Постанова № 75423830, 19.07.2018, Львівський апеляційний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 липня 2018 рокуЛьвів№ 876/2905/18

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді - Рибачука А. І.,

суддів - Багрія В. М., Старунського Д. М.,

за участю секретаря - Болюк Н. В.,

позивача - ОСОБА_1 та її представника - ОСОБА_2,

представника відповідача - Гавриляка Р. А.,

представника третьої особи - Товарницької М. М.,

розглянувши у судовому засіданні апеляційну скаргу Галицької об'єднаної Державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 22 січня 2018 року у справі № 813/1678/16 (рішення ухвалене о 13:44 год. у м. Львові судом у складі головуючого судді Грень Н. М., повний текст рішення виготовлено 29 січня 2017 року) за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Галицької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Львівській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Міженецька сільська рада Старосамбірського району Львівської області,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом до Галицької об'єднаної Державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Львівській області (далі - Галицької ОДПІ ГУ ДФС у Львівській області), в якому з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог просила визнати недійсними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 19 червня 2014 року № 133-17, від 30 червня 2015 року № 439-17, від 30 червня 2016 року № 1693-13.

В обґрунтування позовних вимог посилалася на те, що відповідачем протиправно визначено їй суми податкових зобов'язань з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2013 - 2015 роки, оскільки належне їй нерухоме майно не придатне для проживання у зв'язку з аварійним станом, а тому не є об'єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 22 січня 2018 року вказаний позов задоволено.

Не погодившись із зазначеним судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, з посиланням на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позову.

Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує посиланням на те, що ним правомірно винесено вказані вище податкові повідомлення - рішення, оскільки належне позивачу нерухоме майно Міженецькою сільською радою Старосамбірського району Львівської області не визнавалось непридатним для проживання у зв'язку з аварійним станом, а відтак у 2013 - 2015 роках було об'єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Позивач та її представник в судовому засіданні заперечили проти вимог апеляційної скарги, посилаючись на те, що оскаржуване рішення прийняте з дотриманням норм матеріального і процесуального права, просили відмовити в її задоволенні.

Представник відповідача підтримав вимоги апеляційної скарги, посилаючись на викладені в ній обставини, просив її задовольнити.

Представник третьої особи в судовому засіданні заперечила проти вимог апеляційної скарги, посилаючись на те, що оскаржуване рішення прийняте з дотриманням норм матеріального і процесуального права, просила відмовити в її задоволенні.

Заслухавши суддю-доповідача, учасників справи, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.

З матеріалів справи видно, що ОСОБА_1 є власником житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 1313.5 кв. м., житловою площею 663.0 кв. м.

19 червня 2014 року, 30 червня 2015 року, 30 червня 2016 року Галицькою ОДПІ ГУ ДФС у Львівській області прийнято податкові повідомлення-рішення відповідно № 133-17, № 439-17, № 1693-13, якими згідно з підпунктом 54.3.3 пункту 54.3 статті 54 та підпунктом 266.7.2 пункту 266.7 статті 266 Податкового кодексу України позивачу визначено суми податкового зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки в розмірі 12790.20 грн, 29626.18 грн, 3199.69 грн відповідно.

Слід зазначити, що копії двох із вказаних вище повідомлень-рішень в матеріалах справи відсутні та не надані відповідачем на вимогу суду (від 19 червня 2014 року № 133-17, від 30 червня 2015 року № 439-17), однак із наявних в матеріалах справи їх корінців можливо встановити номери вказаних податкових повідомлень-рішень, дати їх прийняття та суми визначених позивачу зобов'язань. Окрім цього факт прийняття та надіслання позивачу зазначених податкових повідомлень-рішень учасниками справи визнається та не потребує доказування.

Не погодившись із вказаними вище податковими повідомленнями - рішеннями, ОСОБА_1 оскаржила їх до суду.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач протиправно визначив позивачу зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, оскільки належне позивачу нерухоме майно не придатне для проживання, у зв'язку з його аварійним станом, а тому не є об'єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Такий висновок суду першої інстанції є помилковим та базується на неправильному тлумаченні закону та застосуванні закону, який не підлягав застосуванню до спірних правовідносин з огляду на наступне.

01 січня 2011 року набрав чинності Податковий кодекс України (в редакції Закону від 23 грудня 2010 року № 2856-VI).

Відповідно до пункту 8.1. статті 8 Податкового кодексу України в Україні встановлюються загальнодержавні та місцеві податки та збори.

Згідно із пунктом 8.3. статті 8 Податкового кодексу України до місцевих належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, визначених цим Кодексом, рішеннями сільських, селищних і міських рад у межах їх повноважень, і є обов'язковими до сплати на території відповідних територіальних громад.

Відповідно до статті 10 Податкового кодексу України до місцевих податків належить, зокрема, податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Місцеві ради обов'язково установлюють податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, єдиний податок та збір за провадження деяких видів підприємницької діяльності.

Відповідно до положень статті 265 Податкового кодексу України платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової нерухомості.

Об'єктом оподаткування є об'єкт житлової нерухомості.

Не є об'єктом оподаткування: а) об'єкти житлової нерухомості, які перебувають у власності держави або територіальних громад (їх спільній власності); б) об'єкти житлової нерухомості, які розташовані в зонах відчуження та безумовного (обов'язкового) відселення, визначені законом; в) будівлі дитячих будинків сімейного типу; г) садовий або дачний будинок, але не більше одного такого об'єкта на одного платника податку; ґ) об'єкти житлової нерухомості, які належать багатодітним сім'ям та прийомним сім'ям, у яких виховується троє та більше дітей, але не більше одного такого об'єкта на сім'ю; д) гуртожитки.

Базою оподаткування є житлова площа об'єкта житлової нерухомості.

База оподаткування об'єктів житлової нерухомості, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється органом державної податкової служби на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно.

У разі наявності у платника податку кількох об'єктів оподаткування база оподаткування обчислюється окремо за кожним з таких об'єктів.

База оподаткування об'єкта житлової нерухомості, що перебуває у власності фізичної особи - платника податку, зменшується: а) для квартири - на 120 кв. метрів; б) для житлового будинку - на 250 кв. метрів.

Таке зменшення надається один раз за базовий податковий (звітний) період і застосовується до об'єкта житлової нерухомості, у якій фізична особа - платник податку зареєстрована в установленому законом порядку, або за вибором такого платника до будь-якого іншого об'єкта житлової нерухомості, який перебуває в його власності.

Ставки податку встановлюються сільською, селищною або міською радою в таких розмірах за 1 кв. метр житлової площі об'єкта житлової нерухомості: для квартир, житлова площа яких не перевищує 240 кв. метрів, та житлових будинків, житлова площа яких не перевищує 500 кв. метрів, ставки податку не можуть перевищувати 1 відсоток розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року; для квартир, житлова площа яких перевищує 240 кв. метрів, та житлових будинків, житлова площа яких перевищує 500 кв. метрів, ставка податку становить 2,7 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року.

Базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року.

Обчислення суми податку з об'єктів житлової нерухомості, які знаходяться у власності фізичних осіб, проводиться органом державної податкової служби за місцезнаходженням об'єкта житлової нерухомості.

Податкове повідомлення-рішення про суму податку, що підлягає сплаті, та платіжні реквізити надсилаються органами державної податкової служби платникам за місцезнаходженням об'єкта житлової нерухомості до 1 липня звітного року за формою, встановленою у порядку, визначеному статтею 58 цього Кодексу.

Аналіз вказаних правових норм дає підстави для висновку, що із прийняттям Податкового кодексу України був запроваджений новий місцевий податок - податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, встановлення якого віднесено до повноважень сільських, селищних, міських рад шляхом прийняття відповідного рішення. У такому рішенні обов'язково визначаються об'єкт оподаткування, платник податків і зборів, розмір ставки, податковий період та інші обов'язкові елементи для відповідного місцевого податку чи збору.

Разом з цим слід зазначити, що одночасно із запровадженням вказаного місцевого податку та наданням відповідним місцевим радам повноважень щодо визначення його ставок Верховною Радою України самостійно визначено ставки такого податку для квартир, житлова площа яких перевищує 240 кв. метрів, та житлових будинків, житлова площа яких перевищує 500 кв. метрів - 2,7 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року.

Особливість місцевих податків полягає в тому, що вони за законом не можуть бути встановлені безпосередньо рішенням Верховної Ради України. Верховна Рада України може встановлювати тільки перелік дозволених до встановлення місцевими радами місцевих податків і дозволених граничних розмірів таких податків, а власне, встановлення місцевих податків, із дотриманням встановлених Верховною Радою критеріїв - є виключною компетенцією відповідних місцевих рад.

Так, відповідно до статті 143 Конституції України територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування встановлюють місцеві податки і збори відповідно до закону.

Водночас, відповідно до пункту 4.4. статті 4 Податкового кодексу України установлення і скасування податків та зборів, а також пільг їх платникам здійснюється відповідно до цього Кодексу Верховною Радою України, а також Верховною Радою Автономної Республіки Крим, сільськими, селищними, міськими радами у межах їх повноважень, визначених Конституцією України та законами України.

Встановлення місцевих податків виключно рішеннями відповідних місцевих рад закріплено також пунктом 24 частини першої статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні».

Отже податкові органи не вправі нараховувати податкові зобов'язання з місцевого податку за ставкою, визначеною рішенням Верховної Ради України, за відсутності рішення відповідної місцевої ради, оскільки це суперечить закріпленому в Податковому кодексі України (підпункт 4.1.4. пункту 4.1 статті 4 цього Кодексу) принципу презумпції правомірності рішень платника податку та положенням пункту 56.21. статті 56 цього ж Кодексу, згідно з якими у разі коли норма цього Кодексу чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі цього Кодексу, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.

Окремо слід зазначити, що 04 липня 2013 року Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо об'єктів нерухомості» № 403-VII (далі - Закон № 403-VII) підрозділ 10 розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України доповнено пунктом 18 відповідно до якого з метою формування реєстру платників податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, та забезпечення взяття відповідними контролюючими органами на облік таких платників податку установлено, що у першому базовому податковому (звітному) періоді (2013 рік) стаття 265 цього Кодексу для фізичних осіб застосовується з урахуванням певних особливостей, зокрема, у 2013 році контролюючі органи не нараховують податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, фізичним особам - платникам податку, і цей податок фізичними особами не сплачується.

Тобто у 2013 році податкові органи не повинні були нараховувати фізичним особам - платникам податку податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, а фізичні особи - платники податку сплачувати цей податок.

В подальшому, 01 січня 2015 року набрав чинності Закон України від 28 грудня 2014 року № 71-VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів щодо податкової реформи» (далі - Закон № 71-VIII), яким статтю 265 Податкового кодексу України викладено в новій редакції, а порядок оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки викладено в статті 266 Податкового кодексу України.

Відповідно до статті 265 Податкового кодексу України податок на майно складається з: податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; транспортного податку; плати за землю.

Відповідно до підпункту 266.1.1. пункту 266.1. статті 266 Податкового кодексу України платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

Відповідно до підпункту 266.2.1. пункту 266.2. статті 266 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є об'єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.

Відповідно до підпункту 266.2.2. пункту 266.2. статті 266 Податкового кодексу України не є об'єктом оподаткування, зокрема, житлова нерухомість непридатна для проживання, в тому числі у зв'язку з аварійним станом, визнана такою згідно з рішенням сільської, селищної, міської ради.

Відповідно до пункту 266.3. статті 266 Податкового кодексу України базою оподаткування є загальна площа об'єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток.

База оподаткування об'єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.

Відповідно до пункту 266.4. статті 266 Податкового кодексу України база оподаткування об'єкта/об'єктів житлової нерухомості, в тому числі їх часток, що перебувають у власності фізичної особи - платника податку, зменшується: а) для квартири/квартир незалежно від їх кількості - на 60 кв. метрів; б) для житлового будинку/будинків незалежно від їх кількості - на 120 кв. метрів; в) для різних типів об'єктів житлової нерухомості, в тому числі їх часток (у разі одночасного перебування у власності платника податку квартири/квартир та житлового будинку/будинків, у тому числі їх часток), - на 180 кв. метрів.

Таке зменшення надається один раз за кожний базовий податковий (звітний) період (рік).

Сільські, селищні, міські ради можуть збільшувати граничну межу житлової нерухомості, на яку зменшується база оподаткування, встановлена цим підпунктом.

Відповідно до пункту 266.5. статті 266 Податкового кодексу України ставки податку для об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної або міської ради в залежності від місця розташування (зональності) та типів таких об'єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 2 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 кв. метр бази оподаткування.

Відповідно до пункту 266.6. статті 266 Податкового кодексу України базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року.

Пунктом 266.7. статті 266 Податкового кодексу України визначений порядок обчислення суми податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Разом з тим пунктом 12.3 статті 12 Податкового Кодексу України визначено, що сільські, селищні, міські ради та ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.

Відповідно до підпункту 12.3.1 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України встановлення місцевих податків та зборів здійснюється у порядку, визначеному цим Кодексом.

Окремо слід зазначити, що пунктом 4 розділу ІІ «Прикінцеві положення» Закону № 71-VІІІ рекомендовано органам місцевого самоврядування у місячний термін з дня опублікування цього Закону переглянути рішення щодо встановлення на 2015 рік податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) для об'єктів житлової нерухомості, а також прийняти та оприлюднити рішення щодо встановлення у 2015 році податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) для об'єктів нежитлової нерухомості, податку на майно (в частині транспортного податку) та акцизного податку з реалізації суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів. Також установлено, що в 2015 році до рішень місцевих рад про встановлення місцевих податків на 2015 рік не застосовуються вимоги, встановлені Законом України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності».

Водночас, підпунктом 12.3.4. пункту 12.2 статті 12 Податкового кодексу України визначено, що рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.

Відповідно до підпункту 12.3.2 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України при прийнятті рішення про встановлення місцевих податків та зборів обов'язково визначаються об'єкт оподаткування, платник податків і зборів, розмір ставки, податковий період та інші обов'язкові елементи, визначенні статтею 7 цього Кодексу з дотриманням критеріїв, встановлених розділом ХІІ цього Кодексу для відповідного місцевого податку чи збору.

Відповідно до підпункту 12.3.3 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України копія прийнятого рішення про встановлення місцевих податків чи зборів надсилається у десятиденний строк з дня оприлюднення до контролюючого органу, в якому перебувають на обліку платники відповідних місцевих податків та зборів.

Отже вказані норми передбачають обов'язок місцевої ради опублікувати рішення про встановлення місцевого податку, а також наслідки несвоєчасного опублікування відповідного рішення.

Окрім цього зазначена норма розрізняє період опублікування рішення ради (це період, який передує плановому), плановий період (у якому планується встановити місцевий податок) і наступний період, (тобто період, який є наступним за плановим). Кожен із цих періодів має самостійне правове значення. При цьому такі періоди не можуть співпадати в часі. Зокрема, не може бути плановим період, у якому було прийняте та опубліковане відповідне рішення ради. Плановим у будь-якому разі може бути лише той період, який є наступним після періоду опублікування рішення ради. Якщо таке рішення не буде опубліковано до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому підлягає застосуванню відповідний податок, таке рішення застосовується з початку наступного бюджетного періоду за тим, у якому планувалося запровадити відповідний податок.

Відтак, виконуючи рекомендацію Закону № 71-VІІІ та приймаючи рішення про встановлення місцевих податків та зборів, орган місцевого самоврядування зобов'язаний дотримуватись обов'язкових приписів статті 12 Податкового кодексу України.

Згідно зі статтею 3 Бюджетного кодексу України бюджетний період для всіх бюджетів, що складають бюджетну систему України, становить один календарний рік, який починається 1 січня кожного року і закінчується 31 грудня того ж року.

Оскільки Закон № 71-VІІІ набрав чинності з 01 січня 2015 року, то 2015 - це плановий період, а 2016 рік - вже бюджетний період.

Підпунктом 12.3.5 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України встановлено, що у разі якщо сільська, селищна або міська рада не прийняла рішення про встановлення відповідних місцевих податків і зборів та акцизного податку в частині реалізації суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів, що є обов'язковими згідно з нормами цього Кодексу, такі податки до прийняття рішення справляються виходячи з норм цього Кодексу із застосуванням їх мінімальних ставок, а плата за землю справляється із застосуванням ставок, які діяли до 31 грудня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування плати за землю.

Відповідно до підпункту 4.1.9 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України, податкове законодавство ґрунтується на принципі стабільності.

Так, згідно з вказаною нормою зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року.

З аналізу викладеного слід зробити висновок, що застосування контролюючим органом положень статті 266 Податкового кодексу України з метою оподаткування нерухомого майна, відмінного від земельної ділянки не може мати місце у 2015 році.

Підсумовуючи викладене суд приходить до висновку, що в 2013 році відповідач не вправі був нараховувати позивачу податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, оскільки пунктом 18 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України на 2013 рік для фізичних осіб було встановлено певні особливості щодо його нарахування та сплати - такий податок не нараховувався та відповідно не сплачувався; в 2014 році відповідач не вправі був нараховувати позивачу вказаний податок, оскільки відповідною місцевою радою рішення про встановлення його ставок не приймалось, а застосування ставки місцевого податку, визначеної статтею 265 Податкового кодексу України (2,7 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року) суперечить закріпленому в підпункті 4.1.4. пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України принципу презумпції правомірності рішень платника податку та положенням пункту 56.21. статті 56 цього ж Кодексу; в 2015 році відповідач також не вправі був нараховувати позивачу вказаний податок, оскільки застосування в 2015 році положень статті 266 Податкового кодексу України з метою оподаткування нерухомого майна суперечить приписам статті 12 цього Кодексу, принципу стабільності, закріпленому в підпункті 4.1.9 пункту 4.1 статті 4 цього ж Кодексу та положенням статті 58 Конституції України, відповідно до якої закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Відтак відповідачем протиправно визначено позивачу податкові зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2013 - 2015 роки, що в свою чергу є підставою для скасування оскаржуваних податкових повідомлень - рішень.

Разом з тим слід зазначити, що задовольняючи вказаний позов суд першої інстанції виходив з інших підстав - ним зроблено висновок, що належне позивачу нерухоме майно не є об'єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, оскільки є непридатним для проживання у зв'язку з його аварійним станом, однак такий висновок є помилковим з огляду на відсутність прийнятого Міженецькою сільською радою Старосамбірського району Львівської області рішення про визнання майна позивача непридатним для проживання, наявність якого згідно з вимогами підпункту «ґ» підпункту 266.2.2. пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України є обов'язковою передумовою для виключення конкретного об'єкта з числа об'єктів оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки та через те, що вказана норма, набрала чинності з 01 січня 2015 року згідно із Законом № 71-VIII та відповідно не підлягала застосуванню до правовідносин щодо визначення позивачу податкових зобов'язань за 2013 - 2014 роки.

Отже, судом першої інстанції неправильно витлумачено закон та застосовано закон, який не підлягав застосуванню до спірних правовідносин, що відповідно до пункту 4 частини першої статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для скасування оскаржуваного рішення та ухвалення нового рішення.

Керуючись статтями 241, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 Кодексу адміністративного судочинства України,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Галицької об'єднаної Державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Львівській області задовольнити частково.

Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 22 січня 2018 року у справі № 813/1678/16 скасувати та прийняти нове рішення, яким позов ОСОБА_1 до Галицької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Львівській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Галицької об'єднаної Державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Львівській області від 19 червня 2014 року № 133-17, від 30 червня 2015 року № 439-17, від 30 червня 2016 року № 1693-13.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя А. І. Рибачук судді В. М. Багрій Д. М. Старунський Повне судове рішення складено 20 липня 2018 року.