Постанова № 75476180, 19.07.2018, Дніпропетровський апеляційний господарський суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19.07.2018 року м.Дніпро Справа № 904/8952/17

Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Верхогляд Т.А.- доповідача

cудді: Чередко А.Є., Пархоменко Н.В.,

cекретар судового засідання Крицька Я.Б.

представники сторін:

від позивача: ОСОБА_1, довіреність №19 від 18.12.2017р., представник;

від відповідача: ОСОБА_2, довіреність №1ю від 04.01.2018р., представник;

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Придніпровський механічний завод" на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 15.01.2018 року (дата підписання повного тексту рішення 25.01.2018 року) у справі №904/8952/17 (суддя Юзіков С.Г.)

за позовом Державної екологічної інспекції у Дніпропетровській області, м.Дніпро

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Придніпровський механічний завод", м. Кам’янське

про відшкодування збитків у розмірі 161 286,58 грн., -

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 15.01.2018 року у справі №904/8952/17 позов задоволено.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Придніпровський механічний завод":

- до спеціального фонду Державного бюджету України 48 385,97 грн. шкоди, заподіяної державі внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, що становить 30 % грошових стягнень за шкоду;

- 32 257,32 грн. до спеціального фонду обласного бюджету Дніпропетровської обласної ради шкоди, заподіяної державі внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, що становить 20% грошових стягнень за шкоду;

- до спеціального фонду місцевого бюджету м. Кам’янське 80 643,29 грн. шкоди, заподіяної державі внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, що становить 50% грошових стягнень за шкоду, із зарахуванням коштів на аналітичний рахунок, відкритий в головному управлінні Державного казначейства України у Дніпропетровській області за балансовим рахунком 3311 "Кошти, які підлягають розподілу між Державними і місцевими бюджетами".

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Придніпровський механічний завод" на користь Державної екологічної інспекції у Дніпропетровській області 2 419,30 грн. судового збору.

Рішення мотивовано тим, що відповідно до проведеної позивачем планової перевірки дотримання відповідачем вимог природоохоронного законодавства встановлено, що з 03.04.2013 року підприємство працювало без дозволів на викиди, що є порушенням ч.5 ст.11 Закону України "Про охорону атмосферного повітря".

В зв’яку з цим суд вважав обґрунтованими посилання позивача на ст.33 Закону України "Про охорону атмосферного повітря", як на підставу відповідальності відповідача, та проведений позивачем розрахунок збитків, що заподіяні державі в результаті наднормативних викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря.

Суд, відхиляючи заперечення відповідача, зазначив на відсутність доказів його звернення до територіального органу Міністерства охорони навколишнього природного середовища ( до моменту припинення повноважень вказаного органу - 17.05.2013 року) для отримання дозволу на викиди, оскільки на підприємстві нараховується 5 стаціонарних джерел викидів, з яких 3 організовані (3 твердопаливні котла та дільниця для нагріву суміші сірки та графіту).

Також зазначив, що сплачений підприємством податок за викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря не є підставою для звільнення відповідача від відповідальності за спричинення шкоди навколишньому природному середовищу, оскільки зазначені суми мають різну правову природу.

Не погодившись з рішенням, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку. Просить скасувати рішення господарського суду Дніпропетровської області від 15.01.2018 року у справі №904/8952/17 повністю, ухвалите нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог про відшкодування збитків відмовити у повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги відповідач посилається на неналежну оцінку судом першої інстанції доказів по справі, порушення норм матеріального та процесуального права.

Вказує на те, що в зазначений в акті перевірки період, коли у підприємства був відсутній дозвіл на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря, відповідач фактично не здійснював такі викиди. Лінія подачі газу була опломбована на початку серпня 2013 року, газопостачання припинено, обладнання, яке теоретично могло здійснювати викиди, відключене до теперішнього часу. Зупинення діяльності підприємства підтверджується фінансовими звітами Товариства з обмеженою відповідальністю "Придніпровський механічний завод".

Скаржник вважає, що позивач не довів вину відповідача в спричиненні шкоди, його протиправну поведінку, оскільки відповідач за спірний період продовжував сплачувати екологічний податок.

Крім того, на думку скаржника, оформити дозвіл на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря перешкоджали обставини непереборної сили – відсутність нормативно-правового регулювання зазначеного питання, ліквідація територіальних органів Міністерства охорони навколишнього природного середовища.

Також апелянт зазначає на недоведеність позивачем розміру спричинених збитків, оскільки працівники Державної екологічної інспекції не проводили досліджень і вимірів викидів забруднюючих речовин на території відповідача, не встановлювали їх види та обсяги, а здійснили теоретичний розрахунок на підставі теоретично очікуваних даних, зазначених у статистичних звітах відповідача.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач спростовує її доводи. Зауважує, що доводи апелянта спростовуються матеріалами справи. Підприємство звітувало у період 2014-2015 років до органу державної статистики за формою 2-ТП (повітря) про кількість викинутих в атмосферне повітря забруднюючих речовин з розбивкою по найменуванню забруднюючих речовин та парникових газів.

Щодо доводів апелянта про неможливість отримати відповідний дозвіл з незалежних від нього причин, позивач зазначає, що підприємство повинно було за 30 календарних днів до закінчення дії попереднього дозволу, а саме до 04.03.2013 року, подати повний пакет документів до територіальних органів Мінприроди для отримання дозволу.

Згідно п.3 Порядку проведення та оплати робіт, пов’язаних з видачею дозволів на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами, обліку підприємств, установ, організацій та громадян-підприємців, які отримали такі дозволи, який затверджено Постановою Кабінету Міністрів України від 13.03.2002 року № 302, дозвіл видається безоплатно територіальними органами Мінприроди за погодженням з установами санітарно-епідеміологічної служби на термін не менше як п’ять років. За п.11 даного Порядку для продовження терміну дії дозволу суб’єкт господарювання завчасно, не пізніше ніж за 30 календарних днів до його закінчення, подає заяву до територіального органу Мінприроди, який видав дозвіл, та установи санітарно-епідеміологічної служби.

Вважає, що рішення суду першої інстанції винесено з дотриманням вимог чинного законодавства. Просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, рішення господарського суду Дніпропетровської області від 15.01.2018 року у даній справі залишити без змін.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши докази, перевіривши повноту встановлення господарським судом обставин справи та правильність їх юридичної оцінки, заслухавши пояснення представників сторін, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав:

Згідно зі ст. 50 Конституції України кожен має право на безпечне для життя і здоров'я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди.

Відповідно до ч.1 ст. 5 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" державній охороні і регулюванню використання на території України підлягають: навколишнє природне середовище як сукупність природних і природно-соціальних умов та процесів, природні ресурси, як залучені в господарський обіг, так і не використовувані в економіці в даний період (земля, надра, води, атмосферне повітря, ліс та інша рослинність, тваринний світ), ландшафти та інші природні комплекси.

Використання природних ресурсів громадянами, підприємствами, установами та організаціями здійснюється з додержанням обов'язкових екологічних вимог, зокрема, здійснення заходів щодо запобігання псуванню, забрудненню, виснаженню природних ресурсів, негативному впливу на стан навколишнього природного середовища п. б ч.1 ст. 40 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища".

Статтею 153 Господарського кодексу України встановлений обов'язок суб'єктів господарювання при здійсненні господарської діяльності здійснювати заходи щодо своєчасного відтворення і запобігання псуванню, забрудненню, засміченню та виснаженню природних ресурсів, не допускати зниження їх якості у процесі господарювання.

Згідно зі ст. 31 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" з метою встановлення комплексу обов'язкових норм, правил, вимог щодо охорони навколишнього природного середовища, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки проводяться екологічна стандартизація і нормування.

Відповідно до ч. 1 ст. 33 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" екологічні нормативи встановлюють гранично допустимі викиди та скиди у навколишнє природне середовище забруднюючих хімічних речовин, рівні допустимого шкідливого впливу на нього фізичних та біологічних факторів.

Підприємства, установи, організації та громадяни - суб'єкти підприємницької діяльності, що здійснюють викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря та діяльність яких пов'язана з впливом фізичних та біологічних факторів на його стан, зобов'язані: здійснювати організаційно-господарські, технічні та інші заходи щодо забезпечення виконання вимог, передбачених стандартами та нормативами екологічної безпеки у галузі охорони атмосферного повітря, дозволами на викиди забруднюючих речовин тощо; вживати заходів щодо зменшення обсягів викидів забруднюючих речовин і зменшення впливу фізичних факторів; забезпечувати безперебійну ефективну роботу і підтримання у справному стані споруд, устаткування та апаратури для очищення викидів і зменшення рівнів впливу фізичних та біологічних факторів; здійснювати контроль за обсягом і складом забруднюючих речовин, що викидаються в атмосферне повітря, і рівнями фізичного впливу та вести їх постійний облік (ч.1 ст.10 Закону України "Про охорону атмосферного повітря").

Згідно з ч. 5 ст. 11 Закону України "Про охорону атмосферного повітря" викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами можуть здійснюватися після отримання дозволу, виданого суб'єкту господарювання, об'єкт якого належить до другої або третьої групи, обласними, Київською, Севастопольською міськими державними адміністраціями, органом виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань охорони навколишнього природного середовища за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері санітарного та епідемічного благополуччя населення.

Статтею 33 Закону України "Про охорону атмосферного повітря" визначено випадки настання відповідальності за порушення законодавства в галузі охорони атмосферного повітря, зокрема, відповідальність настає за: порушення прав громадян на безпечне для життя і здоров'я навколишнє природне середовище; перевищення нормативів допустимих викидів забруднюючих речовин стаціонарних джерел в атмосферне повітря та нормативів гранично допустимого впливу фізичних та біологічних факторів стаціонарних джерел; перевищення нормативів вмісту забруднюючих речовин у відпрацьованих газах пересувних джерел; викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря без дозволу спеціально уповноважених на те органів виконавчої влади відповідно до закону; перевищення обсягів викидів забруднюючих речовин, встановлених у дозволах на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря; недотримання вимог, передбачених дозволом на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря. Спори з питань охорони атмосферного повітря вирішуються у встановленому законом порядку.

Шкода, завдана порушенням законодавства про охорону атмосферного повітря, підлягає відшкодуванню у порядку та розмірах, встановлених законом (ст. 34 Закону "Про охорону атмосферного повітря").

Згідно зі ст. 41 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" економічні заходи забезпечення охорони навколишнього природного середовища передбачають, зокрема, відшкодування в установленому порядку збитків, завданих порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища.

Відповідно до ч. 1 ст. 69 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" шкода, заподіяна внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, підлягає компенсації в повному обсязі.

Статтею 34 Закону України "Про охорону атмосферного повітря" встановлено, що шкода, завдана порушенням законодавства про охорону атмосферного повітря, підлягає відшкодуванню у порядку та розмірах, встановлених законом.

Порядок визначення розмірів відшкодування збитків, заподіяних державі в результаті наднормативних викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами суб'єктів господарювання (юридичних і фізичних осіб) встановлений Методикою розрахунку розмірів відшкодування збитків, які заподіяні державі в результаті наднормативних викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря, затвердженою наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 10.12.2008 року № 639 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 21.01.2009 року за № 48/16064) (далі - ОСОБА_2).

Відповідно до п. 2.1 ОСОБА_2 наднормативними викидами забруднюючих речовин в атмосферне повітря вважаються: викиди забруднюючих речовин, які перевищують затверджені граничнодопустимі викиди, установлені дозволом на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами; викиди забруднюючих речовин, на які відсутній дозвіл на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами, уключаючи окремі забруднюючі речовини, викиди яких підлягають регулюванню відповідно до законодавства.

Згідно з п. 2.2, 2.8 ОСОБА_2 факт наднормативного викиду забруднюючих речовин в атмосферне повітря встановлюється державними інспекторами при проведенні перевірки суб'єктів господарювання інструментально-лабораторними методами контролю та розрахунковими методами, за результатами якої складається акт перевірки в установленому законодавством порядку.

При визначенні наднормативних викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря інструментально-лабораторними методами контролю використовуються результати інструментально-лабораторних вимірювань лабораторій, які атестовані на право проведення відповідних інструментально-лабораторних вимірювань. Дані таких вимірювань мають бути зафіксовані в журналах первинної облікової документації, у робочих журналах лабораторій або у звітах про інструментально-лабораторні вимірювання (п.2.3 ОСОБА_2).

Способи і порядок розрахунку маси наднормативних викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря, розмірів відшкодування збитків за наднормативні викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря врегульовані розділами 3, 4 ОСОБА_2.

З матеріалів справи вбачається, що Державною екологічною інспекцією у Дніпропетровській області в період з 26.06.2017 року по 03.07.2017 року на підставі наказу №403 – П від 03.05.2017 року, направлення №4-3004-8-3 від 03.05.2017 року та повідомлення про проведення планової перевірки дотримання вимог природоохоронного законодавства №4-3004-8-3 від 03.05.2017 року, проведено планову перевірку дотримання відповідачем вимог природоохоронного законодавства України.

Результати перевірки позивач оформив відповідним актом перевірки дотримання вимог природоохоронного законодавства в галузі охорони атмосферного повітря, водних і земельних ресурсів щодо поводження з відходами та небезпечними хімічними речовинами ТОВ "Придніпровський механічний завод" (далі – ОСОБА_3), який відповідач підписав з запереченнями. (а.с.12-16).

Перевіркою встановлено, що підприємство відповідача працювало з дозволом на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря №1210436300-126, виданим Державним управлінням охорони навколишнього природного середовища в Дніпропетровській області, термін дії якого з 03.04.2008 року, по 03.04.2013 року.

Впродовж 2014-2015 років підприємство працювало без дозволів на викиди. У 2015 році підприємство зареєструвало звіт по інвентаризації джерел викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря №1210400000115.

Відповідно до інвентаризації викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря та Дозволу на викиди №1210400000-115, виданого 10.08.2016 року з необмеженим терміном дії, на підприємстві нараховується 5 стаціонарних джерел викидів, у тому числі 3 організованих (3 твердопаливних котла та дільниця нагріву суміші сірки та графіту), пилогазоочисні установки відсутні.

При обстеженні підприємства, працівниками позивача виявлено, що підприємство відповідача має 8 організованих джерел викидів, а саме: 3 твердопаливних котла та 5 інфрачервоних газових обігрівачів, з яких на 1 котел типу "Булеріан" та 5 інфрачервоних газових обігрівачів.

Згідно змісту вказаного ОСОБА_3 на перевірку відповідачем надані Звіти про охорону атмосферного повітря (за формою №2-ТП повітря) за 2014-2016 роки, відповідно до яких підприємство здійснювало викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря.

Перевіркою встановлено, що у період з 04.04.2013 року по 09.08.2016 року підприємство здійснювало виробничу діяльність без наявності дозволу на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря, що є порушенням ст. 11 Закону України "Про охорону атмосферного повітря".

Під час інспекційної перевірки проведені вимірювання параметрів викидів та концентрацій забруднюючих речовин оксидів азоту, оксиду вуглецю, діоксиду сірки та пилу (речовини у вигляді суспендованих твердих частинок) від одного працюючого на момент перевірки джерела викидів – ДВ №1 (котел), який працював на нагрів води. ОСОБА_3 відбору проб викидів стаціонарних джерел №10-17/1 від 26.06.2017 року.

Відбір проб та визначення концентрацій забруднюючих речовин проведено згідно з методиками виконання вимірювань (МВВ) допущеними до використання Держекоінспекцією України, відповідно до КНД 211.2.3.063-98, ГОСТ 17.2.4.06-90, ГОСТ 17.2.4.07-90.

За результатами контролю, які представлені в Протоколі вимірювань вмісту забруднюючих речовин в організованих викидах стаціонарних джерел №10-17/1, зафіксовано викиди без дозволу діоксиду сірки від ДВ №1 (котел), що є порушенням ст. 11 Закону України "Про охорону атмосферного повітря".

Позивачем встановлено, що у 2016 році та на момент перевірки у 2017 році підприємство не виконує умови, встановлені в дозволі на викиди щодо виробничого контролю (повинен здійснюватися спеціалізованими організаціями), що є порушенням ст. 10, 29 Закону України "Про охорону атмосферного повітря" та п.3.1. умов Дозволу на викиди №1210400000-115.

Таким чином, факт діяльності підприємства відповідача та здійснення ним викидів в атмосферне повітря без відповідно оформленого дозволу на викиди, підтверджено відповідним актом перевірки.

Розмір збитків за наднормативний викид визначено позивачем за формулою (12) ОСОБА_2 розрахунку розмірів відшкодування збитків, які заподіяні державі в результаті наднормативних викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря. Сума збитків становить 161 286,58 грн. (а.с.17).

Статтею 1166 Цивільного кодексу України передбачено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Відповідно до ст. 74, 77 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Колегія суддів погоджується з доводами суду про безпідставність заперечень відповідача і відхиляє посилання апелянта на порушення судом норм матеріального та процесуального права з огляду на таке:

Щодо доводів скаржника на неотримання ним дозволу з причин, що від нього не залежали, відсутність його вини у спричиненні збитків навколишньому природному середовищу, то вони спростовуються наступним:

Згідно п.3 Порядку проведення та оплати робіт, пов'язаних з видачою дозволів на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами, обліку підприємств, установ, організацій та громадян-підприємців, які отримали такі дозволи, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 13.03.2002 року № 302 (далі - Порядок), дозвіл видається безоплатно територіальними органами Мінприроди за погодженням з установами державної санітарно-епідеміологічної служби на термін не менш як п'ять років. Для продовження терміну дії дозволу суб'єкт господарювання завчасно, не пізніше ніж за 30 календарних днів до його закінчення, подає заяву до територіального органу Мінприроди, який видав дозвіл, та установи державної санітарно-епідеміологічної служби (п. 11 Порядку, у редакції що діяла на момент закінчення терміну дії дозволу відповідача).

З матеріалів справи вбачається, що відповідач мав дозвіл на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря № 1210436300-126 терміном дії з 03.04.2008 року по 03.04.2013 року. Отже, відповідач повинен був не пізніше ніж за 30 календарних днів до закінчення дії попереднього дозволу, а саме до 04.03.2013 року подати повний пакет документів до дозвільного органу для отримання дозволу на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря.

Cудом першої інстанції встановлено, що Постановою Кабінету Міністрів України від 13.03.2013 року № 159 "Про ліквідацію територіальних органів Міністерства охорони навколишнього природного середовища" територіальні органи Міністерства охорони навколишнього природного середовища було ліквідовано, а виконання ними повноважень припинено з 17.05.2013 року. Тобто, до моменту закінчення дії дозволу відповідач міг звернутися до територіального органу Міністерства охорони навколишнього природного середовища у встановленому на той час порядку і одержати дозвіл.

Доказів звернення до уповноваженого органу із відповідною заявою про продовження терміну дії дозволу у строки, передбачені чинним природоохоронним законодавством України, відповідач суду не надав.

Таким чином, факт відсутності дозволу на викиди, факт бездіяльності відповідача у вчиненні дій щодо його отримання доведено.

Щодо доводів скаржника про те, що ним було сплачено екологічний податок за спірний період, то такі доводи також правомірно відхилено судом першої інстанції, оскільки екологічний податок за викиди в атмосферне повітря забруднюючих речовин нараховується та сплачується відповідно до розділу VIII Податкового кодексу України.

Відповідно до п. 1.1. ст. 1 Податкового кодексу України він регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов’язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов’язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Згідно з п. 242.1.1.ст. 242 Податкового кодексу України об’єктом та базою оподаткування є обсяги та види забруднюючих речовин, які викидаються в атмосферне повітря стаціонарними джерелами.

Статтею 243 Податкового кодексу України визначено ставки податку за викиди в атмосферне повітря забруднюючих речовин від стаціонарних джерел. Натомість, шкода за викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря без дозволу на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря, розраховується відповідно до ОСОБА_2 №639 в залежності від маси викинутої забруднюючої речовини, розміру мінімальної заробітної плати та встановлених коефіцієнтів.

Таким чином, висновок господарського суду про те, що шкода та екологічний податок мають різну юридичну природу, сплачуються при наявності різних обставин під час здійснення господарської діяльності та їх надходження до бюджетів контролюються різними контролюючими органами, є правомірним та належним чином обгрунтованим.

Платежі за викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря згідно з податковою декларацією екологічного податку є податковим зобов’язанням суб’єкта господарювання, а викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря без дозволу завдають шкоду довкіллю, за яку передбачено цивільно-правову відповідальність, в порядку, визначеному наведеним вище законодавством.

При цьому, п.4 ч. 1 ст. 69-1 Бюджетного кодексу України визначено, що до надходжень спеціального фонду місцевих бюджетів, серед іншого, належать 70 відсотків грошових стягнень за шкоду, заподіяну порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища внаслідок господарської та іншої діяльності, в тому числі: до сільських, селищних, міських бюджетів, бюджетів об’єднаних територіальних громад - 50 відсотків, обласних бюджетів та бюджету Автономної Республіки Крим - 20 відсотків, бюджетів міст Києва та Севастополя - 70 відсотків.

Не знайшли свого підтвердження при розгляді апеляційної скарги і доводи апелянта про неправомірність проведеного розрахунку (а.с.17).

Колегія суддів вказаний розрахунок перевірила, встановила, що він проведено за належною формулою (формулою 12) ОСОБА_2, взяті позивачем вихідні дані відповідають вимогам ОСОБА_2, розрахунок здійснено по матеріалах Звіту відповідача про охорону атмосферного повітря за 2014, 2015 роки (2 – ТП повітря).

Враховуючи положення ст. 269 Господарського процесуального кодексу України колегія суддів дійшла висновку про те, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновки оскаржуваного судового рішення, підстав для її задоволення не має.

Відповідно до ст.129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати за розгляд апеляційної скарги слід віднести на скаржника.

Керуючись ст. ст. 269, 275, 276 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 15.01.2018 року у справі №904/8952/17 залишити без змін.

Судові витрати за подання апеляційної скарги на рішення суду покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю "Придніпровський механічний завод".

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя Т.А. Верхогляд

Суддя А.Є. Чередко

Суддя Н.В. Пархоменко

Повний текст складено 24.07.2018 року.