Постанова № 75446787, 23.07.2018, Апеляційний суд Чернігівської області

Справа № 750/13596/17 Провадження № 22-ц/795/738/2018 Головуючий у I інстанції - Карапута Л. В. Доповідач - Боброва І. О.Категорія - цивільна

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 липня 2018 року м. Чернігів

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ у складі:

головуючої - судді: Бобрової І.О.,

суддів: Висоцької Н.В., Шитченко Н.В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_2,

відповідач - ПАТ «Кредобанк»,

третя особа - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб,

розглянувши у спрощеному позовному провадженні без повідомлення учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Деснянського районного суду м.Чернігова від 05 квітня 2018 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Кредобанк» про стягнення пені,

третя особа - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб,

Місце ухвалення рішення - місто Чернігів.

Дата складання повного тексту рішення судом першої інстанції - 13.04.2018,

В С Т А Н О В И В:

15.12.2017 ОСОБА_2 звернувся з позовом до ПАТ «Кредобанк», в якому просив стягнути з останнього на свою користь 2400 грн 00 коп. пені та підтверджені документально судові витрати. В обґрунтування своїх вимог позивач посилався на те, що 12.01.2017 він звернувся до Чернігівської філії ПАТ «КредоБанк» із заявою про виплату коштів, які надійшли від Фонду гарантування вкладів фізичних осіб у зв'язку з ліквідацією ПАТ «Артем-банк», в якому знаходився його вклад у сумі 200 000 грн. ПАТ «Кредо-Банк» виплатив позивачу зазначені кошти 24.01.2017. В зв'язку з тим, що відповідач безпідставно користувався коштами з 13.01.2017 по 24.01.2017, та враховуючи порушення відповідачем положень статей 30.1, 30.2, 32.1, 32.2 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», якими на відповідача покладено обов'язок зарахувати кошти на рахунок отримувача або виплатити їх в готівковій формі в той самий день, а також сплатити пеню в розмірі 0.1% суми простроченого платежу за кожний день прострочення виплати, позивачем подано вказаний позов.

Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 05 квітня 2018 року в задоволенні позову відмовлено

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення по суті позовних вимог, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права.

Апелянт зазначає, що його заява від 12.01.2017 є належним і допустимим доказом звернення до банку 12.01.2017 за отриманням переказу на його ім'я від третьої особи, а заявою на видачу готівки від 24.01.2017 він підтвердив факт отримання ним коштів переказу в сумі 200000 грн.

Пунктом 8 розділу V Положення про порядок відшкодування Фондом гарантування вкладів фізичних осіб коштів за вкладами, затвердженим виконавчою дирекцією Фонду від 09.08.2012 № 14 визначено, що виплата гарантованої суми відшкодування не здійснюється, якщо остаточний результат перевірки даних вкладника банком-агентом чи уповноваженим ним особи визнано негативним, тому банк, отримавши його заяву про виплату коштів від 12.01.2017, мав надати в цей же день письмову відмову про негативний результат перевірки документів, що є підставою для не виплати коштів. Банк не надав такої відмови ні 12.01.2017, ні пізніше, користувався коштами до 24.01.2017, чим не забезпечив доступність отримання гарантованих сум відшкодувань.

Апелянт вважає, що на спірні правовідносини поширюється дія Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», враховуючи, що нормами Закону України «Про Фонд гарантування вкладів фізичних осіб» не встановлено відповідальності банка-агента за невиплату отримувачу суми переказу в готівковій формі в той же день, в той час як ч.2 п.32.2 ст. 32 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» встановлює відповідальність банку у вигляді пені за кожен день прострочення.

Також, позивач вважає, що діями відповідача, що виразились у несвоєчасній виплаті йому належних коштів, порушено договір № 1 від 08.07.2016, укладений між відповідачем і Фондом гарантування вкладів фізичних осіб, а тому його вимоги про стягнення 2400 грн пені за прострочення 12 днів виплати переказу є обґрунтованими і підлягають задоволенню.

В своєму відзиві на апеляційну скаргу ПАТ «КРЕДОБАНК» просить рішення суду залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення, вважаючи, що судом вірно застосовані як норми процесуального, так і норми матеріального права. Так, висновки суду щодо не застосування норм ст. 30, 32 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» в частині відповідальності за несвоєчасне здійснення переказу коштів, що надійшли від Фонду, відповідають фактичним обставинам справи, оскільки у даному випадку між Фондом та відповідачем існують відносини по виплаті відшкодування коштів згідно з Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» та Положення «Про порядок відшкодування Фондом гарантування вкладів фізичних осіб коштів за вкладами».

Вказує, що переказ коштів від Фонду мав місце на ім'я ПАТ «КРЕДОБАНК», а не на ім'я або рахунок ОСОБА_2 як вкладника ПАТ «Артем-банк»; банк виплачував кошти вкладникам ПАТ «Артем-банк» на підставі інформації про вкладників, наданої Фондом. При цьому, Фонд здійснює виплату гарантованих сум відшкодування через банки-агенти у відповідності з Порядком фінансування процесу виплат банками-агентами гарантованої суми відшкодування Порядку фінансування процесу виплат банками-агентами гарантованої суми відшкодування за вкладами у рамках пілотного проекту з впровадження Автоматизованої системи виплат Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.

Відповідач вважає, що жодних документів, які б свідчили про ініціювання переказу коштів клієнтом ОСОБА_2 в період часу з 12 по 24 січня 2017 року, ПАТ «КРЕДОБАНК» не отримував, а письмова заява позивача від 12.01.2017 не вважається таким документом. В той же час, заява на видачу готівки №3500118 від 24.01.2017, згідно з якою кошти в сумі 200000 грн були виплачені ОСОБА_2, була виконана відповідачем в день її подання позивачем до відповідача.

Третя особа - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб - відзив на апеляційну скаргу не подавав.

Справу розглянуто судом апеляційної інстанції згідно з ч.1 ст.369 ЦПК України в порядку спрощеного провадження, без повідомлення учасників справи.

В силу вимог ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснюється.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, апеляційний суд приходить до наступного висновку.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Таким вимогам рішення суду першої інстанції не відповідає.

Розглядаючи справу та ухвалюючи рішення, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем ОСОБА_2 в період часу з 12.01.2017 по 24.01.2017 не було подано доручення на переказ коштів у формі, що визначена Законом України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», позивач не є ні платником, ні отримувачем коштів за переказом на підставі платіжного доручення Фонду №5232 від 12.01.2017; подана позивачем заява на видачу готівки №3500118 від 24.01.2017 була виконана відповідачем в день її подання, що свідчить про необґрунтованість заявлених позовних вимог.

Проте, з такими висновками суду першої інстанції не може погодитись колегія суддів, оскільки вони не ґрунтуються на матеріалах справи та вимогах закону.

У справі встановлено, що на підставі рішення Правління Національного банку України від 15 листопада 2016 року № 416-рш/БТ «Про віднесення ПАТ «АРТЕМ-БАНК» до категорії неплатоспроможних» виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 16 листопада 2016 року № 2447 «Про запровадження тимчасової адміністрації в AT «АРТЕМ-БАНК» та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку», згідно з яким розпочато процедуру виведення AT «АРТЕМ-БАНК» з ринку шляхом запровадженням в ньому тимчасової адміністрації на один місяць з 16 листопада 2016 року до 15 грудня 2016 року включно. Призначено Уповноважену особу Фонду та делеговано всі повноваження тимчасового адміністратора AT «АРТЕМБАНК», визначені статтями 37-39 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», ОСОБА_3 строком на один місяць з 16 листопада 2016 року до 15 грудня 2016 року включно.

Відповідно до рішення Правління Національного банку України від 15 грудня 2016 року № 492-рш «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «АРТЕМ-БАНК» виконавчою дирекцією Фонду гарантування прийнято рішення від 16 грудня 2016 року №2857 «Про початок процедури ліквідації AT «АРТЕМ-БАНК» та делегування повноважень ліквідатора банку», згідно з яким розпочато процедуру ліквідації AT «АРТЕМ-БАНК» з 16 грудня 2016 до 15 грудня 2018 включно, призначено уповноважену особу Фонду гарантування та делеговано всі повноваження ліквідатора AT «АРТЕМ-БАНК», визначені, зокрема, статтями 37, 38, 47-52, 52-1, 53 Закону «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», в тому числі з підписання всіх договорів, пов'язаних з реалізацією активів банку у порядку, визначеному Законом, окрім повноважень в частині організації реалізації активів банку, ОСОБА_3 строком на два роки з 16 грудня 2016 до 15 грудня 2018 включно.

Згідно з пунктом 16 статті 2 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» тимчасова адміністрація - це процедура виведення банку з ринку, що запроваджується Фондом стосовно неплатоспроможного банку в порядку, встановленому цим Законом.

Відповідно до пункту 6 статті 2 цього Закону, ліквідація банку - це процедура припинення банку як юридичної особи відповідно до законодавства.

Отже, у спорах, пов'язаних з виконанням банком, у якому введена тимчасова адміністрація та/або запроваджена процедура ліквідації, своїх зобов'язань перед його кредиторами, норми Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» є спеціальними, і цей Закон є пріоритетним відносно інших законодавчих актів України у таких правовідносинах.

Зазначене узгоджується із правовими висновками, викладеним у постановах Верховного Суду України від 20.01.2016 у справі №6-2001цс15, від 13.06.2016 у справі №6-1123цс15, від 12.04.2017 у справі №6-350цс17 та підтверджується позицією Верховного Суду, викладеною в постановах від 05.02.2018 у справі №522/1425/16-ц та від 04.04.2018 у справі №591/2121/16-ц.

Враховуючи зазначене вище, а також рішення Конституційного Суду України від 03.10.1997 №4-зп, до спірних правовідносин підлягає застосуванню саме положення Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», а не Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», який визначає загальні засади функціонування платіжних систем і систем розрахунків в Україні, поняття та загальний порядок проведення переказу коштів у межах України.

В даному випадку відсутні підстави стверджувати, що кошти, які були перераховані Фондом гарантування вкладів фізичних осіб на рахунок ПАТ «КРЕДОБАНК» є грошовим переказом в розумінні Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні». Зазначені кошти є відшкодуванням вкладникам банків і були перераховані на виконання умов Договору №2 про здійснення виплат гарантованих сум відшкодувань від 14.09.2016.

Крім того, апеляційний суд звертає увагу на те, що суд першої інстанції, обґрунтовуючи своє рішення, послався на Порядок фінансування процесу виплат банками-агентами гарантованої суми відшкодування за вкладами, що затверджений рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 21 вересня 2017 року № 4313, який на час здійснення ОСОБА_2 відшкодування як вкладнику (24.01.2017) не діяв, що суперечить статті 58 Конституції України, ст. 5 ЦК України та ст. 3 ЦПК України.

Відповідно до статті 26 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом.

Частини 1 та 2 статті 28 вказаного Закону передбачають, що Фонд розпочинає виплату відшкодування коштів у національній валюті України в порядку та у черговості, встановлених Фондом, не пізніше 20 робочих днів (для банків, база даних про вкладників яких містить інформацію про більше ніж 500000 рахунків, - не пізніше 30 робочих днів) з дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку. Фонд здійснює виплату гарантованих сум відшкодування через банки-агенти, що здійснюють такі виплати в готівковій або безготівковій формі (за вибором вкладника).

Судом встановлено та не заперечувалось сторонами, що між Фондом гарантування вкладів фізичних осіб та ПАТ «КРЕДОБАНК» укладено Договір №2 про здійснення виплат гарантованих сум відшкодувань від 14.09.2016, відповідно до п.2.4 якого «Банк-агент зобов'язаний здійснити виплату відшкодування (згідно з інформацією про вкладників, отриманої від Фонду) на першу вимогу вкладника. Фонд, не пізніше наступного робочого дня, що слідує за днем виплати коштів вкладнику, відшкодовує на рахунок, зазначений у договорі, кошти, що були виплачені Банко-агентом, згідно з інформацією, зазначеної в п.2.3 Договору».

Відповідно до п.4.2 зазначеного договору, «за невиконання чи неналежне виконання умов Договору Банк-агент та Фонд несуть відповідальність згідно з чинним законодавством України».

ПАТ «КРЕДОБАНК» 12 січня 2017 року отримав від Фонду гарантування вкладів фізичних осіб кошти на внутрішньобанківський рахунок переказом в сумі 25 000 000 грн для відшкодування коштів вкладникам ПАТ «АРТЕМ-БАНК» відповідно до договору №2 від 14.09.2016 (а.с. 27, 63-71).

12 січня 2017 року ОСОБА_2 звернувся до Чернігівської філії ПАТ «Кредо-Банк» із заявою про виплату коштів, які надійшли від Фонду гарантування вкладів фізичних осіб у зв'язку із ліквідацією ПАТ «Артем-банк» (а.с. 3).

Із заяви на видачу готівки № 3500118 вбачається, що ОСОБА_2 отримав кошти в розмірі 200 000 грн як клієнт ПАТ «Артем-банк» 24 січня 2017 року (а.с. 3 зворот).

Беззаперечним є той факт, що з 12 по 24 січня 2017 року ПАТ «КРЕДОБАНК» не виплатив позивачу ОСОБА_2 на першу вимогу відшкодування в розмірі 200 000 грн як клієнту ПАТ «Артем-банк», хоча 12.01.2017 гроші вже були отримані відповідачем, а прізвище ОСОБА_2 було включено до Загального реєстру з інформацією про вкладників і доведено ФГВФО до відома ПАТ «КРЕДОБАНК» 20 грудня 2016 року листом №02-47507/16 (а.с.72-73).

Відповідно до частини другої статті 11 ЦК України підставою виникнення цивільних прав та обов'язків серед юридичних фактів, зокрема, є договори та інші правочини.

За положеннями статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до частини першої статті 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Аналізуючи вказані приписи закону у взаємозв'язку із наявними у справі доказами, суд дійшов висновку, що відповідач не виконав умови п.2.4 Договору №2 про здійснення виплат гарантованих сум відшкодувань від 14.09.2016, не виплативши 12.01.2017 ОСОБА_2 суми відшкодування.

Отже, висновок суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позовних вимог є необґрунтованим та незаконним, оскільки ПАТ «КРЕДОБАНК» не надано суду належних і допустимих документальних доказів щодо існування перешкод для виплати гарантованої суми відшкодування за вкладом ОСОБА_2 в день звернення із заявою - 12 січня 2017 року.

Відповідно до ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Поняття майно, в розумінні ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, має автономне значення, яке, звичайно, не обмежується правом власності на речі матеріального світу: у розумінні цього положення певні інші права та інтереси, які є активами, можуть також розглядатися як майнові права, а отже, майно (рішення від 23 лютого 1995 року у справі «Гасус Дозір унд Фьордертехнік Гмбг проти Нідерландів», п. 53). Під дію статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції підпадає право вимоги, якщо воно достатньою мірою встановлене, щоб являти собою актив. Коли основою вимоги є майновий інтерес, то особа, яка її має, вважатиметься такою, що має «легітимне сподівання» («Федоренко проти України», «Едуард Петрович Мельник проти України») на отримання майна, за наявності однієї з умов:

- якщо наявне остаточне судове рішення, що підтверджує це право («Бурдов проти Росії», «Юрій Миколайович Іванов проти України»,, «Агрокомплекс проти України»);

- якщо є достатнє правове підґрунтя у національному законодавстві, що підтверджує вимогу («Брезовец проти Хорватії», «Рисовський проти України», «Кечко проти України», «Стреч проти Великобританії», «Москаль проти Польщі», «Сук проти Укрїни», «Федоренко проти України», «Україна-Тюмень проти України»).

З огляду на вказане вище, позивач, в силу Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», мав легітимне сподівання, отже, його право власності було порушено відповідачем, тому вказане право підлягає захисту у ефективний спосіб.

Закон України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» не передбачає відповідальності банку-агента перед вкладником за затримку здійснення виплати відшкодування.

Згідно з приписами ст.5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Відповідно до частини першої статті 8 ЦК України, якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону). Аналогію закону можна застосовувати виключно у разі подібності спірних неврегульованих правовідносин.

Правовий аналіз змісту правовідносин, які склалися між сторонами внаслідок ліквідації банку, де у позивача був розміщений вклад, обов'язку Фонду відшкодувати кошти за вкладом, і невиплати коштів банком-агентом на першу вимогу вкладника, дає підстав для висновку, щодо наявності підстав для застосування аналогії закону, як це передбачено ст.8 ЦК України та ч.9 ст.10 ЦПК України, а саме положень Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», враховуючи, що ані Закон України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», ані Положення про порядок відшкодування Фондом гарантування вкладів фізичних осіб коштів за вкладами, затверджене рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб 09.08.2012 № 14, не передбачена відповідальність банку-агента за затримку виплати коштів вкладникам.

Оскільки фактично мав місце переказ банку - агенту ПАТ «Кредобанк» від Фонду гарантування вкладів фізичних осіб коштів для виплати цих коштів вкладникам, в тому числі, позивачу, колегія суддів вважає за можливе застосувати до спірних правовідносин Закон України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», статтею 30.2 якого встановлено, що банк отримувач в разі надходження суми переказу протягом операційного дня зобов'язаний її зарахувати на рахунок отримувача або виплатити йому в готівковій формі в той самий день або в день (дата валютування), зазначений платником у розрахунковому документі або в документі на переказ готівки.

За приписом статті 32.2 Закону у разі порушення банком, що обслуговує платника, встановлених цим Законом строків виконання доручення клієнта на переказ цей банк зобов'язаний сплатити платнику пеню у розмірі 0,1 відсотка суми простроченого платежу за кожний день прострочення, що не може перевищувати 10 відсотків суми переказу, якщо інший розмір пені не обумовлений договором між ними.

Колегія суддів вважає, що за затримку у виплаті відшкодування з відповідача на користь позивача слід стягнути пеню у розмірі 0,1 відсотка суми простроченого платежу за кожний день прострочення.

Позивач зазначив, що час затримки з 13 по 24 січня 2017 становить 12 днів, тобто сума пені складає 2400 грн.

Апеляційний суд, перевіряючи розрахунки позивача, приходить до висновку, що період затримки виплати ОСОБА_2 відшкодування як вкладнику ліквідованого ПАТ «Артем-Банк», становить 11 днів, тобто з 13 січня 2017 по 23.01.2017 включно (24.01.2017 гроші вже були виплачені та отримані), а сума пені складає 2200 грн (200 000 х 0,1%: 100 х 11), тому позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Оскільки колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_2, судові витрати відповідно до ст.141 ЦПК України підлягають стягненню пропорційно задоволеним позовним вимогам.

При подачі позову та за подання апеляційної скарги ОСОБА_2 судовий збір не сплачував відповідно до ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів».

За розгляд справи в суді першої інстанції судовий збір складає 640 грн. Позовні вимоги позивача задоволено на 92 % (2200 х100:2400 =92), отже за розгляд справи в суді першої інстанції з відповідача на користь держави належить стягнути 588,8 грн судового збору (92% від 640 грн). За розгляд справи в суді апеляційної інстанції з відповідача на користь держави належить стягнути 883,2 грн (150% від 588,8 грн). Всього з ПАТ «КРЕДОБАНК» на користь держави належить стягнути 1472 грн (588,8 + 883,2 =1472) судового збору.

Що стосується відшкодування позивачу витрат на професійну правничу допомогу (п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України), то апеляційний суд при вирішення даного питання виходить з наступного.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою (ч. 2 ст. 137 ЦПК України).

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст. 137 ЦПК України).

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до Договорів про надання правової допомоги № 01/12/17-П-ц від 01.12.2017 від 01.12.2017, № 15/12/17-П-ц від 15.12.2017 та Акту про надання правової допомоги у справі від 03.02.2018 (а.с.39) адвокатом ОСОБА_7 були надані наступні види правової допомоги:

надання консультації з вивченням документів 15.12.2017 - 1,5 год. вартістю 960 грн;

підготовка та складання позовної заяви 15.12.2017 - 2 год. вартістю 1280 грн;

підготовка та складання відповіді на відзив та двох клопотань 03.02.2017- 2 год., вартістю 1280 грн, а всього на суму 3520 грн.

Відповідно до Акту про надання правової допомоги у справі від 16.03.2018 (а.с.83) адвокатом ОСОБА_7 були надані наступні види правової допомоги:

надання консультації з вивченням документів - 1,5 год. вартістю 960 грн;

підготовка та складання позовної заяви 11-12.12.2017 - 2 год. вартістю 1920 грн;

участь у судовому засіданні 16.03.2018 - 1 год. вартістю 700 грн, а всього на суму 3580 грн.

Відповідно до Акту про надання правової допомоги у справі від 05.04.2018 (а.с.108) адвокатом ОСОБА_7 були надані наступні види правової допомоги:

підготовка та складання відповіді на відзив та двох клопотань - вартістю 1280 грн;

участь у судовому засіданні 05.04.2018-вартістю 700 грн, а всього на суму 1980 грн.

Таким чином в розрахунки адвоката були двічі включені витрати на консультації, складання позовної заяви та відповіді на відзив. В судових засіданнях представник позивача перебувала 54 хвилини (16.03.2018 - 8 хвилин та 05.04.2018 - 46 хвилин), що не відповідає наданим розрахункам.

Із квитанції до прибуткового касового ордера № 64 від 16.03.2018 встановлено, що оплата здійснена за правову допомогу в розмірі 3580 гривень. Згідно із квитанцією до прибуткового касового ордера № 67 від 05.04.2018 встановлено, що здійснена оплата за правову допомогу в розмірі 1980 гривень. Всього сплачено 5560 грн.

Заявлена ціна позову - 2400 грн.

Зважаючи на обставини даної справи, часткове задоволення позову, наявність в матеріалах справи трьох актів про надання правової допомоги, два з яких містять однаковий перелік наданої правової допомоги, вимоги ОСОБА_2 про стягнення з ПАТ «КРЕДОБАНК» понесених витрат на правову допомогу в суді першої інстанції підлягають частковому задоволенню в сумі 1000 грн. Такий розмір витрат на правничу допомогу колегія суддів вважає співмірним із складністю справи, ціною позову та обсягом наданих адвокатом послуг і виконаних робіт.

Таким чином, переглядаючи справу, відповідно до вимог 367 ЦПК України в межах розгляду справи судом апеляційної інстанції, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, за наявними в справі доказами, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення без додержання норм матеріального і процесуального права, застосував норми матеріального права, які не підлягали застосуванню, у зв'язку з чим апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, рішення суду першої інстанції - скасуванню, з прийняттям нової постанови про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_2

Керуючись ст.141, 367, 374, 376 ч.1 п.4, ст.381- 384, 390 ЦПК України,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Деснянського районного суду м.Чернігова від 05 квітня 2018 року скасувати.

Позов ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «КРЕДОБАНК» про стягнення пені задовольнити частково.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «КРЕДОБАНК» (м. Львів, вул. Сахарова, 78, код ЄДРПОУ 09807862) на користь ОСОБА_2 (реєстраційний номер облікової картки фізичної особи платника податків НОМЕР_1) пеню в розмірі 2200 ( дві тисячі двісті) гривень 00 копійок.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «КРЕДОБАНК» КРЕДОБАНК» (м. Львів, вул. Сахарова, 78, код ЄДРПОУ 09807862) на користь ОСОБА_2 (реєстраційний номер облікової картки фізичної особи платника податків НОМЕР_1) понесені витрати на правову допомогу в розмірі 1000 гривень.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «КРЕДОБАНК» КРЕДОБАНК» (м. Львів, вул. Сахарова, 78, код ЄДРПОУ 09807862) на користь держави судовий збір в сумі 1472 гривні.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків встановлених ч.3 ст. 389 ЦПК України

Головуючий:Судді: