Постанова № 75416463, 18.07.2018, Апеляційний суд Хмельницької області

Копія

УКРАЇНА

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

____________

Справа № 686/21483/16-ц

Провадження № 22-ц/792/1067/18

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 липня 2018 року м. Хмельницький

Апеляційний суд Хмельницької області у складі

колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ

ОСОБА_1 (суддя-доповідач), ОСОБА_2, ОСОБА_3,

секретар судового засідання Шевчук Ю.Г.,

з участю представника позивача ОСОБА_4,

представника відповідача ОСОБА_5,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про стягнення інфляційних нарахувань і трьох процентів річних від простроченої суми за апеляційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 24 квітня 2018 року,

встановив:

У листопаді 2016 року ОСОБА_6 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_7 про стягнення інфляційних нарахувань і трьох процентів річних від простроченої суми.

ОСОБА_6 зазначила, що рішенням Хмельницького міського суду Хмельницької області від 7 грудня 2000 року стягнуто з ОСОБА_7 на її користь 76 881 грн заборгованості за договором позики. Це судове рішення не виконано відповідачем до цього часу. ОСОБА_7 прострочив виконання грошового зобов’язання та має компенсувати позивачеві інфляційні втрати та проценти від простроченої суми за період з 1 червня 2001 року по 1 листопада 2016 року.

За таких обставин ОСОБА_6 просила суд відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України стягнути з ОСОБА_7 на свою користь 278 618 грн 06 коп. інфляційних нарахувань і 35 594 грн 85 коп. процентів від простроченої суми, а всього – 314 212 грн 91 коп.

Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 24 квітня 2018 року в позові відмовлено.

Суд виходив з того, що ОСОБА_6 не довела наявність заборгованості ОСОБА_7 перед нею за грошовим зобов’язанням і розмір відповідних нарахувань на несплачену відповідачем суму. Також суд дійшов висновку, що позов не підлягає задоволенню через необґрунтованість вимог, а тому підстави для застосування позовної давності відсутні.

В апеляційній скарзі ОСОБА_6 просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про задоволення позову посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення суду про стягнення грошових коштів з ОСОБА_7 залишається невиконаним, у зв’язку з чим останній має компенсувати позивачеві інфляційні втрати та проценти від простроченої суми, натомість, суд не дав належної оцінки доказам у справі, неправомірно поклав на позивача обов’язок із доказування фактичних обставин і дійшов помилкового висновку про необґрунтованість позову.

ОСОБА_7 подав відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначив, що висновки суду про недоведеність позову ОСОБА_6 відповідають обставинам справи та є правильними.

Повідомлені представником відповідача ОСОБА_7 – ОСОБА_5 причини неявки в останнє судове засідання (перебування у відпустці) не є поважними, тому в силу ст. 372 ЦПК України апеляційний суд вважає можливим розглянути справу за її відсутності. До того ж, відкладення розгляду справи призведе до порушення строку розгляду апеляційної скарги ОСОБА_6 (ст. 371 ЦПК України).

Заслухавши учасників судового процесу та дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково.

Частинами 1, 2, 5 статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване рішення не відповідає.

Суд першої інстанції не в повній мірі з’ясував обставини, якими обґрунтовувалися позовні вимоги ОСОБА_6, неправильно витлумачив застосований закон (ст.ст. 256, 257, 261, 267 ЦК України) та не дотримався положень ст.ст. 81, 89 ЦПК України.

У зв’язку з неповним з’ясуванням судом обставин, що мають значення для справи, неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням судом норм процесуального права оскаржуване рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення.

Згідно з ч. 13 ст. 141 ЦПК України апеляційний суд має змінити розподіл судових витрат.

Встановлено, що рішенням Хмельницького міського суду Хмельницької області від 7 грудня 2000 року стягнуто з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_6 76 120 грн 80 коп. позики та 760 грн 20 коп. державного мита, а всього – 76 881 грн.

За цим рішенням судом видано виконавчий лист, який у 2001 році знаходився на виконанні в Міському відділі державної виконавчої служби Хмельницького міського управління юстиції Хмельницької області.

Зазначені обставини визнані сторонами та підтверджуються письмовими доказами в справі.

Частиною 1 статті 1046 ЦК України визначено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов’язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Відповідно до ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов’язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

В силу ч. 1 ст. 525, ч. 1 ст. 526 ЦК України одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України).

Із положень ч. 1 ст. 611 ЦК України слідує, що у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно з ч. 1 ст. 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов’язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Статтею 625 ЦК України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов’язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Правовий аналіз норм статей 525, 526, 599, 611, 625 ЦК України дозволяє зробити висновок про те, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за договором позики, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов’язання, визначеної статтею 625 цього Кодексу.

З матеріалів справи вбачається, що між сторонами виникли зобов’язання на підставі укладеного ними договору позики. ОСОБА_7 не виконав свій обов’язок з повернення позики, внаслідок чого з нього на користь ОСОБА_6 стягнуто борг за судовим рішенням.

В суді ОСОБА_7 визнав, що рішення суду про стягнення коштів виконувалося лише за рахунок належного йому автомобіля KIA Sportage реєстраційний номер 48484ХМ, вартість якого станом на 31 січня 2001 року склала 25 138 грн 15 коп. (а.с. 93-95). Разом із тим, посилаючись на те, що органи державної виконавчої служби звернули стягнення на вказаний автомобіль, ОСОБА_7 не довів, що кошти від його реалізації були перераховані стягувачу.

Згідно довідки Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 12 липня 2018 року №12809 (а.с. 179) виконавчий лист, який виданий Хмельницьким міським судом Хмельницької області на підставі рішення від 7 грудня 2000 року про стягнення з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_6 боргу за договором позики, не повертався до суду як виконаний разом із постановою державного виконавця про закінчення виконавчого провадження.

З довідок Другого відділу державної виконавчої служби міста Хмельницького (а.с. 11, 25, 157) слідує, що рішення суду про стягнення з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_6 76 881 грн не виконано, до того ж, на теперішній час вирішується питання про відновлення втраченого виконавчого провадження.

Докази у справі вказують на те, що вказане рішення суду не виконане відповідачем, а тому правовідносини сторін не припинилися і ОСОБА_7 не звільняється за виконання грошового зобов’язання за договором.

На думку апеляційного суду, цей факт є доведеним.

Суд першої інстанції не дав належної оцінки дослідженим доказам і помилково виходив з того, що ОСОБА_6 не обґрунтувала наявність заборгованості ОСОБА_7 перед нею за грошовим зобов’язанням.

ОСОБА_7 прострочив виконання грошового зобов’язання та має нести відповідальність, передбачену ст. 625 ЦК України.

Главою 19 ЦК України визначено строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу, тобто позовну давність.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність – це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Статтею 257 ЦК України визначено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Як передбачено ч. 1 ст. 261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч.ч. 3, 4 ст. 267 ЦК України).

Аналіз змісту наведених норм матеріального права у їх сукупності дає підстави для висновку, що до правових наслідків порушення грошового зобов’язання, передбачених ст. 625 ЦК України, застосовується загальний строк позовної давності тривалістю у три роки.

Законодавець визначає обов’язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням рівня інфляції та три проценти річних від простроченої суми за увесь час прострочення, у зв’язку з чим таке зобов’язання є триваючим.

Оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов’язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених ст. 625 ЦК України, за увесь час прострочення, то право на позов про стягнення інфляційних втрат і трьох процентів річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов’язання до моменту його усунення.

Таким чином, у разі застосування позовної давності стягнення інфляційних нарахувань і трьох процентів річних обмежується останніми трьома роками перед зверненням кредитора до суду.

ОСОБА_6 звернулася до суду з позовом 2 листопада 2016 року. В ході судового розгляду ОСОБА_7 зробив заяву про застосування позовної давності (а.с. 89-91).

Отже, враховуючи принцип диспозитивності цивільного судочинства, позов ОСОБА_6 слід задовольнити частково. З ОСОБА_7 на користь останньої підлягають стягненню інфляційні нарахування та проценти від простроченої суми за період з 2 листопада 2013 року до 1 листопада 2016 року. Зокрема, зокрема:

- інфляційні нарахування в розмірі 74 698 грн 27 коп.

(76881х1,002х1,005х1,249х1,433х1,009х0,996х1,010х1,035х1,001х0,998х х0,999х0,997х1,018х1,028=151579,27-76881);

- 3% річних від простроченої суми в розмірі 6 919 грн 29 коп.

(76881х3:100:365х1095), - а всього – 81 617 грн 56 коп.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд апеляційної інстанції враховує положення ст. 141 ЦПК України, згідно якої судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Позов ОСОБА_6 заявлено з ціною 314 212 грн 91 коп. і задоволено на суму 81 617 грн 56 коп., тобто на 25,98% (81617,56х100:314212,91), а тому з ОСОБА_7 на користь позивача слід присудити понесені нею 816 грн 18 коп. судового збору за пред’явлення позову (81617,56:100).

ОСОБА_7 має зареєстроване місце проживання, тому в силу ч. 9 ст. 74 ЦПК України (в редакції закону на час розгляду справи) підстави для виклику його до суду через оголошення у пресі були відсутні. Витрати ОСОБА_6, пов’язані з публікацією в пресі оголошення про виклик відповідача, у розмірі 180 грн не підлягають відшкодуванню.

Ухвалою апеляційного суду від 7 червня 2018 року ОСОБА_6 звільнено від сплати судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 4 713 грн 20 коп.

Враховуючи пропорційність задоволених вимог, з ОСОБА_7 в дохід держави слід стягнути 1 224 грн 49 коп. судового збору за розгляд справи в апеляційному суді (4713,2х25,98%).

ОСОБА_7 сплатив 320 грн за подання до суду заяви про перегляд заочного рішення, з яких ОСОБА_6 має відшкодувати йому 236 грн 86 коп. (320х(100-25,98)%).

Керуючись ст.ст. 141, 374, 376, 381, 382, 384, 389, 390 ЦПК України,

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити частково.

Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 24 квітня 2018 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.

Позов задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_7 (місце проживання – 29017, АДРЕСА_1; реєстраційний номер облікової картки платника податків – НОМЕР_1) на користь ОСОБА_6 (місце проживання – 29026, місто Хмельницький, вулиця Пілотська, 98/1; реєстраційний номер облікової картки платника податків – НОМЕР_2) 74 698 гривень 27 копійок інфляційних нарахувань, 6 919 гривень 29 копійок процентів від простроченої суми, 816 гривень 18 копійок судового збору за пред’явлення позову, а всього – 82 433 гривень 74 копійки.

Стягнути з ОСОБА_7 (місце проживання – 29017, АДРЕСА_1; реєстраційний номер облікової картки платника податків – НОМЕР_1) на користь держави (отримувач: Управління Казначейства у місті Хмельницькому/місто Хмельницький (22030101), код отримувача (ЄДРПОУ) 38045529, р/р 34318206080005, Казначейство України (ЕАП), МФО 899998; призначення платежу: судовий збір, Апеляційний суд Хмельницької області, код класифікації доходів 22030101) 1 224 гривень 49 копійок судового збору за розгляд справи в апеляційному суді.

Стягнути з ОСОБА_6 (місце проживання – 29026, місто Хмельницький, вулиця Пілотська, 98/1; реєстраційний номер облікової картки платника податків – НОМЕР_2) на користь ОСОБА_7 (місце проживання – 29017, АДРЕСА_1; реєстраційний номер облікової картки платника податків – НОМЕР_1) 236 гривень 86 копійок судового збору за подання до суду заяви про перегляд заочного рішення.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 19 липня 2018 року.

Судді: /підпис/ ОСОБА_1

/підпис/ ОСОБА_2

/підпис/ ОСОБА_3

Згідно з оригіналом: суддя апеляційного суду О.І. Ярмолюк

Головуючий у першій інстанції – ОСОБА_8

Доповідач – Ярмолюк О.І. Категорія 27