Постанова № 75474043, 16.07.2018, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 754/3459/18 Головуючий у суді першої інстанції: Клочко І.В.

№ апеляційного провадження: 22-ц/796/5825/18 Доповідач у суді апеляційної інстанції: Волошина В.М.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 липня 2018 року Апеляційний суд міста Києва в складі колегії суддів Судової палати з розгляду цивільних справ:

Головуючого Волошиної В.М.

Суддів Слюсар Т.А., Панченка М.М.

при секретарі Маличівській Н.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві справу за апеляційною скаргою Сербіної Анни Олександрівни - представника Публічного акціонерного товариства ｫУніверсал Банкｻ на ухвалу Деснянського районного суду міста Києва від 21 травня 2018 року у цивільній справі за позовом Публічного акціонерного товариства ｫУніверсал Банкｻ до ОСОБА_5, ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості.

Заслухавши доповідь судді Волошиної В.М., перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи скарги, колегія суддів, -

в с т а н о в и в:

У січні 2018 року Публічне акціонерне товариство ｫУніверсал Банкｻ звернулось в суд з позовом до ОСОБА_5, ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Ухвалою Деснянського районного суду міста Києва від 21 травня 2018 року позовну заяву Публічного акціонерного товариства ｫУніверсал Банкｻ до ОСОБА_5, ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості залишено без розгляду на підставі пункту 6 частини 1 статті 257 ЦПК України.

Не погоджуючись з постановленою ухвалою суду першої інстанції представник позивача подав апеляційну скаргу.

В апеляційній скарзі порушує питання про скасування ухвали суду першої інстанції та направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції, мотивуючи тим, що ухвала суду першої інстанції постановлена з порушенням норм матеріального та процесуального права.

В обгрунтування апеляційної скарги зазначив, що залишаючи без розгляду позов ПАТ ｫУніверсал Банкｻ на підставі пункту 6 частини 1 статті 257 ЦПК України, у зв'язку з тим, що пункт 7.1. додаткових угод від 11 грудня 2015 року до кредитних договорів містить третейську угоду сторін, суд першої інстанції не врахував, що до третейського суду за угодою сторін може бути переданий будь-який спір, що виникає з цивільних та господарських правовідносин, крім випадків, передбачених законом. Так, положення пункту 14 частини першої статті Закону України ｫПро третейські судиｻ, містять заборону на розгляд третейськими судами справ у спорах щодо захисту прав споживачів, у тому числі споживачів послуг банку (кредитної установи). Крім того, договір сторін про передачу спору на розгляд третейського суду не є відмовою від права на звернення до суду за захистом своїх прав та законних інтересів, а є одним із способів реалізації права на захист своїх прав ( правова позиція викладена в ухвалі Верховного суду України від 21.10.2010 та по справі за № 6-50цс12).

Відповідно до ч. 6 ст. 147 Закону України ｫПро судоустрій і статус суддівｻ, у разі ліквідації суду, що здійснює правосуддя на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (відповідних адміністративно-територіальних одиниць), та утворення нового суду, який забезпечує здійснення правосуддя на цій території, суд, що ліквідується, припиняє здійснення правосуддя з дня опублікування в газеті ｫГолос Україниｻ повідомлення голови новоутвореного суду про початок роботи новоутвореного суду. Апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах - п. 3 Розділу ХІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України ｫПро судоустрій і статус суддівｻ від 02 червня 2016 року № 1402 - VІІІ.

Відповідно до п.8 ч.1 Розділу ХІІІ Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону № 2147-VІІІ від 03 жовтня 2017 року, до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

У зв'язку із зазначеним справа підлягає розгляду судом у порядку, встановленому ЦПК України у редакції Закону № 2147-VІІІ від 03 жовтня 2017 року.

У судовому засіданні представник позивача Сербіна А.О. підтримала доводи апеляційної скарги. Представник відповідача ОСОБА_5 - ОСОБА_1 - заперечувала, просила ухвалу суду першої інстанції залишити без змін. Відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3, які входять до складу членів сім'ї відповідача ОСОБА_5 в судове засідання не з'явились, про час і місце розгляду справи судом повідомлені через представника відповідача ОСОБА_5 - ОСОБА_1, яка отримала в приміщенні суду судові повістки - повідомлення для вручення останнім (а.с. 64, 65 том 2). У відповідності до вимог статті 130, 372 ЦПК України неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи, а тому колегія суддів вважає можливим слухати справу у їх відсутності.

Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню.

Залишаючи без розгляду позовну заяву Публічного акціонерного товариства ｫУніверсал Банкｻ, суд першої інстанції, виходив із того, що сторонами кредитних договорів № 013-2008-627 та № 013-2008-643 від 12 березня 2008 року ВАТ ｫУніверсал Банкｻ та ОСОБА_5 укладено угоду про передачу спору на вирішення до третейського суду, а від відповідача ОСОБА_5 до початку розгляду справи по суті надійшло заперечення проти вирішення спору в місцевому суді загальної юрисдикції.

Проте до такого висновку суд першої інстанції дійшов з порушенням норм процесуального права.

Залишення заяви без розгляду - це форма закінчення розгляду цивільної справи без ухвалення судового рішення у зв'язку із виникненням обставин, які перешкоджають розгляду справи.

Відповідно до пункту 6 частини 1 статті 257 ЦПК України позов залишається без розгляду, якщо між сторонами укладено угоду про передачу спору на вирішення до третейського суду, і від відповідача не пізніше початку розгляду справи по суті, але до подання ним першої заяви щодо суті спору надійшли заперечення проти вирішення спору в суді, якщо тільки суд не визнає, що така угода є недійсною, втратила чинність або не може бути виконана.

Положення пункту 6 частини 1 статті 257 ЦПК України повинні враховуватись у системною та логічному зв'язку, враховуючи вказану норму статті в цілому.

Аналіз процесуальної норми вказує на те, що законодавець вказує на врахування судом одночасно не тільки укладену між сторонами угоду про передачу спору на вирішення до третейського суду і заперечення відповідача проти вирішення спору в суді загальної юрисдикції, а також перевірку судом обставин щодо укладеної між сторонами третейської угоди, а саме: що така угода є дійсною, не втратила чинність та може бути виконана.

Перевіряючи додержання судом першої інстанції вимог процесуального законодавства при вирішенні питання про залишення заяви без розгляду з підстави, передбаченої пунктом 6 частини 1 статті 257 ЦПК України, колегією судді встановлено наступне.

З матеріалів справи вбачається, що ПАТ ｫУніверсал Банкｻ звернувся в суд загальної юрисдикції з позовом до ОСОБА_5, ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення у солідарному порядку заборгованості за кредитними договорами №013-2008-627 та №013-2008-643, укладених 12 березня 2008 року між ВАТ ｫУніверсал Банкｻ, правонаступником якого є ПАТ ｫУніверсал Банкｻ, та ОСОБА_5 на придбання майна. Сторонами договору не заперечується, що банк надав боржнику кредит на споживчі цілі. В подальшому, між сторонами кредитних договорів були укладені додаткові угоди до них та у пункті 7.1. додаткових угод від 11 грудня 2015 року сторонами визначено, що всі вимоги, які виникають при виконанні даних Договорів або у зв'язку з ними, або випливають з них, підлягають розгляду у постійно діючому Третейському суді при Асоціації українських банків, згідно з регламентом третейського суду, який є невід'ємною частиною даної третейської угоди. При цьому, сторони договорів підтверджують, що вони ознайомлені з регламентом Третейського суду при Асоціації українських банків та добре розуміють положення цього регламенту. Умови договорів, які містять відомості про найменування сторін та їх місцезнаходження, є складовими частинами даної третейської угоди. Місце і дата укладення третейської угоди відповідають місцю і даті укладення Договорів (а.с. 73-87, 125-141 том 1).

07 лютого 2011 року на забезпечення виконання зобов'язань боржника за споживчим кредитним договором № 013-2008-643 між ПАТ ｫУніверсал Банкｻ та ОСОБА_2 та окремо між ПАТ ｫУніверсал Банкｻ таОСОБА_3 укладені договори поруки. Відповідно до пунктів 1.1. договорів поруки поручитель зобов'язується перед кредитором у повному обсязі відповідати за порушення зобов'язання, що випливають з споживчого кредитного договору № 013-2008-643 від 12 березня 2008 року та додаткових угод до нього, відповідальність боржника та поручителя є солідарною.

Укладені між ПАТ ｫУніверсал Банкｻ та ОСОБА_2 та окремо між ПАТ ｫУніверсал Банкｻ та ОСОБА_3 договорів на забезпечення виконання зобов'язань боржника за споживчим кредитним договором № 013-2008-643 від 12 березня 2008 року та додаткових угод до нього не передбачають третейське застереження в договорах поруки.

Одним зі способів захисту прав суб'єктів цивільних правовідносин є звернення до третейських судів, що передбачено статтею 21 ЦПК України.

Відповідно до частини другої статті 1 Закону України "Про третейські суди" до третейського суду за угодою сторін може бути передано будь-який спір, що виникає з цивільних, господарських правовідносин, крім випадків, передбачених законом.

Згідно з пунктом 14 частини першої статті 6 Закону України "Про третейські суди" (частину першу цієї статті доповнено пунктом 14 згідно із Законом N 2983-VI) третейські суди в порядку, передбаченому цим Законом, можуть розглядати будь-які справи, що виникають із цивільних та господарських правовідносин, за винятком, зокрема, справ у спорах щодо захисту прав споживачів, у тому числі споживачів послуг банку (кредитної спілки).

Споживачем, права якого захищаються на підставі Закону України "Про захист прав споживачів", є лише громадянин (фізична особа), котрий придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити товари (роботи, послуги) для власних побутових потреб. Цей Закон регулює відносини споживача з підприємством, установою, організацією чи громадянином-підприємцем, які виготовляють та продають товари, виконують роботи і надають послуги, незалежно від форм власності та організаційних форм підприємництва.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року N 15-рп/2011 у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_6 щодо офіційного тлумачення положень пунктів 22, 23 статті 1, статті 11, частини восьмої статті 18, частини третьої статті 22 Закону України "Про захист прав споживачів" у взаємозв'язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України (справа про захист прав споживачів кредитних послуг) дія цього Закону поширюється і на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем за договором про надання споживчого кредиту), що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.

За частиною першою статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів" між кредитодавцем та споживачем укладається договір про надання споживчого кредиту, відповідно до якого кредитодавець надає кошти (споживчий кредит) або бере зобов'язання надати їх споживачеві для придбання продукції у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач зобов'язується повернути їх разом з нарахованими відсотками.

Аналіз зазначених норм матеріального права дає підстави для висновку, що спори між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так виконання такого договору, відповідно до пункту 14 частини першої статті 6 Закону України "Про третейські суди", незважаючи на наявність третейського застереження в договорі, не можуть бути предметом третейського розгляду, оскільки Законом N 2983-VI виключено з компетенції третейського суду вирішення спорів щодо захисту прав споживачів, у тому числі споживачів послуг банку (кредитної спілки).

Таким чином, спір між банком і боржникомОСОБА_4 про стягнення заборгованості за договорами споживчого кредиту не підвідомчий третейському суду.

Порука ж є способом забезпечення зобов'язань боржника перед кредитором і має похідну правову природу від правовідносин, що виникають з кредитного договору.

Поручитель за змістом договору поруки не є споживачем послуг банку з кредитування, а, навпаки, є особою, яка своєю відповідальністю забезпечує відповідальність боржника у договорі споживчого кредиту, тобто споживача.

Договір поруки не є договором на придбання, замовлення, використання продукції для особистих потреб, не пов'язаних з підприємницькою діяльністю, виконанням обов'язку найманого працівника, або договором про намір здійснити такі дії.

Отже, поручитель не може розглядатись у договорі поруки як споживач послуг банку, а тому у цих правовідносинах на нього не поширюється дія Закону України ｫПро захист прав споживачівｻ і за наявності у договорі поруки третейського застереження спір між банком і поручителем про стягнення заборгованості за договором споживчого кредиту, за виконання зобов'язань за яким останній поручився, підвідомчий третейському суду.

Однак, із змісту укладених між ПАТ ｫУніверсал Банкｻ та ОСОБА_2 та окремо між ПАТ ｫУніверсал Банкｻ та ОСОБА_3 договорів на забезпечення виконання зобов'язань боржника за споживчим кредитним договором № 013-2008-643 від 12 березня 2008 року та додаткових угод до нього вбачається, що умови договорів поруки не передбачають третейське застереження, а тому спір між банком і поручителями про стягнення заборгованості за договором споживчого кредиту, за виконання зобов'язань за яким останні поручились, також не підвідомчий третейському суду.

Встановлені обставини свідчать про те, що укладена у договорі про надання споживчого кредиту між ПАТ ｫУніверсал Банкｻ та ОСОБА_5 (боржником) третейська угода про передання спору на розгляд третейського суду не може бути виконана, оскільки спір у правовідносинах, що виник між ПАТ ｫУніверсал Банкｻ, боржником -ОСОБА_5 та солідарними поручителями: ОСОБА_2, ОСОБА_3 не підвідомчий третейському суду.

Постановляючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції на зазначене уваги не звернув та дійшов помилкового висновку про залишення позовної заяви ПАТ ｫУніверсал Банкｻ без розгляду, оскільки відсутності однієї із умов для залишення позову без розгляду виключає можливість застосування судом пункту 6 частини 1 статті 257 ЦПК України. При цьому обмеження права звернення до суду, до юрисдикції якого вона віднесена процесуальним законом не допускається.

У відповідності до вимог статті 379 ЦПК України підставою для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є, зокрема: порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

З урахуванням викладеного колегія суддів вважає, що ухвалу суду підлягає скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 374, 379, 384 ЦПК України, колегія суддів,

п о с т а н о в и л а:

Апеляційну скаргу Сербіної Анни Олександрівни - представника Публічного акціонерного товариства ｫУніверсал Банкｻ задовольнити.

Ухвалу Деснянського районного суду міста Києва від 21 травня 2018 року скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. При оголошенні вступної та резолютивної частин судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 20 липня 2018 року.

Головуючий

Судді: