, автомобіль станом на дату подання зустрічного позову у власності ОСОБА_4 не перебуває, що виключає його можливість бути предметом поділу. Про продаж автомобіля ОСОБА_2 нічого відомо не було, автомобіль було відчужено без її згоди. Таким чином, ОСОБА_2 вправі розраховувати на відповідну компенсацію вартості відчуженого не в інтересах сім’ї майна. Вартість частини автомобіля за умови його поділу становила би 141 112,50 грн.

Також, зазначала, що 24.12.2014 було укладено новий кредитний договір із ПАТ «ОСОБА_5 Аваль», за яким банк з метою рефінансування кредиту надав ОСОБА_2 грошові кошти в розмірі 187 842,50 грн. із датою погашення 25.05.2017. Після розірвання шлюбу ОСОБА_2 самостійно здійснює погашення кредиту, та загалом погасила 10 760,00 грн., що становить 5,7% по відношенню до загальної суми кредиту та 3,4% по відношенню до вартості квартири. Залишок кредитного зобов’язання станом на 13.01.2018 становить 107 933,66 грн., яке підлягає врахуванню під час поділу майна подружжя.

Таким чином, поділу між сторонами підлягають 70,78% квартири або 71/100 частин та залишок грошової позики за кредитним договором. ОСОБА_2 вважає можливим поділити спільне сумісне майно, відійшовши від рівності часток у зв’язку із тим, що спільна дитина сторін проживає разом із позивачем, та просить виділити їй у власність вищезазначену квартиру та боргове зобов’язання з повернення кредиту за кредитним договором 107 933,66 грн. (т. 2 а.с. 105-111).

5 лютого 2018 р. ОСОБА_4 звернувся до суду із заявою про забезпечення доказів шляхом проведення сторонами спільно із сертифікованим суб’єктом оціночної діяльності ОСОБА_8 огляду майна, що знаходиться у квартирі АДРЕСА_3 (т. 1 а.с. 201–202). Ухвалою Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 21 лютого 2018 р. у задоволенні вказаної заяви відмовлено (т. 1 а.с. 234–235).

Ухвалою Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 19 квітня 2018 р. було прийнято до розгляду у справі зустрічний позов ОСОБА_2 та об’єднано його з первісним позовом ОСОБА_4, а також прийнято до розгляду заяву ОСОБА_4 про збільшення позовних вимог (т. 2 а.с. 78).

Ухвалою Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 7 червня 2018 р. прийнято до розгляду в даній цивільній справі заяву ОСОБА_2 про уточнення зустрічних позовних вимог до ОСОБА_4 про поділ майна подружжя (т. 2 а.с. 138-139).

Відповідачем ОСОБА_2 подано відзив на позовну заяву ОСОБА_4 з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, в якому посилалась на те, що позивач не надав доказів отримання від своєї матері грошових коштів в якості подарунку. Наданий позивачем договір дарування є нікчемним, оскільки укладений без додержання вимог про його нотаріальне посвідчення. Вважає, що вказаний доказ було створено позивачем штучно. Крім того, все інше рухоме майно, що зазначене в заяві про збільшення позовних вимог, є спільною сумісною власністю подружжя, і ОСОБА_4 не доведено, що ці речі придбані за його особисті кошти. ОСОБА_2 за весь час подружнього життя отримувала стабільний дохід, що підтверджується відомостями про застраховану особу. Також зауважила, що надані позивачем докази придбання рухомого майна не є належними, оскільки не відповідають вимогами законодавства щодо їх оформлення. До того ж, вказане майно, крім принтеру OKI C 3520 MFP вартістю 4 200,00 грн., плотеру професійного Canon image Prograf IPF 605 з підставкою Stand Canon image Prograf IPF 605 A1, вартістю 17 466,00 грн., за час шлюбу не придбавалось, і такі речі відсутні взагалі. Вказані обставини підтверджуються протоколом обшуку від 31 серпня 2017 р., проведеним у кримінальному провадженні № 12017080060003097, за яким також було вилучено системний блок чорного кольору без серверної платформи. Зауважила, що автомобіль Nissan Micra було придбано за кредитним договором 23 травня 2011 р., після погашення якого у 2015 р. автомобіль було продано іншій особі під час шлюбу із ОСОБА_4, що випливає зі змісту його декларації за 2016 рік. Просила в задоволенні позову ОСОБА_4 відмовити повністю (т. 2 а.с. 84–88).

7 червня 2018 р. ОСОБА_4 подано відповідь на відзив ОСОБА_2 на позовну заяву, в якому позивач не погоджується із доводами відповідача, оскільки вона не може довести, що станом на 24 квітня 2007 р. в неї була в наявності сума грошових коштів 33 003,00 доларів США. Також відповідач не спростувала, що він сплатив на погашення кредиту 18 000 доларів США. Застосовані у наданому відповідачем звіті аудиторської фірми «Лінара-Аудит» від 9 січня 2018 р. методи визначення частки ОСОБА_2 є невірними та не можуть бути використані як доказ. Крім того, не можливо відносити до судових витрат 3 600 грн., що були оплачені відповідачем аудиторській фірмі. Вказує, що не є обґрунтованими посилання відповідача на невідповідність наданих платіжних документів вимогам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», оскільки він як фізична особа не зобов’язаний вести будь-яку звітність. Крім того, ОСОБА_2 не мала самостійного заробітку, не вела домашнє господарство та не займалась дитиною. Рішення суду про стягнення з нього аліментів було винесене лише 4 червня 2018 р. та не набрало законної сили. В цей же час, він самостійно, отримавши заробітну плату за травень 2018 р. перерахував дитині 3 318,00 грн. Вказує також, що він не надавав згоду на відчуження відповідачем автомобіля Nissan Micra, а тому ОСОБА_2 зобов’язана повернути йому половину його вартості (т. 2 а.с. 120-123).

Крім того, представником позивача ОСОБА_4 адвокатом ОСОБА_1 подано відзив на зустрічну позовну заяву, в якому зазначала, що є необґрунтованим посилання ОСОБА_2 в зустрічній позовній заяві на те, що 18 000 доларів США вона сплатила на погашення кредиту, оскільки жодними доказами не підтверджується. Квитанція про оплату цих грошових коштів виписана на ім’я позивача, натомість, відповідач не надала доказів, що нею були передані позивачеві ці грошові кошти для погашення кредиту, а також, що це були саме ті кошти, які відповідач отримала від продажу належної їй квартири. Крім того, вважає безпідставними вимоги ОСОБА_2 про збільшення її частки у спільному майні через те, що із нею проживає донька ОСОБА_7, а позивач не сплачує аліментів на її утримання, оскільки позивач бажає, щоб донька проживала із ним, а відповідач чинить йому перешкоди у спілкуванні з дитиною. Також, позивач за відсутності судового рішення про стягнення із нього аліментів, добровільно здійснює грошові перекази на утримання дитини, що підтверджується документально. Тому відсутні підстави для застосування ч. 3 ст. 70 СК України. Крім того, на усне прохання ОСОБА_2, яка повідомила про відсутність коштів на оплату кредиту, ОСОБА_4 було здійснено три платежі по 1 942,00 грн. на його погашення 25 травня 2017 р., 21 червня 2017 р. та 21 липня 2017 р. Крім того, вказує, що на даний час в його власності відсутній автомобіль НОМЕР_3. Просив в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 відмовити в повному обсязі (т. 2 а.с. 46–49).

Від представника третьої особи ПАТ «ОСОБА_5 Аваль» ОСОБА_9 надійшли письмові заперечення (пояснення) на позов, за змістом яких зазначила, що між ОСОБА_2 та ВАТ «ОСОБА_5 Аваль» 24.04.2007 було укладено кредитний договір № 014/17-43/1109-33, відповідно до п. 1.1 якого ОСОБА_2 було отримано кредитні кошти в розмірі 29 997,00 доларів США із цільовим призначенням на придбання квартири, із датою погашення 23.04.2027. Крім того, 24.12.2014 між ОСОБА_2 та ПАТ «ОСОБА_5 Аваль» було укладено кредитний договір № 014/81-1-0-00/11009, відповідно до п. 1.1 якого ОСОБА_2 було отримано кредитні кошти в розмірі 187 842,50 гривень на рефінансування кредиту від 24.04.2007, із датою остаточного повернення 25.05.2027. На забезпечення виконання умов кредитного договору між банком та ОСОБА_2 було укладено договір іпотеки, предметом якого є спірна квартира. За змістом п. 2.1.4 іпотечного договору, предмет іпотеки знаходиться у власності іпотекодавця, нікому не відчужений, під забороною не перебуває, предмет іпотеки не знаходиться у спільній частковій власності, не є часткою, паєм. Заборгованість за кредитом на даний час не сплачена. Навіть у разі задоволення позовних вимог рішення суду фактично буде виконати не можливо, т.я. спірне майно знаходиться в іпотеці банку і зняття заборони відбувається тільки за письмовою заявою заставодержателя в разі повного погашення позики. Просила взяти до уваги дані пояснення при вирішенні справи (т. 1 а.с. 29-30).

Ухвалою Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 7 червня 2018 р. частково задоволено клопотання представника відповідача ОСОБА_2 – ОСОБА_3 про витребування доказів, внаслідок чого витребувано в Регіональному сервісному центрі МВС України в Запорізькій області належним чином засвідчені копії документів, на підставі яких придбавались та відчужувались ОСОБА_4 транспортні засоби – автомобілі марки Mercedes-Benz, модель ML 350, 2006 року випуску, номер кузова НОМЕР_4, реєстраційний номер НОМЕР_2, та марки AUDI, модель А6, 2000 року випуску, номер кузова НОМЕР_1, тип легковий сєдан, реєстраційний номер НОМЕР_5; та ОСОБА_2 (транспортний засіб – автомобіль марки NISSAN MICRA, 2005 року випуску, номер кузова НОМЕР_6, реєстраційний номер НОМЕР_7. У задоволенні іншої частини вимог клопотання відмовлено (т. 2 а.с. 138–139).

Витребувані судом докази надійшли 26 червня 2018 р. (т. 2 а.с. 142–148).

У судовому засіданні представник позивача ОСОБА_4 ОСОБА_1 підтримала вимоги позову ОСОБА_4 та просила позов задовольнити в повному обсязі з підстав, що викладені в ньому. Проти задоволення зустрічного позову ОСОБА_2 заперечувала з підстав, викладених у відзиві на нього.

Відповідач ОСОБА_2 та її представник ОСОБА_3 в судовому засіданні заперечували проти позовних вимог ОСОБА_4 з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву. Зустрічний позов підтримали та просили його задовольнити з підстав, викладених в ньому.

Представник третьої особи ПАТ «ОСОБА_5 Аваль» в судове засідання неодноразово не з’являвся, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином шляхом направлення судових повісток рекомендованими листами із повідомленнями, причини неявки суду не повідомив. 6 червня 2018 р. від представника третьої особи надходила заява про розгляд справи за його відсутності (т. 2 а.с. 115). З урахуванням даних обставин, а також положень ч. 1 ст. 223 ЦПК України суд вважав за можливе розглянути справу за відсутності представника третьої особи.

Заслухавши учасників справи, дослідивши письмові докази, суд встановив наступне.

З 14 жовтня 2006 р. ОСОБА_4 і ОСОБА_2 перебували в зареєстрованому шлюбі (свідоцтво про шлюб серії І-ЖС № 027830, видане Запорізьким міським відділом реєстрації актів цивільного стану Запорізького обласного управління юстиції 14 жовтня 2006 р., актовий запис № 1305 – т. 1 а.с. 4).

Від шлюбу сторони мають малолітню дитину – ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Заочним рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 29 травня 2017 р. шлюб між сторонами розірвано (т. 1 а.с. 5). Рішення набрало законної сили 10 червня 2017 р.

В період шлюбу за договором купівлі-продажу від 24 квітня 2007 р. ОСОБА_2 придбала квартиру АДРЕСА_3. Договір посвідчено приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу ОСОБА_10 24 квітня 2007 р. та зареєстровано в реєстрі за № 2599. Згідно із умовами договору вартість квартири складала 318 150,00 гривень (т. 1 а.с. 63–66).

Відповідно до інформації Національного Банку України, станом на 24 квітня 2007 р. курс долара США по відношенню до гривні складав 505,00 гривень за 100 доларів США (т. 1 а.с. 68). Отже, вартість квартири в доларовому еквіваленті складала 63 000 доларів США.

17 травня 2007 р. право власності на квартиру було зареєстровано ОСОБА_2 в ОП «Запорізьке міжміське бюро технічної інвентаризації», що підтверджується витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 14579016 від 17 травня 2007 р. (т. 1 а.с. 67).

З метою купівлі вищезазначеної квартири, між ВАТ «ОСОБА_5 Аваль» та ОСОБА_2 укладено кредитний договір № 014/17-43/1109-33 від 24 квітня 2007 р., відповідно до умов якого ОСОБА_5 надає Позичальнику кредит у вигляді не відновлювальної кредитної лінії з лімітом 29 997,00 доларів США під 12,85% річних з кінцевим строком погашення 23 квітня 2027 р. (т. 1 а.с. 70–72).

На забезпечення виконання зобов’язань за вказаним кредитним договором між ВАТ «ОСОБА_5 Аваль» та ОСОБА_2 укладено договір іпотеки, за яким вищезазначена квартира була передана в іпотеку банку (т. 1 а.с. 77–82).

В подальшому, 24 грудня 2014 р. між ПАТ «ОСОБА_5 Аваль» та ОСОБА_2 укладено кредитний договір № 014/81-1-0-00/11009, за яким на рефінансування заборгованості Позичальника перед Кредитором за кредитним договором № 014/17-43/1109-33 від 24 квітня 2007 р. ОСОБА_2 надано кредит на суму 187 842,50 грн. під 17% річних зі строком повернення 25 травня 2027 р. (т. 1 а.с. 83–90).

Також, 24 грудня 2014 р. між «ОСОБА_5 Аваль» та ОСОБА_2 укладено іпотечний договір з метою забезпечення виконання зобов’язань за кредитним договором № 014/81-1-0-00/11009 від 24 грудня 2014 р., предметом якого є квартира АДРЕСА_3 (т. 1 а.с. 91–99).

Щодо сплати іншої частини грошових коштів в рахунок оплати вартості квартири в розмірі 33 003,00 доларів США між сторонами існує спір щодо віднесення даних грошових коштів до особистої приватної власності одного із подружжя.

Крім того, за час шлюбу сторонами було також придбане наступне рухоме майно, яке є предметом спору у даній справі: м’які меблі – диван Loretta, вартістю 6 699,78 грн.; набір меблів – стіл обідній 1 шт. та стільці 4 шт., вартістю 2 674,00 грн.; холодильник LG, вартістю 6 695,00 грн.; СВЧ піч вартістю 2 056,00 грн.; гідромасажний виріб для ванної кімнати Lujisi P 3131 вартістю 10 234,00 грн.; модем Sony Ericsson MD 300 вартістю 899,00 грн.; набір меблів: ліжко, трюмо, пуф, дзеркало, вартістю 10 768,00 грн.; шафа підлогова вартістю 505,00 грн.; камін електричний Mozart, вартістю 3 687,20 грн.; принтер OKI C 3520 MFP вартістю 4 200,00 грн.; монітор 24 LG Elatron L245WP, вартістю 5 000,00 грн.; копір/принтер/сканер Develop ineo з тумбою підставкою, вартістю 18 138,00 грн.; кондиціонери 3 шт. LG ART COOL Gallery, LG ART COOL Mirror C 09LTV, LG S-09LHPT Plazma, вартістю 20 000,00 грн.; телевізори Samsung 37``, Samsung 32`` вартістю 10 700,00 грн.; серверна платформа у системному блоці Supermicro Super Workstation, вартістю 17 346,00 грн.; плотер професійний Canon image Prograf IPF 605 з підставкою Stand Canon image Prograf IPF 605 A1, вартістю 17 466,00 грн., на загальну суму 137 067,98 грн., що підтверджується накладними, товарними чеками, квитанціями до прибуткових касових ордерів, копії яких наявні в матеріалах справи (т. 2 а.с. 28–44).

Інше майно, зокрема, автомобіль НОМЕР_3, НОМЕР_8, не є предметом спору у справі.

Вирішуючи позовні вимоги ОСОБА_4 та зустрічні позовні вимоги ОСОБА_2 щодо поділу квартири АДРЕСА_3, суд виходить із таких приписів законодавства.

Так, статтею 60 СК України визначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею (ним) за час шлюбу, але за кошти, які належали їй (йому) особисто.

Належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна. Застосовуючи норму статті 60 СК України та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.

Тобто статус спільної сумісної власності визначається такими чинниками, як час набуття майна та кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття).

Норму статті 60 СК України застосовано правильно, якщо набуття майна відповідає цим чинникам.

Таким чином, у разі придбання майна хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя, це майно не може вважатися об’єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане.

Тому сам по собі факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об’єктів права спільної сумісної власності подружжя.

Вказані висновки суду відповідають правовій позиції Верховного Суду України у справі № 6-399цс17 (постанова від 5 квітня 2017 р.).

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_4 вказував, що частину коштів на придбання спірної квартири йому подарувала його мати, на підтвердження чого надав договір дарування грошових коштів від 13 лютого 2007 р., укладений між ОСОБА_6 та ОСОБА_4, за яким позивач отримав 166 650,00 грн. (т. 2 а.с. 20), а також договір купівлі-продажу квартири від 13 лютого 2007 р., за яким ОСОБА_6 продала належну їй квартиру АДРЕСА_4 за 166 650,00 грн. (т. 2 а.с. 19).

ОСОБА_2 заперечує вищевказаний факт, вважаючи, що договір дарування грошових коштів є нікчемним, оскільки позивачем не додержано нотаріальної форми посвідчення договору.

З такими доводами відповідача суд не погоджується, виходячи з наступного.

Однією з підстав виникнення зобов'язання є договір або інший правочин (п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України).

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 3 ЦК України серед загальних засад цивільного законодавства є свобода договору, яка означає, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагентів та визначенні умов договору, тощо (ст.ст. 6, 627 ЦК України).

Статтею 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Статтею 204 ЦК України визначено презумпцію правомірності правочину, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно з ч. 1 ст. 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору, такий договір є нікчемним.

Відповідач вказує, що обов’язковість нотаріального посвідчення договору дарування в даному випадку встановлювалась ч. 5 ст. 719 ЦК України, оскільки сума договору перевищувала 50-кратний розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян.

Разом із тим, поза увагою відповідача залишилися приписи частини другої статті 215 ЦК України, за якими недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

У даному випадку ч. 5 ст. 719 ЦК України, яка є спеціальною нормою, що регулює форму договору дарування валютних цінностей на суму, яка перевищує п’ятидесятикратний розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, вказує, що такий договір укладається в письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню. При цьому, дана норма (на відміну від норми, викладеній у частині третій цієї ж статті) не передбачає нікчемності такого договору в разі недодержання вимоги про його нотаріальне посвідчення. Отже, в даному випадку застосовуються положення, відповідно до яких недодержання законодавчо встановленої форми тягне за собою визнання договору дарування валютних цінностей недійсним.

Разом із тим, в даній справі предметом розгляду не є з’ясування підстав дійсності або недійсності договору дарування грошових коштів, а тому причини неможливості нотаріального посвідчення договору дарування судом не з’ясовувались. Відповідні позовні вимоги сторонами справи не заявлялися. Також, безпосередньо відповідачем не заявлялись ні в цій, ні в будь-якій іншій справі вимоги в порядку ч. 5 ст. 216 ЦК України про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину у вигляді повернення грошових коштів дарувальнику.

Як передбачено ч. 1 ст. 722 ЦК України право власності на дарунок виникає з моменту його прийняття.

Відтак, з моменту передання ОСОБА_4 від ОСОБА_6 грошових коштів 166 650,00 грн. в якості дарунку, в ОСОБА_4 виникло право власності на ці грошові кошти.

Та обставина, що саме із цих коштів була оплачена ОСОБА_4 вартість частини спірної квартири відповідачем належними та допустимими доказами не спростована. Також суд звертає увагу, що матеріали справи не містять доказів, що вартість частини квартири могла бути сплачена зі спільних коштів сім’ї ОСОБА_4 та ОСОБА_2, оскільки документально не доведено як наявності у подружжя власних заощаджень, так і можливість заробити дані кошти у період шлюбу, виходячи з того, що шлюб було укладено 14 жовтня 2006 р., тобто за півроку до придбання квартири.

Відтак, суд вважає доведеним в даному випадку, що саме ОСОБА_4 за його особисті кошти, отримані раніше як подарунок від матері, була придбана частина спірної квартири. Виходячи із валютного курсу Національного Банку України станом на 24 квітня 2007 р., 166 650,00 грн. було еквівалентно 33 000,00 доларів США.

Враховуючи загальну вартість квартири 318 150,00 грн., ОСОБА_4 було оплачено особистими коштами 52,38% її вартості (166 650 х 100 % : 318 150 = 52,38 %).

Таким чином, спільною сумісною власністю подружжя є інша частина квартири (47,62%), яка підлягає поділу між сторонами.

Вирішуючи питання про поділ цієї частини квартири суд виходить із презумпції рівності часток у праві спільної сумісної власності подружжя, що закріплена статтею 70 СК України, проте, враховує і наявність у сторін кредитного зобов’язання за вищезазначеним кредитним договором, з урахуванням рефінансування заборгованості відповідно до договору № 014/81-1-0-00/11009 від 24 грудня 2014 р.

Згідно з частиною третьою статті 61 СК України якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то гроші, які були одержані за цим договором, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Частина четверта статті 65 СК України передбачає, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в пунктах 23, 24 Постанови від 21 грудня 2007 р. № 11 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя", вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. До складу майна, що підлягає поділу, включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов'язаннями, що виникли в інтересах сім'ї (частина четверта статті 65 СК України).

Таким чином, у результаті придбання подружжям квартири в кредит боргові зобов'язання перед позикодавцем несуть як чоловік, так і дружина, а не тільки той із подружжя, хто підписав кредитний договір.

Як випливає зі змісту долучених до справи доказів про сплату на користь ПАТ «ОСОБА_5 Аваль» грошових коштів в якості повернення кредиту, погашення кредиту здійснювалось як від імені ОСОБА_4, так і від імені ОСОБА_2 (т. 1 а.с. 101–109, 129–132, т. 2 а.с. 23, 62–63).

Суд вважає непереконливими доводи ОСОБА_2 та ОСОБА_4 про те, що в рахунок погашення кредитних коштів кожен з них використав 18 000 доларів США, що за курсом НБУ становило 90900,00 грн., особистих грошових коштів. Так, ОСОБА_2 вказувала, що дану суму вона отримала у зв’язку із продажом належної їй квартири АДРЕСА_5 за договором купівлі-продажу від 21.08.2007, посвідченого приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу ОСОБА_11 (т. 1 а.с. 110–111), оскільки позивачем ОСОБА_4 також надані докази наявності в його розпорядженні такої ж суми грошових коштів, а саме документи про продаж належного йому автомобіля «AUDI A6», № кузову WAUZZZ4BZYN128593, придбаного до реєстрації шлюбу (копії довіреності від 23.10.2007 на ім’я ОСОБА_12 та ОСОБА_13 на продаж автомобіля, розписки ОСОБА_4 про отримання від ОСОБА_12 грошових коштів в сумі 95 000 грн. – т. 2 а.с. 21, 22). Крім того, у квитанції про здійснення операції 15.11.2007 щодо погашення кредиту на суму 18 000 доларів США, еквіваленту в гривнях 90 900,00 грн., платником зазначений ОСОБА_4 (т. 2 а.с. 23).

Таким чином, враховуючи наявність в сторін однакової можливості здійснити погашення частини кредиту станом на час сплати 18 000 доларів США відповідно до вищезазначеної квитанції, суд доходить висновку, що погашення цієї частини кредиту здійснювалося подружжям спільно. Отже, дана обставина не може впливати на розмір часток у спільній сумісній власності подружжя в спірній квартирі.

При цьому, судом відкидаються висновки, викладені у наданому ОСОБА_2 звіті Приватної аудиторської фірми «Линара-Аудит» про фактичні результати стосовно виконання кредитного договору від 24.12.2014 № 014/81-1-0-00/11009 в частині погашення заборгованості позичальником ОСОБА_2 від 09.01.2018 за вих. № 07 (т. 1 а.с. 179–194), оскільки вони суперечать вищезазначеним обставинам справи, встановленим судом, а також містять суперечливі дані щодо особи, яка здійснювала оплату вищезазначеної суми за кредитним договором.

Що стосується доводів ОСОБА_2 про те, що на погашення кредиту вона зі своїх особистих коштів сплатила 10 760,00 грн., суд зазначає наступне.

Так, на обґрунтування даної обставини ОСОБА_2 надала суду квитанції від 15.08.2017 № 07011098, від 20.09.2017 № 0Z0187582, від 23.10.2017 № 0ТКF56913, від 23.11.2017 № 0TKF29980, від 22.12.2017 № 0ZJ150114 про погашення кредиту на загальну суму 10 760,00 грн., а також довідку ГУ ДФС у Запорізькій області від 09.11.2017 № 6256/08-29-13-122 про її доходи за період з 01.04.2017 по 30.09.2017, з якої випливає, що ОСОБА_2 мала змогу здійснити погашення даної суми кредиту самостійно, оскільки її дохід за цей період склав 127 965,00 грн. (т. 1 а.с. 129–132, 176).

Крім того, вказані платежі по кредитному договору здійснені вже після розірвання шлюбу між сторонами за рішенням суду від 29.05.2017.

Отже, в даному випадку суд доходить висновку, що факт погашення ОСОБА_2 кредитних коштів в сумі 10 760,00 грн. її особистими коштами знайшов своє підтвердження.

В цей же час, ОСОБА_2 не зазначила, яку саме частину зі вказаної суми було сплачено в рахунок погашення тіла кредиту, а яку в якості відсотків. У наданих нею квитанціях в графі призначення платежу значиться «поповнення рахунку для подальшого погашення кредиту». За умовами кредитного договору від 24.12.2014 № 014/81-1-0-00/11009 розмір відсотків на погашення кредиту становив 17% річних, а порядок їх сплати визначено в складі щомісячного ануїтетного платежу (п. 5.1), порядок обчислення якого вказано у ст. 6 кредитного договору (т. 1 а.с. 83–90).

У наданому ОСОБА_2 звіті Приватної аудиторської фірми «Линара-Аудит» про фактичні результати стосовно виконання кредитного договору від 24.12.2014 № 014/81-1-0-00/11009 в частині погашення заборгованості позичальником ОСОБА_2 від 09.01.2018 за вих. № 07 зазначена інформація також відсутня, і відсоток, що становила дана сума по відношенню до вартості квартири, обчислений фахівцями без урахування сум, які враховувалися на погашення кредиту та відсотків. Розрахунок у цьому звіту у даному аспекті взагалі не наведено. Тому судом не враховується визначений в цьому звіті відсоток 3,4%, що становить сума погашення кредиту за вищенаведеними квитанціями, по відношенню до вартості спірної квартири. Проте, обставина сплати ОСОБА_2 суми в розмірі 10 760,00 грн. враховується судом при вирішенні питання щодо поділу частини квартири, яка є спільною сумісною власністю подружжя.

З аналогічних підстав суд також враховує при вирішенні даного питання і сплату ОСОБА_4 на погашення заборгованості за кредитом сум у розмірі 1942,00 грн. за квитанцією від 25.05.2017, в розмірі 1 942,00 грн. за квитанцією від 21.06.2017, в розмірі 1942,00 грн. за квитанцією від 02.07.2017, що загалом становить 5 826,00 грн. (т. 2 а.с. 62–63).

Разом із тим, суд вважає такими, що не заслуговують на увагу доводи ОСОБА_2 про наявність підстав для збільшення її частки у спірній квартирі на 25% на підставі, визначеній ч. 3 ст. 70 СК України, а саме у зв’язку із тим, що з ОСОБА_2 проживає малолітня дитина сторін ОСОБА_7 Зокрема, ОСОБА_2 вказує, що знаходиться на її утриманні та забезпеченні, а відповідач дитину не забезпечує самостійно, всього від ОСОБА_4 надійшли кошти поштовим переказом на утримання дитини 11 160 грн. у лютому 2018 р. та у квітні 2018 р. ОСОБА_2 вказує, що 26.04.2017 нею подано позов до ОСОБА_4 про стягнення аліментів, але рішення у справі не набрало законної сили.

Проте, як передбачено ч. 3 ст. 70 СК України за рішенням суду частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена, якщо з нею, ним проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування.

В даному випадку розмір аліментів на утримання дитини станом на час розгляду даної справи судом не визначено, оскільки рішення суду про стягнення з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 аліментів на утримання дитини не набрало законної сили (т. 2 а.с. 112). Таким чином, наразі не можливо стверджувати, що розмір аліментів на утримання дитини є недостатнім для забезпечення її фізичного, духовного розвитку та лікування. Крім того, ОСОБА_4 самостійно в якості аліментів перераховує ОСОБА_2 грошові кошти на утримання дитини, що підтверджується поштовими квитанціями на суми 2 000,00 грн. від 01.09.2017, 2 000,00 грн. від 05.10.2017, 2 000,00 грн. від 06.02.2018, 4 008,00 грн. від 02.02.2018, 5 160,00 грн. від 14.04.2018 (т. 2 а.с. 64–67), що свідчить про дотримання ним обов’язку із утримання дитини. Разом з тим, виходячи із наданих суду доказів (заяв до правоохоронних органів, органів опіки тощо – т. 2 а.с. 50–61), між сторонами наразі існує спір щодо участі батька у вихованні дитини.

Таким чином, законні підстави для застосування положень ч. 3 ст. 70 СК України та збільшення частки ОСОБА_2 у спірній квартирі відсутні.

Крім того, суд вважає необґрунтованими доводи ОСОБА_2 про врахування при поділі квартири вартості належної їй частки автомобіля «Mercedes-Benz» моделі ML 350, 2006 року випуску, д.н. НОМЕР_2, що є спільним майном подружжя та був придбаний під час шлюбу, але був проданий ОСОБА_4 без її згоди в розмірі 141 112,50 грн., з таких підстав.

Згідно з роз'ясненнями, викладеними у пункті 30 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» (зі змінами і доповненнями) у випадку, коли при розгляді вимоги про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім'ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі.

З інформації Регіонального сервісного центру МВС України в Запорізькій області, наданій на виконання ухвали суду від 07.06.2018 про витребування доказів, випливає, що дійсно ОСОБА_4 продав вказаний автомобіль ОСОБА_14 за договором купівлі-продажу від 02.02.2017 за 273 182,49 грн. (т. 2 а.с. 145). При цьому, згода ОСОБА_2 на продаж даного автомобіля в матеріалах Регіонального сервісного центру МВС України в Запорізькій області відсутня. Тому, суд доходить висновку про те, що даний автомобіль дійсно був відчужений без згоди ОСОБА_2

Разом із тим, в даному випадку автомобіль «Mercedes-Benz» моделі ML 350, 2006 року випуску, д.н. НОМЕР_2, не є предметом поділу (з урахуванням уточнення зустрічних позовних вимог ОСОБА_2П.), а тому дане майно та його вартість не може враховуватися судом при вирішенні спору про поділ іншого майна, а саме квартири. Однак, зазначена обставина не позбавляє ОСОБА_2 заявити вимоги про стягнення з ОСОБА_4 компенсації вартості її частки у спільному майні, виходячи із вищезазначених обставин.

Крім того, суд вважає необґрунтованою й вимогу ОСОБА_2 про можливість виділення їй боргового зобов’язання з повернення кредиту, оскільки така вимога не ґрунтується на законі. Як зазначалось судом вище, боргові зобов’язання враховуються судом при поділі майна, однак окремому розподілу не підлягають, оскільки в такому разі судом фактично будуть змінені умови кредитного договору.

Ураховуючи, що спірна квартира не може бути поділена в натурі відповідно до часток подружжя, тому є підстави для визнання за подружжям права власності на ідеальні частки в квартирі без її реального поділу та залишення спірної квартири у спільній частковій власності сторін, як зазначено у пункті 25 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 р. № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя».

Тому, враховуючи все вищевикладене, зокрема, те, що ОСОБА_4 було сплачено при купівлі частину вартості спірної квартири особистими грошовими коштами, а також, що сторони сумісно здійснювали погашення кредитного зобов'язання, та окремо ОСОБА_2 сплачено в рахунок погашення заборгованості за кредитом 10 760,00 грн., і ОСОБА_4 – 5 826,00 грн., суд вважає за можливе визначити сторонам ідеальні частки у спільній сумісній власності шляхом визнання за ОСОБА_4 права власності на ? частини спірної квартири, а за ОСОБА_2. І.П. – на ? частину цієї квартири.

При цьому, суд вважає непереконливими заперечення представника третьої особи ПАТ «Райффайзен Банк «Аваль» стосовно неможливості поділу спірної квартири, оскільки вона перебуває в іпотеці, та рішення суду буде виконати неможливо, з таких підстав.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про іпотеку», іпотека – це вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні та користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов’язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Згідно зі ст. 23 цього Закону у разі переходу права власності на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть в тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою. Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця і має всі його права і несе всі його обов’язки за іпотечним договором у тому обсязі і на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки.

В даному випадку спірна квартира була придбана ОСОБА_2 під час шлюбу із ОСОБА_4, а тому є спільним майном подружжя. В порядку поділу даного майна суд дійшов висновку про можливість визначення ідеальних часток подружжя у справі спільної сумісної власності, що не впливає на умови договору іпотеки щодо даної квартири, та не припиняє іпотеку на квартиру.

Крім того, зазначені обставини ніяким чином не впливають на обов’язок сторін зі сплати грошових коштів на виконання зобов’язань за кредитним договором, оскільки дане зобов’язання також є спільним зобов’язанням подружжя.

Відтак, доводи представника третьої особи у вказаній частині не є обґрунтованими та не можуть бути взяті судом до уваги.

Що стосується вимог ОСОБА_4 про поділ рухомого майна (м’які меблі – диван Loretta, вартістю 6 699,78 грн.; набір меблів – стіл обідній 1 шт. та стільці 4 шт., вартістю 2 674,00 грн.; холодильник LG, вартістю 6 695,00 грн.; СВЧ піч вартістю 2 056,00 грн.; гідромасажний виріб для ванної кімнати Lujisi P 3131 вартістю 10 234,00 грн.; модем Sony Ericsson MD 300 вартістю 899,00 грн.; набір меблів: ліжко, трюмо, пуф, дзеркало, вартістю 10 768,00 грн.; шафа підлогова вартістю 505,00 грн.; камін електричний Mozart, вартістю 3 687,20 грн.; принтер OKI C 3520 MFP вартістю 4 200,00 грн.; монітор 24 LG Elatron L245WP, вартістю 5 000,00 грн.; копір/принтер/сканер Develop ineo з тумбою підставкою, вартістю 18 138,00 грн.; кондиціонери 3 шт. LG ART COOL Gallery, LG ART COOL Mirror C 09LTV, LG S-09LHPT Plazma, вартістю 20 000,00 грн.; телевізори Samsung 37``, Samsung 32`` вартістю 10 700,00 грн.; серверна платформа у системному блоці Supermicro Super Workstation, вартістю 17 346,00 грн.; плотер професійний Canon image Prograf IPF 605 з підставкою Stand Canon image Prograf IPF 605 A1, вартістю 17 466,00 грн., на загальну суму 137 067,98 грн.), то в даному випадку з наданих ним доказів (квитанцій, договорів, прибуткових ордерів) суд встановив, що дане майно було придбано в період шлюбу (т. 2 а.с. 28–44). Доказів про придбання цього майна за рахунок особистих грошових коштів ОСОБА_4 не надано. Також ОСОБА_2 належними та допустимими доказами не доведено, що це майно не придбавалось за час шлюбу та не використовувалось в інтересах сім’ї.

Тому, враховуючи приписи ст.ст. 70,71 СК України суд доходить висновку, що дане майно підлягає поділу в рівних частках, та виходячи із вартості майна, вказаній у платіжних документах (т. 2 а.с. 28–44), вважає можливим з урахуванням того, що малолітня дитина проживає разом із відповідачем, виділити у власність ОСОБА_4 таке майно: модем Sony Ericsson MD 300 вартістю 899,00 гривень; принтер ОКІ С 3520 MFP вартістю 4 200,00 гривень; монітор 24 LG Elatron L245WP вартістю 5 000,00 гривень; копір/принтер/сканер Develop ineo з тумбою-підставкою вартістю 18 138,00 гривень; телевізор Samsung 32`` вартістю 5 350,00 гривень; серверну платформу у системному блоці Supermicro Super Workstation вартістю 17 346,00 гривень; плотер професійний Canon image Prograf IPF 605 з підставкою Stand Canon image Prograf IPF 605 A1 вартістю 17 466,00 гривень.

При цьому, ОСОБА_2 не заявлялось позовних вимог про розподіл даного майна, і суд, з урахуванням ч. 1 ст. 13 ЦПК України не вправі вийти за межі її позовних вимог шляхом визнання за нею права власності на інше майно. Тому, остання не позбавляється можливості у разі виникнення спору пред’явити відповідний позов до суду про визнання за нею права власності на майно, право власності на яке не було визнане за ОСОБА_4

Підсумовуючи все вищевикладене, первісний та зустрічний позови в даній справі судом задовольняються частково.

Питання про судові витрати суд вирішує відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України пропорційно до задоволених позовних вимог сторін.

При цьому, суд вважає необґрунтованим включення до складу судових витрат ОСОБА_2 вартості аудиторських послуг Приватної аудиторської фірми «Линара-аудит» в розмірі 3 600,00 грн. (т. 1 а.с. 196), оскільки дані послуги не є судовими витратами в розумінні ст. 133 ЦПК України.

При цьому, ОСОБА_2 на підставі п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» підлягає поверненню надміру сплачена нею сума судового збору за квитанцією № 0.0.944229948.1 від 22 січня 2018 р. в розмірі 5 628,50 грн., оскільки вказана сума була визначена нею з урахуванням вартості квартири станом на час звернення до суду із позовом, а не виходячи із вартості квартири станом на час її придбання, яка і розглядалась в межах даної справи.

Керуючись ст.ст. 5, 12, 13, 19, 76–80, 89, 141, 142, 259, 265, 273, 274–279, 354, пп. 9 розділу ХІІІ Перехідних положень ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_4 до ОСОБА_2, третя особа – публічне акціонерне товариство «ОСОБА_5 Аваль», про поділ майна подружжя та визнання права власності на частину квартири задовольнити частково.

Визнати за ОСОБА_4 право власності на ? частин квартири АДРЕСА_6.

Визнати за ОСОБА_4 право власності в порядку поділу спільного сумісного майна подружжя на модем Sony Ericsson MD 300 вартістю 899,00 гривень; принтер ОКІ С 3520 MFP вартістю 4 200,00 гривень; монітор 24 LG Elatron L245WP вартістю 5 000,00 гривень; копір/принтер/сканер Develop ineo з тумбою-підставкою вартістю 18 138,00 гривень; телевізор Samsung 32`` вартістю 5 350,00 гривень; серверну платформу у системному блоці Supermicro Super Workstation вартістю 17 346,00 гривень; плотер професійний Canon image Prograf IPF 605 з підставкою Stand Canon image Prograf IPF 605 A1 вартістю 17 466,00 гривень.

В задоволенні іншої частини позовних вимог ОСОБА_4 відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 судові витрати зі сплати судового збору пропорційно задоволеній частині позовних вимог у розмірі 3 070 (три тисячі сімдесят) гривень 12 копійок.

Зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про поділ майна подружжя задовольнити частково.

Визнати за ОСОБА_2 право власності на ? частину квартири АДРЕСА_6.

В задоволенні іншої частини позовних вимог ОСОБА_2 відмовити.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 судові витрати зі сплати судового збору пропорційно задоволеній частині позовних вимог в розмірі 795 (сімсот дев’яносто п’ять) гривень 38 копійок.

Повернути ОСОБА_2 з Державного бюджету надміру сплачену суму судового збору за квитанцією № 0.0.944229948.1 від 22 січня 2018 р. в розмірі 5 628 (п’ять тисяч шістсот двадцять вісім) гривень 50 копійок (оригінал квитанції знаходиться в матеріалах справи № 335/10739/17).

Вступна та резолютивна частини рішення постановлені в нарадчій кімнаті та проголошені у судовому засіданні 10 липня 2018 р.

Повне судове рішення складене 20 липня 2018 р.

Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду Запорізької області шляхом подання апеляційної скарги через суд першої інстанції протягом тридцяти днів, з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя А.В. Шалагінова