Постанова № 75428874, 17.07.2018, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 826/6939/18

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 липня 2018 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Суддя-доповідач: Бужак Н. П.

Суддів: Костюк Л.О., Губської О.А.

За участю секретаря: Івченка М.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні (без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу) апеляційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 01 червня 2018 року, суддя Кузьменко А.І., у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, Міністерства соціальної політики України, Державної казначейської служби України про визнання протиправним та нечинним положень Бюджетного кодексу України, визнання дій Кабінету Міністрів України протиправними та скасування положень постанови, визнання бездіяльності Міністерства соціальної політики України протиправною, стягнення з Державної казначейської служби України грошових коштів та відшкодування моральної шкоди,-

У С Т А Н О В И Л А:

ОСОБА_2 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, Міністерства соціальної політики України, Державної казначейської служби України, в якому просила:

- визнати протиправним та нечинним положення пункту 26 розділу VI "Прикінцеві і перехідні положення" Бюджетного кодексу України (в редакції Закону України "Про внесення змін до Бюджетного кодексу щодо реформи міжбюджетних відносин" від 28 грудня 2014 року №79-VIII, який набрав чинності 1 січня 2015 року) в частині застосування норми і положення статті 13 Закону №3551-ХІІ у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування;

- визнати дії Кабінету Міністрів України протиправними та скасувати положення пункту 1 постанови від 14 березня 2018 року № 170 "Деякі питання виплати у 2018 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" і "Про жертви нацистських переслідувань" в частині установлення виплати разової грошової допомоги до 5 травня особам з інвалідністю внаслідок війни 2 групи у розмірі 3265 грн, як такий, що суперечить статті 13 Закону №3551-ХІІ;

- визнати бездіяльність Міністерства соціальної політики України протиправною, яка полягає у не вчиненні певних дій щодо дотримання вимог статті 13 Закону №3551-ХІІ в частині виплати особам з інвалідністю внаслідок війни разової грошової допомоги, передбаченої щорічно до 5 травня, у встановленому розмірі;

- стягнути з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з Єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_2 у рахунок виплати разової грошової допомоги до 5 травня 2018 року, передбаченої Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", в сумі 7 719,00 грн та відшкодування моральної шкоди в сумі 5 000,00 грн.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 01 червня 2018 року відмовлено у відкритті провадження за позовом ОСОБА_2 до Верховної Ради України про визнання протиправним та нечинним положення пункту 26 розділу VI "Прикінцеві і перехідні положення" Бюджетного кодексу України (в редакції Закону України "Про внесення змін до Бюджетного кодексу щодо реформи міжбюджетних відносин" від 28 грудня 2014 року №79-VIII, який набрав чинності 1 січня 2015 року) в частині застосування норми і положення статті 13 Закону №3551-ХІІ у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Не погодившись із зазначеним рішенням суду, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та направити справу для продовження розгляду до Окружного адміністративного суду міста Києва.

Згідно з частиною 2 статті 313 КАС України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Відповідно до частини 4 статті 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснювалось.

Перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2, серед інших позовних вимог, просив визнати протиправним та нечинним положення пункту 26 розділу VI "Прикінцеві і перехідні положення" Бюджетного кодексу України (в редакції Закону України "Про внесення змін до Бюджетного кодексу щодо реформи міжбюджетних відносин" від 28 грудня 2014 року №79-VIII, який набрав чинності 1 січня 2015 року) в частині застосування норми і положення статті 13 Закону №3551-ХІІ у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.

В обґрунтування вказаних позовних вимог позивач посилався на те, що Верховна Рада України встановлюючи у пункті 26 розділу VI «Прикінцеві і перехідні положення» Бюджетного кодексу України обмеження щодо дії статті 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», порушила Конституцію України та не дотрималась правової позиції Конституційного Суду України.

Відмовляючи у відкритті провадження в цій частині, суд першої інстанції послався на те, що питання відповідності законодавчого акту Конституції України, дотримання процедури розгляду, ухвалення та набрання ним чинності, встановлені Основним Законом та віднесені до юрисдикції Конституційного Суду України, тому не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства України.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду та зазначає наступне.

Згідно з частиною першою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Особливості провадження у справах щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності Верховної Ради України, Президента України, Вищої ради правосуддя, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів передбачені статтею 266 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до статті 266 Кодексу адміністративного судочинства України правила щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності, зокрема, Верховної Ради України, поширюються на розгляд адміністративних справ щодо: 1) законності (крім конституційності) постанов Верховної Ради України; 2) законності дій чи бездіяльності Верховної Ради України.

Захисту адміністративним судом підлягає фактично порушене право особи у публічно-правових відносинах з відповідачем і саме при здійсненні ним визначених чинним законодавством владних управлінських функцій.

У постанові від 23 травня 2017 року у справі №800/541/16 Верховний Суд України підкреслив, що обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Отже дії відповідача, про які йдеться у позовних вимогах, не спричиняє порушень індивідуально виражених прав або свобод позивача. Права та свободи, які не є індивідуально вираженими не підлягають судовому захисту в порядку адміністративного судочинства.

Крім того, відповідно до принципу поділу державної влади в Україні, закріпленому в статті 6 Конституції України, органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією України межах і відповідно до законів України.

Згідно зі статтею 75 Конституції України єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент - Верховна Рада України.

Відповідно до положень пункту 3 частини першої статті 85 Конституції України до повноважень Верховної Ради України належить прийняття законів.

Відповідно до Розділу ІV Регламенту Верховної Ради України, затвердженого Законом України від 10 лютого 2010 року №1861-VI, стадіями законодавчої процедури є: вияв законодавчої ініціативи, реєстрація законопроекту, розгляд законопроекту, прийняття закону, його підписання і оприлюднення.

Звертаючись до суду, позивач має обирати ті способи судового захисту, які передбачені підпунктами 1-6 частини першої статті 5 КАС України. Натомість позивачем заявлено такі способи захисту, які адміністративний суд застосувати не в змозі.

Згідно зі статтею 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання тлумачення частини другої статті 55 Конституції України (пункт 1 резолютивної частини Рішення від 25 листопада 1997 року №6-зп; пункт 1 резолютивної частини Рішення від 25 грудня 1997 року №9-зп; пункт 1 резолютивної частини Рішення від 14 грудня 2011 року №19-рп/2011).

У рішенні Конституційного Суду України від 14 грудня 2011 року №19-рп/2011 зазначено, що відносини, які виникають між фізичною чи юридичною особою і представниками органів влади під час здійснення ними владних повноважень, є публічно-правовими і поділяються, зокрема, на правовідносини у сфері управлінської діяльності та правовідносини у сфері охорони прав і свобод людини і громадянина, а також суспільства від злочинних посягань. КАС України регламентує порядок розгляду не всіх публічно-правових спорів, а лише тих, які виникають у результаті здійснення суб'єктом владних повноважень управлінських функцій і розгляд яких безпосередньо не віднесено до підсудності інших судів.

У мотивувальній частині рішення Конституційного Суду України № 7-рп/2002 від 27 березня 2002 року визначено, що за змістом положень статтей 85, 91 Конституції України Верховна Рада України приймає закони, постанови та інші правові акти. Вони є юридичною формою реалізації повноважень єдиного органу законодавчої влади в Україні та, відповідно до частини другої статті 147, частини першої статті 150 Конституції України, є об'єктом судового конституційного контролю.

В силу положень частини першої статті 152 Конституції України питання відповідності закону Конституції України та дотримання процедури розгляду, ухвалення та набрання ним чинності, встановленої Основним Законом, віднесено до юрисдикції Конституційного суду України.

Відповідно до статті 7 до Закону України "Про Конституційний суд України" до повноважень суду належить, крім іншого: вирішення питань про відповідність Конституції України (конституційність) законів України та інших правових актів Верховної Ради України, актів Президента України, актів Кабінету Міністрів України, правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим; вирішення питань про відповідність Конституції України (конституційність) законів України (їх окремих положень) за конституційною скаргою особи, яка вважає, що застосований в остаточному судовому рішенні в її справі закон України суперечить Конституції України.

При цьому, як зазначено у статті 152 Конституції, закони та інші правові акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності.

Закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

Таким чином, питання відповідності законодавчого акта Конституції України, дотримання процедури розгляду, ухвалення та набрання ним чинності, встановлені Основним Законом та віднесені до юрисдикції Конституційного Суду України.

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів не поширюється на справи, що віднесені до юрисдикції Конституційного Суду України.

Отже, Верховна Рада України при розгляді та прийнятті законів, що включає в себе всі стадії законодавчого процесу (внесення (подання) законопроекту до парламенту; попередній розгляд і обговорення законопроекту у комітетах парламенту; обговорення, прийняття рішень щодо законопроекту на пленарних засіданнях; підписання, офіційне оприлюднення та набрання ним чинності) не виконує владних управлінських функцій, а реалізовує свої повноваження щодо законодавчої діяльності і дає підстави зробити висновок, що юрисдикція адміністративних судів, зокрема, Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду як суду першої інстанції, не поширюється на спори про визнання протиправними дій при прийнятті законодавчих актів Верховною Радою України.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом в ухвалі від 26 червня 2018 року у справа №9901/651/18 (адміністративне провадження №П/9901/651/18).

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Враховуючи, що позивач просить визнати протиправним та нечинним положення пункту 26 розділу VI "Прикінцеві і перехідні положення" Бюджетного кодексу України (в редакції Закону України "Про внесення змін до Бюджетного кодексу щодо реформи міжбюджетних відносин" від 28 грудня 2014 року №79-VIII, який набрав чинності 1 січня 2015 року) в частині застосування норми і положення статті 13 Закону №3551-ХІІ у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, такі позовні вимоги не підлягають розгляду за правилами адміністративного судочинства.

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів приходить до висновку, що ухвала Окружного адміністративного суду м. Києва від 01 червня 2018 року прийнята з дотриманням вимог чинного законодавства України, порушень норм матеріального та процесуального законодавства під час її постановлення допущено не було, а тому підстави для скасування зазначеної ухвали відсутні.

Відповідно до ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому не можуть бути підставою для скасування ухвали Окружного адміністративного суду м. Києва від 01 червня 2018 року.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких підстав апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а ухвала суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст. ст. 229, 241, 242, 243, 308, 310, 313, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів,-

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 01 червня 2018 року - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду у строк визначений ст. 329 КАС України.

Cуддя-доповідач: Бужак Н.П.

Судді: Костюк Л.О.

Губська О.А.

Повний текст виготовлено: 23 липня 2018 року.