Рішення № 75442865, 16.07.2018, Індустріальний районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Орджонікідзевський районний суд м. Харкова)

Суддя Клименко А. М.

Справа № 644/7324/17

Провадження № 2/644/760/18

16.07.2018

Справа № 644/7324/17

2/644/760/18

Рішення

Іменем України

16 липня 2018 року.

Орджонікідзевський районний суд м. Харкова у складі:

головуючого судді - Клименка А.М.,

при секретарі – Добродій В.В.,

з участю:

представника позивача – ОСОБА_1,

представника відповідача – ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором в загальній сумі 105983 грн. 23 коп. посилаючись на те, що 11 серпня 2011 року сторони уклали кредитний договір № б/н, відповідно до якого відповідач отримав у позивача кредит в розмірі 5000 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок зі сплатою відсотків, і зобов’язався його повертати щомісячно частинами, а також сплачувати відсотки і комісію за користування кредитом.

Своїх зобов’язань за договором відповідач не виконує, в зв’язку з чим станом на 31 серпня 2017 року за ним виникла заборгованість за кредитним договором в загальному розмірі 105983 грн. 23 коп., яка складається з заборгованості за кредитом в сумі 5270 грн., заборгованості по процентам за користування кредитом в сумі 99713 грн. 23 коп., заборгованості за пенею та комісією в сумі 1000 грн.

Також позивач просив стягнути з відповідача понесені ним судові витрати по справі в розмірі 1600 грн.

Представник позивача в судовому засіданні позов підтримав.

Відповідач в судове засідання не прибув, про час та місце розгляду справи був належним чином повідомлений, причину неявки суду не повідомив.

Представник відповідача в судовому засіданні позов не визнала, надала пояснення, які цілком співпадають з поясненнями, викладеними в заяві про застосування наслідків пропуску строку позовної давності, відповідно до якої 11 серпня 2011 року сторони уклали кредитний договір № б/н, відповідно до якого відповідач отримав у позивача кредит в розмірі 5000 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок зі сплатою відсотків, і зобов’язався його повертати щомісячно частинами, а також сплачувати відсотки і комісію за користування кредитом.

Відповідно до п. 1.1.7.31 Умов та правил надання банківських послуг строк позовної давності стосовно вимог банку щодо повернення кредиту, сплати процентів за користування кредитом, неустойки, пені, штрафів, видатків банку становить 50 років.

Згідно з ч. 1 ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Статтею 253 ЦК України встановлено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов’язано його початок.

Відповідно до ч. 1 ст. 259 ЦК України позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі.

Частиною 1 статті 207 ЦК України встановлено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Згідно з ч. 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

З матеріалів справи вбачається, що Умови та правила надання банківських послуг, пунктом 1.1.7.31 яких встановлено позовну давність тривалістю у 50 років, не містять підпису відповідача.

Позивачем не надано доказів, які б підтверджували, що саме ці Умови розумів відповідач, підписуючи заяву позичальника, а також те, що Умови містили збільшений строк позовної давності в момент підписання заяви позичальника, або в подальшому такі Умови в частині збільшення строку позовної давності, не змінювалися.

У заяві позичальника від 11 серпня 2011 року домовленості сторін щодо збільшення строку позовної давності немає.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України № 6-16цс15 від 11 березня 2015 року.

Таким чином, Умови та правила надання банківських послуг, пунктом яких встановлено позовну давність тривалістю у 50 років, неможливо вважати складовою частиною укладеного між сторонами договору від 11 серпня 2011 року, оскільки в них не міститься підпису відповідача, внаслідок чого підлягає застосуванню загальний трирічний строк позовної давності.

Пунктом 1.1.7.12 Умов та правил надання банківських послуг передбачено, що договір діє протягом 12 місяців з моменту підписання. Якщо протягом цього строку жодна зі сторін не проінформує іншу сторону про припинення дії договору, він автоматично лонгується на той самий строк.

Позивачем не надано доказів того, що була проведена пролонгація кредитного договору. Таким чином, закінченням строку дії вищевказаного договору слід вважати 11 серпня 2012 року, а початком перебігу трирічного строку позовної давності починається з 12 серпня 2012 року.

Відповідно до ч. 1 ст. 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов’язку.

З розрахунку заборгованості вбачається, що останнє погашення заборгованості за кредитом було здійснено відповідачем 22 лютого 2013 року в розмірі 335 грн.

Частиною 3 статті 264 ЦК України передбачено, що після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Таким чином, 22 лютого 2013 року перебіг позовної давності перервався та розпочався заново.

Враховуючи, що строк звернення до суду сплинув ще 22 лютого 2016 року, а позивач звернувся до суду з позовом 13 листопада 2017 року, тобто більше ніж через півтора року після спливу строку позовної давності, при цьому разом з позовом суду не надано заяву про поновлення пропущеного строку позовної давності, поважних причин пропуску строку матеріали справи не містять, позивач звернувся за захистом своїх прав до суду, пропустивши термін позовної давності, що є підставою для відмови в задоволенні позову (а.с. 71-73).

Вислухавши представників сторін, вивчивши матеріали справи, оцінивши надані сторонами докази, суд вважає, що позов задоволенню не підлягає. До такого висновку суд дійшов виходячи з наступного…

Судовим розглядом встановлено, що 11 серпня 2011 року сторони уклали кредитний договір № б/н, відповідно до якого відповідач отримав у позивача кредит в розмірі 5000 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок зі сплатою відсотків, і зобов’язався його повертати щомісячно частинами, а також сплачувати відсотки і комісію за користування кредитом.

Представник позивача посилався на ту обставину, що відповідач своїх зобов’язань за договором не виконує, в зв’язку з чим станом на 31 серпня 2017 року за ним виникла заборгованість за кредитним договором в загальному розмірі 105983 грн. 23 коп., яка складається з заборгованості за кредитом в сумі 5270 грн., заборгованості по процентам за користування кредитом в сумі 99713 грн. 23 коп., заборгованості за пенею та комісією в сумі 1000 грн.

Відповідно до п. 1.1.7.31 Умов та правил надання банківських послуг строк позовної давності стосовно вимог банку щодо повернення кредиту, сплати процентів за користування кредитом, неустойки, пені, штрафів, видатків банку становить 50 років.

Згідно з ч. 1 ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Статтею 253 ЦК України встановлено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов’язано його початок.

Відповідно до ч. 1 ст. 259 ЦК України позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі.

Частиною 1 статті 207 ЦК України встановлено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Згідно з ч. 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

З матеріалів справи вбачається, що Умови та правила надання банківських послуг, пунктом 1.1.7.31 яких встановлено позовну давність тривалістю у 50 років, не містять підпису відповідача (а.с. 14-28).

Позивачем не надано доказів, які б підтверджували, що саме ці Умови розумів відповідач, підписуючи заяву позичальника, а також те, що Умови містили збільшений строк позовної давності в момент підписання заяви позичальника, або в подальшому такі Умови в частині збільшення строку позовної давності, не змінювалися.

У заяві позичальника від 11 серпня 2011 року домовленості сторін щодо збільшення строку позовної давності немає (а.с. 12).

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України № 6-16цс15 від 11 березня 2015 року.

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Таким чином, Умови та правила надання банківських послуг, пунктом яких встановлено позовну давність тривалістю у 50 років, неможливо вважати складовою частиною укладеного між сторонами договору від 11 серпня 2011 року, оскільки в них не міститься підпису відповідача, внаслідок чого підлягає застосуванню загальний трирічний строк позовної давності.

Пунктом 1.1.7.12 Умов та правил надання банківських послуг передбачено, що договір діє протягом 12 місяців з моменту підписання. Якщо протягом цього строку жодна зі сторін не проінформує іншу сторону про припинення дії договору, він автоматично лонгується на той самий строк.

Позивачем не надано доказів того, що була проведена пролонгація кредитного договору. Таким чином, закінченням строку дії вищевказаного договору слід вважати 11 серпня 2012 року, а початком перебігу трирічного строку позовної давності починається з 12 серпня 2012 року.

Відповідно до ч. 1 ст. 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов’язку.

З розрахунку заборгованості вбачається, що останнє погашення заборгованості за кредитом було здійснено відповідачем 22 лютого 2013 року в розмірі 335 грн. (а.с. 9).

Частиною 3 статті 264 ЦК України передбачено, що після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Таким чином, 22 лютого 2013 року перебіг позовної давності перервався та розпочався заново.

Відповідно до ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Враховуючи, що строк звернення до суду сплинув ще 22 лютого 2016 року, позивач звернувся до суду з позовом 13 листопада 2017 року, тобто більше ніж через півтора року після спливу строку позовної давності, з заявою про поновлення пропущеного строку позовної давності до суду не звертався, поважних причин пропуску строку матеріали справи не містять, відповідач звернувся до суду з заявою про застосування наслідків пропуску строку позовної давності, суд вважає за необхідне відмовити в задоволенні позову.

Відповідно до ст. ст. 12 - 19, 141, 265 – 268, 354 ЦПК України, ст. ст. 207, 253, 256, 257, 261, 263, 264, 267 ЦК України, суд -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову Публічного акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк», ЄДРПОУ 14360570, який розташований за адресою: м. Київ, вул. Грушевського, буд. 1Д, до ОСОБА_3, РНОКПП НОМЕР_1, яка мешкає за адресою: АДРЕСА_1, про стягнення заборгованості за кредитним договором – відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги до апеляційного суду Харківської області через районний суд.

Суддя: