Рішення № 75449723, 10.07.2018, Господарський суд Запорізької області

номер провадження справи 18/27/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10.07.2018 справа № 908/579/18

м. Запоріжжя

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «АГРО-ІМПУЛЬС.М» (72300, Запорізька область, місто Мелітополь, провулок Фрунзе, будинок 6; адреса для листування: 72316, Запорізька область, місто Мелітополь, вулиця Індустріальна, будинок 59)

до відповідача відкритого акціонерного товариства «Керуюча компанія холдингу «Бобруйскагромаш» (213822, Республіка Білорусь, Могильовська область, місто Бобруйськ, вулиця Шинна, будинок 5)

про стягнення 3124518,00 рублів РФ

господарський суд Запорізької області у складі судді Носівець В.В.

при секретарі судового засідання Чубар М.В.

учасники справи:

від позивача: ОСОБА_1, довіреність № б/н від 01.07.2018

від відповідача: ОСОБА_2, довіреність № 16 від 04.06.2018

Товариство з обмеженою відповідальністю «АГРО-ІМПУЛЬС.М» звернулось до господарського суду Запорізької області про стягнення з відкритого акціонерного товариства «Керуюча компанія холдингу «Бобруйскагромаш» 2454000,00 рублів РФ заборгованості за поставлений товар та 670518,00 рублів РФ штрафних санкцій за несвоєчасне виконання грошового зобов’язання за договором згідно зовнішньоекономічного контракту поставки № 150317 від 15.03.2017, на підставі міжнародних товарно-транспортних накладних CMR № 5, CMR А № 0867665, CMR А № 0867693, вантажних митних декларацій № 112090/2017/002423 від 03.10.2017, № 112090/2017/002424 від 03.10.2017, № 112090/2018/000024 від 05.01.2018 та рахунків-фактур № 3 від 28.09.2017, № 4 від 28.09.2017 та № 5 від 14.12.2017.

Ухвалою суду від 03.04.2018 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 908/579/18, справі присвоєно номер провадження 18/27/18, розгляд справи за правилами загального позовного провадження призначено на 10.07.2018, провадження у справі зупинено до 10.07.2018. Судом у відповідності до вимог Угоди про порядок вирішення спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, укладеної урядами держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав (20 березня 1992 року, Київ), (далі - Угода) (ратифікована постановою ВРУ № 2889-XII від 19.12.1992, ратифікаційна грамота Республіки Білорусь - 24 листопада 1992 року) та Конвенції про вручення за кордоном судових та позасудових документів у цивільних або комерційних справах (далі – Конвенція) (Гаага, 15 листопада 1965 року) (ратифікована Законом України від 19.10.2000 № 2052-ІІІ, Білорусь (приєднання) 06 червня 1997 року, ратифікація 1 січня 1998 року) направлено судове доручення про вручення даної ухвали стороні-нерезиденту (відповідачу) господарюючому суб’єкту Республіки Білорусь через Економічний суд Могильовської області.

21.05.2018 до господарського суду Запорізької області від Економічного суду Могильовської області надійшла ухвала про виконання судового доручення іноземного суду від 04.05.2018 у справі № 14-11/Ип/2018, відповідно до якої зазначено, що доручення господарського суду Запорізької області про вручення судових документів по справі № 908/579/18 ВАТ «Керуюча компанія холдингу «Бобруйскагромаш» вважати виконаним, направити судові документи по справі № 908/579/18 на адресу відповідача.

02.07.2018 на електронну адресу господарського суду Запорізької області від позивача надійшла заява про перенесення судового засідання, в зв’язку з неможливістю представника бути присутнім в судовому засіданні.

13.06.2018 від відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого вбачається, що останнім сплачено суму основного боргу в розмірі 2254000,00 рублів РФ та відповідач просив суд відмовити в задоволенні вимоги про стягнення пені, в зв’язку з її не співрозмірністю.

Ухвалою суду від 10.07.2018 провадження у справі поновлено.

Частиною 1 ст. 222 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд під час судового розгляду справи здійснюється повне фіксування судового засідання за допомогою відео- та (або) звукозаписувального технічного засобу в порядку, передбаченому Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему.

Судове засідання 10.07.2018 здійснювалось із застосуванням технічних засобів фіксації судового процесу за допомогою ПАК «Оберіг».

В судовому засіданні 10.07.2018 оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Представники сторін в судовому засіданні 10.07.2018 надали згоду в порядку ч. 6 ст. 183 ГПК України про перехід до розгляду справи по суті. Судом закрито підготовче засідання та розпочато розгляд справи по суті.

Представник позивача в судовому засіданні 10.07.2018 підтримав позовні вимоги з підстав, викладених у позові.

Підставою для звернення з позовом зазначив, що відповідач прострочив виконання зобов’язань та порушив умови договору. В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на ст.ст. 16, 526, 712 Цивільного кодексу України та ст. 193, 216, 230-234 Господарського кодексу України.

Представник відповідача в судовому засіданні 10.07.2018 заперечив проти задоволення вимоги про стягнення штрафних санкцій в розмірі 670518,00 рублів РФ.

Заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, вивчивши наявні матеріали справи, суд

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «АГРО-ІМПУЛЬС.М» (постачальник, позивач у справі) та відкрите акціонерне товариство «Керуюча компанія холдингу «Бобруйскагромаш» (покупець, відповідач у справі) 15.03.2017 уклали зовнішньоекономічний контракт поставки № 150317 (надалі – контракт).

Відповідно до п. 1.1 контракту, постачальник прийняв на себе зобов’язання передати покупцю у власність запасні частини, комплектуючи до тракторів та сільськогосподарської техніки (далі – товар), а покупець зобов’язався прийняти товар та оплатити поставлений товар за встановленими цінами.

Асортимент та кількість поставленого товару вказуються в специфікаціях до контракту (п. 2.1 контракту).

Пунктом 3.1 контракту вказано, що товар, зазначений в даному контракті, поставляється автомобільним транспортом на наступних умовах: DAP-м. Бобруйск, Республіка Білорусь. Умови поставки вказуються в специфікаціях, окремо на кожну партію відвантаженого товару.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем на виконання умов контракту поставлено відповідачу товар, відповідно до специфікацій: № 3 від 28.09.2017 на суму 990000,00 рублів РФ, № 4 від 28.09.2017 на суму 474000,00 рублів РФ, № 5 від 14.12.2017 на суму 990000,00 рублів РФ; рахунків-фактур: № 3 від 28.09.2017, дата поставки товару 03.10.2017; № 4 від 28.09.2017, дата поставки товару 03.10.2017; № 5 від 14.12.2017, дата поставки товару 05.01.2018; та міжнародних товарно-транспортних накладних: А № 0867693 з вантажною митною декларацією № 3888; А № 0867665 з вантажною митною декларацією № 3887; CMR № 5 з вантажною митною декларацією № 3974.

Згідно з п. 5.2 контракту встановлено, що покупець здійснює платіж в рублях РФ, гривнях України, доларах США, Евро по курсу НБУ на момент оплати банківським переводом шляхом переводу на розрахунковий рахунок постачальника грошових коштів в розмірі 100 % протягом 45 календарних днів з моменту виконання умов поставки.

В порушення умов контракту відповідач у встановлений п. 5.2 строк оплату за товар не здійснив, що стало підставою для звернення позивача до суду з даним позовом.

Пунктом 10.2 контракту сторони передбачили, що в разі, якщо сторони не досягнуть домовленості, справа підлягає розгляду в системі Арбітражних судів за місцезнаходженням позивача з застосуванням права країни місцезнаходження позивача.

Відповідно до ст. 365 ГПК України, іноземні особи мають такі самі процесуальні права та обов’язки, що і громадяни України та юридичні особи, створені за законодавством України, крім винятків, встановлених законом або міжнародним договором, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України.

Відповідно до ст. 366 ГПК України, підсудність справ за участю іноземних осіб визначається цим Кодексом, законом або міжнародним договором, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 76 Закону України "Про міжнародне приватне право" суди можуть приймати до свого провадження і розглядати будь-які справи з іноземним елементом у випадку, якщо сторони передбачили своєю угодою підсудність справи з іноземним елементом судам України, крім випадків, передбачених у статті 77 цього Закону.

Відповідно до ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно ст. 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 193 ГК України господарські зобов’язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання – відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

За ст.ст. 6, 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно ч. 1 ст. 382 ГК України, суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності мають право укладати будь-які зовнішньоекономічні договори (контракти), крім тих, укладення яких заборонено законодавством України.

Як вбачається з матеріалів справи правовідносини між сторонами виникли на підставі контракту, який за своєю правовою природою є договором поставки.

Згідно ч. 1 ст. 712 ЦК Укоаїни, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 ЦК Укроаїни).

Згідно зі ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як вже зазначалося вище, п. 5.2 контракту встановлено, що покупець здійснює платіж в рублях РФ, гривнях України, доларах США, Евро по курсу НБУ на момент оплати банківським переводом шляхом переводу на розрахунковий рахунок постачальника грошових коштів в розмірі 100 % протягом 45 календарних днів з моменту виконання умов поставки.

В порушення умов контракту, відповідач здійснив оплату в розмірі 2254000,00 рублів РФ після звернення з даним позов до суду, про що свідчать платіжні доручення, а саме: № 798 від 07.05.2017 на суму 500000,00 рублів РФ, № 910 від 11.05.2018 на суму 1100000,00 рублів РФ, № 923 від 14.05.2017 на суму 558029,28 рублів РФ, № 4123401 від 23.05.2018 на суму 95970,72 рублів РФ.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

За таких обставин, провадження по справі в частині стягнення 2254000,00 рублів РФ слід закрити на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України у зв’язку із відсутністю предмету спору.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України, встановлено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 2 ст. 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Стаття 524 ЦК Укроаїни визначає, що зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.

Згідно зі статтею 533 ЦК України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях.

Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 198 ГК Укоаїни, грошові зобов'язання учасників господарських відносин повинні бути виражені і підлягають оплаті у гривнях. Грошові зобов'язання можуть бути виражені в іноземній валюті лише у випадках, якщо суб'єкти господарювання мають право проводити розрахунки між собою в іноземній валюті відповідно до законодавства. Виконання зобов'язань, виражених в іноземній валюті, здійснюється відповідно до закону.

Вимоги позивача в частині стягнення 200000,00 рублів РФ, що еквівалентно 91986,00 грн., за курсом НБУ станом на 26.03.2018, основного боргу є обґрунтованими та задовольняються судом.

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Позивачем заявлено до стягнення суму штрафних санкцій на підставі п. 9.5 контракту в розмірі 670518,00 рублів РФ, що еквівалентно 308391,34 грн., за курсом НБУ станом на 26.03.2018, з розрахунку, що строк прострочки згідно рахунків-фактур №№ 3, 4 складає 129 днів (з 17.11.2017 по 26.03.202018), № 5 складає 35 днів (з 19.02.2018 по 26.03.2018).

Пунктом 9.5 контракту передбачено, що за несвоєчасну оплату продукції винна сторона сплачує штраф в розмірі 0,3 % від суми заборгованості за кожен день прострочки. За несвоєчасну поставку товару постачальник сплачує покупцю пеню в розмірі 0,3% від вартості непоставленого товару за кожний день прострочення.

Статтею 549 ЦК України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Формами неустойки є штраф і пеня. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

З аналізу вищевказаних статей вбачається, що неустойка у вигляді пені може обчислюватись у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочки виконання.

Таким чином, суд дійшов висновку, що відповідальність, передбачена сторонами в п. 9.5 контракту за несвоєчасну оплату товару у вигляді неустойки (штрафа), враховуючи порядок нарахування, за своєю правовою природою є пенею.

Згідно з ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Пунктом 2.9 постанови пленума Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» зазначено, що за приписом статті 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» та частини другої статті 343 ГК України розмір пені за прострочку платежу не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Якщо в укладеному сторонами договорі зазначено вищий розмір пені, ніж передбачений у цій нормі, застосуванню підлягає пеня в розмірі згаданої подвійної облікової ставки.

Таким чином, суд розраховує суму пені з урахуванням подвійної облікової ставки Національного банку України.

Перевіривши розрахунок суми пені за допомогою бази даних «Законодавство», враховуючи офіційний курс Національного банку України гривні до рубля РФ станом на 26.03.2018 (1 рубль РФ = 0,45993 грн.), судом встановлено, що сума пені, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача складає 186668,41 рублів РФ, що еквівалентно 86854,40 грн., згідно рахунку-фактури № 3 від 28.09.2017, дата поставки товару 03.10.2017 на суму 990000,00 рублів РФ - 48863,45 грн.; № 4 від 28.09.2017, дата поставки товару 03.10.2017 на суму 484000,00 рублів РФ - 23395,42 грн.; № 5 від 14.12.2017, дата поставки товару 05.01.2018 на суму 990000,00 рублів РФ - 14595,53 грн. В частині стягнення 483849,59 рублів РФ пені, що еквівалентно 222536,94 грн., суд відмовляє в задоволенні позову.

Відповідно до ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. (ч. 1 ст. 74 ГПК України).

Згідно зі ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. 77 ГПК України).

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Судовий збір на підставі пункту 2 частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до приписів ст. 129 ГПК України судові витрати в розмірі 2682,61 грн. покладаються на відповідача.

Також, суд констатує наявність підстав для повернення з Державного бюджету суми судового збору в розмірі 15550,23 грн., в зв’язку з закриттям провадження у справі в частині стягнення суми 2254000,00 рублів РФ.

Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір», сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв’язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.

Отже, позивачу підлягає поверненню з Державного бюджету України сума судового збору в розмірі 15550,23 грн., - за наявності відповідного клопотання.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, п. 2 ч. 2 ст. 185, ст.ст. 233, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Провадження у справі в частині стягнення основного боргу в розмірі 2254000,00 рублів РФ, що еквівалентно 1036682,22 грн. – закрити.

2. Стягнути з відкритого акціонерного товариства «Керуюча компанія холдингу «Бобруйскагромаш» (213822, Республіка Білорусь, Могильовська область, місто Бобруйськ, вулиця Шинна, будинок 5, УНН700067572, ОКПО 00238776, р/р 3012101455222/643 в Центрі банківських послуг № 601 ВАТ «БПС-СБЕРБАНК» м. Бобруйськ, вул. Пушкіна, 172, МФО 153001369) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «АГРО-ІМПУЛЬС.М» (72300, Запорізька область, місто Мелітополь, провулок Фрунзе, будинок 6; адреса для листування: 72316, Запорізька область, місто Мелітополь, вулиця Індустріальна, будинок 59, ідентифікаційний код 36319949) 200000,00 рублів РФ (двісті тисяч рублів РФ 00 коп.), що еквівалентно 91986,00 грн. (дев’яносто одна тисяча дев’ятсот вісімдесят шість грн. 00 коп.) основного боргу, 186668,41 рублів РФ (сто вісімдесят шість тисяч шістсот шістдесят вісім рублів РФ 41 коп.), що еквівалентно 86854,40 грн. (вісімдесят шість тисяч вісімсот п’ятдесят чотири грн. 40 коп.) пені та 2682,61 грн. (дві тисячі шістсот вісімдесят дві грн. 61 коп.) судового збору. Видати наказ.

3. В іншій частині позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Відповідно до п. 17.5 Перехідних положень ГПК України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У зв’язку із знаходженням судді-доповідача у справі 20.07.2018 у відрядженні, повне рішення оформлено і підписано у відповідності до вимог ст.ст. 240, 241 ГПК України 23.07.2018.

Суддя В.В. Носівець