Постанова № 75443673, 23.07.2018, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 липня 2018 року м. Харків

Справа № 642/5385/17

Провадження № 22-ц/790/3321/18

Апеляційний суд Харківської області у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Головуючого Кругової С.С.,

суддів Колтунової А.І., Пилипчук Н.П.

Учасники справи :

Позивач: ОСОБА_1,

Відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Велес Авто»,

розглянувши у письмовому провадженні без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами в приміщенні суду в місті Харкові

цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Велес Авто» про захист прав споживачів, визнання договору недійсним та стягнення коштів,

за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Ленінського районного суду міста Харкова від 22 березня 2018 року, ухваленого суддею Ольховським Є.Б.,-

в с т а н о в и в :

У жовтні 2017 року ОСОБА_1 звернулась до Ленінського районного суду міста Харкова з позовом, в якому просила визнати договір доручення № Д-0144 від 06.10.2017 року недійсним та застосувати до вказаного договору наслідки недійсного (нікчемного) правочину, стягнути з відповідача на її користь грошові кошти у розмірі 31 167 гривень, стягнути з відповідача моральну шкоду у розмірі 5 000 грн. та стягнути судові витрати.

Позов мотивований тим, що маючи намір придбати автомобіль Renault Kangoo, в мережі в інтернет позивач знайшла оголошення про продаж авто, розміщений працівниками ТОВ «Велес Авто» в м. Суми Сумської області. За вказаним номер, позивач поїхала до офісу відповідача, де з представником товариства Федоренко О.В. обговорила умови придбання автомобіля Renault Kangoo вартістю 97 000 грн., яка повністю відповідала фінансовим можливостям позивача. Представник товариства Федоренко О.В. пояснила, що позивач повинна сплатити авансовий платіж в сумі в сумі 31 167 грн. шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок відповідача. Чому саме грошові кошти в такому розмірі, представник товариства не пояснювала. 06.10.2017 року між позивачем та відповідачем був укладений договір доручення № Д-0144, за умовами якого Повірений (відповідач) уповноважений діяти від імені та в інтересах Довірителя (позивача), зобов'язаний вчиняти в порядку та на умовах, визначених цим Договором, на території України юридичні дії щодо пошуку, інформування, консультування, пропонування, супроводження послуг та проведення робіт, пов'язаних із сприянням Довірителю в укладанні ним та/або від його імені договорів поставки, купівлі-продажу або будь-яких інших договорів за якими Довіритель в подальшому отримує у власність транспортний засіб на умовах найбільш вигідних для Довірителя. На розрахунковий рахунок відповідача, позивач сплатила грошові кошти у розмірі 31 167 грн. Враховуючи те, що укладання договору відбувалося під кінець робочого дня, позивач не мала можливості детально ознайомитися з умовами договору до його підписання, тоді як представник відповідача не надала достовірної інформації, завіривши її в тому, що всі істотні умови договору вона пояснила та спонукала позивача підписати договір. В подальшому після ретельного прочитання документів, позивач зрозуміла, що підписала договір доручення №Д-0144, предметом якого є автомобіль Renault Logan, вартістю 311 670 грн., а не Renault Kangoo вартістю 97 000 грн.; призначення платежу в сумі 31 167 грн. виявилося винагородою повіреного за надання послуг, що відповідно до п.3,1 вказаного договору становить 10% від вартості транспортного засобу. Після підписання та вивчення змісту договору позивачу стало зрозуміло, що сплачені кошти їй не повернуть, і можливості розірвати договір немає, оскільки договір не передбачає можливості розірвання без втрати грошових коштів, що є порушенням, на її думку, її прав як споживача послуг. Діями відповідача, позивачу була заподіяна моральна шкода, яка полягає у її стражданнях та переживаннях.

Рішенням Ленінського районного суду міста Харкова від 22 березня 2018 року позовну заяву ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що укладений між сторонами договір не містить несправедливих умов, з якими позивач погодився, підтвердивши своїм підписом в договорі, що одержав повну, необхідну, доступну, достовірну інформацію про положення, що знаходяться в контракті, та всі його умови йому відомі, зрозумілі і детально роз'яснені, що відповідає умовам договору. Вказані умови Договору не порушують прав ОСОБА_1, як споживача та відповідають вимогам ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів». Доказів того, що представник відповідача навмисно ввів позивача в оману, щодо умов придбання автомобілю, матеріали справи не містять.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 звернулась з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати вказане рішення та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов у повному обсязі.

Апеляційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що оскаржуване рішення є незаконним та необґрунтованим, судом першої інстанції неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, порушено норми матеріального і процесуального права, висновки суду не відповідають обставинам справи.

Зазначає, що зміст позовної заяви не містив посилань на те, що позивача було введено в оману, проте суд, ухвалюючи рішення посилався на ст. 230 ЦК України та ст.19 Закону України «Про захист прав споживачів».

Вказує, що умови укладеного сторонами Договору доручення є несправедливими, оскільки в порушення вимог розумності, добросовісності та справедливості позбавляють позивача, як споживача послуг, можливості відмовитись від договору без втрати сплачених ним коштів в рахунок винагороди Повіреному, не зважаючи на те, чи виконувались повіреним будь-які роботи на виконання доручення, що суперечить вимогам ст.ст. 1008, 1009 ЦК України.

Положення договору призводять до істотного дисбалансу прав та обов'язків його сторін, порушують принцип добросовісності, а також завдають шкоди споживачеві, а тому в силу положень частин 1, 2, п. п. 2 - 4, 11-13 ч. З ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» є несправедливими для позивача та відповідно до ч. 5 ст. цього Закону підлягають визнанню недійсними.

Відзиву на апеляційну скаргу від учасників справи до апеляційного суду не надходило.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши доповідь судді, обговоривши доводи апеляційної скарги та дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

За змістом ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотримання норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обгрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судом апеляційної інстанції встановлено, підтверджується письмовими доказами та не заперечується сторонами, що 6 жовтня 2017 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Велес Авто» було укладено Договір доручення № Д-0144 (а.с.6-8).

Пунктом 1.1. Договору визначено, що повірений уповноважений діяти від імені та в інтересах Довірителя, зобов`язаний вчиняти в порядку та на умовах, визначених цим Договором, на території України юридичні дії щодо пошуку, інформування, консультування, пропонування, супроводження послуг та проведення робіт, пов'язаний із сприянням Довірителю в укладанні ним та/або від його імені, договорів поставки, купівлі-продажу або будь-який інший договір за яким Довіритель в подальшому отримує у власність транспортний засіб, на умовах найбільш вигідних для Довірителя.

За змістом п.п.1.2,1.3 Договору повірений, діючи від імені або за участю та за рахунок Довірителя, зобов`язаний укласти договір поставки або будь-який інший договір за яким Довіритель в подальшому отримує у власність транспортний засіб Renault Logan Authentique, 1,2/бензин 5 мех./4*2. Вартість транспортного засобу визначається Довірителем на рівні 311 670,00 грн.

Відповідно до умов п. 2.1. Договору Повірений зобов`язаний добросовісно вчиняти дії відповідно до змісту даного йому доручення згідно з п.1.1 даного Договору у строк протягом не більше 90 робочих днів з моменту укладення даного Договору; надавати Довірителю інформацію про потенційних продавців/постачальників транспортних засобів, та/або умови придбання, набуття права власності на транспортний засіб; перевіряти правомочність продавця, постачальника, фінансової установи на укладення договорів купівлі-продажу, поставки транспортного засобу, договорів кредитування та договорів страхування; діяти від імені та за рахунок Довірителя, та його інтересах, укладати договори поставки або будь-який інший договір, за яким Довіритель в подальшому отримує у власність транспортний засіб, в тому числі кредитні договори та договори страхування; повідомити Довірителя на його вимогу про хід виконання договору; передати Довірителю визначений транспортний засіб на умовах викладених у договорі поставки або будь-якому іншому договорі за яким Довіритель в подальшому отримує у власність транспортний засіб, передати в 3-денний строк довірителю все одержане у зв'язку з виконанням доручення і надати звіт про виконання доручення та супроводжувальні і фінансові документи після підписання сторонами Акту виконаних робіт.

Згідно з п.п 2.2.1, 2.2.2, 2.2.3, 2.2.4 Договору Довіритель зобов`язаний, зокрема: видати Повіреному довіреність на вчинення юридичних дій, визначених у п.1.1 цього Договору, забезпечити Повіреного іншими засобами, необхідними для виконання Повіреним доручення Довірителя за цим Договором; компенсувати витрати Повіреного, які були пов'язані з виконанням даного Договору; перерахувати на рахунок Повіреного кошти в розмірі визначеному п. 1.3 даного Договору вартості транспортного засобу протягом строку, що становить не більше 60 робочих днів з дати укладення даного Договору; прийняти транспортний засіб, який придбаний за договором поставки, купівлі-продажу або будь-яким іншим договором. Відповідно до п.2.3 Договору після виконання даного договору сторони зобов'язані підписати відповідний акт, щодо повного виконання сторонами Договору.

Умовами договору також встановлено, що за надання послуг згідно з договором, Довіритель зобов`язаний сплатити на рахунок Повіреного винагороду в розмірі, що становить 10% від вартості транспортного засобу, що зазначено в п.1.3 даного Договору та становить 31 167,00 грн. Винагорода, вказана у п.3.1 сплачується Довірителем до або після укладання договору, але не пізніше поточного дня в якому було укладено Договір (пп. 3.1,3.2).

Відповідно до п. 4.2.1. Договору у випадку відмови Довірителя від договору протягом трьох днів з моменту укладання даного Договору, Повірений повертає 50 відсотків від сплаченої винагороди Повіреного протягом тридцяти банківських днів з дня отримання від Довірителя заяви про відмову від Договору. У випадку коли Заява про відмову від Договору подана Довірителем з порушенням строку вказаного у даному пункті, Винагорода, яка вказана у п. 3.1. даного Договору поверненню не підлягає. Поверненню підлягають всі сплачені на виконання п. 1.3. Договору кошти протягом 30 банківських днів.

Договір набирає чинності з моменту його підписання (п.8.1).

Прикінцевими положеннями Договору передбачено: сторони підтверджують, що цей Договір містить усі істотні умови, передбачені для договорів цього виду, і жодна зі сторін не посилатиметься в майбутньому на недосягнення згоди за істотними умовами договору як на підставу вважати його неукладеним або недійсним (п.10.1); сторони підтверджують, що в разі, якщо будь-яка умова цього договору стане або буде визнана недійсною у зв`язку з невідповідністю закону, то така умова не братиметься до уваги або ж сторонами будуть вжиті заходи щодо зміни Договору тією мірою, щоб зробити Договір і зберегти в повному обсязі наміри сторін (п.10.2); підписання цього Договору є свідченням факту ознайомлення, розуміння сторонами та згоди сторін з усіма визначеннями, умовами та змістом Договору (п.10.7); підписанням даного Договору Довіритель заявляє, що отримав усі коректно викладені пояснення в представника Повіреного, що стосуються змісту договору, поінформований про всі можливі витрати у зв`язку з укладенням договору, уважно прочитав та зрозумів Договір. Представником Повіреного надано Довірителю повну, необхідну, доступну, достовірну інформацію про положення Договору (п.10.8); Довіритель своїм підписом засвідчує факт ознайомлення та згоду з умовами Договору, підтверджує свої права та обов`язки за Договором, підтверджує здатність набувати прав та обов`язків за Договором, умови договору йому зрозумілі та він вважає їх справедливими по відношенню до себе (п.10.9).

Згідно з квитанцією Приватбанку № 0.0.864863332.1 від 06.10.2017 року ОСОБА_1 на рахунок відповідача ТОВ «Велес Авто» сплачено винагороду повіреного за Договором Доручення №Д-0144 від 06.10.2017 у розмірі 31 167 грн. (а.с.10).

Статтею 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Згідно з ч. 1 ст. 640 ЦК України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.

За змістом ч. 1, ч. 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Відповідно до ч. 1 ст. 1000 ЦК України за договором доручення одна сторона (повірений) зобов'язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії. Правочин, вчинений повіреним, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки довірителя.

За змістом ч. 1 ст. 1002, ч.1 ст. 1003 ЦК України повірений має право на плату за виконання свого обов'язку за договором доручення, якщо інше не встановлено договором або законом. У договорі доручення або у виданій на підставі договору довіреності мають бути чітко визначені юридичні дії, які належить вчинити повіреному. Дії, які належить вчинити повіреному, мають бути правомірними, конкретними та здійсненними.

Пунктом 1 ч. 1 ст. 1008 ЦК України визначено, що договір доручення припиняється на загальних підставах припинення договору, а також у разі: відмови довірителя або повіреного від договору.

Згідно ч. 2 ст. 1008 довіритель або повірений мають право відмовитися від договору доручення у будь-який час. Відмова від права на відмову від договору доручення є нікчемною.

Відповідно ч. 1 ст. 1009 ЦК України, яка передбачає наслідки припинення договору доручення, якщо договір доручення припинений до того, як доручення було повністю виконане повіреним, довіритель повинен відшкодувати повіреному витрати, пов'язані з виконанням доручення, а якщо повіреному належить плата - також виплатити йому плату пропорційно виконаній ним роботі. Це положення не застосовується до виконання повіреним доручення після того, як він довідався або міг довідатися про припинення договору доручення.

Пунктом 17 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про захист прав споживачів» визначено, що послуга - це діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб.

Визначення поняття «несправедливі умови договору» закріплено в частині 2 ст. 18 вказаного Закону, де вказано, що умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживачу.

Зі змісту вказаної правової норми випливає, що умови договору кваліфікуються як несправедливі за наявності одночасно таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України); по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обовязків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві.

Несправедливими є, зокрема, умови договору про: виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобов'язань, включаючи умови про взаємозалік, зобов'язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника); встановлення жорстких обов'язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв'язку з розірванням або невиконанням ним договору; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права не повертати кошти на оплату ненаданої продукції у разі розірвання договору з ініціативи продавця (виконавця, виробника); установлення обов'язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати характеристики продукції, що є предметом договору; визначення ціни товару на момент його поставки споживачеві або надання продавцю (виконавцю, виробнику) можливості збільшувати ціну без надання споживачеві права розірвати договір у разі збільшення ціни порівняно з тією, що була погоджена на момент укладення договору.

Перелік несправедливих умов у договорах із споживачами не є вичерпним.

Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним.

У разі коли зміна положення або визнання його недійсним зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача: 1) такі положення також підлягають зміні; або 2) договір може бути визнаним недійсним у цілому.

Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.

Нечіткі або двозначні положення договорів із споживачами тлумачаться на користь споживача.

Відповідно до ч. 1,3 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно ч.ч. 1, 3 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства.

Відповідно до ст. 21 ЗУ «Про захист прав споживачів» права позивача вважаються в будь-якому разі порушеними, якщо порушується принцип рівності сторін договору, учасником якого є споживач.

Аналізуючи зміст укладеного договору, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що укладений між сторонами договір не містить несправедливих умов і що умови договору не порушують прав позивача як споживача.

Матеріали справи свідчать про те, що умови договору Доручення №Д-0144 від 06.10.2017 року, які стосуються винагороди повіреного є несправедливими, зокрема ті, які стосуються порядку і наслідків дострокового припинення договору та відповідальності сторін.

Колегія суддів вважає, що умови укладеного сторонами Договору доручення є несправедливими, оскільки в порушення вимог розумності, добросовісності та справедливості позбавляють позивача, як споживача послуг, можливості відмовитись від договору без втрати сплачених ним коштів в рахунок винагороди Повіреному, не зважаючи на те, чи виконувались повіреним будь-які роботи на виконання доручення, що суперечить вищенаведеним вимогам ст.ст. 1008, 1009 ЦК України.

Дослідженням письмових матеріалів справи встановлено, що в укладеному сторонами договорі жодним чином не обґрунтовано визначений розмір винагороди Повіреного в розмірі 10% від вартості транспортного засобу в сумі 31 167,00 грн., зокрема, критерії та розрахунок, за яким її було визначено. Відсутні також будь-які докази які підтверджують обґрунтованість, справедливість, добросовісність та розумність такої винагороди.

Так, розмір суми винагороди в розмірі 10% від вартості транспортного засобу, що становить 31 167,00 грн., яку позивачем сплачено відповідачеві, не відповідає обсягу робіт, яку отримав споживач. Колегія суддів вважає, що ця сума є надто завищеною, оскільки відповідач фактично не поніс інших витрат на організаційні заходи, пов'язані з підготовкою та укладенням даного договору, крім витрат на роздруківку тексту договору та заповнення декількох рядків та реквізитів у тексті договорів рукописним текстом. Доказів понесення інших затрат відповідачем суду не надано. Останнім також не обґрунтовано співмірність розміру платежу за організацію, підготовку та укладення даного договору виконаній послузі, яка не є платежем за договором.

Суд вважає, що спірним договором фактично забезпечено захист інтересів лише повіреного, і це свідчить про очевидну диспропорцію між правами та обов'язками сторін.

Аналізуючи зміст укладеного договору, колегія суддів також дійшла висновку, що умови укладеного сторонами договору доручення є несправедливими, оскільки в порушення вимог розумності, добросовісності та справедливості позбавляють позивача як споживача послуг можливості відмовитись від договору без втрати сплачених ним коштів в рахунок винагороди повіреному, незважаючи на те, чи виконувались повіреним будь-які роботи на виконання доручення, що суперечить вимогам ст.ст. 1008, 1009 ЦК України.

Отже, несправедливі умови договору доручення, які порушують принцип добросовісності, призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін, завдають шкоди споживачеві, є достатніми підставами для визнання недійсними п. 3.1. та п. 4.2.1. оспорюваного договору доручення.

На думку колегії суддів, при укладенні з позивачем договору доручення відповідач завуалював призначення платежу в розмірі 31 167,00 грн. під виглядом першочергових платежів, які насправді, за умовами договору, не повертаються в жодному випадку та є винагородою за укладення самого договору.

За таких обставин, наявні підстави для визнання недійсними п. 3.1. та п. 4.2.1. оспорюваного договору доручення в частині неповернення винагороди у випадку подання Довірителем заяви про відмову від договору з порушенням зазначеного у договорі строку, оскільки вказані положення договору є несправедливими і не відповідають вимогам закону.

Проте підстав для визнання договору недійсним в цілому не вбачається, оскільки визнання недійсними зазначених пунктів договору не тягне зміну інших положень договору.

Тому рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню, а позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню, а саме: в частині визнання недійсними п. 3.1. та п. 4.2.1. щодо неповернення винагороди, зазначеної у п.3.1. у випадку подання Довірителем заяви про відмову від договору з порушенням строку, вказаного у п. 4.2.1., договору доручення №Д-0144 від 06.10.2017 року, укладеного між ТОВ «Велес Авто» та ОСОБА_1

Як зазначено в ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

За таких обставин, висновок суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог, не відповідає закону та фактичним обставинам справи.

Що стосується позовної вимоги щодо стягнення з відповідача відшкодування за заподіяну моральну шкоду, колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до роз'яснень, викладених в Постанові Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 № 4 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування моральної шкоди» під моральною шкодою слід розуміти витрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

При з'ясуванні питання щодо відшкодування моральної шкоди, суд повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння моральних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин вони заподіяні, в якій грошовій сумі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить.

Так, позивачем не було обґрунтовано, в чому полягає ця шкода, її характер та обсяг, з яких міркувань виходив позивач, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується. Посилання позивача лише на сам факт заподіяння їй моральної шкоди у вигляді душевних страждань колегія суддів не приймає до уваги, оскільки вони не підтверджені належними доказами.

З урахуванням вищевикладеного колегія суддів дійшла висновку про те, що з відповідача на користь позивача слід стягнути 31 167,00 грн. У позовній вимозі про стягнення 5 000 грн. моральної шкоди слід відмовити.

Керуючись ст. ст. 3, 10, 12, 13, 89, 351, 367, 368, 374, 376, 382, 384 ЦПК України, суд,-

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Рішення Ленінського районного суду міста Харкова від 22 березня 2018 року - скасувати і ухвалити нове.

Позовні вимоги ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Визнати недійсними п. 3.1. та п. 4.2.1. в частині неповернення винагороди, зазначеної у п.3.1. у випадку подання Довірителем заяви про відмову від договору з порушенням строку, вказаного у п. 4.2.1., договору доручення №Д-0144 від 6 жовтня 2017 року, укладеного між ТОВ «Велес Авто» та ОСОБА_1.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Велес Авто» (ЄДРПОУ 41394483, юридична адреса: 61052, м. Харків, вул. Полтавський шлях, 56) на користь ОСОБА_1 (місце реєстрації та фактичного проживання: АДРЕСА_1, ІПН НОМЕР_1, паспорт серії НОМЕР_2, виданий Жовтневим РВ УМВС України в Запорізькій області 02.07.1996 року) 31 167,00 (тридцять одну тисячу сто шістдесят сім) гривень, сплачених в рахунок винагороди повіреного за договором доручення № Д-0144 від 6 жовтня 2017 року.

В задоволенні позовних вимог про стягнення моральної шкоди - відмовити.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає.

Головуючий С.С. Кругова

Судді А.І. Колтунова

Н.П. Пилипчук

Повний текст постанови

складено 23 липня 2018 року