Постанова № 75434311, 17.07.2018, Апеляційний суд Донецької області (м. Маріуполь)

22-ц/775/150/2018(м)

265/4443/16-ц

Єдиний унікальний номер 265/4443/16-ц Номер провадження 22-ц/775/150/2018(м)

Головуючий в 1 інстанції Костромітіна О.О.

Доповідач Лопатіна М.Ю.

Категорія 27

П О С Т А Н О В А

Іменем України

17 липня 2018 року Апеляційний суд Донецької області у складі:

головуючого судді Лопатіної М.Ю.,

суддів Лісового О.О., Принцевської В.П.

при секретарі Брежнєві Д.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Маріуполі цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості,

за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 13 грудня 2017 року,

в с т а н о в и в:

В серпні 2016 року Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» (далі: ПАТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду з вищезазначеним позовом, в обґрунтування якого зазначило, що відповідно до укладеного договору №68М-07 від 13 грудня 2007 року, ОСОБА_1 отримав кредит в сумі 76 000 грн. 13 грудня 2007 року, з метою забезпечення своєчасного і повного виконання зобов'язань ОСОБА_1 за кредитним договором, між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_2 було укладено договір поруки. Оскільки ОСОБА_1 свої зобов'язання за кредитним договором належним чином не виконував, банк просив стягнути з відповідачів в солідарному порядку на його користь заборгованість, яка виникла станом на 24 червня 2016 року в загальній сумі 89 570,51 грн. та складається з заборгованості за тілом кредиту у сумі 29 406,96 грн., заборгованості за відсотками за користування кредитом в сумі 28 163,55 грн., заборгованості за пенею 32 000 грн.

В ході розгляду справи позивач уточнив свої позовні вимоги і просив стягнути солідарно з відповідачів заборгованість, яка утворилась станом на 26 липня 2017 року в загальній сумі 89 570,51 грн. та складається з заборгованості за тілом кредиту у сумі 17 406,96 грн., заборгованості за відсотками за користування кредитом в сумі 53 348,89 грн., заборгованості за пенею 18 814,66 грн.

Рішенням Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 13 грудня 2017 року у задоволені позовних вимог ПАТ КБ «ПриватБанк» відмовлено.

З таким судовим рішенням позивач не погодився та подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги ПАТ КБ «ПриватБанк» зазначило, що суд першої інстанції при ухваленні рішення зробив необґрунтований висновок, що наявність рішення суду про звернення стягнення на предмет застави, ухвалене за кредитними угодами укладеними між сторонами, свідчить про те, що зобов'язання за кредитним договором виконані, оскільки погашення боргу відбудеться тільки після реалізації предмету застави та зарахування від реалізації грошових коштів на рахунок позивача.

В судовому засіданні апеляційного суду представник позивача ОСОБА_3 підтримала апеляційну скаргу та просила її задовольнити.

Представник відповідачів адвокат ОСОБА_4 в судовому засіданні апеляційної інстанції заперечувала проти задоволення апеляційної скарги, просила рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи скарги, апеляційний суд вважає, що скарга задоволенню не підлягає.

Згідно ст. 375 ЦПК України, суд апеляційний інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За приписами ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом першої інстанції при розгляді справи встановлено, що 13 грудня 2007 року між ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 було укладено Кредитну угоду №68М-07, згідно якої ПАТ КБ «Приватбанк» зобов`язався надати ОСОБА_1 кредитні кошти окремими частинами - траншами кредиту, загальна сума кредиту в рамках кредитної угоди - 76 000 грн. (п.1.1.,1.2 Кредитної угоди) (т. 1 а.с.9-11).

Умовами пункту 1.3 Кредитної угоди визначено, що строк повернення кредиту та окремих частин - траншей кредиту, встановлюється Договорами про видачу траншей кредиту, а також Графіками погашення кредиту, процентів та винагороди, які є невід'ємними додатками до Договорів про видачу траншей, але не пізніш 13 грудня 2012 року. (т. 1 а.с.9-11)

Згідно Договору про видачу траншу №68М-07/1 від 17 грудня 2007 року, ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 погодили, що строки повернення кредиту та процентів встановлюються згідно Графіку погашення кредиту, процентів та винагороди ( Додаток №1 до цього договору), сума виданого траншу - 76000 грн. ( пункт 1.3 Договору про видачу траншу) (т. 1 а.с.11-12).

У Додатку №1 від 17 грудня 2007 року до вказаного Договору визначено, що повернення кредиту та сплата процентів здійснюється щомісячними платежами у розмірі 2824,37 грн., починаючи з 10 січня 2008 року, остаточна дата повернення кредиту та процентів встановлена 10 грудня 2010 року (т. 1 а.с.12-13).

На забезпечення виконання зобов'язань за Кредитною угодою від 13 грудня 2007 року, між ПАТ КБ «Приватбанк» та відповідачем ОСОБА_2 було укладено договір поруки № 068М-07/1, згідно якого останній зобов`язався перед кредитором відповідати за виконання обов'язків за кредитним договором в тому ж розмірі, що і боржник. Відповідальність поручителя і позичальника є солідарною.

Пунктами 6.7 Кредитної угоди №68М-07 та 12 Договору поруки передбачено, що строк, в межах якого сторони можуть звернутися до суду з вимогою про захист свого порушеного права за цим договором, встановлюється протягом у 5 років.

Відповідно до наданого до суду позивачем розрахунку заборгованості за кредитним договором, порушення строків сплати щомісячних платежів відбулось 11 вересня 2009 року, надалі розмір прострочених платежів збільшувався (а.с.т.1 а.с. 228-231, 237-240).

У грудні 2009 року ПАТ КБ «Приватбанк» звернулось із позовом до ОСОБА_1 про дострокове стягнення всієї суми заборгованості за Кредитною угодою №68М-07 від 13 грудня 2007 року та Договору про видачу траншу №68М-07/1 від 17 грудня 2007 року шляхом звернення стягнення на предмет застави.

Згідно із рішенням Орджонікідзевського районного суду м.Маріуполя від 16 червня 2012 року, частково зміненого рішенням Апеляційного суду Донецької області від 25 грудня 2012 року, в рахунок погашення заборгованості за Кредитною угодою №68М-07 від 13 грудня 2007 року та Договору про видачу траншу №68М-07/1 від 17 грудня 2007 року в загальному розмірі 39 011,80 грн., яка складається із суми за процентами в розмірі 7520,12 грн., суми за кредитом 29406,96 грн., пені у розмірі 73,33 грн., штрафу у сумі 2011,39 грн. звернуто стягнення на заставний автомобіль моделі ГАЗ 3302-415 СПГ рік випуску 2005, реєстраційний номер НОМЕР_1, з наданням ПАТ КБ «ПриватБанк» права безпосереднього продажу заставного автомобіля конкретному покупцю з правом укладання заставодержателем договору купівлі - продажу предмету застави від імені заставодавця, зі зняттям вказаного автомобіля з обліку в органах ДАЇ України, а також наданням ПАТ КБ «ПриватБанк» всіх повноважень, необхідних для здійснення продажу.

Передано в заклад ПАТ КБ «ПриватБанк» шляхом вилучення у ОСОБА_1 належне йому на праві власності заставлене майно - автомобіль моделі ГАЗ 3302-415 СПГ, рік випуску 2005, реєстраційний номер НОМЕР_1 Т. (т.1, а.с.193-202).

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем пропущено строк позовної давності для звернення до суду з цим позовом, на застосуванні якої наполягали відповідачі, що згідно з частиною четвертою статті 267 ЦК України є підставою для відмови в задоволенні позову.

Такі висновки суду першої інстанції є правильними, відповідають матеріалам справи й вимогам закону.

Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 цього Кодексу).

Визначення поняття зобов'язання міститься у частині першій статті 509 ЦК України.

Відповідно до цієї норми зобов'язання - це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).

Згідно зі статтями 526, 530, 610, частиною першою статті 612 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином у встановлений термін відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно ст. 258 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

У відповідності до п.1. ч.2. ст. 258 ЦК України, для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

За вимогами ч. 1 ст. 259 ЦК України, позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі.

Статтею 253 ЦК України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

При цьому початок перебігу позовної давності пов'язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, як з певними подіями (фактами), які свідчать про порушення прав особи (стаття 261 ЦК України).

За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до ухвалення рішення. (стаття 267 ЦК України).

Пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачає, що кожен має право на справедливий розгляд його справи судом. Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32) зауважує, що «позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до відповідальності у суді після закінчення певного періоду часу після вчинення правопорушення. Періоди позовної давності, які є звичним явищем у національних правових системах Договірних держав, переслідують декілька цілей, що включають гарантування правової визначеності й остаточності та запобігання порушенню прав відповідачів, які могли би бути ущемлені у разі, якщо би було передбачено, що суди ухвалюють рішення на підставі доказів, які могли стати неповними внаслідок спливу часу» (див. mutatis mutandis рішення у справах «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії» від 20 вересня 2011 року («OAO Neftyanaya Kompaniya Yukos v. Russia», заява № 14902/04, § 570), «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства» від 22 жовтня 1996 року («Stubbings and Others v. the United Kingdom», заяви № 22083/93 і № 22095/93, § 51)).

Апеляційним судом встановлено що 13 грудня 2007 року між ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 було укладено Кредитну угоду №68М-07, згідно якої ПАТ КБ «Приватбанк» зобов`язався надати ОСОБА_1 кредитні кошти окремими частинами (траншами), загальна сума кредиту в рамках кредитної угоди - 76 000 грн. (п.1.1.,1.2 Кредитної угоди).

Згідно п.п.1.1, 1.3. Кредитної угоди, видача частин кредиту здійснюється після підписання Договору про видачу траншу, на строк та умовах, передбачених в цій угоді, а також в Договорі про видачу траншу. Строк повернення кредиту та окремих частин - траншей кредиту встановлюється Договорами про видачу траншей кредиту, а також Графіками погашення кредиту, процентів та винагороди, які є невід'ємними додатками до Договорів про видачу траншей, але не пізніш 13 грудня 2012 року. (а.с.13-11)

З пункту 1.3. Договору про видачу траншу №68М-07/1 від 17 грудня 2007 року, укладеного між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 вбачається, що сторони погодили, що строки повернення кредиту та процентів встановлюються згідно Графіку погашення кредиту, процентів та винагороди ( Додаток №1 до цього договору), сума виданого траншу - 76000 грн. (а.с.11-12).

У Додатку №1 від 17 грудня 2007 року до вищезазначеного Договору про видачу траншу визначено, що повернення кредиту та сплата процентів здійснюється щомісячними платежами у розмірі 2824,37 грн., починаючи з 10 січня 2008 року, остаточна дата повернення кредиту та процентів встановлена 10 грудня 2010 року (а.с.12-13).

Судом встановлено, що ПАТ КБ «ПриватБанк» надав ОСОБА_1 кредитні кошти у вигляді одного траншу у сумі 76000 грн. з остаточною датою повернення його та відсотків до 10 грудня 2010 року, відповідно до Графіку погашення кредиту, процентів та винагороди.

На забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором від 13 грудня 2007 року між ПАТ КБ «Приватбанк» та відповідачем ОСОБА_2 було укладено Договір поруки № 068М-07/1, згідно якого останній зобов`язався перед кредитором відповідати за виконання обов'язків за кредитним договором в тому ж розмірі, що і боржник. Відповідальність поручителя і позичальника є солідарною.

Крім того, також у забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором, між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 13 грудня 2007 року було укладено договір застави автомобіля моделі ГАЗ 3302-415 СПГ рік випуску 2005, реєстраційний номер НОМЕР_1.

Відповідно до наданого до суду позивачем розрахунку заборгованості за кредитним договором, порушення строків сплати щомісячних платежів відбулось 11 вересня 2009 року, надалі розмір прострочених платежів збільшувався (а.с.т.1 а.с. 228-231, 237-240).

Відповідно до п. 2.3.9 Кредитної угоди сторони погодили, що при настанні подій, вказаних в п.2.3.3. даної угоди, а саме порушення позичальником яких-небудь зобов'язань, передбачених умовами даної угоди, банк має право стягнути кредит до настання строків, передбачених п.1.3. даної угоди та Договорів траншу, в тому числі шляхом звернення стягнення на закладене майно.

Таким чином, сторони кредитних правовідносин врегулювали у кредитному договорі питання дострокового повернення коштів, тобто зміни строку виконання основного зобов'язання, та визначили умови такого повернення коштів.

У грудні 2009 року ПАТ КБ «Приватбанк» звернулось із позовом до суду про дострокове стягнення всієї суми заборгованості шляхом звернення стягнення на предмет застави.

Згідно із рішенням Орджонікідзевського районного суду м.Маріуполя від 16 червня 2012 року, частково зміненого рішенням Апеляційного суду Донецької області від 25 грудня 2012 року, в рахунок погашення заборгованості за кредитною угодою №68М-07 від 13 грудня 2007 року та договору про видачу траншу №68М-07/1 від 17 грудня 2007 року в загальному розмірі 39 011,80 грн., яка складається із суми за процентами в розмірі 7520,12 грн., суми за кредитом 29406,96 грн., пені у розмірі 73,33 грн., штрафу у сумі 2011,39 грн. звернуто стягнення на заставний автомобіль моделі ГАЗ 3302-415 СПГ рік випуску 2005, реєстраційний номер НОМЕР_1, з наданням ПАТ КБ « Приватбанк» права безпосереднього продажу заставного автомобіля конкретному покупцю з правом укладання заставодержателем договору купівлі - продажу предмету застави від імені заставодавця, зі зняттям вказаного автомобіля з обліку в органах ДАЇ України, а також наданням ПАТ КБ «Приватбанк» всіх повноважень, необхідних для здійснення продажу.

Передано в заклад ПАТ КБ «Приватбанк» шляхом вилучення у ОСОБА_1 належне йому на праві власності заставлене майно - автомобіль моделі ГАЗ 3302-415 СПГ, рік випуску 2005, реєстраційний номер НОМЕР_1 Т. (т.1, а.с.193-202).

18 липня 2013 року заставний автомобіль був переданий ОСОБА_1 працівникам ПАТ КБ «ПриватБанк», що підтверджує акт приймання-передачі(т.1.а.с.192)

Згідно розрахунку заборгованості, наданого позивачем вбачається, що 23 червня 2015 року, в рахунок погашення боргу ОСОБА_1 банк зарахував кошти у сумі 12 000 грн. як вартість реалізованого заставного автомобілю, проте доказів того, що предмет забезпечувального обтяження був проданий банком у відповідності до вимог Закону України « Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» суду не надано (т.1 а.с. 4-5)

Більш того, на теперішній час заставний автомобіль моделі ГАЗ 3302-415 СПГ рік випуску 2005, реєстраційний номер НОМЕР_1, згідно довідки, виданої Територіальним сервісним центром № 1441 регіонального центру МВС в Донецькій області від 15 листопада 2017 року, зареєстрований за ОСОБА_1

Пунктом 6.7 Кредитної угоди №68М-07 та пунктом 12 Договору поруки передбачено, що строк, в межах якого сторони можуть звернутися до суду з вимогою про захист свого порушеного права за цим договором, встановлюється протягом у 5 років.

Суд першої інстанції зробив обґрунтований висновок про те, що пред'явивши у грудні 2009 року позов про звернення стягнення на предмет застави в рахунок дострокового погашення заборгованості за кредитом, відсотками за користування кредитом та пені, кредитор відповідно до частини другої ст. 1050 ЦК України змінив строк виконання основного зобов'язання в повному обсязі і з того часу розпочався строк позовної давності для банку.

До суду з цим позовом банк звернувся 01 серпня 2016 року, тобто зі спливом п'ятирічного строку позовної давності, яка була збільшена за домовленістю сторін.

Крім того, цей строк позовної давності пропущено позивачем і з 10 грудня 2010 року, коли, згідно із Графіком погашення кредиту та процентів та винагороди позичальником повинен був сплачений останній платіж за Кредитною угодою.

Таким чином, суд першої інстанції встановивши, що банк звернувся до суду з пропуском строку позовної давності, про застосування наслідків якої заявляли відповідачі, дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову. Доказів переривання позовної давності матеріали справи не містять.

Оскільки позовна давність до основної вимоги спливла до звернення позивача до суду, вважається, що позовна давність спливла і до додаткової його вимоги про стягнення з відповідачів пені.

Вказане узгоджується із правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12(провадження № 14-10цс18).

Доводи позивача про те, що місцевий суд зробив помилковий висновок про те, що наявність рішення суду про звернення стягнення на предмет застави, свідчить про те, що зобов'язання за кредитним договором виконані, апеляційний суд не приймає до уваги, оскільки таких висновків суд першої інстанції не робив, а відмовив в задоволенні позову банку з інших підстав.

Таким чином, доводи апеляційної скарги не дають підстав для встановлення неправильного застосування місцевим судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, не спростовують висновки суду, обґрунтовано викладені в мотивувальній частині оскаржуваного рішення. При вирішенні даної справи судом першої інстанції правильно визначений характер правовідносин між сторонами, вірно застосовано закон, що їх регулює, повно і всебічно досліджено матеріали справи та надано належну правову оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам.

За таких обставин, апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, оскаржене рішення суду першої інстанцій - без змін.

Керуючись ст.ст. 367, 374-375, 381- 382 ЦПК України, апеляційний суд,

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» залишити без задоволення.

Рішення Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 13 грудня 2017 року залишити без змін.

Повний текст постанови складено 20 липня 2018 року.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду.

Судді: