Постанова № 75423271, 19.07.2018, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

справа №760/10028/15-ц

провадження № 22-ц/796/7/2018

19 липня 2018 року м. Київ

Апеляційний суд міста Києва в складі колегії суддів:

судді-доповідача ОСОБА_1,

суддів: Рейнарт І.М., Волошиної В.М.

при секретарі Іванову В.В.

сторони:

позивач - ОСОБА_2;

відповідачі - товариство з обмеженою відповідальністю &q?ід;Траєкторія&qu &;, ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до товариства з обмеженою відповідальністю «Траєкторія», ОСОБА_3, треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Журавльова ЛарисаМихайлівна, ОСОБА_5 про визнання права власності на квартиру та нежитлове приміщення, зобов'язання вчинити дії, за апеляційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 03 серпня 2015 року у складі судді Кізюн Л.І.,

встановив:

22 травня 2015 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ТОВ «Траекторія», ОСОБА_3 про стягнення заборгованості у розмірі 3 031 870 грн.

Посилався на ті підстави, що 24 квітня 2015 року між кредитною спілкою «КС Володар» (кредитор) та товариством з обмеженою відповідальністю &q?ов;Траєкторія&q?ме; ( далі- ТОВ &q?тю;Траєкторія&q?ор; ( поручитель) було укладено договір поруки №24/04/15/1-П, за яким поручитель зобов'язався перед кредитором у випадку невиконання ОСОБА_3 своїх зобов'язань за кредитним договором №ДЗ-1995.3 від 24 квітня 2015 р., укладеного між кредитною спілкою «КС Володар» та ОСОБА_3, щодо повернення заборгованості за вказаним кредитним договором відповідати перед кредитором як солідарний боржник.

24 квітня 2015 року між кредитною спілкою «КС Володар» (кредитор), ОСОБА_2 (поручитель), ОСОБА_3 (позичальник) укладено договір поруки, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Журавльовою Л.М.

За вказаним договором поручитель зобов'язується перед кредитором, у випадку невиконання позичальником своїх зобов'язань за кредитним договором №ДЗ-1995.3 від 24 квітня 2015 р., виконати зобов'язання позичальника щодо погашення заборгованості в розмірі 3 031 870 грн.

Оскільки 14 травня 2015 року він здійснив погашення заборгованості ОСОБА_3 перед кредитною спілкою «КС Володар» у розмірі 3 031 870 грн., що підтверджується платіжним дорученням, у відповідності до положень ст.514, 556 ЦК України, а також зважаючи на місце знаходження ТОВ «Траєкторія» у Солом'янському районі м. Києва, просив суд стягнути солідарно з ТОВ &q?у ;Траєкторія&q?ва; та ОСОБА_3 заборгованість у розмірі 3 031 870 грн.

Ухвалою Солом'янського районного суду м. Києва у складі судді Кізюн Л.І. від 08 червня 2015 року відкрито провадження у справі.

Після відкриття провадження у справі, 26 червня 2015 року ОСОБА_2 позовні вимоги змінив.

Просив визнати за ним право власності на трикімнатну квартиру АДРЕСА_13, загальною площею 79.20 кв.м., житловою площею 48.80 кв.м., що розташована за адресою: АДРЕСА_12 в Печерському районі м.Києва та належить на праві власності ОСОБА_3 Зобов'язати приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Журавльову JI.M. провести державну реєстрацію права власності на вказане нерухоме майно.

Посилався на ті підстави, що 19 травня 2015 р. він звернувся до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Журавльової Л.М., як спеціального суб'єкта, на якого покладено функції державного реєстратора, щодо переведення права власності на вказане майно на нього, проте у вчиненні вказаної дії йому було відмовлено.

Також просив визнати за ним право власності на нежиле приміщення загальною площею 81 кв.м., з №1 по № 6, групи приміщень 42 в літ. А, що знаходиться в Солом'янському районі по АДРЕСА_14 в м. Києві. При цьому позовна заява не містить жодного обґрунтування позовних вимог у вказаній частині.

Рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 03 серпня 2015 року позов задоволено частково.

Визнано за ОСОБА_2 право власності на трикімнатну квартиру АДРЕСА_15, загальною площею 79,20 кв.м., житловою площею 48,80 кв.м., що розташована на 5 поверсі 13-ти поверхового будинку за адресою: АДРЕСА_16. Зобов'язано приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Журавльову Л.М. провести державну реєстрацію права власності на вказану квартиру за ОСОБА_2 В решті позовних вимог відмовлено. Стягнуто в рівних долях з ТОВ «Траєкторія», ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 3654 грн.

З вказаним судовим рішенням в частині визнання за ОСОБА_2 права власності на квартиру АДРЕСА_1 не погодився ОСОБА_6 - особа, яка не брала участі у справі, подавши на нього апеляційну скаргу.

В апеляційній скарзі посилається на ті підстави, що ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 22 жовтня 2010 року було накладено арешт на нерухоме майно, що належало ОСОБА_3, а саме на квартиру АДРЕСА_2, про що було внесено відповідний запис до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 29 листопада 2011 року з ОСОБА_8, ОСОБА_3, ОСОБА_9 та ОСОБА_10 на його користь стягнуто солідарно заборгованість за договором позики від 09.04.2009 року з урахуванням індексу інфляції та неустойки на загальну суму 4 252 341, 32 грн.

03 травня 2012 року на виконання вказаного судового рішення було видано виконавчий лист №2-246/11, а 21 травня 2012 року відкрито виконавче провадження №32605518 та винесено постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження.

22 серпня 2017 року старшим державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві Пишним А.В. винесено постанову про повернення виконавчого листа №2-246/11, виданого 03.05.2012 р., стягувачу. Встановлено, що в ході примусового виконання рішення суду 26.10.2012 державним виконавцем описано квартиру АДРЕСА_2. Рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 03 серпня 2015 року визнано право власності іншої особи на вищевказану квартиру. В ході проведення виконавчих дій встановлено, що у боржника ОСОБА_3 відсутнє будь-яке інше майно, на яке можливо звернути стягнення в рахунок погашення заборгованості.

Вважає, що на підставі вказаного судового рішення ОСОБА_3 фактично здійснила виведення майна з-під арешту з метою уникнення виконання рішення Печерського районного суду м. Києва про стягнення заборгованості.

Зазначив, що в квартирі АДРЕСА_3 до цього часу проживають ОСОБА_9 та ОСОБА_10, які є дочкою та зятем ОСОБА_3 З наведеного вбачається фіктивність договірних відносин, які стали підставою для визнання права власності на вказану квартиру.

При вирішенні справи судом першої інстанції не досліджувалось, хто є власником квартири АДРЕСА_3, чи мають треті особи права на вказане майно, чи наявні правові підстави для визнання права власності на квартиру за кредитором в рахунок погашення боргу.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач ОСОБА_2 в особі представника ОСОБА_12 просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Зазначив, що ОСОБА_2 у 24.04.2015 р. уклав договір поруки, по якому виконав взяте на себе зобов'язання, що підтверджується відповідною квитанцією. Всі договори, які були предметом дослідження суду, ніким не оспорені та є дійсними. Права апелянта не порушені, оскільки в Державному реєстрі речових прав відсутні будь-які зареєстровані відомості про право ОСОБА_6 на квартиру згідно ухвали Печерського районного суду м. Києва від 20 жовтня 2010 року у справі №2-246/11, а також відповідно до виконавчого провадження №32605518.

В судовому засіданні представник ОСОБА_6 - ОСОБА_13 апеляційну скаргу підтримав та просив її задовольнити.

Представник ОСОБА_2 - ОСОБА_12 в судовому засіданні просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Повідомив, що 14 лютого 2018 року ОСОБА_2 продав квартиру АДРЕСА_4 ОСОБА_5 На підтвердження вказаної обставини суду надано копію договору купівлі-продажу від 14 лютого 2018 року (а.с.42-45 т.2).

Апеляційним судом м. Києва ОСОБА_5 залучено до участі в справі в якості третьої особи.

ОСОБА_5, як новий власник квартири АДРЕСА_17 неодноразово повідомлявся судом про день, час та місце розгляду справи за адресою його місця проживання, зареєстрованого у встановленому законом порядку.

Відповідно до відомостей відділення поштового зв'язку «Укрпошта», ОСОБА_5 за адресою: АДРЕСА_6, не проживає, виїхав (а.с.92, 111, 115 т.2).

З огляду на те, що про інше зареєстроване місце проживання (перебування) вказаної особи суду не відомо, останнього було повідомлено про розгляд справи через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України (а.с.116 т.2).

Інші учасники справи в судове засідання не з'явились, про час та місце розгляду справи повідомлялись судом неодноразово та належним чином (а.с. 208, 215, 245, т.1, а.с. 16, 17, 37, 68, 70,72, 88, 89, 112, 114,118, 119,120 т.2), а тому суд дійшов висновку про можливість розгляду справу в їх відсутність.

Відповідно до п. 8 розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону № 2147-VІІ від 03 жовтня 2017 року, до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

Відповідно до ч.6 ст.147 Закону України від 02 червня 2016 року №1402- VІІІ &qunt;Про судоустрій і статус суддів&qu47; у разі ліквідації суду, що здійснює правосуддя на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (відповідних адміністративно-територіальних одиниць), та утворення нового суду, який забезпечує здійснення правосуддя на цій території, суд, що ліквідується, припиняє здійснення правосуддя з дня опублікування в газеті «Голос України» повідомлення голови новоутвореного суду про початок роботи новоутвореного суду.

Відповідно до п. 3 розділу ХІІ Прикінцевих та перехідних положень цього Закону, апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах.

Відповідно до п. 9 розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону № 2147-VІІ від 03 жовтня 2017 року, справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Переглянувши справу за наявними в ній і додатково поданими доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до частини першої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції не відповідає.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 24 квітня 2015 року між кредитною спілкою «КС Володар» (кредитор), ОСОБА_2 (поручитель), ОСОБА_3 (позичальник) укладено договір поруки, за яким поручитель зобов'язується перед кредитором, у випадку невиконання позичальником своїх зобов'язань за кредитним договором №ДЗ-1995.3 від 24 квітня 2015 року, укладеного між кредитною спілкою &q?нь;КС Володар&q? д; та ОСОБА_3 щодо повернення заборгованості за кредитними договорами, виконати зобов'язання позичальника щодо погашення заборгованості в розмірі 3 031 870 грн. (а.с.9-11 т.1).

Відповідно до пункту 3.6 цього договору, у випадку виконання поручителем своїх зобов'язань, передбачених п.п1.1, 3.3 даного договору, позичальник зобов'язаний після отримання повідомлення про виконання поручителем своїх зобов'язань за цим договором, відшкодувати поручителю сплачені останнім кредитору за позичальника за даним договором грошові кошти у повному обсязі протягом 5-ти календарних днів.

У разі невиконання позичальником вимог, передбачених п.3.6 цього договору, поручитель, який виконав свої зобов'язання, передбачені п.п.1.1, 3.3. цього договору, має право звернути стягнення на майно, зазначене в п. 1.2 цього договору в рахунок погашення заборгованості позичальника перед поручителем в межах суми заборгованості (п.3.8 договору).

Цей договір передбачає, що у разі невиконання позичальником вимог, передбачених п.3.6 цього договору, поручитель, який виконав свої зобов'язання, передбачені п.п.1.1, 3.3, набуває право власності на майно, зазначене в п.1.2 цього договору і вказане застереження за своїми правовими наслідками прирівнюється до правочину, на умовах якого здійснюється перехід права власності, згідно чинного законодавства ( п.3. 9 договору).

Ухвалюючи рішення про визнання за ОСОБА_2 права власності на квартиру АДРЕСА_2 та зобов'язання приватного нотаріуса провести державну реєстрацію права власності на вказану квартиру, суд першої інстанції виходив з того, що позивач ОСОБА_2 14.05.2015 р. здійснив погашення заборгованості ОСОБА_3 перед кредитною спілкою &q?но;КС Володар&qu.2; у розмірі 3 031 870 грн., проте 14.05.2015 р. ОСОБА_3 повідомила про неможливість погашення заборгованості через відсутність грошових коштів.

З огляду на те, що відповідач ОСОБА_3 ухиляється від належного виконання своїх зобов'язань за договором поруки, не з'явилась до нотаріуса та не надала правовстановлюючих документів для посвідчення правочину, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивач ОСОБА_2 набув право на визнання за ним права власності на нерухоме майно в судовому порядку.

З таким висновком суду першої інстанції погодитись не можна.

Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори (пункт 1 частини другої статті 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (частина перша статті 316 ЦК України). Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном (частина перша статті 317 ЦК України). Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов'язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом (частина сьома статті 319 ЦК України).

Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (стаття 328 ЦК України).

У випадках, встановлених актами цивільного законодавства або договором, підставою виникнення цивільних прав та обов'язків може бути настання або ненастання певної події (частина шоста статті 11 ЦК України).

Якщо договір про відчуження майна підлягає державній реєстрації, право власності у набувача виникає з моменту такої реєстрації (частина четверта статті 334 ЦК України).

Відповідно по правової позиції Верховного Суду України, висловленої в постанові від 24.06.2015 р. №6-318цс15, за правилами статті 392 Цивільного кодексу України позов про визнання права власності може бути пред'явлено, по-перше, якщо особа є власником майна, але її право оспорюється або не визнається іншою особою; по-друге, якщо особа втратила документ, який засвідчує його право власності.

Статтею 328 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Отже, ураховуючи, що відповідно до статті 328 ЦК України набуття права власності - це певний юридичний склад, з яким закон пов'язує виникнення в особи суб'єктивного права власності на певні об'єкти, суд при застосуванні цієї норми повинен встановити, з яких саме передбачених законом підстав, у який передбачений законом спосіб позивач набув право власності на спірний об'єкт та чи підлягає це право захисту в порядку, передбаченому статтею 392 ЦК України.

За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1054 ЦК України).

В силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави) (частина перша статті 572 ЦК України).

Застава виникає, зокрема, на підставі договору (згідно з частиною першою статті 574 ЦК України).

Предметом застави може бути будь-яке майно (зокрема річ, цінні папери, майнові права), що може бути відчужене заставодавцем і на яке може бути звернене стягнення (частина перша статті 576 ЦК України). Застава нерухомого майна підлягає державній реєстрації у випадках та в порядку, встановлених законом (частина друга статті 577 ЦК України).

У разі невиконання зобов'язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави. За рахунок предмета застави заставодержатель має право задовольнити в повному обсязі свою вимогу, що визначена на момент фактичного задоволення, включаючи сплату процентів, неустойки, відшкодування збитків, завданих порушенням зобов'язання, необхідних витрат на утримання заставленого майна, а також витрат, понесених у зв'язку із пред'явленням вимоги, якщо інше не встановлено договором (частини перша та друга статті 589 ЦК України).

У порушення вимог ст.360-7 ЦПК України в редакції 2004 року суд першої інстанції не врахував висновок Верховного Суду України щодо застосування норм права, викладений у вищевказаній постанові, при цьому не навів відповідних мотивів відступу від вказаної правової позиції.

Як вбачається з матеріалів справи, останні не містять доказів набуття ОСОБА_2 права власності на квартиру АДРЕСА_2 на підставі правочину, який би оспорювався або не визнавався іншою особою.

Заявлені по справі позовні вимоги не спрямовані на захист прав позивача, як власника квартири, які могли би бути захищені в судовому порядку у визначений ним спосіб.

Судом першої інстанції не враховано, що зазначене в п. 3.9 договору поруки від 24 квітня 2015 року застереження не може бути розцінене судом як укладення правочину, що підтверджує перехід права власності на нерухоме майно від боржника до іншої особи.

Грубе порушення судом першої інстанції норм матеріального права, недотримання норм процесуального права, призвело до порушення прав та законних інтересів іншої особи, яка не брала участі у справі, - ОСОБА_6

Так, судом апеляційної інстанції встановлено, що ухвалою Печерського районного суду м Києва від 20 жовтня 2010 року забезпечено позов у справі за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_8, ОСОБА_3, ОСОБА_9, ОСОБА_10 про стягнення суми боргу та штрафних санкцій. Накладено арешт на квартиру АДРЕСА_2 , яка згідно договору дарування від 31 травня 2009 року належить на праві власності ОСОБА_3 (а.с. 96-97 т.2).

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 29 листопада 2011 року, з ОСОБА_8, ОСОБА_3, ОСОБА_9, ОСОБА_10 на користь ОСОБА_6 в солідарному порядку стягнуто суму заборгованості за договором позики від 09 квітня 2009 року в розмірі 995 370 грн., суму з врахуванням індексу інфляції за весь час прострочення в розмірі 255 151 грн. 32 коп., неустойку в розмірі 3 000 000 грн., 1700 грн. судового збору та 120 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи, на виконання якого 03 травня 2012 року було видано виконавчий лист №2-246/11 (а.с.88 т.1).

21 травня 2012 року головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у м. Києві Магдою С.Г. відкрито виконавче провадження №32605518 з примусового виконання виконавчого листа №2-246/11, боржник ОСОБА_3, стягувач ОСОБА_6 (а.с.92 т.1).

25 червня 2012 року головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у м. Києві Магдою С.Г. при примусовому виконанні виконавчого листа №2-2411, виданого 03.05.2012 р., винесено постанову про накладення арешту на все майно, що належить боржнику ОСОБА_3.(а.с.50 т.2).

Вказане обтяження було зареєстровано в Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна 25.06.2012 р. (а.с.51 т.2).

Відповідно до постанови старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві Пишного А.В. від 22.08.2017 р., в ході примусового виконання рішення суду 26.10.2012 р. державним виконавцем описано квартиру АДРЕСА_7. Оскільки рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 03 серпня 2015 року визнано право власності іншої особи на вказану квартиру, а у боржника ОСОБА_3 відсутнє будь-яке інше майно, на яке можливо звернути стягнення в рахунок погашення заборгованості, виконавчий лист №2-2411, виданий 03.05.2012 р., повернуто стягувачу ОСОБА_6 (а.с.89 т.1).

Як вбачається з витягів з реєстру територіальної громади м. Києва станом на 12.03.2018 р. та 26.04.2018 р., за адресою: АДРЕСА_19 зареєстровані ОСОБА_3 та ОСОБА_9 (а.с. 227 т.1, а.с. 7 т.2).

Відповідно до висновку начальника сектора ВКП Печерського УП ГУ НП у місті Києві капітана поліції Беженар Д.В. від 04.04.2018 р., ОСОБА_10 пояснив, що проживає в АДРЕСА_18 на протязі тривалого часу спільно зі своєю родиною: ОСОБА_9 та двома неповнолітніми доньками (а.с. 229 т.1).

Під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції, 14 лютого 2018 року ОСОБА_2 продав квартиру АДРЕСА_8 ОСОБА_14., про що свідчить надана суду світлокопія договору купівлі-продажу квартири, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу (а.с. 42-45 т.2).

Разом з тим, зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, а недодержання стороною (сторонами) правочину в момент його вчинення цих вимог чинності правочину є підставою для його недійсності (частина перша статті 203, частина перша статті 215 ЦК України).

З огляду на правила статей 15, 16 ЦК України, статей 1, 3, 4, 14, 15, 215 ЦПК України 2004 року кожна особа має право на захист, у тому числі судовий, свого цивільного права, а також цивільного інтересу, що загалом може розумітися як передумова для виникнення або обов'язковий елемент конкретного суб'єктивного права, як можливість задовольнити свої вимоги за допомогою суб'єктивного права та виражатися в тому, що особа має обґрунтовану юридичну заінтересованість щодо наявності/відсутності цивільних прав або майна в інших осіб.

Інтерес ОСОБА_6, який не брав участі у справі, полягає в тому, щоб предмет спору - квартира АДРЕСА_9, перебував у власності конкретної особи - ОСОБА_3, оскільки від цього залежить подальша можливість вказаної особи законно реалізувати свої права стягувача у виконавчому провадженні.

У пункті 9 частини другої статті 129 Конституції України визначено обов'язковість судового рішення однією з основних засад судочинства, яка з огляду на положення статей 14, 153 ЦПК України 2004 року поширюється також на ухвалу суду про забезпечення позову. При цьому відповідно до частини третьої статті 151 ЦПК України 2004 року забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

Забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних з ним інших осіб з метою забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Зазначені обмеження встановлює суд в ухвалі, вони діють до заміни судом виду забезпечення позову або скасування заходів забезпечення позову (стаття 154 ЦПК України 2004 року).

Суд першої інстанції не врахував ту обставину, що на час розгляду справи існувало обмеження на розпорядження спірним майном, яке було зареєстровано у відповідному державному реєстрі, ведення якого передбачено Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Ухвалення оскаржуваного судового рішення призвело до унеможливлення виконання рішення Печерського районного суду м. Києва від 29 листопада 2011 року в цивільній справі №2-246/11 та порушення прав ОСОБА_6

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

З огляду на неправильне застосування норм матеріального права, рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог про визнання права власності на квартиру АДРЕСА_21, зобов'язання вчинити дії підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні вказаних позовних вимог.

У відповідності до ст. 141 ЦПК України з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_6 підлягають стягненню судові витрати по сплаті судового збору в сумі 4019,40 грн.

Судове рішення в частині відмови в задоволенні позовних вимог про визнання права власності за позивачем на нежиле приміщення загальною площею 81 кв.м., з №1 по № 6, групи приміщень 42 в літ. А, що знаходиться в Солом'янському районі по АДРЕСА_14 в м. Києві оскаржено не було, а тому у вказаній частині воно не є предметом апеляційного розгляду.

Керуючись ст. 367, 374, 376, 382- 384 ЦПК України, апеляційний суд

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити частково.

Рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 03 серпня 2015 року в частині задоволених позовних вимог скасувати.

Ухвалити в цій частині нове судове рішення.

У задоволенні позову ОСОБА_2 до товариства з обмеженою відповідальністю «Траєкторія», ОСОБА_3, треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Журавльова ЛарисаМихайлівна, ОСОБА_5 про визнання права власності на квартиру АДРЕСА_21, зобов'язання вчинити дії відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_20 реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1) на користь ОСОБА_6 (АДРЕСА_11, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2) судові витрати по сплаті судового збору в сумі 4019,40 грн.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя-доповідач

Судді: