Ухвала суду № 75458344, 20.07.2018, Пологівський районний суд Запорізької області

Справа № 324/1168/18

Провадження № 2-з/324/17/2018

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 липня 2018 року Пологівський районний суд Запорізької області у складі:

головуючого судді Каретник Ю.М.,

при секретарі Таран Т.Л.,

розглянувши заяву представника ОСОБА_1 адвоката ОСОБА_2 про забезпечення позову у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про поділ спільного сумісного майна,

ВСТАНОВИВ:

13 липня 2018 року ухвалою судді Пологівського районного суду Запорізької області було відкрите провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про поділ спільного сумісного майна.

19 липня 2018 року із канцелярії Пологівського районного суду Запорізької області головуючому у справі судді було передано заяву представника ОСОБА_1 адвоката ОСОБА_2 про забезпечення позову у даній цивільній справі.

Представник ОСОБА_1 ОСОБА_2 на підставі ст.ст.149-150 ЦПК України у заяві про забезпечення позову просить забезпечити позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про поділ спільного сумісного майна шляхом накладення арешту на квартиру АДРЕСА_1, а також шляхом заборони вчиняти будь-які дії щодо спільного сумісного майна, а саме - переміщувати та відчужувати майно відповідно до переліку загальною вартістю 125130,00 грн., яке знаходиться у вказаній квартирі. При цьому заявник посилається на той факт, що вжиття заходів забезпечення позову необхідне для збереження спільного сумісного майна до ухвалення судового рішення у справі про поділ вказаного майна, оскільки відповідач має можливість розпорядитися ним на власний розсуд. Окрім того, заявник просить визначити зустрічне забезпечення у виді заборони ОСОБА_1 вчиняти будь-які дії щодо спільного сумісного майна, на яке буде накладено арешт.

Під час розгляду вказаної заяви про забезпечення позову суд керувався положеннями ч. 1 ст. 153 ЦПК України, відповідно до яких заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи (учасників третейського (арбітражного) розгляду).

Згідно із ч. 1 ст.149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову.

Відповідно до ч. 2 ст.149 ЦПК України забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Згідно із ч. 3 ст.150 ЦПК України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Згідно із роз'ясненнями, наданими у п.4 Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 22 грудня 2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв по забезпечення позову», розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам. При встановленні зазначеної відповідності слід враховувати, що вжиті заходи не повинні перешкоджати господарській діяльності юридичної особи або фізичної особи, яка здійснює таку діяльність і зареєстрована відповідно до закону як підприємець. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів. Наприклад, обмеження можливості господарюючого суб'єкта користуватися та розпоряджатися власним майном іноді призводить до незворотних наслідків.

Натомість, у поданій заяві про забезпечення позову на обґрунтування необхідності застосування у даному випадку саме таких заходів забезпечення позову, як накладення арешту на квартиру АДРЕСА_1, а також заборони вчиняти будь-які дії щодо спільного сумісного майна, а саме - переміщувати та відчужувати майно відповідно до переліку загальною вартістю 125130,00 грн., яке знаходиться у вказаній квартирі, представник ОСОБА_1 посилається лише на той факт, що ОСОБА_3 позбавив ОСОБА_1 та її доньку можливості користуватися спірною квартирою та спірним рухомим майном, а також на той факт, що за час провадження у справі про розлучення між сторонами відповідач без згоди позивача продав автомобіль своєму вітчиму.

При цьому, представник ОСОБА_1 не конкретизує, які саме факти чи обставини дають йому обґрунтовані підстави вважати, що ОСОБА_3 вживає чи буде вживати заходи з метою відчуження саме спірної квартири АДРЕСА_1, а також спірного спільного сумісного майна відповідно до переліку загальною вартістю 125130,00 грн., з метою ухилення від виконання можливого судового рішення про задоволення позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про поділ спільного сумісного майна.

Тобто, заявник не обґрунтував належними та допустимими доказами існування саме реальної загрози істотного ускладнення чи унеможливлення виконання можливого рішення суду про задоволення позову.

При цьому, його посилання на той факт, що ОСОБА_3 позбавив ОСОБА_1 та її доньку можливості користуватися спірною квартирою та спірним рухомим майном, не дають суду достатніх підстав вважати, що відповідач має на меті здійснити відчуження саме спірного майна на користь третіх осіб. А його посилання на той факт, що за час провадження у справі про розлучення між сторонами відповідач саме без згоди позивача продав автомобіль своєму вітчиму, взагалі жодними належними та допустимими доказами, долученими до заяви про забезпечення позову, не підтверджені.

Окрім того, підстави набуття спірного майна у власність сторонами справи та його правовий режим входить до предмета доказування у спорі про поділ спільного сумісного майна, тому суд при розгляді заяви про забезпечення позову позбавлений можливості вирішувати питання про обґрунтованість позовних вимог позивача щодо наявності у неї прав на спірне майно.

Також варто зазначити, що у заяві про забезпечення позову представник ОСОБА_1 вказав про те, що загальна вартість квартири та майна, яке в ній знаходиться, становить 326798,00 грн. У той же час, ціна позову про поділ спільного сумісного майна становить лише 225799,00 грн. При цьому, жодних посилань на те, що заявник бажає застосувати обрані ним заходи забезпечення позову лише у межах суми заявлених позовних вимог, заява про забезпечення позову не містить.

Тому, порівнюючи вартість майна, щодо якого представник ОСОБА_1 просить застосувати заходи забезпечення позову, і суму заявлених позовних вимог, суд приходить до висновку про явну неспівмірність обраних заявником заходів забезпечення позову із заявленими позовними вимогами.

Також судом враховано, що право приватної власності особи захищається не лише нормами національного законодавства, але і ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У практиці ЄСПЛ напрацьовано три головні критерії, які слід оцінювати на предмет відповідності втручання в право особи на мирне володіння своїм майном принципу правомірного втручання, сумісного з гарантіями ст. 1 Першого протоколу, а саме: (а) чи є втручання законним; (б) чи переслідує воно «суспільний інтерес»; (в) чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення державою вимог ст. 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

Тобто, зважаючи на те, що представник ОСОБА_1 у заяві про забезпечення позову належним чином не обґрунтував наявність саме реальної загрози істотного ускладнення чи унеможливлення виконання можливого рішення суду про задоволення позову у справі № 324/1168/18, а також на явну невідповідність вартості майна, щодо якого заявлено про застосування заходів забезпечення позову, ціні позову, суд вважає, що задоволення заяви про забезпечення позову шляхом накладення арешту на квартиру АДРЕСА_1, а також шляхом заборони вчиняти будь-які дії щодо спільного сумісного майна, а саме - переміщувати та відчужувати майно відповідно до переліку загальною вартістю 125130,00 грн., яке знаходиться у вказаній квартирі, призведе до порушення вимог ч.3 ст.150 ЦПК України та ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, оскільки види забезпечення позову, обрані представником позивача, в даному випадку не будуть співмірними із заявленими позовними вимогами, а також не буде дотримано вимог про пропорційність втручання у право на мирне володіння майном визначеним цілям.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.149-153, 258-261, 353-354 ЦПК України, Постановою Пленуму Верховного Суду України №9 від 22 грудня 2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв по забезпечення позову», ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд

УХВАЛИВ:

Відмовити представнику ОСОБА_1 адвокату ОСОБА_2 у задоволенні заяви про забезпечення позову у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про поділ спільного сумісного майна.

На ухвалу може бути подано апеляційну скаргу до апеляційного суду Запорізької області через Пологівський районний суд Запорізької області протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення. Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Ухвала, що постановлена судом поза межами судового засідання або в судовому засіданні у разі неявки всіх учасників справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, набирає законної сили з моменту її підписання суддею.

Суддя: