Постанова № 75434287, 18.07.2018, Апеляційний суд Донецької області (м. Маріуполь)

22-ц/775/485/2018(м)

222/1109/17

Категорія 39

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 липня 2018 року м. Маріуполь

Єдиний унікальний номер 222/1109/17

Номер провадження 22-ц/775/485/2018(м)

Апеляційний суд Донецької області у складі суддів Кочегарової Л.М., Попової С.А., Ткаченко Т.Б.,

секретар судового засідання Брежнєв Д.О.

позивач - ОСОБА_1

відповідач - Малоянисольська сільська рада Нікольського району Донецького району

розглянув у судовому засіданні апеляційну скаргу апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Володарського районного суду Донецької області від 27 квітня 2018 року, у складі судді Вайновської О.Є.,

в с т а н о в и в:

У вересні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Малоянисольської сільської ради Нікольського (Володарського) району Донецької області про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, встановлення факту прийняття спадщини, визнання права власності в порядку спадкування за законом.

Позовна заява мотивована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_4 року померла її бабуся ОСОБА_2, після смерті якої відкрилася спадщина у вигляді земельної ділянки площею 5,96 га, розташованої на території Малоянисольської сільської ради Нікольського району Донецької області. Єдиним спадкоємцем після смерті ОСОБА_2 була її дочка ОСОБА_3, яка постійно проживала з матір'ю на час її смерті та фактично прийняла спадщину. ІНФОРМАЦІЯ_5 року ОСОБА_3 (мати позивача) померла. Просила встановити факт постійного проживання ОСОБА_3 разом зі спадкодавцем ОСОБА_2 на час відкриття спадщини ІНФОРМАЦІЯ_4 року; факт прийняття спадщини ОСОБА_3 після смерті ОСОБА_2; визнати за нею - ОСОБА_1, право власності на земельну ділянку площею 5,96 га, розташовану на території Малоянисольської сільської ради Нікольського району Донецької області, яка належала на праві власності ОСОБА_2, в порядку спадкування за законом, оскільки державний виконавець відмовив у видачі свідоцтва про право на спадщину після смерті ОСОБА_2

Рішенням Володарського районного суду Донецької області від 27 квітня 2018 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду скасувати та ухвалите нове, яким задовольнити позовні вимоги, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права.

Представник Малоянисольської сільської ради до апеляційного суду не з'явився. Подана заява про розгляд справи у відсутності представника ради, позов ОСОБА_1 визнано (а.с.114).

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника ОСОБА_1 - ОСОБА_4, який підтримав скаргу, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

Відповідно ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_1 від 21 лютого 2007 року належала земельна ділянка площею 5,9600 га, розташована на території Малоянсольської сільської ради Нікольського району Донецької області, за цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

ІНФОРМАЦІЯ_4 року ОСОБА_2 померла, про що виконавчим комітетом Новокраснівської сільської ради Володарського району Донецької області вчинено актовий запис №14 від 03 жовтня 2014 року.

Спадкова справа після смерті ОСОБА_2 не заводилась, що підтверджується Інформаційною довідкою зі спадкового реєстру від 10 січня 2018 року.

ОСОБА_2 мала дочку ОСОБА_3, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_5 року (актовий запис №483 від 22 березня 2017 року Кальміуського районного у місті Маріуполі відділу ДРАЦС Головного ТУЮ у Донецькій області).

Після смерті ОСОБА_3, 24 липня 2017 року Третьою маріупольською державною нотаріальною конторою відкрита спадкова справа №431/2017.

ОСОБА_1 є дочкою ОСОБА_3, що підтверджується свідоцтвом про народження, виданим Куйбишевською сільрадою Володарського району Донецької області від 07 березня 1989 року, актовий запис №19.

Відмовляючи ОСОБА_1 у позові, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_3 постійно не проживала разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини; після смерті матері ОСОБА_3 заяву про прийняття спадщини до нотаріальної контори не подавала і оскільки вона у встановленому законом порядку не прийняла спадщину у вигляді земельної ділянки, належної на праві власності ОСОБА_2, то відсутній об'єкт спадкування у вигляді вказаної земельної ділянки і для ОСОБА_1 після смерті її матері ОСОБА_3

З висновками суду першої інстанції не можна не погодитися.

Згідно з статтею 1217 ЦК України спадкування здійснюється за законом або заповітом.

До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 ЦК України).

Частиною 1 ст.1268 ЦК України передбачено, що спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Відповідно до частини третьої статті 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 ЦК України, він не заявив про відмову від неї.

Частиною 1 ст.1268 ЦК України передбачено, що спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

За приписами цієї норми, саме постійне проживання особи із спадкодавцем на час відкриття спадщини є підставою для визнання спадкоємця таким, а не лише реєстрація місця його проживання за адресою місця проживання спадкодавця.

Аналогічно вирішено питання щодо усунення розбіжностей у застосуванні частини третьої статті 1268 ЦК України Верховним Судом України в ухвалі від 11 березня 2009 року (справа № 6-27745св08 ЄДРСРУ № 3268572), в якій зазначено, що саме постійне проживання особи із спадкодавцем на час відкриття спадщини є підставою для визнання спадкоємця таким, а не лише реєстрація місця його проживання за адресою місця проживання спадкодавця.

Відповідно до частин 1,6 ст.29 ЦК України, місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово. Фізична особа може мати кілька місць проживання.

Статтею 3 ЗУ «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» визначено, що місцем проживання є житло, розташоване на території адміністративно-територіальної одиниці, в якому особа проживає.

Документом, до якого вносяться відомості про місце проживання є, зокрема, паспорт громадянина України.

Реєстрація місяця проживання здійснюються шляхом внесення інформації до реєстру територіальної громади та до інших документів, визначених законом, відомостей про місце проживання/перебування фізичної особи, із зазначенням адреси житла/місця перебування та подальшим внесенням відповідної інформації до Єдиного державного демографічного реєстру в установленому Кабінетом Міністрів України порядку.

Як роз'яснення в пунктах 3.21, 3.22 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 22 лютого 2012 року за № 282/20595, спадкоємець, який постійно проживав із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленогостаттею 1270 Цивільного кодексу, він не заявив про відмову від неї.

У разі відсутності у паспорті такого спадкоємця відмітки про реєстрацію його місця проживання доказом постійного проживання із спадкодавцем може бути: довідка органу реєстрації місця проживання про те, що місце проживання спадкоємця на день смерті спадкодавця було зареєстровано за однією адресою зі спадкодавцем.

Аналіз вищевикладених норм права, дає підстави вважати, що місцем постійного проживання фізичної особи є зареєстроване у встановленому законом порядку місце її проживання.

Як вбачається зі справи, спадковим майном після смерті ОСОБА_2 є земельна ділянка площею 5,9600 га, розташована на території Малоянисольської сільської ради Нікольського (Володарського) району Донецької області.

Обґрунтовуючи вимоги про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, встановлення факту прийняття спадщини, визнання права власності в порядку спадкування за законом ОСОБА_1 вказувала на те, що її матір - ОСОБА_3 разом зі спадкодавцем ОСОБА_2 з 2012 року проживали в АДРЕСА_1, що підтверджується довідкою голови правління ЖСБК «Рассвет» від 27 липня 2017 року (а.с.13).

У відповідності з вимогами ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами:1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів;3) показаннями свідків.

Відповідно ст.77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

За вимогами ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Стаття 89 ЦПК України визначає, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Між тим, за даними Новокраснівської сільської ради Нікольського (Володарського) району Донецької області від 24 січня 2018 року ОСОБА_2 була зареєстрована в АДРЕСА_2 На день смерті спадкодавця у вказаному будинку були зареєстровані також ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_8 (а.с.64).

Водночас, з довідки відділу реєстрації місця проживання фізичних осіб ДАП Маріупольської міської ради від 15 січня 2018 року, вбачається, що зареєстрованим місцем проживання ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_3, станом на ІНФОРМАЦІЯ_4 року, є квартира АДРЕСА_1.

Як вбачається з постанови державного нотаріуса Третьої маріупольської нотаріальної контори Папуш П.С. від 20 березня 2018 року, ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті її матері ОСОБА_3 на земельну ділянку, яка знаходиться на території Малоянисольської сільської ради Нікольського (Володарського) району Донецької області, що належала ОСОБА_2 відмовлено, оскільки документів, що підтверджують факт прийняття спадщини ОСОБА_3 після смерті 02 жовтня 2014 року ОСОБА_2 не надано (а.с.72-73).

Не представлено позивачем таких доказів ні суду першої інстанції, ні апеляційному суду.

Таким чином, колегія вважає, що суд першої інстанції, відповідно до вимог ст.89 ЦПК України, оцінив представлені сторонами матеріали за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, оцінив належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності та дійшов обгрунтованого висновку про відмову у позові, окільки мати позивача не була зареєстрована за місцем проживання спадкодавця, фактично проживала у іншому населеному пункті, а тому ОСОБА_3 не може вважатися такою, що фактично прийняла спадщину у вигляді земельної ділянки, площею

5,9600 га, розташованої на території Малоянисольської сільської ради Нікольського району Донецької області, за цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. За таких обставин до ОСОБА_1 не перейшло право спадкування земельної ділянки, яка належала ОСОБА_2, після смерті ОСОБА_3

Твердження апеляційної скарги про незаконність рішення суду першої інстанції у зв'язку із неналежною оцінкою доказів по справі спростовуються матеріалами справи, змістом оскарженого рішення, з якого вбачається, що суд об'єктивно оцінив представлені докази та правильно застосував норми матеріального права при вирішенні спору.

Доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди із оцінкою доказів, вимогами щодо їх переоцінки. Між тим, суд повно встановив усі обставини, необхідні для вирішення спору, проаналізував докази, і вирішив справу у відповідності до положень ст.263 ЦПК України.

Нових доказів чи обставин, які не були предметом розгляду у суді першої інстанції та могли вплинути на рішення суду позивачем апеляційному суду не надано.

Підсумовуючи викладене, колегія суддів вважає, що судове рішення ухвалене з додержанням вимог матеріального і процесуального права, а наведені в апеляційній скарзі доводи не відносяться до тих підстав, з якими закон пов'язує можливість прийняття рішення відносно скасування чи зміни оскарженого рішення, і висновків суду не спростовують, в їх задоволенні належить відмовити на підставі статті 375 ЦПК України.

Керуючись п.1 ч.1 ст.374, ст.375 ЦПК України,

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Володарського районного суду Донецької області від 27 квітня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Касаційна скарга подається безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Дата складення повного судового рішення 20 липня 2018 року.

Судді: Л.М. Кочегарова

С.А. Попова

Т.Б. Ткаченко