Постанова № 75412099, 10.07.2018, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/1308/18

Номер справи місцевого суду: 523/15019/17

Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1

Доповідач Драгомерецький М. М.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10.07.2018 року м. Одеса

Апеляційний суд Одеської області в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого судді: Драгомерецького М.М.

суддів колегії: ОСОБА_2,

ОСОБА_3,

при секретарі: Фабіжевській Т.С.,

за участю: представника позивача ТОВ «Віго» - ОСОБА_4,

представника відповідача ПП «Транс-ойл» – ОСОБА_5

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Віго» на ухвалу Суворовського районного суду м.Одеси від 30 жовтня 2017 року по справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Віго» до Приватного підприємства «Транс-ойл», ОСОБА_6 про виділ в натурі об’єктів нерухомого майна, визнання права власності,-

В С Т А Н О В И В:

27 жовтня 2017 року ТОВ «Віго» звернулось до суду із позовом до ПП «Транс-ойл», ОСОБА_6 про виділ в натурі об’єктів нерухомого майна, визнання права власності.

Ухвалою Суворовського районного суду м.Одеси від 30 жовтня 2017 року в частині позовних вимог: ТО«³го» до ПП «Транс-ойл» про виділ в натурі об’єктів нерухомого майна, визнання права власності – відмовлено у відкритті провадження.

Відкрито провадження в частині позовних вимог до ОСОБА_6 про виділ в натурі об’єктів нерухомого майна, визнання права власності.

В апеляційній скарзі ТОВ «Віго» просить скасувати ухвалу суду першої інстанції в частині відмови у відкритті провадження по справі з вимогами до ПП «Транс-ойл» , справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду по справі.

15 грудня 2017 року набрала чинності нова редакція ЦПК України, відповідно до п.9 ст. 1 Перехідних положень вказаного Кодексу, справи у судах першої та апеляційної інстанції, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У судове засідання до суду апеляційної інстанції відповідач ОСОБА_6 не з’явився, але про розгляд справи він сповіщався належним чином та завчасно. Тому у відповідності до ч.2 ст.372 ЦПК України неявка належним чином повідомлених сторін у судове засідання не перешкоджає розглядові справи та доступі до суду апеляційної інстанції.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши доводи, викладені в апеляційній скарзі, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню за таких підстав.

Частинами 1 та 2 ст. 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Пунктами 1, 3 частини першої статті 15 ЦПК України яка була чинна на час постановлення оскарженої ухвали встановлено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

Відповідно до статті 16 ЦПК України не допускається об’єднання в одне провадження вимог, які підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства, якщо інше не встановлено законом (в редакції, яка діяла на момент прийняття оскаржуваної ухвали).

Відповідно до статей 1, 12, 41 ГПК України господарські суди розглядають справи в порядку позовного провадження, коли склад учасників спору відповідає положенням статті 1 ГПК України, а правовідносини, з яких виник спір, мають господарський характер (в редакції, яка діяла на момент прийняття оскаржуваної ухвали)..

Згідно до вимог ст. 3 ГК України, під господарською діяльністю розуміється діяльність суб’єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність (в редакції, яка діяла на момент прийняття оскаржуваної ухвали)..

Як зазначено в пункті 3.1. постанови пленуму Вищого господарського суду України №10 від 24 жовтня 2011 року «Про деякі питання підвідомчості та підсудності справ господарським судам» господарський спір підвідомчий господарському суду, зокрема, за таких умов: 1) участь у спорі суб’єкта господарювання; 2) наявність між сторонами господарських відносин, врегульованих Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і спору про право, що виникає з відповідних відносин; 3) відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.

Судом першої інстанції встановлено, що ТОВ «Віго» згідно договору купівлі-продажу від 05.07.2005р. придбало у власність 233/1000 частин нежилих будівель, що знаходяться за адресою: м. Одеса, вул. Чорноморського козацтва, 80. Співвласниками даних нежилих будівель з 23.12.2015р. є: ПП «Транс-ойл» (у розмірі 13/1000) та ОСОБА_6 (у розмірі 19/1000). Відповідачі відмовляються від виділу в натурі майна, тому позивач звернувся до Суворовського районного суду м. Одеси з позовом про виділ в натурі об’єктів нерухомого майна, визнання права власності.

Відмовляючи у відкритті провадження у справі в частині вимог ТОВ «Віго» до ПП «Транс-ойл» про виділ об’єктів нерухомого майна та визнання права власності, суд першої інстанції виходив з того, що між юридичними особами ТОВ «Віго» та ПП «Транс-ойл» виник спір з господарської діяльності, який підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.

Проте, з таким висновком суду першої інстанції погодитись неможливо, виходячи з наведеного.

У пунктах 1 та 2 постанови №3 Пленуму «Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ» від 01 березня 2013 року Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ роз’яснив, що Конституцією України закріплено право кожного на судовий захист та передбачено, що юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі (статті 55, 124), а статтею 18 Закону України від 07 липня 2010 року №2453-VI «Про судоустрій і статус суддів» (далі – Закон № 2453-VI) визначено, що суди загальної юрисдикції спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.

Суди мають враховувати, що забезпечення кожному права на справедливий суд та реалізація права особи на судовий захист мають здійснюватися з урахуванням норм Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (РИМ, 4.XI.1950, далі – Конвенція 1950 року), а також практики Європейського суду з прав людини, які відповідно до статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року №3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» застосовуються судами при розгляді справ як джерело права.

Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції 1950 року кожен при вирішенні спору щодо його цивільних прав та обов’язків має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до підсудності якого вона віднесена процесуальним законом (стаття 8 Закону №2453-VI).

Вирішуючи питання про відкриття провадження у справі, суди повинні перевірити належність справ до їх юрисдикції та підсудності.

Цивільна юрисдикція – це визначена законом сукупність повноважень судів щодо розгляду цивільних справ, віднесених до їх компетенції (стаття 15 ЦПК). Підсудність визначає коло цивільних справ у спорах, вирішення яких належить до повноважень конкретного суду першої інстанції (статті 108–114 ЦПК) (в редакції 2004 р.).

У пункті 3 вказаної постанови, Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ роз’яснив, що, вирішуючи питання про відкриття провадження у справі, суди повинні виходити з того, що відповідно до статей 15, 16 ЦПК у порядку цивільного судочинства суди розглядають справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ за Кодексом адміністративного судочинства України (стаття 17; далі – КАС), Господарським процесуальним кодексом України (статті 1, 12; далі – ГПК), Кримінальним процесуальним кодексом України (далі – КПК) або Кодексом України про адміністративні правопорушення (далі – КУпАП) віднесено до компетенції адміністративних, господарських судів, до кримінального провадження чи до провадження в справах про адміністративні правопорушення. Законом може бути передбачено розгляд інших справ за правилами цивільного судочинства.

У зв’язку з наведеним суди мають виходити з того, що критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність у них спору про право цивільне (справи за позовами, що виникають із будь-яких правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства), по-друге, суб’єктний склад такого спору (однією зі сторін у спорі є, як правило, фізична особа).

Оскільки згідно зі статтею 16 ЦПК не допускається об’єднання в одне провадження вимог, які підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства, якщо інше не встановлено законом, суд відкриває провадження у справі в частині вимог, які належать до цивільної юрисдикції, і відмовляє у відкритті провадження у справі щодо вимог, коли їх розгляд проводиться за правилами іншого виду судочинства. Разом із тим суд також має врахувати, що в порядку цивільного судочинства підлягають розгляду справи у разі, якщо однією зі сторін є фізична особа, а вимоги взаємопов’язані між собою і окремий їх розгляд неможливий.

Аналізуючи вказані норми права, роз’яснення Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ та Вищого господарського суду України, обставини, викладені у позовній заяві, колегія суддів вважає, що у даному випадку однією із сторін є фізична особа, а вимоги взаємопов’язані між собою і окремий їх розгляд неможливий.

За таких підстав, суд першої інстанції на наведене уваги не звернув, передчасно відмовив у відкритті провадження у справі у частині позовних вимог, що у відповідності до п. 4 ч. 1 ст. 379 ЦПК України є підставою для скасування ухвали суду першої інстанції та направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст.367, 374, 379, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд Одеської області в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Віго» задовольнити частково, ухвалу Суворовського районного суду м.Одеси від 30 жовтня 2017 року в частині відмови у відкритті провадження скасувати.

Справу направити до суду першої інстанції для вирішення питання щодо відкриття провадження по справі.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, та подальшому оскарженню не підлягає.

Повний текст судового рішення складено: 19 липня 2018 року.

Судді апеляційного суду Одеської області: М.М. Драгомерецький

ОСОБА_2

ОСОБА_3