Рішення № 75473544, 19.06.2018, Солом'янський районний суд міста Києва

Справа № 760/3315/16-ц

Провадження № 2/760/1296/18

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 червня 2018 року Солом'янський районний суд м. Києва

в складі: головуючого - судді - Лазаренко В.В.

з участю секретарів - Каліщук М.В., Кучерини Ю.С.,

ОСОБА_1, ОСОБА_2

позивача - ОСОБА_3

представника позивача - ОСОБА_4

представника відповідача - ОСОБА_5

представника відповідача ОСОБА_6

представника відповідача ОСОБА_7

представника третьої особи - ОСОБА_8

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк", Державної реєстраційної служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві, Департаменту з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), третя особа: Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Іванова Лідія Миколаївна, про визнання договору іпотеки недійсним та зобов'язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В :

19.02.2016 позивач звернувся до суду з позовом до ПАТ "Укрсоцбанк" та Державної реєстраційної служби України, в якому просить:

- визнати недійсним іпотечний договір, посвідчений Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Івановою Л. М. та зареєстрований в реєстрі за № 3974, укладений між ним та АКБ СР «Укрсоцбанк», правонаступником якого є ПАТ «Укрсоцбанк»;

- зобов'язати Державну реєстраційну службу України вилучити запис про обтяження іпотекою нерухомого майна - двокімнатної квартири за № АДРЕСА_1, загальною площею 85,91 кв.м, житловою площею 37, 26 кв.м, що знаходиться на 22 поверсі жилого будинку АДРЕСА_2, та належить йому на праві власності з Державного реєстру іпотек;

- зобов'язати Державну реєстраційну службу України вилучити запис про заборону відчуження нерухомого майна - двокімнатної квартири за № АДРЕСА_1, загальною площею 85,91 кв.м, житловою площею 37, 26 кв.м, що знаходиться на 22 поверсі жилого будинку АДРЕСА_2, та належить йому на праві власності з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна.

Позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що 17.08.2007 між ним та АКБ СР «Укрсоцбанк», правонаступником якого є ПАТ «Укрсоцбанк», було укладено кредитний договір № 740/82197, відповідно до якого йому банком було надано кошти в розмірі 123 000,00 доларів США зі сплатою 13% річних з кінцевим терміном погашення 16.08.2022.

В забезпечення кредитного договору № 740/82197, 07.08.2008 між ним та АКБ СР «Укрсоцбанк», правонаступником якого є ПАТ «Укрсоцбанк», було укладено іпотечний договір посвідчений Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Івановою Л. М. та зареєстрований в реєстрі за № 3974, відповідно до п.п. 1.1 якого іпотекодержателю були передані майнові права на незакінчену будівництвом двокімнатну квартиру за № АДРЕСА_1, загальною площею 85,91 кв.м, житловою площею 37, 26 кв.м, що знаходиться на 22 поверсі жилого будинку № 4-а, корп. 3.

Зазначає, що предмет іпотеки за вищезазначеним договором належить йому на підставі договору уступки прав вимоги, укладеного 17.08.2007 між ним та ОСОБА_10, яка в свою чергу набула майнові права на вищезазначену квартиру на підставі договору купівлі-продажу майнових прав № 3/22-97, укладеним між нею та ЗАТ «Українська будівельна компанія».

Вважає, що договір іпотеки, укладений між ним та АКБ СР «Укрсоцбанк», правонаступником якого є ПАТ «Укрсоцбанк», має бути визнаний недійсним, т.я. на момент його укладення був чинний Закон України «Про іпотеку», за нормами якого майнові права на об'єкти незавершеного будівництва не могли бути предметом іпотеки, що свідчить про невідповідність оспорюваного договору нормам закону, а це є підставою для визнання його недійсним.

Окрім того, зазначає, що оспорюваним договором порушуються його права, про що він дізнався, звернувшись до фахівця в галузі права, представники банку та нотаріус під час укладення даного договору не роз'яснили йому, що він суперечить вимогам законодавства.

З наведених підстав просить скасувати зазначений договір іпотеки.

В судовому засіданні позивач підтримав свої позовні вимоги та просив задовольнити їх в повному обсязі.

Відповідач ПАТ «Укрсоцбанк» в судове засідання свого представника не направив, хоча належним чином повідомлявся судом про час та місце розгляду справи, а тому, суд вираховуючи положення ст. 223 ЦПК України, ухвали проводити розгляд справи у відсутності представника ПАТ «Укрсоцбанк».

З письмових заперечень представника відповідача ПАТ «Укрсоцбанк» слідує, що він заперечує проти позову, зазначаючи, що при укладенні оспорюваного договору не були порушенні норми, чинного на той час законодавства, які передбачали, що в іпотеку могло передаватись інше нерухоме майно, яке стане власністю іпотекодавця після укладення іпотечного договору, за умови, що іпотекодавець може документально підтвердити право набуття ним у власність відповідного нерухомого майна у майбутньому. Окрім цього, передача в іпотеку майнових прав передбачена також нормами ЦК України, а тому, вважає, що договір іпотеки був укладений з позивачем з додержанням норм законодавства і підстави для визнання його недійсним відсутні.

В судовому засіданні 24.05.2016 судом без виходу до нарадчої кімнати було ухвалено замінити відповідача у справі Державну реєстраційну службу Головного територіального управління юстиції у м. Києві на належного відповідача - Міністерство юстиції України, в свою чергу в судовому засіданні 02.03.2017 судом без виходу до нарадчої кімнати було ухвалено замінити Міністерство юстиції України на належного відповідача - Департамент з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради.

Представник відповідача - Департаменту з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради та в письмових запереченнях проти позову заперечував, посилаючись на те, що Департаментом не були порушені права позивача, а підставою для скасування записів про державну реєстрацію, в тому числі, записів про обтяження нерухомого майна іпотекою та про заборону відчуження нерухомого майна є скасування на підставі рішення суду документів, на підставі яких була проведена така реєстрація. А тому, вважає, що позов в частині зобов'язання Департаменту вчинити дії, задоволенню не підлягає.

Представник Міністерства юстиції України в судовому засіданні проти позову заперечував з посиланням на те, що органом держаної реєстрації не були порушені права позивача, а тому підстави для задоволення позову в частині відсутні.

Представник третьої особи в судовому засіданні проти позову заперечувала, посилаючись на те, що оскаржуваний іпотечний договір було укладено з дотриманням норм закону, оскільки позивачем підтверджено документально його право на набуття квартири, майнові права на яку були предметом іпотеки, позивач договір підписав добровільно, що було засвідчено нотаріально, а нотаріус при реєстрації договору іпотеки діяла відповідно до Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України. А тому, вважає, що при укладенні та реєстрації оскаржуваного договору не були порушені права позивача і підстави для визнання договору недійсним відсутні.

Заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного.

Судом встановлено, що 17.08.2007 між АКБ СР «Укрсоцбанк», правонаступником якого є відповідач ПАТ «Укрсоцбанк», та позивачем ОСОБА_3 був укладений кредитний договір № 740/82197.

Відповідно до п. 1.1. договору, відповідач надав позивачу у тимчасове користування на умовах безпечності, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти в розмірі 123 000,00 доларів США зі сплатою 13% річних. Кінцевим терміном погашення заборгованості по кредиту сторонами було визначено 16.08.2022.

Відповідно до п. 1.3. договору, в якості забезпечення позичальником (позивачем) виконання своїх зобов'язань щодо погашення кредиту, сплати процентів, можливих штрафних санкцій, а також витрат на здійснення забезпеченої іпотекою вимоги, кредитор (відповідач) укладає з ОСОБА_3 договір іпотеки майнових прав, за умовами якого позичальник передає кредитору в іпотеку майнові права на незакінчену будівництвом двокімнатну квартиру, загальною площею 85,91 кв.м, яка будується за адресою АДРЕСА_1, що належить позичальнику на підставі договору, визначеного в п. 1.2 цього Договору, заставною вартістю 893 850,00 грн..

Пунктом 1.2 договору визначено , що кредит надавався позивачу на оплату вартості майнових прав на 2-кімнатну квартиру, що відступаються відповідно до договору уступки прав вимоги, укладеного 17.08.2007 між позичальником та ОСОБА_11 та договору № 3/22-97 купівлі-продажу майнових прав від 10.01.2006, що укладений між ОСОБА_11 та ЗАТ «Українська будівельна компанія».

Як вбачається з іпотечного договору № 35.02-09/395 від 17.08.2007, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Івановою Л.М. та зареєстрованого в реєстрі за № 3973, позивач передав в іпотеку АКБ СР «Укрсоцбанк», правонаступником якого є ПАТ «Укрсоцбанк», у якості забезпечення виконання всіх своїх зобов'язань за договором кредиту № 740/82197 від 17.08.2007, майнові права на незакінчену будівництвом двокімнатну квартиру, загальною площею 85,91 кв.м, житловою площею 37,26 кв.м., що знаходиться на 22 поверсі жилого будинку АДРЕСА_2.

З зазначеного договору Іпотеки вбачається, що після завершення будівництва та отримання правовстановлюючих документів на нерухоме майно, предметом іпотеки буде квартира, майнові права на яку за цим договором є предметом іпотеки.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

За змістом ст. 546 ЦК України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Статтею 572 ЦК України визначено, що в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

Іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи (ч. 1 ст. 575 ЦК України).

Отже, як вбачається зі спірних правовідносин, у позивача перед відповідачем ПАТ «Укрсоцбанк» виникло зобов'язання на підставі кредитного договору № 740/82197 від 17.08.2007.

Даний кредитний договір був забезпечений іпотечним договором № 35.02-09/395 від 17.08.2007.

Відповідно да ч.ч. 1, 3 ст. 575 ЦК України, іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи; правила про іпотеку землі та інші окремі види застав встановлюються законом.

Згідно абз. 2 ст. 1 Закону України «Про іпотеку», іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Згідно з ч. 1 ст. 576 ЦК України предметом застави може бути будь-яке майно (зокрема річ, цінні папери, майнові права), що може бути відчужене заставодавцем і на яке може бути звернене стягнення.

Відповідно до ч. 2 ст. 583 ЦК України , заставодавцем може бути власник речі або особа, якій належить майнове право, а також особа, якій власник речі або особа, якій належить майнове право, передали річ або майнове право з правом їх застави.

Згідно ст. 5 Закону України «Про іпотеку» у редакції, яка була чинною на час укладення договору іпотеки, предметом іпотеки можуть бути один або декілька об'єктів нерухомого майна за таких умов: нерухоме майно належить іпотекодавцю на праві власності або на праві господарського відання, якщо іпотекодавцем є державне або комунальне підприємство, установа чи організація; нерухоме майно може бути відчужене іпотекодавцем і на нього відповідно до законодавства може бути звернене стягнення; нерухоме майно зареєстроване у встановленому законом порядку; окремий виділений у натурі об'єкт права власності, якщо інше не встановлено цим Законом.

Предметом іпотеки також може бути об'єкт незавершеного будівництва або інше нерухоме майно, яке стане власністю іпотекодавця після укладення іпотечного договору, за умови, що іпотекодавець може документально підтвердити право на набуття ним у власність відповідного нерухомого майна у майбутньому. Обтяження такого нерухомого майна іпотекою підлягає державній реєстрації у встановленому законом порядку незалежно від того, хто є власником цього майна на час укладення іпотечного договору.

При цьому, в редакції Закону України «Про іпотеку», яка була чинною на момент укладення оскаржуваного договору іпотеки, поняття «іпотека майнових прав» і регулювання відносин при передачі в іпотеку майнових прав відсутні.

Разом з цим, предметом оскаржуваного договору є саме майнові права на об'єкт незавершеного будівництва, а не сам об'єкт незавершеного будівництва.

Так, відповідно до ст. 190 ЦК України, майном як особливим об'єктом вважаються річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки.

Майнові права є неспоживною річчю та визнаються речовими правами.

Майнові права на нерухомість, що є об'єктом будівництва (інвестування), не є речовими правами на чуже майно, оскільки об'єктом цих прав не є «чуже майно», а також не є правом власності, оскільки об'єкт будівництва (інвестування) не існує на момент встановлення іпотеки, а тому не може існувати й право власності на нього.

Отже, майнове право, яке можна визначити як «право очікування», є складовою частиною майна, як об'єкта цивільних прав. Майнове право це обмежене речове право, за яким власник цього права наділений певними, але не всіма правами власника майна, та яке засвідчує правомочність його власника отримати право власності на нерухоме майно чи інше речове право на відповідне майно в майбутньому.

Таким чином, з аналізу наведених норм ЦК України, та Закону України «Про іпотеку», суд дійшов до висновку, що майнове право, що є предметом іпотечного договору, - це обумовлене право набуття в майбутньому прав власності на нерухоме майно (право під відкладальною умовою), яке виникає тоді, коли виконані певні, але не всі правові передумови, що є необхідними й достатніми для набуття речового права.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що на момент укладення оскаржуваного договору майнові права на об'єкт незавершеного будівництва не могли бути предметом договору іпотеки, т.я. дане питання не було урегульовано чинним на той час Законом України «Про іпотеку», що свідчить про порушення норм закону при укладенні оскаржуваного договору.

Аналогічна правова позиція міститься і в постанові колегії суддів Верховного суду України від 02.12.2015 у цивільній справі № 6-1502цс15.

Стаття 203 ЦК України визначає, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства (ч.1 ст.203 ЦК України), особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності ( ч.2 ст.203 ЦК України), волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі (ч.3 ст.203 ЦК України), правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (ч.5 ст. 203 ЦК України), правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей (ч.6 ст.203 ЦК України).

Правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав передбачених законом, на що вказано у пункту 7 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними».

Згідно ч. 3 ст. 215 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Загальні підстави і наслідки недійсності правочинів встановлені статтями 215, 216 ЦК України.

Зі змісту ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1 - 3, 5 та 6 статті 203 Цього Кодексу.

Таким чином, оскільки за умовами оскаржуваного договору в іпотеку було передані майнові права, які згідно норм діючого на той час законодавства, не могли бути предмет іпотеки, то оспорюваний договір суперечить вимогам закону, що в розумінні ст. ст. 203, 215 ЦК України є підставою для визнання його недійсним.

Отже, враховуючи вищенаведене, суд приходить до висновку, що вимоги позивача про визнання договору іпотеки, укладеного 17.08.2007 між ним АКБ СР «Укрсоцбанк», правонаступником якого є ПАТ «Укрсоцбанк», є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Вирішуючи питання про зобов'язання Департаменту з питань реєстрації Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) вилучити запис з державних реєстрів про обтяження іпотекою нерухомого майна та про заборону відчуження нерухомого майна, суд приходить до наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Так, судом не було встановлено, що органом державної реєстрації під час внесення відповідних записів до державних реєстрів на підставі оскаржуваного договору були порушені права, свободи чи інтереси позивача, т.я. на момент внесення записів, договір, який був підставою для їх внесення не був оскаржений, за формою відповідав вимогам законодавства.

Крім того, відповідно до ч. 2 ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», у разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав, документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування записів про проведену державну реєстрацію прав, а також у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав.

Враховуючи, що зазначені позивачем записи до державних реєстрів були внесені на підставі договору іпотеки, який даним рішенням суду визнається недійсним, то не потребує окремого зобов'язання органу реєстрації вчинити дії визначені законом.

Більш того, вимога про вилучення запису з державного реєстру чинним законодавством не передбачена.

Таким, чином, суд приходить до висновку, що позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.

З урахуванням часткового задоволення позову, на підставі ст. 141 ЦПК України, з ПАТ «Укрсоцбанк» на користь позивача підлягають стягненню витрати на оплату судового збору пропорційно задоволеним позовним вимогам, у сумі 551,20 грн..

Керуючись Законами України «Про іпотеку», «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», ст.ст.190, 203, 215, 509, 546, 572, 575-576, 583, 1054 ЦК України, ст. ст. 4, 12-13, 81-82, 141, 223, 263-265, 354-355 ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_3 /ІПН НОМЕР_1, адреса: 580818, АДРЕСА_2/ до Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" /ЄДРПОУ 00039019, адреса: 03150, м. Київ, вул. Ковпака, 29/, Державної реєстраційної служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві /м. Київ, Музейний провулок 2-Д/, Департаменту з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) /м. Київ, вул. Хрещатик, 36/, третя особа: Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Іванова Лідія Миколаївна, про визнання договору іпотеки недійсним та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати недійсним іпотечний договір № 35.02-09/395 від 17.08.2007, укладений між ОСОБА_3 та Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк», посвідчений Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Івановою Лідією Миколаївною та зареєстрований в реєстрі за № 3974.

Відмовити в задоволенні позову ОСОБА_3 в частині зобов'язання Державної реєстраційної служби вилучити з Державного реєстру іпотек запис про обтяження іпотекою нерухомого майна - двокімнатної квартири за № АДРЕСА_1, загальною площею 85,91 кв.м, житловою площею 37, 26 кв.м, що знаходиться на 22 поверсі жилого будинку АДРЕСА_2.

Відмовити в задоволенні позову ОСОБА_3 в частині зобов'язання Державної реєстраційної служби вилучити з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна запис про заборону відчуження нерухомого майна - двокімнатної квартири за № АДРЕСА_1, загальною площею 85,91 кв.м, житловою площею 37, 26 кв.м, що знаходиться на 22 поверсі жилого будинку АДРЕСА_2.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" /ЄДРПОУ 00039019, адреса: 03150, м. Київ, вул. Ковпака, 29/, на користь ОСОБА_3 /ІПН НОМЕР_1, адреса: 580818, АДРЕСА_2/ витрати з оплати судового збору в сумі 551,20 грн..

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Дата складення повного судового рішення 27.06.2018.

Суддя В.В. Лазаренко