Ухвала суду № 75485835, 23.07.2018, Пологівський районний суд Запорізької області

Справа № 324/320/18

Провадження № 2/324/328/2018

УХВАЛА

про закриття провадження у справі

23 липня 2018 року Пологівський районний суд Запорізької області у складі головуючого судді Кацаренко І.О., за участю секретаря судового засідання Басараб А.О.,

за участю:

представника відповідача ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Пологи клопотання представника відповідача про закриття провадження у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 об’єднаного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про відшкодування упущеної вигоди у зв’язку з незаконним утриманням пенсійних виплат,

в с т а н о в и в:

Позивач ОСОБА_2 28 лютого 2018 року звернувся до суду з зазначеним позовом до відповідача ОСОБА_3 об’єднаного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області.

Ухвалою судді від 03 березня 2018 року було відкрито провадження у справі та призначено до судового розгляду у спрощеному позовному провадженні.

В процесі розгляду даної справи представником відповідача подано клопотання про закриття провадження у справі, оскільки відповідач є суб’єктом владних повноважень, внаслідок чого спір носить публічно-правовий характер, який належить розглядати за правилами адміністративного судочинства; позовні вимоги, які позивач визначив як «відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди у зв’язку з незаконними утриманнями пенсійних виплат» зводяться щодо оскарження дій відповідача стосовно обмеження виплати пенсії ОСОБА_2 як працюючому пенсіонеру і визнання цих дій неправомірними, а тому спір, який виник між позивачем і відповідачем, повинен розглядатися в порядку адміністративного судочинства (а.с.13-15; 26).

У судовому засіданні позивач наполягав на тому, що пенсія – це його особиста власність, і тому у зв’язку з неправомірністю дій відповідача ним, позивачем, недоотримана певна сума пенсійних виплат, яку він визначає саме як упущену вигоду. На підставі зазначеного позивач просив відмовити у задоволенні клопотання представника відповідача (а.с.33-34).

Своїми заявами до суду позивач просить завершити судовий розгляд справи в його відсутність, позовні вимоги свої підтримує у повному обсязі і просить їх задовольнити (а.с.43,47).

Суд, вислухав у межах розв’язання клопотання пояснення позивача і представника відповідача, дослідивши надану представником відповідача пенсійну справу ОСОБА_2 №127912, дійшов наступного висновку.

Пункт 2 прохальної частини своїх позовних вимог ОСОБА_2 спочатку виклав у такій редакції: «Зобов’язати Пологівське об’єднане управління Пенсійного Фонду України в Запорізькій області повернути мені незаконно утриману частину пенсії за весь час її утримання, тобто з 01.04.2015 року по 26.01.2017 року в сумі 50879 грн., що складає 15% від суми призначеної до виплати пенсії» (а.с.2)».

22 березня 2018 року ОСОБА_2, уточнивши свої позовні вимоги, виклав цей же пункт в такій редакції: «Стягнути на мою користь з ОСОБА_3 об’єднаного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області 49496 грн. утримань з моєї пенсії, а саме 15% призначеної до виплати пенсії в сумі 36173 грн. 77 коп., утримання ПДФО в сумі 15648 грн. 22 коп.» (а.с.23).

Європейський суд з прав людини у справі Zand v. Austria від 12 жовтня 1978 року вказав, що словосполучення «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття «суд, встановлений законом» у частині першій статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з (…) питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів (…)». З огляду на це не вважається «судом, встановленим законом» орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.

Згідно ч.1 ст.19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч.1 ст.2 КАС України є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб’єктів владних повноважень.

Відповідно до п.п.1, 9 ч.1 ст.19 КАС України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб’єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження та спорах щодо оскарження рішень атестаційних, конкурсних, медико-соціальних експертних комісій та інших подібних органів, рішення яких є обов’язковими для органів державної влади, органів місцевого самоврядування, інших осіб.

При вирішенні питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і цивільних справ у кожній конкретній справі не достатньо застосування виключно формального критерію визначення суб’єктного складу спірних правовідносин (участь у них суб’єкта владних повноважень). Визначальною ознакою для правильного вирішення такого питання є характер спірних правовідносин, із яких виник спір.

Характерною ознакою публічно-правових спорів є сфера їх виникнення публічно-правові відносини, тобто передбачені нормами публічного права суспільні відносини, що виражаються у взаємних правах та обов’язках їх учасників у різних сферах діяльності суспільства, зокрема пов’язаних з реалізацією публічної влади.

Публічно-правовим вважається також спір, який виник з позовних вимог, що ґрунтуються на нормах публічного права, де держава в особі відповідних органів виступає щодо громадянина не як рівноправна сторона у правовідносинах, а як носій суверенної влади, який може вказувати або забороняти особі певну поведінку, надавати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо.

Отже, основною визначальною рисою адміністративних правовідносин є владне підпорядкування однієї сторони цих відносин іншій стороні. Сторони в адміністративному спорі ще до його виникнення повинні перебувати у відносинах вертикального підпорядкування.

Як встановлено судом під час розгляду спору між сторонами, ще до виникнення даного спору позивач і відповідач перебували у відносинах вертикального підпорядкування, оскільки позивач з 01 лютого 2002 року перебуває на обліку у відповідача як пенсіонер, що отримує пенсію за вислугою років відповідно до Закону України «Про прокуратуру».

Згідно даних пенсійної справи позивача ОСОБА_2, відповідач виносив ряд розпоряджень, якими визначав розмір пенсії ОСОБА_2 як працюючому пенсіонеру, в тому числі відповідно до вимог:

- Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» №213-VIII від 02 березня 2015 року, яким були внесені зміни до частини 15 статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру», згідно якої «Тимчасово, у період з 1 квітня 2015 року по 31 грудня 2015 року: у період роботи особи (крім інвалідів I та II груп, інвалідів війни III групи та учасників бойових дій, осіб, на яких поширюється дія пункту 1 статті 10 закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту») на інших посадах/роботах пенсії, призначені відповідно до цієї статті, розмір яких перевищує 150 відсотків прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, виплачуються в розмірі 85 відсотків призначеного розміру, але не менше 150 відсотків прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність. Після звільнення з роботи виплата пенсії відповідно до цього Закону відновлюється»;

- Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» №911-VIII від 24 грудня 2015 року, яким були внесені зміни до частини 15 статті 80-1 Закону України «Про прокуратуру» в такій редакції: «Тимчасово, у період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року: у період роботи на інших посадах/роботах пенсія, призначена особі відповідно до цієї статті (крім інвалідів I та II груп, інвалідів війни III групи та учасників бойових дій, осіб, на яких поширюється дія пункту 1 статті 10 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»), розмір якої перевищує 150 відсотків прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, виплачується в розмірі 85 відсотків призначеного розміру, але не менше 150 відсотків прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність. Після звільнення з роботи виплата пенсії відповідно до цього Закону відновлюється»;

- Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» №1774-VIII від 06 грудня 2016 року, яким були внесені зміни до частини 15 статті 80-1 Закону України «Про прокуратуру» в такій редакції: «тимчасово по 31 грудня 2017 року: у період роботи на інших посадах/роботах пенсія, призначена особі відповідно до цієї статті (крім інвалідів I та II груп, інвалідів війни III групи та учасників бойових дій, осіб, на яких поширюється дія пункту 1 статті 10 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»), розмір якої перевищує 150 відсотків прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, виплачується в розмірі 85 відсотків призначеного розміру, але не менше 150 відсотків прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність. Після звільнення з роботи виплата пенсії відповідно до цього Закону відновлюється».

Позивач, обґрунтовуючи свої позовні вимоги, зазначив, що вважаючи дії відповідача з виплати за період з 01 квітня 2015 року по 26 січня 2017 року (коли він зупинив своє адвокатську діяльність) йому пенсії в розмірі 85% протиправними, він звернувся 28 листопада 2017 року до відповідача з відповідною заявою, на яку 16 грудня 2017 року отримав відповідь, в якій відповідач повідомив позивача про законність проведених утримань з його пенсії.

Проаналізував зазначене, суд приходить до висновку, що природа сум, які позивач просить стягнути з відповідача, а також характер дій відповідача вказують на те, що спір, який виник між сторонами у справі, відповідно до вимог зазначених вище норм КАС України і ЦПК України підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, оскільки предметом спору є пенсійні виплати позивача, а метою позовних вимог позивача є оскарження неправомірних дій відповідача – суб’єкта владних повноважень і зобов’язання вчинити певні дії. Тобто, позивачем оскаржуються дії відповідача внаслідок реалізації відповідачем владних управлінських функцій, що свідчить про публічно-правовий характер спору, який належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

З огляду на те, що спір між сторонами є публічно-правовим, тобто, таким, що не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, тому провадження у справі підлягає закриттю на підставі п.1 ч.1 ст.255 ЦПК України із задоволенням клопотання представника відповідача про закриття провадження у справі.

Керуючись ст.ст.19, 255, 260 ЦПК України, ст.ст.2, 19 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

у х в а л и в:

Клопотання представника відповідача задовольнити.

Закрити провадження у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 об’єднаного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про відшкодування упущеної вигоди у зв’язку з незаконним утриманням пенсійних виплат, роз’яснивши позивачу, що розгляд справи відноситься до компетенції адміністративних судів.

На ухвалу може бути подано апеляційну скаргу до апеляційного суду Запорізької області через Пологівський районний суд Запорізької області протягом п’ятнадцяти днів з дня її проголошення.

Суддя: Кацаренко І.О.