Постанова № 75479242, 16.07.2018, Апеляційний суд Закарпатської області

Справа № 303/2865/17

П О С Т А Н О В А

Іменем України

16 липня 2018 року м. Ужгород

Апеляційний суд Закарпатської області в складі:

головуючого - судді Куштана Б.П. (доповідача),

суддів: Бисаги Т.Ю. і Джуги С.Д.,

за участю секретаря Волощук В.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу адвоката Сийплокі Миколи Васильовича в інтересах ОСОБА_3 на рішення Мукачівського міськрайонного суду від 05 січня 2018 року (у складі судді Пак М.М.) за позовом адвоката Рімар Лариси Адамівни в інтересах ОСОБА_3 до ОСОБА_5 про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, встановлення розміру частки у спільній сумісній власності та розподіл майна подружжя, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_3 звернулася до суду з цим позовом у травні 2017 р.

Просила:

-встановити факт спільного проживання із ОСОБА_5, і їх сином - ОСОБА_6, однією сім'єю без реєстрації шлюбу з 22.12.1987 р. по 12.05.2017 р.;

-визнати нерухоме майно по АДРЕСА_1, яке зареєстроване на ОСОБА_5, спільною власністю подружжя і виділити їй у спільному майні розмір частки у спільній сумісній власності, а саме: перший поверх, що включає у себе сходи 6.80. кв.м, кафе 70.80 кв.м, кухня 9.90 кв. м, убиральня 2.80 кв.м і на другому поверсі - магазин 46.50 кв.м.

На обґрунтування позовних вимог указала, що 24 квітня 1984 р. між нею і ОСОБА_5 було укладено шлюб, у якому ІНФОРМАЦІЯ_1. народився син - ОСОБА_6

22 грудня 1987 р. шлюб між ними розірвано, що підтверджується свідоцтвом про розірвання шлюбу НОМЕР_1, однак вони й надалі проживали однією сім'єю як чоловік і дружина в період із 24 квітня 1984 р. по 31 квітня 2017 р., разом виховували сина та вели спільне господарство. Зазначає, що разом із відповідачем здійснювала підприємницьку діяльність на центральному «Зеленому» ринку м. Мукачева по вул. Возз'єднання. 02 серпня 2002 р. між відповідачем і ОСОБА_7 був укладений договір купівлі-продажу квартири по АДРЕСА_1, тобто квартиру було придбано, коли вони проживали разом однією сім'єю. У 2008 р. ними разом, за спільні кошти, збудовано будівлю по АДРЕСА_1, а саме: кафе, магазин, перукарню, загальна площа яких складає 272,60 кв.м. Вона як приватний підприємець працювала в кафе «ІНФОРМАЦІЯ_2», яке вони відкрили разом, перукарня здавалася в оренду, а магазин здається в оренду і дотепер. 31 квітня 2017 р. відповідач покинув її і проживає в іншому місці. Указує, що встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу необхідне для підтвердження її права власності на придбане майно.

Рішенням Мукачівського міськрайонного суду від 05 січня 2018 р. у задоволенні позову відмовлено за недоведеністю.

Адвокат Сийплокі М.В. в інтересах ОСОБА_3 просить скасувати це рішення і ухвалити нове про задоволення позову з підстав невідповідності висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права (неналежна оцінка доказів). Узагальнені доводи скарги зводяться до таких питань:

-придбання квартири по АДРЕСА_1 та будівництво нової будівлі (квартири) № 4 із реєстраційним номером «17Д» здійснювались за спільні (кредитні) кошти сторін;

-погашення кредитів відбувалося за рахунок спільних зусиль і грошових коштів, що підтверджується квитанціями про внесення коштів на банківські рахунки;

-доказами спільного проживання і будівництва є копія технічного паспорту на нежитлову будівлю - об'єкт комерційної діяльності багатоцільового призначення (спірну будівлю), який виготовлений на її ім'я, акт обстеження матеріально-побутових умов від 12.05.2017 р. будинку по АДРЕСА_2, показання свідків ОСОБА_8, ОСОБА_6, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, а також сімейні фотографії.

У письмовому відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_5 просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Узагальнені доводи заперечення зводяться до незаконності вимог щодо встановлення факту проживання однією сім'єю без шлюбу та недоведеності вимог про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя і, відповідно, його поділу.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що ОСОБА_3 не було надано належних і допустимих доказів у підтвердження фактів її спільного проживання із відповідачем, придбання нерухомого майна внаслідок їх спільної праці (спільних або індивідуальних трудових зусиль), ведення ними спільного господарства, побуту, бюджету, наявності між ними письмової угоди з майнових або інших питань.

При цьому встановлено, що сторони уклали шлюб 24.04.1984 р., а розірвали такий 22.12.1987 р. Від цього шлюбу мають сина - ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1. Згідно з актом обстеження матеріально-побутових умов від 12.05.2017 р. будинку по АДРЕСА_2 сторони та їх син проживають однією сім'єю і ведуть спільне господарство з 24.04.1984 р.

ОСОБА_5 зареєстрований фізичною особою-підприємцем із 27.11.2002 р., а ОСОБА_3 - із 13.03.1997 р.

02.08.2002 р. ОСОБА_5 придбав за договором купівлі-продажу з ОСОБА_7 квартиру по АДРЕСА_3 належить на праві приватної власностіОСОБА_5.

На час придбання спірного майна ОСОБА_3 доходів не мала. Натомість, ОСОБА_5 надав суду низку письмових доказів щодо джерела походження коштів на придбання цього майна.

Апеляційний суд погоджується із висновком суду першої інстанції через його відповідність правильно встановленим обставинам справи, належно оціненим доказам і нормам матеріального права, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин.

Так, установлення факту проживання однією сім'єю у період до 01 січня 2004 року Кодексом законів про шлюб та сім'ю України не передбачено.

Суду під час вирішення спору щодо поділу майна, набутого до 01 січня 2004 р. особами, які проживали однією сім'єю, але не перебували в зареєстрованому шлюбі, необхідно встановити не лише обставини щодо спільного проживання сторін у справі, а й ті обставини, що спірне майно придбавалось сторонами внаслідок спільної праці. Тобто сам факт спільного проживання сторін у справі не є підставою для визнання права власності на половину майна за кожною зі сторін. Частка в такому майні визначається відповідно до розміру фактичного внеску кожної зі сторін, у тому числі за рахунок майна, набутого одним із подружжя до шлюбу, яке є його особистою приватною власністю, у придбання (набуття) майна. Якщо в придбання майна вкладені, крім спільних коштів, кошти, що належали одній зі сторін, то частка в цьому майні, відповідно до розміру внеску, є її власністю.

Тільки в разі встановлення цих фактів і обставин положення ч.1 ст. 24 КпШС України, ч.1 ст. 17 Закону України від 07 лютого 1991 р. N 697-XII "Про власність" вважається правильно застосованим із дотриманням рекомендацій, які містяться в постановах Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 1998 р. N 16 "Про застосування судами деяких норм Кодексу про шлюб та сім'ю України" та від 22 грудня 1995 р. N 20 "Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності" (постанова Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 11 березня 2015 р. у справі N 6-211цс14).

Спірне майно (квартира АДРЕСА_1) куплене відповідачем за власні грошові кошти 02.08.2002 р. Протилежного позивачем не доведено.

За правилами статті 74 СК України (у редакції, чинній до 16 січня 2007 року) якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності жінки або чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.

Згідно з частиною четвертою статті 368 ЦК України майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім'ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі.

Отже, особам, які проживають однією сім'єю без реєстрації шлюбу, на праві спільної сумісної власності належить майно, набуте ними за час спільного проживання або набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти.

Тобто, вирішуючи питання щодо правового режиму такого майна, зазвичай встановлюються факти створення (придбання) сторонами майна внаслідок спільної праці, ведення спільного господарства, побуту, виконання взаємних прав та обов'язків, з'ясовуються час придбання, джерело набуття (кошти, за які таке майно було набуте), а також мета придбання майна, що дозволяє надати йому правовий статус спільної сумісної власності.

У спірних правовідносинах визначальним предметом доказування є встановлення факту спільного проживання сторін однією сім'єю без реєстрації шлюбу в період часу з 22.12.1987 р. по 12.05.2017 р., а вже решта вимог (про визнання майна спільною власністю подружжя і виділ частки) є похідними.

На обґрунтування своїх доводів про спільне проживання із відповідачем у будинку АДРЕСА_2 позивач посилається на акт обстеження матеріально-побутових умов від 12.05.2017 р. і показання свідків.

Суд першої інстанції правильно визнав ці докази недостовірними, оскільки в акті зазначено лише про факт проживання однією сім'єю і ведення спільного господарства сторонами з 29.04.1984 р., тобто після укладення ними шлюбу, а показання свідків ОСОБА_8, ОСОБА_6, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_12 і ОСОБА_11 за наявності показань протилежного змісту свідків ОСОБА_3, ОСОБА_13, ОСОБА_7 не є безумовними та достатніми для визнання факту проживання сторін однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу у розумінні статті 74 СК України, без наявності інших ознак сім'ї.

Як видно з копії погосподарської книги за 1996-2000 р. р. ОСОБА_5 із 13.10.1997 р. вибув із домогосподарства АДРЕСА_2 (а.с.17).

Разом із тим, сам факт реєстрації (проживання) жінки та чоловіка за однією адресою не є ні головною, ні обов'язковою ознакою наявності фактичного шлюбу. Як відзначив Верховний Суд, при застосуванні ст. 74 СК судам необхідно враховувати, що правило зазначеної норми поширюється на випадки, коли чоловік та жінка не перебувають у будь-якому іншому шлюбі і між ними склалися усталені відносини, що притаманні подружжю. За ч.2 ст. 3 СК сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.

У зв'язку з цим доводи апеляційної скарги з приводу спільного проживання сторін однією сім'єю без реєстрації шлюбу в період часу з 22.12.1987 р. по 12.05.2017 р. спільного проживання однією сім'єю із посиланням на зазначений акт, показання свідків і копію технічного паспорту на нежитлову будівлю - об'єкт комерційної діяльності багатоцільового призначення АДРЕСА_3 та сімейні фотографії не заслуговують на увагу.

Спірне майно (квартира АДРЕСА_1) куплене відповідачем за власні грошові кошти 02.08.2002 р. (а.с.20), реконструйовано під комерційну діяльність багатоцільового призначення і зареєстровано право приватної власності у 2008 р. (а.с.33-36, 41). Саме свідоцтво про право власності на нерухоме майно не оспорене.

Позивачем не надано належних, допустимих і достовірних доказів придбання спірного майна внаслідок спільної праці та внаслідок проживання однією сім'єю як чоловіка та дружини без реєстрації шлюбу в період, упродовж якого було придбано та реконструйовано спірну квартиру.

Доводи апелянта в цій частині з посиланням на кредитні відносини між сторонами та Банком виходять за межі підстав позовної заяви, а згідно з положеннями ст. 367 ч.6 ЦПК України в суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Таким чином, за наслідками розгляду апеляційної скарги та згідно з положеннями ст. 376 ЦПК суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, оскільки вважає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись п.1 ч.1 ст. 374, ст.ст. 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу адвоката Сийплокі Миколи Васильовича в інтересах ОСОБА_3 залишити без задоволення.

2. Рішення Мукачівського міськрайонного суду від 05 січня 2018 року залишити без змін.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів із дня складення повного судового рішення шляхом подачі скарги безпосередньо до Верховного Суду.

4. Повне судове рішення складено 25 липня 2018 р.

Судді: