Рішення № 75483432, 18.07.2018, Херсонський окружний адміністративний суд

ХЕРСОНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 липня 2018 р.м. ХерсонСправа № 821/837/1816 год. 20 хв.

Херсонський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Дубровної В.А.,

при секретарі: Бондарчук О.О.,

за участю представників

позивача - ОСОБА_1

третьої особи - ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Міністерства оборони України до Херсонської міська медико-соціальної експертної комісії № 3, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, ОСОБА_3 про визнання протиправним та скасування рішення,

встановив:

03 травня 2018 року Міністерство оборони України, в особі представника ОСОБА_4, (надалі - позивач, МОУ), звернулось до суду з позовом до Херсонської міської медико-соціальної експертної комісії № 1 ( надалі - відповідач, Херсонська міська МСЕК № 3 ), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог ОСОБА_3 (надалі - третя особа, ОСОБА_3В.), у якому просить визнати незаконним та скасувати рішення, прийняте Херсонською міською МСЕК № 3, яке оформлено довідкою до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серія 12 ААА № 293722 від 10.05.2017 р.

Відповідно до змісту позовної заяви та з урахуванням письмових пояснень від 16.07.2018 р., вказані вимоги позивач обґрунтовує тим, що 10.05.2017 р. Херсонською міською МСЕК № 3 було оглянуто громадянина ОСОБА_3 та прийнято рішення про встановлення йому ІІІ групи інвалідності до 01.06.2019 р., з зазначенням причини "поранення (контузія) та захворювання, так, пов'язані з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велися бойові дії", яке оформлено довідкою до акта огляду МСЕК серії 12ААА № 293722 від 10.05.2017 р. ( далі - оскаржуване рішення). Позивач вважає оскаржуване рішення, таким, що прийнято з порушенням норм Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності" №1317, Інструкції про встановлення груп інвалідності № 561, Положення про медико - соціальну експертизу. Так, позивач вказує, Херсонська міська МСЕК № 3 в оскаржуваному рішенні встановила причину інвалідності ОСОБА_3 в формулюванні, яке не відповідає пункту 26 "Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності" Крім того, відповідач неналежним чином розглянув надані третьою особою документи, у т.ч. довідку ВЛК з формулюванням причинного зв'язку інвалідності "так, пов'язана з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велися бойові дії", оскільки на Херсонську міську МСЕК № 3 покладено обов'язок щодо ретельного вивчення документів відповідно до Інструкції про встановлення груп інвалідності № 561, а не формально взяти за основу довідку ВЛК та зазначити причинний зв'язок в аналогічному формулюванні. При цьому, позивач стверджує, що ОСОБА_3 на комісію не було надано жодного документу, який підтверджував факти отримання ним поранення з зазначенням інформації про причини та обставини такого поранення. На підтвердження вказаного, позивач вказує, що на момент отримання ОСОБА_3 поранення (1987 рік) документами, які підтверджують такі обставини є, зокрема, до 09.09.1987 р. - акт, затверджений командиром частини; довідка командира або лікаря частини, службово-медична характеристика, а після 09.09.1987 р. - довідка про обставини порання, контузії, травми, каліцтва, також можуть бути прийняті до уваги інші достовірні документи про причини і обставини одержання військовослужбовцем поранення (записи про первинне звернення по медичну допомогу із зазначенням обставин одержання поранення, витяг з історії хвороби, матеріали службового розслідування, дізнання тощо). Позивач вважає, що відсутність вищевказаних документів у переліку документів наданих ОСОБА_3, надавало право МСЕК прийняти рішення про встановлення причини інвалідності лише у формулюванні "ТАК, захворювання, отримані під час проходження військової служби", що відповідає абзацу другому підпункту пункту 21.5 Положення про військо-лікарську комісію та п. 26 Положення про порядок умови та критерії встановлення інвалідності". Також позивач вважає, що оскаржуване рішення прийнято неповноважним складом комісії, з порушенням права на участь у роботі в складі комісії представника Міністерства оборони України, як це передбачено пунктом 10 Положення про медико - соціальну експертизу. Щодо порушення прав Міністерства оборони України внаслідок прийняття відповідачем оскаржуваного рішення, то позивач вважає, що при оскаржені до суду правових актів індивідуальної дії, до яких відноситься оскаржуване рішення, право на їх оскарження мають також особи, які є суб'єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт, що відповідає правовій позиції Верховного Суду України висловленій в постановах від 7 жовтня 2014 року № 21 -397аі 4, від 12 квітня 2017 року № 21-3830а16, від 1 серпня 2017 року № 21-3827а 16. Отже, позивач робить висновок, що з моменту прийняття Херсонською міською МСЕК № 3 оскаржуваного рішення у необмеженого кола осіб, в тому числі і Міністерства оборони України, виникають обов'язки щодо відновлення здоров'я, матеріального забезпечення тощо стосовно особи, відносно якої таке рішення прийнято. Крім того, довідка про встановлення групи інвалідності або відсотка втрати працездатності із зазначенням причинного зв'язку інвалідності чи втрати працездатності входить в обов'язковий перелік документів, які особа подає для отримання одноразової грошової допомоги, обов'язок виплати якої покладено на Міністерство оборони України, а тому позивач є суб'єктом правовідносин, у яких застосовується оскаржуване рішення відповідача. З огляду на викладене та враховуючи, що при прийнятті оскаржуваного рішення відповідачем були порушені прав Міністерства оборони України позивач просить задовольнити позовні вимоги.

Ухвалою суду від 21.05.2018 року відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи.

У строк встановлений судом 01.06.2018 року відповідачем надано відзив на позовну заяву, яким вважає вимоги позивача необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню з наступних підстав. Щодо законності підстав формулювання про встановлення ОСОБА_3 ІІІ групи інвалідності з 10.05.2017 р. " поранення (контузія) та захворювання, так, пов'язані з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велися бойові дії", то відповідач зазначає, що ОСОБА_3 протягом 2006-2015 років відповідно до стану здоров'я вважався інвалідом І-ІІ-ІІІ групи від загального захворювання, проте звернувшись у травні 2016 р. до МСЕК з метою зміни причини інвалідності, надав перелік документів, серед яких є витяг з протоколу засідання ЦВЛК по встановленню причинного зв'язку захворювань, контузій, травм, каліцтв від 29.03.2016 р. № 1366, в якому зазначено, що поранення (контузія) ТАК, пов'язані з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії". При цьому, відповідач вказує, що п. 1.3 "Положення про військово-лікарську експертизу" чітко передбачено, що визначення причинного зв'язку захворювання, травм, каліцтва у військовослужбовців, звільнених з військової служби, є одним із завдань військово - лікарської експертизи, для проведення яких створюються військово-лікарські комісії, а тому МСЕК № 3 приймаючи оскаржуване рішення в частині визначення причини інвалідності ОСОБА_3 керувалась витягом з протоколу засідання ЦВЛК по встановленню причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв у колишнього військовослужбовця від 29.03.2016 р. № 1366. Щодо доводу позивача про порушення його прав в частині прийняття оскаржуваного рішення за відсутності представника Міноборони України, то відповідач з посиланням на пункт 10 Положення про медико-соціальну експертизу вказує, що на момент огляду ОСОБА_3, тобто станом на 04.05.2016 р. діюче законодавство не передбачало участь представників Міноборони України у засіданнях МСЕК. Крім того, відповідач звертає увагу суду, що питання визначення ОСОБА_3 причини інвалідності зі спірним формулюванням вже було предметом судового розгляду в адміністративній справі № 821/283/17 за позовом Міністерства оборони України про скасування рішення Херсонської МСЕК № 3 в частині, якою встановлена причина інвалідності громадянина ОСОБА_3, за результатом якого позовні вимоги залишено без розгляду. Позивач вказує, що за результатами чергового повторного огляду ОСОБА_3 10.05.2017 р. відповідно до стану здоров'я йому встановлена ІІІ група інвалідності та визначена причина інвалідності на підставі документів, вже наданих ОСОБА_3 у 2016 році, а тому законних підстав для зміни причини інвалідності ОСОБА_3 на момент його повторного огляду у відповідача не було, що свідчить про законність прийнятого рішення.

Протокольною ухвалою суду від 27.06.2018 р. відкладено розгляд справи до 11.07.2018 р.

Протокольною ухвалою від 11.07.2018 р. суд оголосив перерву в судовому засіданні до 18.07.2018 року.

Дослідивши подані сторонами документи, заслухавши пояснення представників учасників справи, з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення сторін, оцінивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, суд вказує про наступне.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_3 є колишнім військовослужбовцем, учасником бойових дій відповідно до посвідчення серії АБ № 475323, виданого Комсомольським військовим комісаріатом міста Херсона 19.04.1997 року.

Протягом 2006-2015 років відповідно до стану здоров'я визнавався інвалідом І-ІІ-ІІІ групи від загального захворювання.

У зв'язку з погіршенням стану здоров'я, 04 травня 2016 р. ОСОБА_3 звернувся до Херсонської міської МСЕК № 3 щодо зміни причин інвалідності.

04.05.2016 року рішенням Херсонської міської МСЕК № 3 ОСОБА_3 встановлено ІІІ групу інвалідності та визначено її причину як " поранення (контузія) та захворювання, так, пов'язані з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії", про що видано довідку до акта огляду медико-соціальною експертною комісією від 04.05.2016 серії 12 ААА № 281940.

10.05.2017 р. Херсонською міською МСЕК № 3 проведено повторний огляд громадянина ОСОБА_3, за результатом якого складено акт огляду медико-соціальною експертною комісією № 347 від 10.05.2017 р., відповідно до якого ОСОБА_3 встановлено третю групу інвалідності, причиною зазначено "поранення (контузія) так, пов'язані з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велися бойові дії", інвалідність встановлена строком до 01.06.2019 р.

На підставі вказаного акту Херсонською МСЕК № 3 прийнято рішення, оформлене довідкою до акта огляду медико-соціальною експертною комісією № 293722 від 10.05.2017 р., яким встановлено ОСОБА_3 ІІІ групу інвалідності та визначено її причину як "поранення (контузія) та захворювання, ТАК, пов'язані з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії".

Не погоджуючись з рішенням Херсонської міської МСЕК № 3, яке оформлено довідкою до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серія 12 ААА № 293722 від 10.05.2017 р. в частині встановлення ОСОБА_3 такої причини інвалідності, як "поранення (контузія) та захворювання, ТАК, пов'язані з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії" та вважаючи його таким, що прийнято з порушенням процедури та всупереч вимогам діючого законодавства, Міністерство оборони України звернулось до суду з даним позовом.

Вирішуючи спірні правовідносини по суті та в межах заявлених позивачем вимог, суд вказує про наступне.

Стаття 124 Конституції України закріплює, що юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. Це означає, що право особи на звернення до суду не може бути обмеженим. Тобто, юрисдикція виникає там, де є спір про право. Предметом юрисдикції є суспільні відносини, які виникають у зв'язку з вирішенням спору. Поняття юрисдикції безпосередньо пов'язано з процесуальним законодавством.

Відповідно до статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства (далі - КАС) України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Відповідно до пункту 8 частини 1 статті 4 КАС України, позивачем є особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано позов до адміністративного суду, а також суб'єкт владних повноважень, на виконання повноважень якого подано позов до адміністративного суду.

Тобто необхідними умовами для набуття особою права на судовий захист є: безпосередня участь цієї особи (позивача у справі) в переданих на вирішення до адміністративного суду публічно-правових відносинах; володіння позивачем у цих відносинах певним обсягом прав; здійснення неправомірного зазіхання державою на ці права позивача у спірних правовідносинах, внаслідок чого належні позивачеві права мають бути порушеними. Наявність цих ознак є обов'язковою умовою для одержання особою захисту порушення прав та здійснення державою примусової сили для захисту шляхом прийняття адміністративним судом відповідного рішення.

Таким чином, особа може одержати захист своїх прав в судовому порядку лише в тому випадку, якщо ця особа є учасником відповідних відносин, спір в яких переданий на вирішення суду, і в цих відносинах певним чином були порушені, невизнанні або оспорені права цієї особи. В іншому випадку особа не є носієм порушеного права, а отже, не є суб'єктом права на судовий захист.

За приписами п. 1 ч. 1 ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Індивідуальний акт - це акт (рішення) суб'єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк ( п. 19 ч. 1 ст. 4 КАС України ).

Нормативно-правовий акт - акт управління (рішення) суб'єкта владних повноважень, який встановлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин, і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування ( п. 18 ч. 1 ст. 4 КАС України ).

При цьому, частиною другою статті 264 КАС України передбачено, що право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб'єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт.

Частиною першою статті 5 КАС України закріплено право особи на судовий захист: кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Право на захист - це самостійне суб'єктивне право, яке з'являється у особи саме в момент порушення чи оскарження його права іншою особою (особами).

Отже, зазначений принцип полягає у захисті порушеного права від порушення, що вже відбулося, тобто в наявності матеріально - правового інтересу позивача відносно дій (бездіяльності) суб'єкта владних повноважень.

Виключення з такої передумови для оскарження рішень (дій, бездіяльності), як наявність порушеного права, нормами Кодексу адміністративного судочинства України передбачена для справ щодо оскарження нормативно - правових актів, які можуть оскаржувати ті особи, щодо яких можливе застосування акту, що підтверджується правовою позицією Верховного Суду України, висловленою у постановах від 7 жовтня 2014 року № 21 -397аі 4, від 12 квітня 2017 року № 21-3830а16, від 1 серпня 2017 року № 21-3827а 16, а саме, що " право оскаржити нормативно-правовий акт, відповідно до частини другої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України, мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб'єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт. Таке ж правило мас застосовуватись і до правових актів індивідуальної дії ".

Як встановлено судом та не заперечувалось учасниками справи, що довідка до акту огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12ААА від 10.05.2017 р. видана Херсонською міською МСЕК № 3 на виконання її владних управлінських функції, стосується прав та інтересів визначеної у ній особи, а саме ОСОБА_3, має визначений строк дії, тому є актом індивідуальної дії.

З огляду на вказане, суд вважає, що Міністерство оборони України не є суб'єктом правовідносин внаслідок прийняття Херсонською міською МСЕК № 3 оскаржуваного рішення, а тому не наділений правом на його оскарження, що означає відсутність самого суб'єктивного права на позов.

Вказане узгоджується з приписами пунктів 23-25 Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.12.2009 р. № 1317, якими, зокрема, визначено порядок оскарження рішень районної, міжрайонної, міської комісії, як у позасудовому так і судовому порядку. Так, у разі незгоди з рішенням районної, міжрайонної, міської комісії особа з інвалідністю має право оскаржити його до Кримської республіканської, обласної, Київської та Севастопольської центральних міських комісій або до комісії, в якій він проходив огляд, чи до відповідного управління охорони здоров'я, а у разі не згоди з рішенням Кримської республіканської, обласної, центральної міської комісії оскаржити його до МОЗ, або до суду в установленому законодавством порядку.

З аналізу наведених правових норм вбачається, що оскарженню у судовому порядку підлягають рішення Медико-соціальних експертних комісій, які прийнято за результатами медичного огляду, і право на таке оскарження має фізична особа, як суб'єкт цього огляду.

З огляду на викладене, суд вважає помилковою позицію представника позивача щодо права Міністерства оборони України на звернення до суду щодо оскарження рішення Херсонської міської МСЕК № 3, як суб'єкта правовідносин, у яких буде застосовано таке рішення.

Щодо твердження позивача про порушення прав Міністерства оборони України, як органу на якого покладено повноваження щодо призначення і виплата одноразової грошової допомоги військовослужбовцям, військовозобов'язаним та резервістам, яких призвано на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві відповідно до Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 р. № 975. ( далі - Порядок № 975), як підстава звернення до суду за захистом порушеного права, то суд вказує про наступне.

Як вбачається зі змісту позову та наданих письмових пояснень позивача, вказане твердження обґрунтовано тим, що з моменту прийняття Херсонською міською МСЕК № 3 оскаржуваного рішення у ОСОБА_3 виникли певні права направлені на задоволення його потреб у відновленні здоров'я, матеріальному забезпеченні, в тому числі і на отримання одноразової грошової допомоги в зв'язку з встановленням інвалідності, зокрема право вимоги до Міністерства оборони України щодо призначення і виплати одноразової грошової допомоги військовослужбовцям, військовозобов'язаним та резервістам, яких призвано на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, яка гарантована державою відповідно до ч. 1 ст. 16 Закону України " Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей ".

Надаючи правову оцінку вказаному доводу позивача, суд вказує про наступне.

Статтею ст. 41 Закону України " Про військовий обов'язок і військову службу" (в чинній редакції на час виникнення спірних відносин) передбачено, що виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов'язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України " Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

Пунктом 5 ч. 2 ст. 16 Закону України " Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей ", яким визначено, що одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності, що настала в період проходження ним військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням ним військової служби, або встановлення особі, звільненій з військової служби, інвалідності не пізніше ніж через три місяці після звільнення її з військової служби чи після закінчення тримісячного строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження зазначеної служби.

Підпунктом " б " ч. 1 ст. 16-2 цього Закону встановлено, що одноразова грошова допомога призначається і виплачується у розмірі: 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності 3 групи.

Відповідно до пункту 3 Порядку № 975 днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги у разі встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності є дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.

Згідно з пунктом 11 Порядку № 975 військовослужбовець, військовозобов'язаний та резервіст, якому виплачується одноразова грошова допомога у разі настання інвалідності чи втрати працездатності без встановлення йому інвалідності, подає уповноваженому органу такі документи: заяву про виплату одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням інвалідності чи часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності; довідку медико-соціальної експертної комісії про встановлення групи інвалідності або відсотка втрати працездатності із зазначенням причинного зв'язку інвалідності чи втрати працездатності. До заяви додаються копії: постанови відповідної військово-лікарської комісії щодо встановлення причинного зв'язку поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання; документа, що свідчить про причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва), зокрема про те, що воно не пов'язане із вчиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння, або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження; сторінок паспорта з даними про прізвище, ім'я та по батькові і місце реєстрації; документа, що засвідчує реєстрацію фізичної особи у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків, виданого органом доходів і зборів (для фізичної особи, яка через свої релігійні переконання відмовляється від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків, офіційно повідомила про це відповідний орган доходів і зборів та має відмітку в паспорті громадянина України, - копію сторінки паспорта з такою відміткою).

Відповідно до пункту 12 Порядку № 975 призначення і виплата одноразової грошової допомоги військовослужбовцям, військовозобов'язаним та резервістам, яких призвано на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, здійснюється Міноборони, іншими центральними органами виконавчої влади, що здійснюють керівництво військовими формуваннями та правоохоронними органами, та іншими органами державної влади, військовими формуваннями та правоохоронними органами, в яких передбачено проходження військової служби військовослужбовцями, навчальних (або перевірочних) та спеціальних зборів - військовозобов'язаними, проходження служби у військовому резерві - резервістами (далі - розпорядник бюджетних коштів).

Керівник уповноваженого органу подає у 15-денний строк з дня реєстрації всіх документів розпорядникові бюджетних коштів висновок щодо виплати одноразової грошової допомоги, до якого додаються документи, зазначені в пунктах 10 і 11 цього Порядку.

Як вбачається з матеріалів справи, то на момент звернення позивача до суду з вказаним позовом, ОСОБА_3 не подавав до уповноваженого органу заяву про виплату одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням інвалідності, а тому Міністерство оборони України не отримувало висновок керівника уповноваженого органу в особі Херсонського обласного військового комісаріату щодо виплати одноразової грошової допомоги, до якого додаються документи, у тому числі рішення, прийняте Херсонською міською МСЕК № 3, яке оформлено довідкою до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серія 12 ААА № 293722 від 10.05.2017 р., яке є предметом оскарження у даній справі.

Отже, посилання Міністерства оборони України на порушення своїх прав в майбутньому свідчать, що спір заявлений передчасно.

Разом з цим суд враховує Рішення Конституційний Суд України від 1 грудня 2004 року, по справі № 18-рп/2004 за конституційним поданням щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України, в якому Суд дав визначення поняттю "охоронюваний законом інтерес", який вживається в ряді законів України, у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "право" (інтерес у вузькому розумінні цього слова), який розуміє як правовий феномен, що: а) виходить за межі змісту суб'єктивного права; б) є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб'єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.

&?у;...&? ; поняття "охоронюваний законом інтерес" у всіх випадках вживання його у законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям " прав " має один і той же зміст.

Як вбачається з матеріалів справи, оскаржуване рішення Херсонської міської МСЕК № 3, яке оформлено довідкою до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серія 12 ААА № 293722 від 10.05.2017 р. було прийнято на підставі наданих ОСОБА_3 наступних документів, зокрема:

- витягу з протоколу № 1366 від 29.03.2016 р. засідання Центральної військово-лікарської комісії Міністерства оборони України по встановленню причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв;

- висновку спеціаліста у галузі судово-медичної експертизи Київського міського клінічного бюро судово-медичної експертизи від 22.03.2016 № 715/Ж;

- архівної довідки Центрального архіву Міноборони Росії від 09.06.2006 р. № 2/276327;

- довідки Херсонського об'єднаного міського військового комісаріату про участь у бойових діях під час проходження служби в ДРА від 21.04.2016 року № 6/329.

Дослідивши зміст вказаних документів, судом встановлено, що витяг з протоколу № 1366 від 29.03.2016 р. засідання Центральної військово-лікарської комісії Міністерства оборони України по встановленню причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв містить висновок, що отримані ОСОБА_3 поранення (контузія) та захворювання пов'язані з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії.

Відповідно до пункту 21.7 Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затвердженого Наказом Міністра оборони України від 14 серпня 2008 року № 402 (далі - Положення № 402) постанова ВЛК про причинний зв'язок поранення (травми, контузії, каліцтва) приймається відповідно до висновку, зазначеного в довідці про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва), або засвідченої копії Акта про нещасний випадок (додаток 1 до Інструкції про розслідування та облік нещасних випадків, професійних захворювань і аварій у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністра оборони України від 06 лютого 2001 року № 36, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 23 лютого 2001 року за № 169/5360 (зі змінами)), у яких зазначаються обставини отримання поранення (контузії, травми, каліцтва).

При медичному огляді військовослужбовців, колишніх військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів, призваних на збори, які одержали поранення (травму, контузію, каліцтво) до введення в дію Положення про військово-лікарську експертизу та медичний огляд у Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністра оборони України від 4 січня 1994 року № 2, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 29 липня 1994 року за № 177/386, і не мають довідки, виданої військовою частиною, ВЛК можуть бути прийняті до уваги достовірні документи про причини і обставини одержання військовослужбовцем поранення (контузії, травми, каліцтва) (записи про первинне звернення по медичну допомогу із зазначенням обставин одержання поранення (травми), витяг із історії хвороби, матеріали службового розслідування, дізнання, досудового слідства за фактом поранення (травми) та інші медичні або військово-облікові документи) (п.21.8 Положення № 402).

За такого правового врегулювання, при наданні висновку про причинний зв'язок поранення позивача, Центральною військово-лікарською комісією встановлювались обставини отримання поранення та зроблено висновок, що захворювання пов'язані з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії.

У зв'язку з цим слід звернути увагу на те, що установлення причинного зв'язку захворювань, травм (поранень, контузій, каліцтва) у військовослужбовців, військовозобов'язаних, резервістів, які призвані на збори, у осіб, звільнених із військової служби, а також причинного зв'язку захворювань, поранень, які заподіяли військовослужбовцям смерть, згідно із ст.2 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" та п.п.1.1-1.3 затвердженого наказом Міністра оборони України від 14.08.2008 р. № 402 та зареєстрованого за № 1109/15800 "Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України" є одним з основних завдань військово-лікарської експертизи, яка здійснюється визначеними у главі 2 розділу І вказаного Положення органами військово-лікарської експертизи, в тому числі й Центральною військово-лікарською комісією.

З огляду на викладене, суд приймає до уваги довід відповідача, що оскаржуване рішення в частині встановлення причинного зв'язку поранення ОСОБА_3 приймалось відповідно до висновку Центральної військово-лікарської комісії Міністерства оборони України, що узгоджується з вищевказаними правовими актами.

При цьому, позивачем не надано належних доказів щодо не чинності вказаного висновку Центральної військово-лікарської комісії або доказів його судового оскарження.

Разом із тим, з висновку спеціаліста у галузі судово-медичної експертизи від 22.03.2016 року № 715/ж вбачається, що рубці в проекції голівки та тіла правої брови, на правому скаті носа в верхній третині, в підборідковій ділянці справа, в потиличній ділянці зліва від серединної лінії, на заднє-внутрішній поверхні лівого передпліччя в середній третині є наслідком загоєння ран, які виникли внаслідок розривної дії снаряду, могли бути спричинені у зазначений строк, тобто у 1987 році.

В довідці до акта огляду МСЕК від 04.05.2016 серії 12 ААА № 281940 вказано, що ОСОБА_3 встановлена ІІІ група інвалідності та визначено її причину " поранення (контузія) та захворювання, так, пов'язані з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії".

При цьому, суд не приймає до уваги постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 13.12.2017 р. в адміністративній справі № 821/283/17 про визнання протиправним та скасування рішення Херсонської міської МСЕК № 3 від 04.05.2016 року про встановлення ОСОБА_3 ІІІ групу інвалідності з визначенням її причини " поранення (контузія) та захворювання, так, пов'язані з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії", яке оформлено довідкою до акта огляду медико-соціальною експертною комісією від 04.05.2016 серії 12 ААА № 281940, оскільки вказане судове рішення є не обов'язковим при розгляді судом подібних правовідносин в силу вимог частини п'ятої статті 13 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів", якою передбачено, що висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Згідно з нормами частини шостої зазначеної статті висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Щодо доводу позивача про порушення Херсонською міською МСЕК № 3 пункту 10 Положення про медико-соціальну експертизу № 1317, яким визначено, що до складу комісії входить серед інших, також представник Міноборони, а тому прийняття відповідачем оскаржуваного рішення без участі представника Міноборони, позбавив його можливості в ході засідання комісії висловити свою позицію щодо прийнятого рішення, то суд вказує про наступне.

Постановою Кабінету Міністрів України "Питання медико-соціальної експертизи" від 03.12.2009 р. № 1317 затверджено "Положення про медико-соціальну експертизу" (далі - Положення № 1317), яким визначено процедуру проведення медико-соціальної експертизи хворим, що досягли повноліття, потерпілим від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, особам з інвалідністю (далі - особи, що звертаються для встановлення інвалідності) з метою виявлення ступеня обмеження життєдіяльності, причини, часу настання, групи інвалідності, а також компенсаторно-адаптаційних можливостей особи, реалізація яких сприяє медичній, психолого-педагогічній, професійній, трудовій, фізкультурно-спортивній, фізичній, соціальній та психологічній реабілітації.

Так, пунктом 10 Положення про медико-соціальну експертизу № 1317 передбачено, що комісія складається з представників МОЗ, Мінсоцполітики, Міноборони, закладів охорони здоров'я МВС, Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, а також військово-медичної служби СБУ та військово-медичного підрозділу Служби зовнішньої розвідки у разі розгляду медичних справ стосовно потерпілих на виробництві чи пенсіонерів з числа військовослужбовців СБУ або Служби зовнішньої розвідки. У проведенні медико-соціальної експертизи беруть участь також представники Пенсійного фонду України, органів державної служби зайнятості і у разі потреби - працівники науково-педагогічної та соціальної сфери.

При цьому, суд звертає увагу, що участь представників Міноборони, закладів охорони здоров'я МВС у складі роботи комісій стала обов'язковою в результаті внесення змін до Положення № 1317 на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 31.08.2016 року № 569, чим спростовується довід відповідача про відсутність у чинному законодавству вказаної норми.

Крім того, пунктами 21-22 Положення про медико-соціальну експертизу передбачено, зокрема, у разі коли голова або окремі члени комісії не згодні з прийнятим рішенням, їх думка зазначається в акті огляду комісії, який подається у триденний строк Кримській республіканській, обласній або центральній міській комісії, що приймає відповідне рішення із урахуванням результатів додаткового медичного обстеження та консультативного висновку головного спеціаліста відповідного профілю. Рішення Центральної медико-соціальної експертної комісії МОЗ, Кримської республіканської, обласних, центральних міських комісій (у тому числі в разі проведення огляду у складних випадках) приймається більшістю голосів членів комісій. У разі рівного розподілу голосів вирішальним є голос голови комісії. Член комісії, не згодний з прийнятим рішенням, викладає свою думку в письмовому вигляді, яка додається до акта огляду. На вимогу такого члена комісії акт огляду надсилається МОЗ.

Як вбачається з протоколу засідання Херсонської міської МСЕК № 3 від 10.05.2017 року, засідання комісії та огляд медико-соціальною експертною комісією громадянина ОСОБА_3, відбувся без участі представника Міністерства оборони України, що не заперечується відповідачем.

Таким чином, суд приходить до висновку про недотримання Херсонською міською МСЕК №3 приписів п. 10 Положення № 1317 при прийняті оскаржуваного рішення, порушивши тим самим право Міністерства оборони України висловити свою незгоду з прийнятим рішенням відповідача.

При цьому, вирішуючи питання щодо застосування наслідків такого порушення відповідача при розгляді даних позовних вимог, то суд позбавлений такого права в силу відсутності у Міністерства оборони України суб'єктивного права на позов.

При цьому, суд вважає за необхідне зазначити, що відповідно до Положення про Міністерство оборони України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 26.11.2014 р. № 671, Міністерство оборони України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України. Міноборони є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику з питань національної безпеки у воєнній сфері, сфері оборони і військового будівництва у мирний час та особливий період.

Основними завданнями Міністерства оборони України є, серед іншого, здійснення заходів, спрямованих на реалізацію соціально-економічних і правових гарантій військовослужбовцям, членам їх сімей та працівникам Збройних Сил, особам, звільненим у запас або відставку, а також членам сімей військовослужбовців, які загинули (померли), пропали безвісти, стали інвалідами під час проходження військової служби або потрапили в полон у ході бойових дій (війни) чи під час участі в міжнародних операціях з підтримання миру і безпеки.

Підпунктом 4 пункту 5 Положення № 671 передбачено, що Міністерство оборони з метою організації своєї діяльності забезпечує ефективне і цільове використання бюджетних коштів і матеріальних ресурсів, в тому числі тих, що передбачені для реалізації проектів, виконання програм, зокрема міжнародних; здійснення в межах повноважень, передбачених законом, контролю за їх використанням та усунення недоліків і порушень, виявлених органами державного фінансового контролю та правоохоронними органами - є розпорядником бюджетних коштів.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України спори з приводу реалізації компетенції адміністративні суди розглядають лише у разі їх виникнення між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень.

Суд зазначає, що під компетенційним спором вважається спір між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління (публічної адміністрації), у тому числі - делегованих повноважень. Їхня особливість: сторони у них - як позивач, так і відповідач - є суб'єктами владних повноважень. Завдання суду в таких спорах - встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень.

Компетенційні спори виникають виключно в межах реалізації функцій публічно-правового характеру суб'єктами владних повноважень. Особливість судового розгляду компетенційних спорів зумовлена необхідністю вирішення питання про те, чи належним чином реалізована компетенція відповідача та чи не порушена при реалізації повноважень відповідача компетенція позивача. Сталою судовою практикою є визначення спірної компетенції між двома суб'єктами владних повноважень (ухвала Вищого адміністративного суду України 289/568/16-а). Розмежування компетенції різних органів має ґрунтуватися зокрема на положенні щодо недопущення дублювання їхніх повноважень.

Однак категорія "реалізація компетенції" визначає, що можуть мати місце не лише спори про її розмежування. Такі спори можуть виникати на підставі прийняття рішення, вчинення дій суб'єктом владних повноважень, які, з позиції іншого суб'єкта владних повноважень, не відповідають закону, виходять за межі компетенції відповідача або прийняті з порушенням встановленої процедури тощо. При цьому, Кодекс адміністративного судочинства України регламентує порядок розгляду не всіх публічно-правових спорів. Не поширюють свою дію ці положення на правові ситуації, що вимагають інших форм захисту від стверджуваних порушень прав чи інтересів.

Відповідно до частини 4 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України суб'єкти владних повноважень мають право звернутися до адміністративного суду виключно у випадках, визначених Конституцією та законами України.

Зазначений обмежувальний принцип щодо можливості звернення суб'єкта владних повноважень з позовом до суду адміністративної юрисдикції продубльований в пункті п'ятому частини першої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України, яким передбачено, що за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, коли право звернення до суду для вирішення публічно-правового спору надано такому суб'єкту законом.

З огляду на викладене, суд вважає, що встановлені в межах розгляду даних спірних правовідносин факти порушень медико-соціальними експертними комісіями в частині проведення засідань без участі представника Міноборони, є предметом розгляду компетенційного спору у випадках, коли право звернення до суду для вирішення публічно-правового спору надано такому суб'єкту законом.

З огляду на викладене та враховуючи відсутність порушення прав та охоронюваних законом інтересів Міністерства оборони України внаслідок прийняття МСЕК оскарженого рішення, як обов'язкової передумови для їх захисту, унеможливлює задоволення позову у обраних позивачем спосіб.

На підставі викладеного, керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

вирішив:

У задоволенні позову Міністерства оборони України (місцезнаходження 03168 м. Київ, проспект Повітрофлотський, буд. 6, код ЄДРПОУ 00034022) до Херсонської міської медико-соціальної експертної комісії № 3 (місцезнаходження 73002, м. Херсон, вул. Перекопська, буд. 153-Б), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, ОСОБА_3 (місце проживання 73000, АДРЕСА_1, рнокпп 260819275) про визнання протиправним та скасування рішення - відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до Одеського апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складання повного судового рішення, при цьому відповідно до п.п. 15.5 п. 15 розділу VII "Перехідні положення" КАС України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються через суд першої інстанції,який ухвалив відповідне рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо вона не була подана у встановлений строк. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Повний текст рішення виготовлений та підписаний 23 липня 2018 р.

Суддя Дубровна В.А.

кат. 10.3