Постанова № 75423471, 11.07.2018, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 826/4509/17 Суддя (судді) першої інстанції: Арсірій Р.О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 липня 2018 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді: Собківа Я.М.,

суддів: Петрика І.Й., Сорочка Є.О.

за участю секретаря с/з: Прудиус І.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_3 - ОСОБА_4 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 лютого 2018 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Київської міської ради, третя особа: ОСОБА_5 про визнання протиправними та скасування рішення,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_3 звернулася до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Київської міської ради, третя особа: ОСОБА_5 про визнання протиправним та скасування рішення Київської міської ради від 28.07.2016 № 966/966 про виділення земельної ділянки у власність ОСОБА_5, як таке, що не відповідає вимогам закону та порушує охоронювані законом інтереси позивача.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 лютого 2018 року в задоволені адміністративного позову ОСОБА_3 відмовлено.

Приймаючи рішення про відмову в задоволені позову, суд першої інстанції виходив з того, що матеріалами справи підтверджується відсутність у позивача будь-яких майнових прав на спірну земельну ділянку (кад. номер НОМЕР_1), оскільки вказана земельна ділянка була передана у власність третій особі.

Представник позивача не погоджуючись з прийнятим рішенням суду, звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 лютого 2018 року та ухвалити нове рішення, яким задовольнити даний позов у повному обсязі.

В апеляційній скарзі апелянт зауважує на тому, що судом першої інстанції при постановленні оскаржуваного рішення було неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, порушено норми матеріального та процесуального права.

Третя особа ОСОБА_5 подала заперечення на апеляційну скаргу, в якому просить у задоволенні апеляційної скарги відмовити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Заслухавши в судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, які з'явилися до суду апеляційної інстанції, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, рішення суду першої інстанції - скасуванню, а провадження у справі - закриттю, з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, рішенням Київської міської ради від 28 липня 2016 року № 966/966, відповідно до статей 9, 81, 83, 116, 118, 121 Земельного кодексу України, Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності», пункту 34 частини першої статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», враховуючи наявність детального плану території мікрорайону Жуляни у Солом'янському районі м. Києва, затвердженого рішенням Київської міської ради від 14.06.2007 № 796/1457, та розглянувши проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки, Київська міська рада вирішила, зокрема :

1. Затвердити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки громадянці ОСОБА_5 для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд у АДРЕСА_1 (категорія земель - землі житлової та громадської забудови, справа А-9812).

2. Передати громадянці ОСОБА_5, за умови виконання пункту 3 цього рішення, у приватну власність земельну ділянку площею 0,1000 га (кадастровий номер НОМЕР_1) для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд у АДРЕСА_1 із земель комунальної власності територіальної громади міста Києва.

За твердженням позивача, за даною адресою знаходиться житловий будинок із земельною ділянкою, яка належала її матері ОСОБА_6, яка ІНФОРМАЦІЯ_1 року померла. Після смерті ОСОБА_6 позивач фактично прийняла спадщину, оскільки з моменту смерті матері проживає за вказаною адресою.

На думку позивача, спірне рішення Київської міської ради від 28 липня 2016 року № 966/966 було прийняте відповідачем з порушенням вимог чинного законодавства України стосовно питання передачі земельної ділянки, цільового призначення земель, основ містобудування та містобудівної діяльності і одночасно цим рішенням було порушено права та інтереси позивача.

Дані обставини слугували підставою для звернення ОСОБА_3 з даним адміністративним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку обставинам вказаної справи, колегія суддів зважає на наступне.

Згідно із частиною першою статті 2 КАС України (тут і далі - у редакції, чинній на час прийняття рішення судом першої інстанції), завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Відповідно до частини другої п. 1 ч. 1 статті 19 КАС України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Частинами першою та другою статті 55 Конституції України передбачено, що рішення, прийняті суб'єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду.

Згідно з визначенням, наведеним у ст. 4 КАС України, публічно-правовий спір - спір, у якому:

- хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або

- хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або

- хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи;

За правилами пункту 1 частини другої статті 19 КАС України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Таким чином, до компетенції адміністративних судів на час розгляду справи відносяться спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності такого суб'єкта, прийнятих або вчинених ним при здійсненні владних управлінських функцій.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового, особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин.

Враховуючи те, що у справі, яка порушена за адміністративним позовом позивача спірні правовідносини пов'язані із оспорюванням законності передання земельної ділянки, цільового призначення земель, основ містобудування та містобудівної діяльності, якою володів позивач, колегія суддів дійшла висновку, що спір не є публічно-правовим, а випливає з цивільних правовідносин, оскільки стосується питання права власності і має вирішуватися судом за правилами Цивільного процесуального кодексу України.

Згідно зі статтями 13, 14 Конституції України, статтями 177, 181, 324 і главою 30 ЦК України, земля та земельні ділянки є об'єктами цивільних прав, а держава і територіальні громади через свої органи беруть участь у земельних відносинах із метою реалізації цивільних та інших прав у приватно-правових відносинах, тобто прав власників земельних ділянок.

Суд, вирішуючи спір, має з'ясувати чи є він приватно-правовим або публічно-правовим; чи виник спір із відносин, урегульованих нормами цивільного права, чи пов'язані ці відносини зі здійсненням сторонами цивільних або інших майнових прав на земельні ділянки на засадах рівності; чи виник спір щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень при реалізації ним управлінських функцій у сфері земельних правовідносин.

Земельні відносини, суб'єктами яких є фізичні чи юридичні особи, органи місцевого самоврядування, органи державної влади, а об'єктами - землі у межах території України, земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні частки (паї), регулюються земельним і цивільним законодавством на принципах забезпечення юридичної рівності прав їх учасників, забезпечення гарантій прав на землю (стаття 1 ЦК України, статті 2, 5 Земельного кодексу України). Захист судом прав на землю у цих відносинах здійснюється способами, визначеними статтями 16, 21, 393 ЦК, статтею 152 ЗК, у тому числі, шляхом визнання недійсними рішень органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування.

Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у рішенні Zand v. Austria від 12.10.1978 вказав, що словосполучення "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття "суд, встановлений законом" у частині першій статті 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з (…) питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів (…)". З огляду на це не вважається "судом, встановленим законом" орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.

Визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних судах є принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі і обов'язок суб'єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій чи рішень, на відміну від визначального принципу цивільного судочинства, який полягає у змагальності сторін. Суд який розглянув справу не віднесену до його юрисдикції, не може вважатись "судом, встановленим законом" у розумінні частини першої статті 6 Конвенції.

За правилами пункту 1 частини першої статті 15 Цивільного процесуального кодексу України (в редакції на час винесення спірного судового рішення), суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо: захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.

Крім того, згідно ст. 391 Цивільного кодексу України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Отже, позов, предметом якого є захист права власності та права користування на земельну ділянку, не підлягає розгляду за правилами та в порядку адміністративного судочинства.

З огляду на зміст позовної заяви, характеру спірних правовідносин та обставин встановлених судом першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що в даному випадку наявний спір, що виникає при врегулюванні договірних відносин, які підлягають врегулюванню на підставі норм Цивільного кодексу України, в порядку цивільного судочинства.

Аналогічний правовий висновок щодо визначення юрисдикції адміністративних судів міститься також у Постанові Верховного Суду України від 14 червня 2016 року №21-41а16.

Разом з тим, колегія суддів звертає увагу на те, що суттю даного спору являється насамперед вирішення питання правомірності передання земельної ділянки, цільового призначення земель, основ містобудування та містобудівної діяльності до позивача, що вказує на наявність спору про право.

З урахуванням викладених обставин, за результатами розгляду апеляційної скарги та з урахуванням наведених норм права, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанцій є незаконним та необґрунтованим, оскільки суд, не перевіривши обставини справи, вирішив спір з порушенням норм процесуального права.

При цьому, колегія суддів ураховує, що відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 238 КАС України, суд закриває провадження у справі: якщо справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

Тобто, при вирішенні питання про закриття провадження у справі у першу чергу суд має перевірити чи належить розглядати дану справу в порядку адміністративного судочинства, що місцевим судом не було враховано.

Порушення правил юрисдикції адміністративних судів, встановлених статтею 19 КАС України, є обов'язковою підставою для скасування рішення із закриттям провадження незалежно від доводів апеляційної скарги.

Крім того, відповідно до ч.2 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до ст. 319 КАС України, судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду або провадження у справі закривається у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу.

Отже, колегія суддів вважає, що даний спір підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, тому провадження у справі, у відповідності до п. 1 ч. 1 ст. 238 КАС України, підлягає закриттю.

Таким чином, порушення норм процесуального права призвели до помилкового вирішення справи, тому рішення суду першої інстанції слід скасувати та ухвалити нову постанову, якою закрити провадження у справі.

Керуючись статтями 34, 238, 243, 250, 308, 315, 316, 321, 325, 328, 329, 331 КАС України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_3 - ОСОБА_4 - задовольнити частково.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 лютого 2018 року - скасувати.

Провадження у справі №826/4509/18 за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Київської міської ради, третя особа: ОСОБА_5 про визнання протиправними та скасування рішення - закрити на підставі п. 1 ч. 1 ст. 238 КАС України.

Роз'яснити позивачу право на звернення до суду в порядку цивільного судочинства.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя Собків Я.М.

Суддя Петрик І.Й.

Суддя Сорочко Є.О.

Повний текст постанови виготовлено - 13.07.2018р.