Постанова № 75412160, 11.07.2018, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/5612/18

Номер справи місцевого суду: 523/6133/18

Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1

Доповідач Сегеда С. М.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11.07.2018 року м. Одеса

Апеляційний суд Одеської області, у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого Сегеди С.М.,

суддів: Гірняк Л.А.,

ОСОБА_2

за участю:

секретаря Лопотан В.І.,

представника ОСОБА_3 – адвоката ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_3на ухвалу Суворовського районного суду м. Одеси від 08 травня 2018 року про передачу до іншого суду цивільну справу за заявою ОСОБА_3, заінтересовані особи: Міністерство соціальної політики України, Російська Федерація, про встановлення факту, що має юридичне значення,

встановив:

Заявник ОСОБА_3 звернулася до суду з заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, а саме, що її вимушене переселення у липні 2014 року з окупованої території Донецької області відбулося унаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України та окупації Російською Федерацією частини території Донецької області. Вказувала про те, що метою встановлення такого факту є визначення її статусу як особи, яка перебуває під захистом Конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12 серпня 1949 року, ратифікованої Україною 03 липня 1954 року, з відповідними правовими наслідками.

Посилаючись на те, що іншого порядку встановлення такого юридичного факту законодавством України не передбачено, просила її вимоги задовольнити.

Ухвалою Суворовського районного суду м. Одеси від 08 травня 2018 року цивільну справу за № 523/6133/18 за заявою ОСОБА_3, заінтересовані особи: Міністерство соціальної політики України, Російська Федерація про встановлення факту, що має юридичне значення була передана за підсудністю до Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області.

В апеляційній скарзі ОСОБА_3 ставить питання про скасування зазначеної ухвали суду, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права.

Перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваної ухвали суду, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, заперечень проти неї, колегія суддів дійшла висновку про необхідність задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступних підстав.

Постановляючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції виходив з того, що заявницею у встановленому законом порядку не надано письмових відомостей щодо продовження строку перебування та адреси її перебування у Суворовському районі м. Одеси, тому справа підлягає передачі для її подання до належного суду, яким згідно з вимогами ст. 316 ЦПК України та ч. 1 ст. 1 Закону України «Про здійснення правосуддя та кримінального провадження у зв’язку з проведенням антитерористичної операції» від 12.08.2014 р. за № 1632-VII, є Павлоградський міськрайонний суд Дніпропетровської області.

Однак, з таким висновком суду не погоджується колегія суддів, з огляду на наступні обставини.

Відповідно до ч. 1 ст. 6 Конвенції 1950 р. кожен при вирішенні спору щодо його цивільних прав та обов’язків має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

За змістом ст. 7 та ч. 1 ст. 8 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 р. №1402-VIII кожному гарантується захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним законом. Іноземці, особи без громадянства та іноземні юридичні особи мають право на судовий захист в Україні нарівні з громадянами і юридичними особами України. Доступність правосуддя для кожної особи забезпечується відповідно до Конституції України та в порядку, встановленому законами України.

Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до юрисдикції якого вона віднесена процесуальним законом.

Згідно ч. 1 ст. 316 ЦПК України заява фізичної особи про встановлення факту, що має юридичне значення, подається до суду за місцем її проживання.

У відповідності до ч. 2 ст. 3 Конституції України в Україні права і свободи людини і громадянина визначають зміст і спрямованість діяльності держави та її органів.

За змістом ст. 33 Конституції України передбачено, що кожний, хто на законних підставах перебуває на території України, має право вільно пересуватися, вибирати місце проживання, залишати територію України. Право на свободу пересування і вибору місця проживання в межах держави як невід'ємне право кожної людини закріплено також Загальною декларацією прав людини 1948 р. (ч. 1 ст. 13), Міжнародним пактом про громадянські та політичні права 1966 р. (ст. 12), Протоколом №4 до Конвенції про захист прав людини та основних свобод 1950 р. (ст. 2) та іншими міжнародно-правовими актами.

Відповідно до положень ст. 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» прямо передбачено, що громадянам України, а також іноземцям та особам без громадянства, які на законних підставах перебувають в Україні, гарантуються свобода пересування та вільний вибір місця проживання на її території, за винятком обмежень, які встановлені законом. Реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Таким чином, зі змісту наведених норм права слідує, що заяви фізичних осіб про встановлення факту, що має юридичне значення, можуть подаватись до суду за фактичним місцем проживання заявників, оскільки вимога реєстрації такого місця проживання заявників для відповідного подання заяви до суду в даному випадку законом не встановлена (ч. 1 ст. 316 ЦПК України), на відміну від встановленої законом підсудності справ за вибором позивача (ст. 28 ЦПК України).

Більше того, відповідно до ст. 4, ч. 1 ст. 5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону. Довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи засвідчує її місце проживання на період наявності підстав, зазначених у статті 1 цього Закону.

Так, як вбачається із паспорту громадянина України, зареєстрованим місцем проживання ОСОБА_5JI. є адреса: 83056, АДРЕСА_1.

Разом з тим, згідно довідки про взяття на облік особи, яка переміщуються з тимчасово окупованої території України або району проведення антитерористичної операції від 25.03.2015 року №5138003380, виданої Управлінням соціального захисту населення в Суворовському районі м. Одеси, на ім’я ОСОБА_3, фактичним місцем проживання зазначено адресу: 65000, АДРЕСА_2.

Вище вказана довідка, видана ОСОБА_5JL, як внутрішньо переміщеній особі, була дійсною на момент набрання чинності Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо посилення гарантій дотримання прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від 24.12.2015 року №921-VIII, тобто станом на 13.01.2016 року, та відповідно до ст. 4 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» діє безстроково.

Відомості про наявність обставин, що є підставами для скасування дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, передбачених ст. 12 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», та відповідні рішення уповноважених органів про скасування дії даної довідки, у матеріалах судової справи відсутні.

Таких правових позицій дотримується Верховний Суд, зокрема в постановах: від 14.03.2018 року у справі №363/2981/16-ц, від 21.03.2018 року у справі №417/3852/17, від 21.03.2018 року у справі №428/12368/16-ц) (а.с.126-144), що згідно ч. 4 ст. 263 є обов'язковими для врахування при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.

З огляду на викладене, висновки суду першої інстанції про непідсудність даної справи за заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, Суворовському районному суду м. Одеси суперечать наведеним положенням закону.

За таких обставин, ухвала Суворовського районного суду м. Одеси від 08.05.2018 р. про передачу заяви до належного суду підлягає скасуванню із направленням даної справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Згідно ч.ч. 1,5,6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

З огляду на викладене, колегія суддів зазначає, що заявник апеляційної скарги надав суду достатні, належні і допустимі докази існування обставин, на які він посилається як на підставу своїх заперечень проти оскаржуваної ухвали суду та доводів апеляційної скарги.

Згідно ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції.

За змістом ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотримання норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржувана ухвала суду не відповідає зазначеним вимогам, доводи апеляційної скарги її повністю спростовують, оскільки ухвалу постановлено не у повній відповідності до вимог матеріального і процесуального права.

У зв’язку з цим, апеляційну скаргу слід задовольнити, оскаржувану ухвалу суду про передачу справи до іншого суду скасувати і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 367, 368, п.2 ч.1 ст. 374, п.4 ч. 1 ст. 379, ст.ст. 381 – 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3задовольнити.

Ухвалу Суворовського районного суду м. Одеси від 08 травня 2018 року про передачу справи до іншого суду скасувати і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає.

Повне судове рішення складено 20.07.2018 року

Судді апеляційного суду Одеської області: С.М. Сегеда

ОСОБА_6

ОСОБА_2