Ухвала суду № 75426338, 20.07.2018, Господарський суд Полтавської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

36000, м. Полтава, вул. Зигіна, 1, тел. (0532) 610-421, факс (05322) 2-18-60, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua

УХВАЛА

про відстрочення виконання судового рішення

20.07.2018р. Справа № 917/1514/16

Розглядається заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Овруцький молочноконсервний комбінат" від 10.07.2018р. вих. № 1007 (вх. № 6481 від 10.07.2018р.) про надання відстрочки виконання рішення суду по справі № 917/1514/16

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Селянка ТМ" (33028, м. Рівне, вул. Гетьмана Мазепи, буд. 4а/6а, оф. 201, код ЄДРПОУ 38661338)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Овруцький молочноконсервний комбінат" (37300, Полтавська область, м. Гадяч, вул. Героїв Майдану, буд. 82, оф. 24, код ЄДРПОУ 36899405)

про стягнення 2 438 180,08 грн.,

Суддя Ореховська О.О.

Представники:

від стягувача: не з'явився

від боржника (заявника): не з"явився

Товариство з обмеженою відповідальністю "Овруцький молочноконсервний комбінат" звернулося до господарського суду Полтавської області із заявою від 10.07.2018 р. ( вх. № 6481 від 10.07.2018 р.) про відстрочення виконання рішення суду у справі № 917/1514/16 від 13.12.2016 р.

Відповідно до розпорядження від 12.07.2018 р. № 50 здійснено повторний автоматизований розподіл судової справи №917/1514/16 і згідно протоколу від 12.07.2018 р. визначено склад суду - головуючий суддя Ореховська О.О. .

Ухвалою господарського суду Полтавської області від 13.07.2018р. заяву призначено до розгляду в судовому засіданні 20.07.2018р. з повідомленням сторін.

Заявник - ТОВ "Овруцький молочноконсервний комбінат" та позивач (стягувач) - Товариство з обмеженою відповідальністю "Селянка ТМ" належним чином повідомлені про дату час та місце судового засідання, що підтверджується відомостями Укрпошти за результатами відстеження поштових пересилань відповідно № 3600113698550 та № 3600113698568.

Рішенням господарського суду Полтавської області від 13.12.2016р. по справі № 917/1514/16 (суддя Мацко О.С.) було частково задоволено позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Селянка ТМ" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Овруцький молочноконсервний комбінат" (далі - ТОВ "Овруцький молочноконсервний комбінат") про стягнення грошових коштів та стягнуто з відповідача на користь позивача 2926838,42 грн. 42 коп. основного боргу, 21065 грн. 22 коп. інфляційних втрат, 4437 грн. 95 коп. 3% річних та 4114 грн. 90 коп. судового збору, 14777 грн. 69 коп. пені, 7244,73 грн. річних, 44663,41 грн. судового збору. В частині стягнення 28700 грн. 00 коп. основного боргу провадження у справі припинено. В іншій частині позову відмовлено.

30.12.2016р. на виконання рішення суду видано відповідний наказ.

Ухвалою господарського суду Полтавської області від 07.12.2017р. по справі № 917/1514/16 (суддя Сірош Д.М.) заяву ТОВ "Овруцький молочноконсервний комбінат" про розстрочку виконання рішення господарського суду Полтавської області від 13.12.2016р. задоволено, боржнику надано розстрочку виконання вищевказаного рішення суду шляхом погашення заборгованості рівними платежами з 31.01.2017 р. по 31.08.2018 року.

10.07.2018р. ТОВ "Овруцький молочноконсервний комбінат" звернулося до суду із заявою ( вх. № 6481 від 10.07.2018 р.) про відстрочення виконання вказаного рішення у даній справі на 12 місяців.

Обґрунтовуючи надану заяву про відстрочення виконання рішення, відповідач посилається, зокрема, на наступне.

ТОВ «Овруцький молочноконсервний комбінат» є переробним підприємством харчової промисловості України. Основним видом продукції, яку виготовляє ТОВ «Овруцький молочноконсервний комбінат» є молоко згущене та інші молочні продукти. З метою ведення своєї господарської діяльності ТОВ «Овруцький молочноконсервний комбінат» здійснило реконструкцію заводу.

Як зазначає боржник, що основними ринками збуту продукції ТОВ "Овруцький молочноконсервний комбінат" були ринки Російської Федерації та Республіки Казахстан. Однак Починаючи з 2014 року Російська Федерація повністю закрила свій ринок (введено продуктове ембарго) для продукції українського виробництва та ввела обмеження та заборони на транзит української продукції митною територією Російської Федерації до Республіки Казахстан та Киргизької Республіки. Втрата основних ринків збуту в сукупності з соціальними та економічними чинниками, збільшенням вартості палива та енергоносіїв, зменшення платоспроможності населення призвели до значного зниження обсягів виробництва та реалізації продукції відповідача.

Зазначені обставини фактично позбавили можливості підприємства своєчасного проведення розрахунків з постачальниками за отриману продукцію (товар), який використовується ТОВ "Овруцький молочноконсервний комбінат" у процесі переробки молочної сировини та виготовлення власної продукції, а також призвели до вкрай скрутного фінансового становища ТОВ "Овруцький молочноконсервний комбінат", внаслідок чого у товариства виникла кредиторська заборгованість перед позивачем.

Також, боржник в обґрунтування складного фінансового становища посилається на те, що на даний час судами України винесено ряд рішень про стягнення з ТОВ "Овруцький молочноконсервний комбінат" заборгованості, на виконання яких органами виконавчої служби відкриті виконавчі провадження на загальну суму близько 52 млн. грн., внаслідок чого підприємство було включене до Єдиного реєстру боржників. Крім того, вказує про наявність заборгованості по заробітній платі на загальну суму більше 322 тис. грн.

Разом з тим, фінансове становище ТОВ «Овруцький молочноконсервний комбінат» суттєво обтяжене кредитним зобов'язанням. Товариство має кредит в ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України», а все рухоме та нерухоме майно Товариства в якості забезпечення кредитних зобов'язань знаходиться в заставі та іпотеці.

Як зазначає боржник, з метою отримання доходу протягом ІІІ кварталу 2018р. - ІІІ кварталу 2019р. Товариство розраховує на поступове покращення свого фінансового становища, у зв"язку з укладенням нових контрактів, погодження графіків нових поставок з своїми контрагентами та відновлення роботи за укладеними раніше угодами, пошуком нових ринків збуту продукції. Детальний розрахунок та докази запланованого отримання прибутку надано у Техніко-економічному обгрунтуванні операційної діяльності ТОВ "Овруцький молочноконсервний комібнат".

Боржник вказує, що ним укладено ряд вигідних контрактів, в Додаткових угодах до яких передбачені графіки із строками та обсягами запланованих поставок, що є підтвердженням вжиття Товариством заходів для отримання коштів, достатніх для виконання рішення суду та уникнення банкрутства Товариства, зокрема Договір № 2205 від 22.05.2018р., укладений між ТОВ "Овруцький молочноконсервний комбінат" та ТОВ "ІР-АГРОМИР", що підтверджується Додатковою угодою № 1 від 22.05.2018р., Договір № 04/06 від 04.06.2018р., укладений між ТОВ "Овруцький молочноконсервний комбінат" та ТОВ "Транзитекспо", що підтверджується Додатковою угодою № 1 від 04.06.2018р.

На підтвердження факту скрутного економічного становища відповідач подав суду Звіт про фінансові результати з І квартал 2018р. , висновок аудиту 21.05.2018 р. , відповідно до якого показники фінансового стану боржника мають незадовільне значення , ... баланс боржника можна вважати неліквідним ... .

Отже, боржник посилається на неможливість виконання рішення суду та сплату суми, що підлягає до стягнення за наказом у даній справі у найближчий час, оскільки це може значно погіршити і так тяжкий фінансовий стан, призвести до значних негативних наслідків для підприємства, невчасної виплати заробітної плати працівникам, сплати податків, до повної неплатоспроможності підприємства перед іншими контрагентами. Негайне та примусове виконання рішення суду заблокує господарську діяльність товариства-боржника та унеможливить виконання підприємством своїх зобов'язань як перед стягувачем в даній справі, так і перед іншими контрагентами. В тексті заяви боржника вказує, що рішення від 13.12.2016 року по даній справі ним частково виконано і сплачено стягувачу 463 215, 83 грн., при цьому належні та допустимі докази сплати коштів на виконання рішення суду до заяви не додані.

Таким чином, відповідач просить суд відстрочити виконання рішення господарського суду Полтавської області від 13.12.2016р. у справі № 917/1514/16 на 12 місяців з моменту винесення ухвали.

При розгляді заяви суд виходив з наступного.

Статтею 129-1 Конституції України встановлено, що судове рішення є обов'язковим до виконання.

Відповідно до ст. 331 Господарського процесуального кодексу України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання.

Заява про встановлення або зміну способу або порядку виконання, відстрочення або розстрочення виконання судового рішення розглядається у десятиденний строк з дня її надходження у судовому засіданні з повідомленням учасників справи.

Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: ступінь вини відповідача у виникненні спору; стосовно фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, її матеріальний стан; стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Розстрочення та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови.

При відстроченні або розстроченні виконання судового рішення суд може вжити заходів щодо забезпечення позову.

Про відстрочення або розстрочення виконання судового рішення, встановлення чи зміну способу та порядку його виконання або відмову у вчиненні відповідних процесуальних дій постановляється ухвала, яка може бути оскаржена. У необхідних випадках ухвала надсилається установі банку за місцезнаходженням боржника або державному виконавцю, приватному виконавцю.

Системний аналіз чинного законодавства свідчить, що підставою для розстрочення, можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

Господарський процесуальний кодекс України не визначає переліку обставин, які свідчать про неможливість виконання рішення чи ускладнюють його виконання. Тому суд оцінює докази, що підтверджують зазначені обставини.

Відповідно до ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на не вчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину не вчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів (ст. 74 ГПК України).

Згідно з ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. 77 ГПК України).

В обґрунтування заяви про відстрочку виконання рішення суду боржник посилається на тяжке фінансове становище, що спричинене відсутністю ринку збуту продукції через введення Російською Федерацією продуктового ембарго та обмеження транзиту української продукції митною територією Російської Федерації до Респудлік Казахстан та Киргизької Республіки..

Проте, відповідно до ст. 42 ГК України, підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. Абзацом 5 частини 1 ст. 44 ГК України також встановлено, що принципом підприємництва є комерційний розрахунок та власний комерційний ризик.

За таких обставин, продуктове ембарго Російської Федерації не є тією виключною обставиною, що зумовила невиконання відповідачем рішення суду від 13.12.2016р.

Крім того, на підтвердження свого тяжкого фінансового стану відповідачем до заяви про відстрочення виконання рішення суду надано Звіт про фінансові результати за І квартал 2018 року та висновок аудиту.

Однак, вказані документи не можуть достовірно свідчити про фінансову неспроможність боржника виконати рішення господарського суду у даній справі.

Суд вважає, що наведені відповідачем підстави для відстрочення виконання судового рішення, зокрема, тяжкий фінансовий стан не є тією виключною обставиною, в розумінні ст. 331 Господарського кодексу України, які б давали підстави для відстрочення виконання судового рішення.

Суд дійшов висновку, що обставини, наведені відповідачем в заяві про відстрочення виконання судового рішення носять не особливий і надзвичайний характер, а свідчать про негативні явища в поточній діяльності відповідача, яка за приписами статті 42 Господарського кодексу України є самостійною, ініціативною, систематичною, на власний ризик господарською діяльністю, відтак, не є підставою вважати збиткову діяльність відповідача винятковим випадком у розумінні статті 331 Господарського процесуального кодексу України, що зумовлював би ускладнення чи відсутність можливості виконати судове рішення. Крім того, судом враховано, що боржнику ухвалою суду від 07.02.2017 р. вже було надано розстрочку виконання рішення від 13.12.2016 року по справі № 917/1514/1 шляхом погашення заборгованості щомісячними рівними платежами з 31.01.2017 року по 31.08.2018 р.. Належні та допустимі докази виконання умов розстрочки боржником суду не надані.

Разом з цим, при вирішенні питання щодо доцільності надання відстрочення виконання судового рішення судом враховуються матеріальні інтереси обох сторін.

Законом України Про судоустрій і статус суддів передбачено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом. Невиконання судових рішень має наслідком юридичну відповідальність, установлену законом.

У відповідності до ст. 326 Господарського процесуального кодексу України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Суд зазначає, що надання відстрочення виконання рішення суду у даній справі може призвести до порушення майнових інтересів стягувача, як учасника господарських відносин, який належним чином виконав договірні зобов'язання. Заборгованість боржника виникла в зв'язку з неоплатою товару.

Отже, необхідною умовою задоволення заяви про відстрочення виконання рішення суду є з'ясування факту дотримання балансу інтересів сторін, повинні досліджуватися та оцінюватися не тільки доводи боржника, а й заперечення кредитора.

При цьому, необхідно враховувати можливі негативні наслідки для боржника при виконанні рішення у встановлений строк, але перш за все необхідно врахувати такі ж наслідки і для стягувача при затримці виконання рішення.

Безпідставне надання відстрочення без обґрунтованих на те мотивів, надане на тривалий період без дотримання балансу інтересів стягувача та боржника порушує основи судового рішення, яке ухвалене іменем України, позбавляє кредитора можливості захистити свої права, знижує авторитет судового рішення, тому таке судове рішення не може вважатися законним та справедливим.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Вищого господарського суду України від 26.07.2017 у справі №917/1500/16, від 26.05.2015 у справі №922/1671/14, від 04.03.2015 у справі №917/1228/14.

Також судом враховується правова позиція Європейського суду з прав людини, відповідно до якої несвоєчасне виконання рішення суду може бути мотивоване наявністю певних обставин, відстрочка виконання рішення суду не повинна шкодити сутності права, гарантованого п. 1 ст. 6 Конвенції.

Відповідно до усталеної практики Європейського Суду з прав людини право на суд, захищене ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін (рішення у справі Горнсбі проти Греції (Hornsby v. Greece), від 19 березня 1997 року, п. 40, Reports of Judgments and Decisions 1997-II).

Так, у рішенні від 20.07.2004 у справі Шмалько проти України (заява №60750/00) зазначено про те, що для цілей статті 6 Конвенції виконання рішення, ухваленого будь-яким судом має розцінюватися як невід'ємна частина судового розгляду.

У рішенні від 17.05.2005 Чижов проти України вказано, що на державі лежить позитивне зобов'язання організувати систему виконання рішень таким чином, щоб гарантувати виконання без жодних невиправданих затримок, і так, щоб ця система була ефективною як в теорії, так і на практиці, а затримка у виконанні рішення не повинна бути такою, що порушує саму сутність права, яке захищається відповідно до параграфу 1 статті 6 Конвенції.

Існування заборгованості, підтверджене обов'язковими та такими, що підлягають виконанню, судовими рішеннями, надає особі, на чию користь воно було винесено, "легітимні сподівання" на те, що заборгованість буде йому сплачено та така заборгованість становить майно цієї особи у розумінні ст. 1 Першого протоколу до Конвенції (рішення у справі Пономарьов проти України від 3 квітня 2008 року, заява N 3236/03, п. 43).

Виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 13 грудня 2012 року N 18-рп/2012).

Невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 25 квітня 2012 року N 11-рп/2012).

Отже, з метою недопущення порушення гарантованих Конституцією України та Конвенцією права на справедливий суд та права на повагу до приватної власності суд, який надає відстрочку у виконанні рішення, у кожному конкретному випадку повинен встановити: 1) чи затримка у виконанні рішення зумовлена особливими і непереборними обставинами; 2) чи передбачена домовленістю сторін чи у національному законодавстві компенсація "потерпілій стороні" за затримку виконання рішення, ухваленого на його користь судового рішення, та індексації присудженої суми; 3) чи не є період виконання рішення надмірно тривалим для "потерпілої сторони", 4) чи дотримано справедливий баланс інтересів сторін у спорі.

Тобто, у цьому контексті для виправдовування затримки виконання рішення суду недостатньо лише зазначити про відсутність у боржника коштів. Обов'язково мають враховуватися і інтереси іншої сторони спору, на користь якої прийнято рішення.

Виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати (рішення від 19.03.1997 у справі Горнсбі проти Греції, Reports 1997-II, п. 40; рішення у справі Бурдов проти Росії, заява N 59498/00, п. 34, ECHR 2002-III, та рішення від 06.03.2003 у справі Ясюнієне проти Литви, заява N 41510/98, п. 27).

Держава зобов'язана організувати систему виконання судових рішень, яка буде ефективною як за законодавством, так і на практиці (рішення від 7 червня 2005 року у справі Фуклев проти України, заява N 71186/01, п. 84).

Саме на державу покладається обов'язок вжиття у межах її компетенції усіх необхідних кроків для того, щоб виконати остаточне рішення суду та, діючи таким чином, забезпечити ефективне залучення усього її апарату. Не зробивши цього, вона не виконає вимоги, що містяться у пункті 1 статті 6 Конвенції.

Сама природа виконавчого провадження вимагає оперативності (рішення у справі Comingersoll S. A. проти Португалії, заява N 35382/97, п. 23, ECHR 2000-IV).

За таких обставин суд дійшов висновку, що заява відповідача про відстрочення виконання рішення суду від 13.12.2016р. у справі № 917/1514/16 є необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.

Керуючись ст.ст. 234, 235, 331 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

У задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Овруцький молочноконсервний комбінат" про відстрочення виконання рішення у справі № 917/1514/16 відмовити.

Ухвала набирає законної сили негайно після її оголошення і може бути оскаржена до Харківського апеляційного господарського суду протягом 10 днів з дня складення повного тексту ухвали.

Повний текст ухвали складено 20.07.2018р.

Суддя Ореховська О.О.