Рішення № 75446494, 10.07.2018, Деснянський районний суд міста Києва

Номер провадження 2/754/13/18

Справа №754/10693/16-ц

РІШЕННЯ

Іменем України

10 липня 2018 року м. Київ

Деснянський районний суд міста Києва

під головуванням судді Бабко В.В.

за участю секретаря судового засідання Базік А.В.

за участю представників відповідачів ОСОБА_1, ОСОБА_2

розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач ПАТ «Укрсоцбанк» звернувся до суду з позовом до відповідачів ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за договором №40.29-34/313 від 20.07.2006 року в розмірі 621 603,27грн, з яких: 263 111,41грн - заборгованість за кредитом; 169 844,39грн - заборгованість за відсотками за користування кредитом; 135 560,88грн - нараховано пені за несвоєчасне повернення кредиту, 53 086,59грн - пеня за несвоєчасне повернення відсотків.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що ПАТ «Укрсоцбанк» 20.07.2006 року ОСОБА_3 було надано кредит в розмірі 17 516,00 доларів США з кінцевим терміном повернення заборгованості до 19.07.2012 року, у забезпечення якого 20.07.2006 року було укладено договір поруки з ОСОБА_4 У зв'язку з невиконанням умов кредитного договору виникла прострочена заборгованість та нараховано штрафні санкції, які відповідачі не бажають сплачувати у добровільному порядку.

Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 13.09.2016р. суддею Петріщевою І.В. відкрито провадження по цивільній справі за позовом ПАТ «Укрсоцбанк» до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14 березня 2017 року, справа за єдиним унікальним номером 754/10693/16-ц, номер провадження 2/754/1037/17, передана судді Шевчуку О.П. у зв'язку з закінченням п'ятирічного строку призначення судді Петріщевої І.В.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18 січня 2018 року, справа за єдиним унікальним номером 754/10693/16-ц, номер провадження 2/754/13/18, передана судді Бабко В.В. у зв'язку з звільненням судді ОСОБА_10.

28.03.2018 року представником відповідача ОСОБА_3 - ОСОБА_1 надано в судовому засіданні відзив на позовну заяву (уточнення заперечень від 20.03.2017), в якому він зазначає, що кредитні кошти надавались ОСОБА_3 для купівлі автомобіля марки Mitsubishi Lancer 2006 р.в. (кузов №JMBSRCS3F6U014188). Після того, як у ОСОБА_3 виникли труднощі з погашенням кредиту він прийняв рішення про повернення автомобілю позивачу, про що був складений відповідний Акт прийому-передачі транспортного засобу від 23.12.2008р. між ОСОБА_3 та ПАТ «Укрсоцбанк» в особі головного юрисконсульта відділу «проблемної» заборгованості юридичного управління КМФ АКБ «Укрсоцбанк» ОСОБА_5 В період з 23 грудня 2008 року по грудень 2014 року позивач жодного разу ніяким чином не пред'являв вимог до відповідача про стягнення з нього будь-якого виду заборгованості за Договором № 40.29-34/313 від 20.07.2006 року. Так, у п. 4.4. Договору встановлено, що у разі невиконання (неналежного виконання) Позичальником обов'язків, визначених п. 3.3.7. - винагорода за використання кредиту; п. 3.3.8. - повернення в повному обсязі кредиту з нарахованими процентами за фактичний час його використання та можливі штрафні санкції, цього Договору, протягом більше 60 (шістдесяти) календарних днів. Строк користування кредитом вважається таким, що сплив, та, відповідно, Позичальник зобов'язаний протягом одного робочого дня погасити Кредит в повному обсязі, сплатити проценти за фактичний час використання кредиту та нараховані штрафні санкції (штраф, пеню). Таким чином, позивачу було відомо, що його право було порушене ще в жовтні 2008 року, коли було допущено перше прострочення зі сплати щомісячних платежів за договором з боку ОСОБА_3, що мало наслідком сплину строку користування кредитом. Враховуючи викладене, а також те, що в своїх розрахунках щодо суми заборгованості ОСОБА_3 перед ПАТ «Укрсоцбанк» не враховано той факт, що кредитний автомобіль був повернений позивачу, то ціна позову не відповідає дійсності, представник відповідача ОСОБА_1 просить суд повністю відмовити в задоволенні позову внаслідок сплину строку позовної давності для пред'явлення даного позову.

28.03.2018 року представником відповідача ОСОБА_4 - ОСОБА_6 надано в судовому засіданні відзив на позов, в якому зазначається, що відповідно до п. 1.1.1. ст. 1 Кредитного договору, кінцевим терміном повернення основної суми заборгованості є 19 липня 2012 року. Таким чином, вказана дата є кінцевим строком повернення заборгованості у повному обсязі, з якої починається перебіг шестимісячного строку, встановленого ч. 4 ст. 559 ЦК України для пред'явлення позову до Поручителя за Кредитним договором. Вказаний шестимісячний строк наданий законом сплив 19 січня 2013 року. Також, представник відповідача звертає увагу на те, що 29.10.2014 року Банком було подано до Деснянського районного суду м. Києва позов про стягнення заборгованості з відповідачів. Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 06.03.2015 року зазначений позов було залишено без розгляду. Як вбачається з матеріалів справи повторно з позовом про стягнення заборгованості за Кредитним договором до Деснянського районного суду м. Києва ПАТ «Укрсоцбанк» звернувся лише 19.08.2016 року. З огляду на вищевикладене представник відповідача ОСОБА_6 просить в задоволені позовних вимог відмовити, оскільки порука ОСОБА_4, що виникла на підставі Договору поруки № 013/496/11 від 20.07.2006р., припинилась на підставі ч. 4 ст. 559 ЦК України.

Крім того, 28.03.2018 року представником відповідача ОСОБА_4 - ОСОБА_6 надано заяву про застосування строків позовної давності, яку мотивує тим, що право на звернення до суду з позовом щодо стягнення заборгованості за кредитним договором у повному обсязі у ПАТ «Укрсоцбанк» виникло з 20.07.2012 року, а отже саме з цієї дати розпочав свій перебіг трирічний строк позовної давності. Як свідчить наданий позивачем розрахунок заборгованості, долучений до матеріалів позовної заяви, останні платежі за Кредитним договором Позичальником були здійснені 16.10.2007 року по тілу кредиту, а 29.10.2008 року по відсоткам за користування кредитом. Таким чином, строк позовної давності, що розпочав свій перебіг 20.07.2012 року не переривався. У зв'язку з викладеним представник просить застосувати строки позовної давності та в задоволені позовних вимог відмовити повністю.

14.05.2018 року до суду від представника позивача ОСОБА_7 надійшла відповідь на відзив на позов, в якій зазначається, що саме з 19.07.2012 року у позивача виникло право вимоги до відповідачів щодо стягнення заборгованості за Кредитним договором. Таким чином, на момент подання позивачем позовної заяви від 29.10.2012 року до відповідачів про стягнення заборгованості за Кредитним договором, строки позовної давності не було пропущено. Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 06.03.2015 року зазначену позовну заяву було залишено без розгляду. Так як для цілей ст. 264 ЦК України важливим є сам факт пред'явлення особою позову якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач, то позовна давність щодо вимог позивача до відповідачів ОСОБА_3, ОСОБА_4 переривається з 06.03.2015 року. Отже, подана позивачем позовна заява від 19.08.2016 року до ОСОБА_3, ОСОБА_4 щодо стягнення заборгованості за Кредитним договором була подана без пропуску строків позовної давності. Кредитний договір є грошовим зобов'язанням, враховуючи що на момент подання позовної заяви від 29.10.2012 року до відповідачів щодо стягнення заборгованості за Кредитним договором, строки позовної давності не було пропущено, основне зобов'язання - Кредитний договір, відповідно до п. 7.3 Кредитного договору. Не було припинено, то відповідно до ч. 1 ст. 559 ЦК України договір поруки, який є додатковим зобов'язанням по відношенню до Кредитного договору, також не була припиненою. У зв'язку з цим представник позивача просить задовольнити позовні вимоги.

Представник позивача в судове засідання не з'явився, про розгляд справи повідомлений належним чином, про що свідчать матеріали справи. До суду надійшла заява представника позивача про розгляд справи за його відсутності, відповідно до якої позовні вимоги підтримує в повному обсязі та просить задовольнити, проти заочного розгляду не заперечує.

Представник відповідача ОСОБА_1 в судовому засіданні проти задоволення позову заперечував, просив застосувати строки позовної давності.

Представник відповідача ОСОБА_2 в судовому засіданні проти задоволення позову заперечував, просив застосувати строки позовної давності.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених ст. 82 цього Кодексу, тобто тягар доказування лежить на сторонах цивільно-правового спору.

Згідно зі статтями 76-79 ЦПК України, доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір.

Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.

Європейський суд справ людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Суд, дослідивши повно та всебічно обставини справи в їх сукупності, оцінивши зібрані по справі докази, вислухавши учасників справи, виходячи зі свого внутрішнього переконання, дійшов висновку про відмову в задоволенні позову з наступних підстав.

Судом встановлені та підтвердженні матеріалами справи наступні факти.

20.07.2006 року між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк», правонаступником якого є ПАТ «Укрсоцбанк» та відповідачем ОСОБА_3 було укладено кредитний договір №40.29-34/313, відповідно до якого ОСОБА_3 отримав кредит в розмірі 17 516,00 доларів США.

Відповідно до п. 1.1.1. Кредитного договору №40.29-34/313, визначений графік погашення заборгованості по кредиту з кінцевим терміном повернення основної суми заборгованості до 19 липня 2012 року.

Згідно п.1.3.1. Договору, в день укладання цього Договору, Сторони укладають Договір застави транспортного засобу визначеного п.1.2. цього договору, заставною вартістю 98 175, 00грн.

20.07.2006 року для забезпечення кредитного договору №40.29-34/313 було укладено договір поруки № 013/496-П між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк», правонаступником якого є ПАТ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_4

Відповідно до п.1.1Договору поруки, Поручитель зобов'язується перед Кредитором солідарно відповідати за виконання Позичальником зобов'язань щодо повернення суми кредиту, сплати відсотків за користування Кредитом, а також можливих штрафних санкцій, у розмірі та у випадках, передбачених Договором кредиту № 40.29-34/313 від 20.07.2006 року.

20.07.2006 року між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк», правонаступником якого є ПАТ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_3 укладено Договір застави майна № 013/497-З, згідно якого Заставодавець передає в заставу Заставодержателю у якості забезпечення виконання зобов'язань за Договором кредиту №40.29-34/313 від 20.07.2006 року легковий автомобіль марки Mitsubishi Lancer, 2006 року випуску, чорного кольору, шасі (кузов, рама) № НОМЕР_5, д.н.з. НОМЕР_1.

Пунктом 1.2. Договору застави майна, загальна вартість Предмету застави, за погодженням Сторін 98175,00грн, що в еквівалентні складає 19440дол.США 59центів за офіційним курсом НБУ (505,00грн=100дол.США).

Відповідно до п. 4.3 договору застави майна № 013/497-З звернення стягнення на предмет застави може бути здійснено шляхом вчинення виконавчого напису нотаріуса.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України підписанням договору сторонами досягнуто домовленість щодо встановлення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами. Оскільки сторони уклали договір, вони набули взаємних прав та обов'язків.

Згідно ч. 2 ст. 651 ЦК України, договір може бути розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Згідно розрахунку заборгованості, який надав Банк, станом на 11.04.2016року за договором № 40.29-34/313 від 20.07.2006 року, відповідач ОСОБА_8 має заборгованість в розмірі 621 603,27грн, з яких: 263 111,41грн - заборгованість за кредитом; 169 844,39грн - заборгованість за відсотками за користування кредитом; 135 560,88грн - нарахована пеня за несвоєчасне повернення кредиту, 53 086,59грн - пеня за несвоєчасне повернення відсотків.

Разом з тим, як встановлено судом та не заперечувалось учасниками справи, згідно виконавчого напису нотаріуса КМНО ОСОБА_9 від 22.10.2009 року звернуто стягнення на транспортний засіб марки Mitsubishi модель Lancer, 2006 року випуску, чорного кольору, шасі (кузов, рама) № НОМЕР_5, д.н.з. НОМЕР_1, зареєстрований УДАІ ГУ МВС в м. Києві 18.07.2006року.

Відповідно до Виконавчого напису, за рахунок коштів, виручених від реалізації у встановленому порядку заставного майна, задовольнити вимоги Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» в сумі 17 386 доларів США, що в еквіваленті за курсом НБУ станом на 08.10.2009 року складає 139 269,63грн, з яких: сума заборгованості за кредитом 11549дол.США 08 центів; сума заборгованості відсотками 1288дол.США 44центів; розмір пені за несвоєчасне повернення кредиту 2657дол.США 01цент; розмір пені за несвоєчасне повернення відсотків 140дол.США 84центи; штрафи, які передбачені кредитним договором 1751дол.США 60центів. Суму, вилучену від реалізації предмету застави, перерахувати для погашення заборгованості.

Крім того, судом встановлено, що відповідач ОСОБА_3 повернув ПАТ «Укрсоцбанк» автомобіль марки Mitsubishi Lancer 2006 р. (кузов № НОМЕР_2), про що був складений відповідний Акт прийому-передачі транспортного засобу від 23.12.2008р. між ОСОБА_3 та ПАТ «Укрсоцбанк» в особі головного юрисконсульта відділу «проблемної» заборгованості юридичного управління КМФ АКБ «Укрсоцбанк» ОСОБА_5, про що не заперечувалось учасниками справи в судовому засіданні.

Також, з матеріалів справи вбачається, що 29 жовтня 2014 року ПАТ «УКРОСЦБАНК» звертався до суду з позовом про солідарне стягнення з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 заборгованості в розмірі 224147,81грн. Ухвалою Деснянського районного суду міста Києва від 06.03.2015 року зазначений позов залишений без розгляду.

Тобто, мало місце дострокове стягнення всієї кредитної заборгованості, задоволені вимоги Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк», правонаступником якого є ПАТ «Укрсоцбанк», а відтак, кредитний договір припиняє свою дію.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язання - це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Таке визначення розкриває сутність зобов'язання як правового зв'язку між двома суб'єктами (сторонами), відповідно до якого на одну сторону покладено обов'язок вчинити певну дію (певні дії) чи утриматись від її (їх) здійснення; іншій стороні зобов'язання надано право, що кореспондує обов'язку першої. Обов'язками боржника та правами кредитора вичерпується зміст зобов'язання (ст. 510 ЦК України).

Згідно з нормою ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (ст. 611 ЦК України).

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).

Одним із видів порушення зобов'язання є прострочення - невиконання зобов'язання в обумовлений сторонами строк.

При цьому в законодавстві визначаються різні поняття як «строк дії договору», так і «строк (термін) виконання зобов'язання» (ст. ст.530, 631 ЦК України).

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події (ч. 1 ст. 530 ЦК України).

У разі порушення боржником строків сплати чергових платежів, передбачених договором, відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України кредитор протягом усього часу - до встановленого договором строку закінчення виконання останнього зобов'язання вправі заявити в суді вимоги про дострокове повернення тієї частини позики (разом з нарахованими процентами - ст. 1048 ЦК України), що підлягає сплаті.

Несплачені до моменту звернення кредитора до суду платежі підлягають стягненню у межах позовної давності по кожному із платежів.

Згідно зі ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Отже, враховуючи вищевикладене, суд вважає, що позовні вимоги Банку про стягнення заборгованості за кредитним договором з відповідача ОСОБА_3 не підлягають задоволенню, оскільки відповідальність, яка може бути застосована до відповідача ОСОБА_3 це лише на підставі ч. 4 ст. 591 ЦК України, якщо буде встановлено, що сума, одержана від реалізації предмета застави, не покриває вимоги заставодержателя, він має право отримати суму, якої не вистачає, з іншого майна боржника в порядку відповідності до статті 112 цього Кодексу, якщо інше не встановлено договором або законом, та про це заявлено позовні вимоги.

Відповідно до ст.42 Конституції України, держава захищає права споживачів, здійснює контроль за якістю і безпечністю продукції та усіх видів послуг і робіт, сприяє діяльності громадських організації споживачів.

Положення Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів» від 09.04.1985року №39/248, наголошує: визнаючи, що споживачі нерідко перебувають у нерівному становищі з точки зору економічних умов, рівня освіти та купівельної спроможності, принципи захисту інтересів споживачі мають, зокрема, за мету сприяти країнам у боротьбі зі шкідливою діловою практикою усіх підприємств на національному та міжнародному рівнях, яка негативно позначається на споживачах.

Відповідно до ст. 61 Конституції України, ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Згідно зі статтями 12, 13 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів.

Закріпивши принцип змагальності сторін, гарантує сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, рівні процесуальні можливості з метою захисту їхніх порушених, оспорюваних чи невизнаних прав та законних інтересів, зокрема й щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.

Відповідно до цієї норми кожна сторона та інша особа, яка бере участь у справі, повинна довести суду ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, а у випадку неможливості стороною подати докази з поважних причин, суд сприяє особі в їх витребуванні, тим самим сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи (ч. 1 ст. 84 ЦПК України).

Таким чином, беручи до уваги встановлені обставини справи, суд вважає необґрунтованими також позовні вимоги позивача щодо стягнення суми заборгованості з поручителя ОСОБА_4, і тому суд вважає слід відмовити в задоволенні останніх вимог позову, з наступних підстав.

Відповідно ст. 553 ЦК України, за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

Згідно ст. 554 ЦК України, у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Частиною 1 ст. 598 ЦК України передбачено, що зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Частина 4 ст. 559 ЦК України, встановлює правило згідно якого порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.

Як встановлено судом, Банк з вимогою про стягнення заборгованості за кредитним договором до поручителя ОСОБА_4 до вчинення виконавчого напису нотаріуса від 22.10.2009року та після не звертався. Правом на пред'явлення позову до поручителя про стягнення заборгованості за кредитним договором та договорами поруки Акціонерно-комерційний банк соціального розвитку «Укрсоцбанк», правонаступником якого є ПАТ «Укрсоцбанк» у строк протягом шести місяців не скористався, наслідком чого є припинення поруки у відповідності ч. 4 ст. 559 ЦПК України, спростовуючих доказів Банком суду не надано.

Таким чином, порука за договорами поруки № 013/496-П між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк», правонаступником якого є ПАТ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_4 від 20.07.2006року припинилась, ще 22.04.2010року, а Банк звернувся до суду з позовом до поручителя перший раз 29.10.2014 року та другий раз 30.08.2016р.

Також, відповідно до частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. При вирішенні таких спорів суд має враховувати, що згідно зі статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору. Отже, якщо кредитним договором не визначено інші умови виконання основного зобов'язання, то у разі неналежного виконання позичальником своїх зобов'язань за цим договором строк пред'явлення кредитором до поручителя вимоги про повернення отриманих у кредит коштів має обчислюватися з моменту настання строку погашення зобов'язання згідно з такими умовами, тобто з моменту настання строку виконання зобов'язання у повному обсязі або у зв'язку із застосуванням права на повернення кредиту достроково. Пред'явленням вимоги до поручителя є як направлення/вручення йому вимоги про погашення боргу (залежно від умов договору), так і пред'явлення до нього позову. При цьому в разі пред'явлення вимоги до поручителя кредитор може звернутися до суду протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання. При цьому сама по собі умова договору про дію поруки до повного виконання позичальником зобов'язання перед кредитодавцем або до повного виконання поручителем взятих на себе зобов'язань не може розглядатися як установлення строку дії поруки, оскільки це не відповідає вимогам статті 252 ЦК України, згідно з якою строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

Між тим, обставин щодо наявності таких цивільних правовідносин між сторонами, на що як на правову підставу позову посилався представник позивача, судом не встановлено, у зв'язку з чим обраний позивачем спосіб захисту порушеного права не відповідає встановленим обставинам.

Конституцією України передбачено, що всі рівні перед законом і судом; змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості (статті 24 та 129).

Виходячи зі змісту ч.1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків.

Згідно зі ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Відповідно до ст. 8 Загальної декларації прав людини, кожна людина має право на ефективне поновлення у правах компетентними національними судами в разі порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом.

Аналізуючи зібрані по справі докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача необґрунтовані та не підлягають задоволенню, оскільки позивачем не надано суду доказів, які б суд міг покласти в основу задоволення вимог позивача, як це передбачено статтями 76-79 та 81 ЦПК України.

Таким чином, виходячи із встановлених фактичних обставин справи, вимог чинного законодавства, оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що у задоволенні позовних вимог слід відмовити повністю, оскільки у позові відмовлено по суті спору, строк позовної давності судом не застосовується.

У відповідності до ч.2 ст. 141 ЦПК України, оскільки у задоволенні позовних вимог відмовлено, понесені позивачем судові витрати у справі стягненню з відповідача не підлягають.

Враховуючи викладене і керуючись Конституцією України, Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, статтями 256, 257, 261, 264, 266, 267, 509, 526, 530, 610, 612, 1054, 1050 ЦК України, статтями 4, 5, 12, 13, 81, 89, 141, 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

У позові Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором - відмовити повністю.

Судові витрати покладаються на позивача.

Рішення суду може бути оскаржене до Апеляційного суду міста Києва протягом тридцяти днів з дня його складання через Деснянський районний суд міста Києва.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: Публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк», ЄДРПОУ 00039019, місце знаходження: 03150, м. Київ, вулиця Ковпака, 29.

Відповідач: ОСОБА_3, ідентифікаційний код: НОМЕР_3, адреса реєстрації: 02166м. Київ, АДРЕСА_1.

Відповідач: ОСОБА_4, ідентифікаційний код: НОМЕР_4, адреса реєстрації: 02068м. Київ, АДРЕСА_2.

Повний текс складено та підписано 20 липня 2018 року.

Суддя В.В. Бабко