Постанова № 75429202, 23.07.2018, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 липня 2018 р.м.ОдесаСправа № 522/6640/18

Категорія: 3.4 Головуючий в 1 інстанції: Науменко А.В.

Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

доповідача - судді Стас Л.В.

суддів - Турецької І.О., Градовського Ю.М.

за участю секретаря - Худика С.А.

за участю представника позивача -ОСОБА_1

за участю представника апелянта - ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 22 травня 2018 року по справі за позовом громадянина Сирійської Арабської Республіки ОСОБА_4 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про визнання протиправним та скасування рішення про примусове повернення в країну походження, -

ВСТАНОВИВ:

Громадянин Сирійської Арабської Республіки ОСОБА_4 ( Позивач ) звернувся з позовом до Головного управлення Державної міграційної служби України в Одеській області про визнання протиправним та скасування Рішення № 92 від 04.04.2018 року про його примусове повернення в країну походження як іноземця, громадянина Сирійської Арабської Республіки.

В обґрунтування позову, позивач зазначив, що дане рішення відповідача щодо його примусового повернення є протиправним та таким, що порушує права, гарантовані Конституцією України та міжнародними договорами, ратифікованими Україною. Наполягає на тому, що рішення відповідача про примусове його повернення до Сирійської Арабської Республіки, у якій триває військовий конфлікт, ставить під загрозу його життя. Він являється мешканцем провінції Латакія, яка була звільнена та зараз знаходиться під контролем урядових військ. Війна в країні відбувається з численними порушеннями прав людини, тому не можливо підтримувати жодну сторону конфлікту, у зв'язку з цим позивач не бажає приймати в цьому участь та служити в армії на будь-який стороні. Але, враховуючи загально відому інформацію, позивач вказує, що при поверненні до країни походження він буде одразу затриманий та направлений до армії урядових військ.

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 22 травня 2018 року - позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області № 92 від 04 квітня 2018 року про примусове повернення в країну походження іноземця або особи без громадянства, громадянина Сирійської Арабської Республіки ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1.

В апеляційній скарзі, Головне управлення Державної міграційної служби України в Одеській області, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду від 22 травня 2018 року - скасувати, прийняти нову постанову про відмову в задоволенні позову. В обґрунтування доводів апеляційної скарги, послалося на те, що докази переслідування позивача за ознаками раси, віросповідання, тональності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної _ групи або політичних переконань в матеріалах справи відсутні, не надані при розгляді Державною міграційною службою України заяви позивача про визнання його біженцем чи особою, яка потребує додаткового захисту. Відповідно до міжнародного законодавства, держави мають право вимагати від громадян проходження строкової служби задля збереження державної цілісності, захисту інтересів держави. Спростовуючи доводи позивача, вказало, що президентом Сирії декілька разів об'являлася амністія у тому числі для осіб, які ухилялися від обов'язкової військової служби, а в свою чергу бажання уникнути від цього обов'язку не є підставою для побоювань стати жертвою переслідування чи наявності будь-якої загрози.

У відзиві на апеляційну скаргу, позивач зазначив, що має обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідування через приналежність до окремої соціальної групи - особи, що ухиляються від несення військової служби. Наполягав на тому, що відповідачем не обґрунтовано не приймаються до уваги Рекомендації УВКБ ООН «Агенції по справам біженців» № 5 листопада 2017 року, тому як за своїм змістом вони відображають реальну та найбільш перевірну за численними джерелами інформації, про ситуацію останніх подій у Сирії.

Колегія суддів, заслухавши доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що 04.04.2018 року під час проведення цільових профілактичних заходів з нагляду за виконанням законодавства в міграційній сфері співробітниками Авангардівського ВП Овідіопольського ВП ГУНП в Одеській області ГУ ДМС України в Одеській облсті за адресою : Одеська область, Овідіопольський район, смт. Авангард, вул. Базова, 20, було виявлено та доставлено до ГУ ДМС України в Одеській облсті громадянина Сирійської Арабської Республіки ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1.

За результатами перевірки та проведеного опитування позивача було встановлено, що він порушив правила перебування іноземців в Україні, а саме: ухилився від виїзду після закінчення відповідного терміну перебування, постійного місця проживання та законного джерела існування не має.

Уповноваженою особою ГУ ДМС України в Одеській області 04.04.2018 р. за порушення ч. 1 ст. 203 Кодексу України про адміністративні правопорушення, що виразилося в порушенні правил перебування іноземців в Україні, тобто ухилення від виїзду після закінчення терміну легального перебування, стосовно ОСОБА_4 складено протокол про адміністративне правопорушення ПР МОД № 002011 та постановою про накладення адміністративного стягнення від 04.04.2018 ПН МОД № 002011 притягнуто до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу в розмірі 510 грн.

04.04.2018р. Головним управлінням ДМС України в Одеській області було прийняте рішення про примусове повернення в країну походження громадянина Сирії ОСОБА_4, 23.04.1985 р. н., та зобов'язано його покинути територію України у термін до 03.05.2018р.

Згідно наявної в матеріалах справи розписки, позивач від виконання рішення відмовився та оскаржив його в суді.

З матеріалів справи також вбачається, що ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, є громадянином Сирії, уродженцем провінції Латакія, с. Біт Ана. За національністю араб, за віросповіданням мусульманин - шиїт. Рідна мова - арабська, вільно володіє англійською та російською мовами. За сімейним станом неодружений. ОСОБА_4 має вищу освіту, яку він отримав в університеті "Тишрін" (Сирія, м. Латакія) в період з 2002 по 2007 роки. Протягом 2010 - 2012 років позивач навчався на підготовчих відділеннях вищих навчальних закладів на території України в м. Одесі, навчання не закінчив через фінансові проблеми. ОСОБА_4 не є членом жодної політичної, громадської або молодіжної організації. В країні громадянського походження залишились близькі родичі позивача, а саме: батько - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_5, мати -ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2, два брати - ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_3, сестра - ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_4

Громадяни Сирійської Арабської Республіки ОСОБА_4 вибув з батьківщини 15.10.2010 року повітряним шляхом авіарейсом м. Алеппо (Сирія) - м. Одеса (Україна), на підставі національного паспорту № 003179370 та оформленої студентської візи на навчання в Одеській державній академії холоду. Перетнув державний кордон України легально.

05.09.2012р. позивач звернувся за наданням міжнародного захисту до Головного управління ДМС України в Одеській області. Рішенням ДМС України від 22.07.2013р. № 433-13 позивачу було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Зазначене рішення позивач оскаржив в судовому порядку.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 02.10.2013 року по справі № 815/6340/13-а, залишеною в силі Ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 21.01.2014р., адміністративний позов ОСОБА_4 було задоволено частково. Рішення ДМС України в Одеській області від 22.07.2013р. № 433-13 визнано протиправним та скасовано. ДМС України зобов'язано повторно розглянути заяву ОСОБА_4 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

На виконання постанови Одеського окружного адміністративного суду від 02.10.2013р., ДМС України було прийнято рішення від 20.03.2014 року № 30-14 про повторний розгляд заяви позивача. За результатами повторного розгляду заяви ДМС України вдруге було прийнято рішення від 05.03.2015р. № 154-15 про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує податкового захисту, що свідчить про відсутність будь-яких нововиявлених обставин з позиції надання позивачу міжнародного захисту в Україні.

09.11.2015 р. ОСОБА_4 повторно звернувся з заявою про надання міжнародного захисту в Україні.

Рішенням Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області від 09.11.2016р. № 212 позивачу було відмовлено в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 22.06.2016 р. по справі № 815/1511/16 в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_4 до ДМС України, ГУ ДМС України в Одеській області щодо оскарження зазначеного рішення було відмовлено.

Ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 19.09.2016 р. апеляційна скарга позивача була залишена без задоволення, а постанова Одеського окружного адміністративного суду від 22.06.2016 р.- без змін.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 16.11.2016 було відмовлено у відкритті касаційного провадження у зв'язку з необґрунтованістю касаційної скарги.

16.12.2016р. ОСОБА_4 втрете звернувся з заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Рішенням Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області від 16.12.2016р. № 241 позивачу було відмовлено в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 29.03.2017 по справі № 815/26і/17, яка залишена в силі Ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 20.06.2017 року, було відмовлено в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_4 до ГУ ДМС України в Одеській області про визнання неправомірним та скасування зазначеного рішення.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 12.07.2017 р. було відмовлено у відкритті касаційного провадження у зв'язку з необґрунтованістю касаційної скарги.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з формального ставлення з боку відповідача до перевірки усіх обставин, викладених позивачем, не прийняття до уваги важливої та достовірної інформації викладеної у Рекомендаціях УВКБ ООН від листопада 2017 року, що серед фактів, повідомлених позивачем є підстави для висновку, що позивач має обґрунтовані побоювання у випадку повернення до Сирії, стати жертвою переслідування зі сторони влади, як особа, що ухиляється від військової служби, і тим самим, розглядатись як особа, що є противником сирійської влади, тільки за цими поглядами та за походженням з провінції Латакія.

Перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступного висновку.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Особливості провадження у справах за адміністративними позовами з приводу примусового повернення чи примусового видворення іноземця або осіб без громадянства за межі території України врегульовано ст. 288 КАС України. Порядок регулювання суспільних відносин у сфері примусового повернення чи примусового видворення іноземця або осіб без громадянства за межі території України визначається Законом України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 22.09.2011 року № 3773-VI ( далі - Закон № 3773-VI).

Відповідно до ч. 3 ст. 25 Закону № 3773-VI, рішення про добровільне повернення іноземців та осіб без громадянства, зазначених у частинах першій і другій цієї статті, приймається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції за заявою іноземця та особи без громадянства про добровільне повернення.

Порядок провадження за заявами іноземців та осіб без громадянства про добровільне повернення визначається Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», іноземець або особа без громадянства можуть бути примусово повернуті в країну походження або третю країну, якщо їх дії порушують законодавство про правовий, статус іноземців та осіб без громадянства або суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку, або якщо це необхідно для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України за рішенням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, органу Служби безпеки України або органу охорони державного кордону (стосовно іноземців та осіб без громадянства, які затримані ними у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України).

Відповідно до ч. 5 ст. 26 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», що іноземець або особа без громадянства зобов'язані самостійно залишити територію України у строк, зазначений у рішенні про примусове повернення.

Згідно до п. 14 ст. 1 Закону № 3773-VI нелегальний мігрант - іноземець або особа без громадянства, які перетнули державний кордон поза пунктами пропуску або в пунктах пропуску, але з уникненням прикордонного контролю і невідкладно не звернулися із заявою про надання статусу біженця чи отримання притулку в Україні, а також іноземець або особа без громадянства, які законно прибули в Україну, але після закінчення визначеного їм терміну перебування втратили підстави для подальшого перебування та ухиляються від виїзду з України.

Згідно з п. 1 ст. 1 Закону України « Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» від 08.07.2011р. № 3671-VI, біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань ( долі Закон № 3671-VI).

Відповідно до п. 13 ч. 1 ст. 1 Закону № 3671-VI, особа, яка потребує додаткового захисту - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.

Згідно з Конвенцією про статус біженців 1951 року і Протоколом щодо статусу біженця 1967 року поняття "біженець" включає в себе 4 основних підстави, за наявності яких особі може бути наданий статус біженця:

1) особа повинна знаходиться за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства, - за межами країни свого колишнього місця проживання;

2) неможливість або побоювання користуватися захистом країни походження;

3) особа повинна мати цілком обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань;

4) побоювання стати жертвою переслідування повинно бути пов'язане з причинами, які вказані в Конвенції про статус біженців, а саме: а) расова належність; б) релігія; в) національність (громадянство); г) належність до певної соціальної групи; д) політичні погляди.

Тож, при вирішенні питання щодо визнання або відмови у визнані біженцем, або особою, яка потребує додаткового захисту, мають враховуватися усі чотири підстави, наведені вище.

Відповідно до Положень Керівництва з процедур та критеріїв визначення статусу біженців Управління Верхового комісара ООН у справах біженців (1992 рік) (далі - УВКБ ООН), особа повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування. Для того, щоб вважатися біженцем, особа повинна надати свідчення повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками (п. п. 45, 66).

Згідно з Позицією УВКБ ООН "Про обов'язки та стандарти доказів у біженців" 1998 року, факти в підтвердження заяв біженців визначаються шляхом надання підтвердження або доказів викладеного,які можуть бути як усні, так і документальні.

Загальними правовими принципами доказового права, обов`язок доказу покладається на особу, яка висловлює це твердження. Таким чином, у заяві про надання статусу біженця позивач повинен довести достовірність своїх тверджень і точність фактів, на яких ґрунтується його заява.

Суд апеляційної інстанції зауважує, що єдиним критерієм для набуття міжнародного захисту особою є наявність у неї обґрунтованих побоювань у разі повернення до країни громадянської належності: стати жертвою переслідувань за однією чи кількома ознаками, наведеними у Конвенції про статус біженців 1951 року та у пункті 1 частини першої статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" або зазнати серйозної шкоди, пов'язаної з умовами, зазначеними у статті 3 Європейської Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, Кваліфікаційній Директиві ЄЄ 2011/95/ЕU, та пункті 13 частини першої статті 1 Закону № 3671-VI.

Приписами п.5 ст.4 Директиви Ради Європейського Союзу "Щодо мінімальних стандартів для кваліфікації громадян третіх країн та осіб без громадянства як біженців або як осіб, що потребують міжнародного захисту за іншими причинами, а також суті захисту, що надається" від 27 квітня 2004 року № 8043/04 передбачено, що заяви є обґрунтованими, якщо виконуються такі умови: - заявник зробив реальну спробу обґрунтувати свою заяву; - усі важливі факти, що були в його розпорядженні, були надані, і було задовільне пояснення відносно будь-якої відсутності інших важливих фактів; - твердження заявника є зрозумілими та правдоподібними і не протирічать конкретній та загальній інформації за його справою; - заявник подав свою заяву про міжнародний захист як можливо раніше, якщо заявник не зможе довести відсутність поважної причини для подання такої заяви; встановлено, що в цілому заявник заслуговує довіри.

Як було зазначено вище, обставини можливості переслідування позивача у зв'язку з примусовим призовом до служби в армії країни походження або рекрутованим з боку повстанців були неодноразово досліджені судами, та встановлено необгрунтованість зазначених побоювань.

Відповідно до постанови Одеського окружного адміністративного суду від 22.06.2016 р. по справі № 815/1511/16 суд дійшов до висновку, що «судом не встановлено жодних підстав та доказів, які б свідчили, що при поверненні до країни громадської належності позивач може стати жертвою переслідувань, а побоювання бути призваним у Збройні сили не свідчить про можливість стати жертвою переслідувань та відповідно давати підстави для визнання ОСОБА_4 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. В той же час сирійською владою в 2015 році видано низку нормативно- правових актів щодо амністії в'язнів, політв'язнів та дезертирів. Президентом Сирії ОСОБА_9 підписано Указ № 32 про надання амністії та звільнення від відповідальності за ухилення від призову до лав збройних сил для всіх громадян як в країні, так і поза її межами, а також за злочини, передбачені Законом "Про військовий обов'язок та військову службу", скоєні до 25.07.2015 р. З огляду на вищевикладене, побоювання позивача бути притягнутим до відповідальності або призваним до армії с безпідставними та не ґрунтуються на фактичних обставинах».

До також висновку дійшов і Одеський окружний адміністративний суд у постанові від 29.03.2017р. по справі № 815/261/17, зазначивши, що побоювання позивача бути притягнутим до відповідальності або призваним до армії є безпідставними та не ґрунтуються на фактичних обставинах.

Відповідно до ч. 4 ст. 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ст. 167 Директиви Ради Європейського Союзу «Щодо мінімальних стандартів для кваліфікації громадян третіх країн та осіб без громадянства як біженців або осіб, що потребують міжнародного захисту за іншими причинами, а також суті захисту» від 29.04.2004 № 8043/04 : у країнах, де військова служба обов'язкова, ухилення від того обов'язку часто переслідується за законом. Більш того, незалежно від того, чи обов'язкова військова служби чи ні, дезертирство завжди і без винятків розглядається як кримінальний злочин. Покарання варіюються залежно від країни, і зазвичай їх застосування не розглядається як форма переслідування. Страх піддатися кримінальному переслідуванню і покаранню за дезертирство або ухилення від несення військової служби сам по собі не є обґрунтованим побоюванням піддатися переслідуванню відповідно до визначення.

Згідно п. 167 Керівництва з процедур та критеріїв визначення статусу біженця Управління Верховного комісара Організації об'єднаних націй у справах біженців (відповідно до Конвенції 1951 року і Протоколу 1967 року, що стосується статусу біженця) дезертирство, завжди і у всіх країнах, обов'язкова чи не обов'язкова служба - розглядається як кримінальний злочин. Покарання відрізняється в залежності від країни, і зазвичай їх застосування не розглядається як форма переслідування.

Побоювання переслідувань або покарання за дезертирство або ухиляння від призову самі по собі - не являються за визначенням обґрунтованими побоюваннями бути жертвою переслідувань.

Відповідно до п. 170 Керівництва з процедур та критеріїв визначення статусу біженця, в деяких випадках необхідність нести військову службу може бути єдиною причиною для подання клопотання про надання статусу біженця, наприклад, якщо особа може довести, що несення військової служби вимагає його участі у військових діях, що суперечать його політичним, релігійним або моральним переконанням чи обґрунтованим міркуванням совісті. Якщо тип військової акції, в якій особа не бажає приймати участь засуджується міжнародним співтовариством, як такий що суперечить елементарним правилам людської поведінки, кара, яка передбачена за дезертирство чи ухилення від призову, може з урахуванням усіх інших вимог визначення бути розцінена як переслідування.

При цьому слід зазначити, що згідно п. 4 ч. 1 ст. б Закону України « Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» від 08.07.2011р. №3671-VI, не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, відсутні.

Позивач не зміг навести об'єктивних фактів або підтверджень щодо ситуації власного примусового вербування до збройних сил. Інформація щодо примусового вербування позивача до збройних сил не доведена, в будь - якому випадку, згідно міжнародного законодавства, можливістю для уникнення зазначеного факту є релігійні переконання особи або « пацифістські» погляди ( п. 164-171 Керівництва з процедур та критеріїв визначення статусу біженця).

Колегія суддів зауважує, що обставини, вказані позивачем, не можуть слугувати належними підставами в розумінні Конвенції про статус біженців 1951 року та Протоколу щодо статусу біженців 1967 року для визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Тому колегія суддів вважає, що апелянтом зроблено обґрунтований висновок, що основною метою звернення позивача до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області є бажання легалізації перебування на території України, але ця умова не відповідає критеріям поняття "біженець".

При цьому, відповідно до п.62 Керівництва з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця УВКБ ООН позивача необхідно розглядати як мігранта - особу, яка добровільно залишає свою країну, щоб оселитися в іншому місці, а його дії мотивуються сімейними чи іншими причинами особистого характеру.

З огляду на наведене, колегія суддів погоджується з доводами апелянта, що докази переслідування позивача за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань в матеріалах справи відсутні, не надані при розгляді Державною міграційною службою України заяви позивача про визнання його біженцем чи особи, яка потребує додаткового захисту.

Той факт, що були опубліковані нові Рекомендації УВКБ ООН в листопаді 2017 року не є підставою для задоволення позову, окрім цього в зазначених рекомендаціях не міститься жодних нових визначень окрім «особа, яка ухиляється від військової служби».

Відповідно до ст. 242 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції неповно з'ясував обставини справи, що мають значення для справи, зробив висновки, які не відповідають матеріалам справи, та прийняв рішення, яке підлягає скасуванню.

Керуючись ст. ст.242, 288, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області - задовольнити.

Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 22 травня 2018 року по справі за позовом громадянина Сирійської Арабської Республіки ОСОБА_4 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про визнання протиправним та скасування рішення про примусове повернення в країну походження, -скасувати.

Прийняти нову постанову, якою в задоволенні позову громадянина Сирійської Арабської Республіки ОСОБА_4 - відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Дата складення повного судового рішення 23.07.2018р.

Суддя-доповідач:

Судді: