Постанова № 75412049, 12.07.2018, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/3838/18

Номер справи місцевого суду: 1522/14480/12

Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1

Доповідач Дрішлюк А. І.

Категорія: 5

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 липня 2018 року м. Одеса

Апеляційний суд Одеської області у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого - судді Дрішлюка А.І., суддів Драгомерецького М.М., Громіка Р.Д.,

при секретарі судового засідання Фабіжевської Т.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника Одеської міської ради - ОСОБА_2 на заочне рішення Приморського районного суду м. Одеси від 31 серпня 2012 року в цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до Одеської міської ради; третя особа, що не заявляє самостійних вимог: Одеська обласна організація Національної спілки художників України про визнання права власності на нежитлове приміщення, -

ВСТАНОВИЛА:

19 червня 2012 року ОСОБА_3 звернувся до суду до Одеської міської ради, третя особа що не заявляє самостійних вимог, Одеська обласна організація Національної спілки художників України про визнання права власності на нежитлове приміщення, мотивуючи це тим, що він з 1988 року входить до спілки художників УРСР. 28 грудня 1985 року рішенням виконавчого комітету Жовтневої райради народних депутатів нежитлове приміщення, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (пізніше вул. Р. Шухевича, 3; пр. Покровський, 3), загальною площею 50,0 кв. м., було передано в оренду Спілці художників УРСР під творчу майстерню. Від 04 січня 1986 року, згідно акту обстеження технічного стану приміщення, який було складено начальником Житлово - експлутаційного об’єднання Жовтневого району м. Одеси, майстром ОСОБА_4, заступником голови уч. Комітету ОСОБА_5, Представником Одеського відділення СХ УРСР ОСОБА_3 приміщення, яке знаходиться в будинку № 3, кв. 18 по вул. Грібоєдова в м. Одесі, знаходиться в аварійному стані та експлуатація зазначеного приміщення без проведення відновлювального ремонту неможлива. З урахуванням вищезазначеного ОСОБА_3 взяв на себе зобов’язання провести капітально-відновлювальний ремонт в приміщенні, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2. 26 липня 1988 року Головним архітектурно-планувальним управлінням Одеської міської ради народних депутатів було надано дозвіл на проведення капітально-відновлювального ремонту приміщення з нежитлового фонду, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, під творчу студію. Факт проведення ОСОБА_3 капітально-відновлювального ремонту за свої кошти в нежитловому приміщенні, яке знаходиться АДРЕСА_3, підтверджується річним підрядним договором, укладеним від 28 липня 1988 року між ОСОБА_3 та Кооперативом «Тектонікс», та локальним кошторисом художньої майстерні по пр. Грібоєдова, 3, (пізніше вул. Р. Шухевича, 3; пр. Покровський, 3). Нежитлове приміщення площею 58,6 кв. м., яке розташоване за адресою: пр. Покровський, 3, м. Одеса, згідно рішенню виконкому Жовтневої районної ради народних депутатів від 26.12.1985 року за № 495, було передано під творчу студію ОСОБА_3. Водночас комісією ЖЕУ-13, приміщення творчої студії було визнано аварійним, яке за його, вкрай зруйнованим технічним станом абсолютно не можна було використовувати –акт від 04 січня 1986 року. І спираючись на рішення Глав. АПУ, ОСОБА_3, провів за свої кошти капітально-відновлювальний ремонт, уклавши договір з відповідною будівельною організацією. На засіданні Правління Одеської обласної організації «Національна спілка художників України» від 29 травня 2012 було вирішено надати ОСОБА_3 право на відчуження його творчої майстерні, площею 58,6 кв. м., яке знаходиться за адресою пр. Покровський, 3, м. Одеса (а.с.1-5).

Заочне рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 31 серпня 2012 року позовну заяву ОСОБА_3 до ОМР, третя особа, що не заявляє самостійних вимог: Одеська обласна організація Національної спілки художників України про визнання права власності на нежитлове приміщення задоволено та визнано за ОСОБА_3 право власності на вказане нежитлове приміщення (а.с. 43-46).

21.07.2017 року представником Одеської міської ради було подано заяву про перегляд заочного рішення посилаючись на те, що рішення суду ухвалено у відсутність представника відповідача (а.с.55-59). Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 21.11.2017 року заяву представника Одеської міської ради про перегляд заочного рішення Приморського районного суду м. Одеси від 31 серпня 2012 року по вказаній цивільній залишено без задоволення (а.с. 86).

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду 31.08.2012 року представник Одеської міської ради – ОСОБА_2 звернувся до суду з апеляційною скаргою. Так, апелянт вважає, що суд першої інстанції порушив норми процесуального права, а саме в матеріалах справи відсутні докази повідомлення ОМР при винесені заочного рішення та неправильно застосував норми матеріального права, зокрема суд першої інстанції застосовував норми щодо право власності на новостворене майно, хоча, як зазначає апелянт, спірне приміщення існувало до проведення позивачем ремонтних робіт. Крім цього, апелент зазначає, що при розгляді заяви про перегляд заочного рішення представник ОМР, як і інші учасники судового процесу не були присутні під час проголошення ухвали суду про залишення без задоволення заяви відповідача та всупереч ст. 222 ЦПК України дана ухвала не була надіслана на адресу ОМР. Тому, апелянт просить скасувати заочне рішення Приморського районного суду м. Одеси від 31 серпня 2012 року, а також ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 до ОМР про визнання права власності на нежитлове приміщенням відмовити у повному обсязі (а.с. 91-97).

02 травня 2018 року ОСОБА_3 подав до суду відзив на апеляційну скаргу. Зокрема, позивач зазначив, що апеляційна скарга подана зі спливом п’яти років підтверджує факт невизнання апелянтом процесуальної рівності та свідчить про зловживання процесуальними правами, та свідчить про те, що апелянт не виходив з положень п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод, а також практики Європейського суду з прав людини. Крім того, позивач зазначив, що доводи апелянта матеріалам справи не відповідають. Тому просив суд залишити без задоволення апеляційну скаргу, а оскаржуване рішення без змін (а.с. 121-122).

В судовому засіданні апелянт просив задовольнити апеляційну скаргу, позивач та представник третьої особи проти задоволення апеляційної скарги заперечували.

Заслухавши сторін, дослідивши матеріали цивільної справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та позовних вимог, заявлених в суді першої інстанції, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Згідно з ч. 4 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов’язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Приймаючи рішення по справі суд першої інстанції виходив з того, що за рахунок позивача було перебудовано нежитлове приміщення (нерухома споруда) за адресою: пр. Покровський, 3, м. Одеса, а тому він має всі законні підстави вважатися власником даної споруди.

Апеляційний суд не погоджується з таким висновком суду першої інстанції та вважає за необхідне зазначити таке.

З матеріалів справи вбачається, що відповідно до виписки з рішення виконавчого комітету Жовтневої районної ради народних депутатів № 495 від 26.12.1985 року нежитлове приміщення АДРЕСА_4 загальною площею 50 кв.м. було вирішено передати в оренду Союзу художників УРСР під творчу студію (а.с. 7).

Відповідно до ОСОБА_6 від 04.01.1986 року приміщення, яке знаходиться в будинку № 3, кв. 18 по вул. Грібоєдова в м. Одесі, знаходиться в аварійному стані, експлуатація якого без проведення відновлювального ремонту неможлива. З урахуванням зазначеного ОСОБА_3 взяв на себе зобов’язання провести капітально-відновлювальний ремонт в приміщенні, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2, акт складений начальником житлово-експлутаційного об’єднання Жовтневого району м. Одеси ОСОБА_7, майстром ОСОБА_4, заступником голови уч. комітету ОСОБА_5, та представником Одеського відділення СХ УРСР ОСОБА_3 (а.с. 8).

28.07.1988 року, відповідно до листа Головного архітектурно-планувального управління виконавчого комітету Одеської міської ради народних депутатів, ОСОБА_3 було дозволено капітально-відновлювальний ремонт спірного приміщення з встановленням світлового ліхтаря під творчу студію без перепланування приміщення (а.с. 9). Також 28.07.1988 року між ОСОБА_3 та Кооперативом «Тектонікс» було укладено річний підрядний договір № 17 для проведення робіт в спірному приміщенні, за який він 01.08.1988 року сплатив вісім тисяч сто п’ятдесят п’ять рублів, що підтверджується копією квитанції до прибуткового касового ордеру № 288 від 01.08.1988 року (а.с.11, 22).

23.12.1991 року Одеські організації союзу художників УРСР був виданий орден № 2132 на право заняття нежитлового приміщення 1-го поверху по вул. Грібоєдова, 3 загальною площею 58,3 кв.м. для творчої студії ОСОБА_8 на підставі рішення від 16.09.1988 року № 391 (а.с. 36).

Відповідно до технічного паспорту спірного приміщення від 07.10.1999 року його загальна площа складає 58,6 кв.м. (основна - 36,9 кв.м., підсобна - 21,7 кв.м.) (а.с.23-26).

04.02.2000 року між Національною спілкою художників України в особі голови правління ОСОБА_6 та ОСОБА_3 було укладено договір № 104-Ж користування нежитловим приміщенням як творчою художньою майстернею (студією) щодо спірного нерухомого майна (а.с. 27-29).

Відповідно до витягу з Протоколу № 12 засідання правління ООНСХУ від 29.05.2012 року вирішено підтримати заяву ОСОБА_3 та надати йому право на відчуження його творчої майстерні, площею 58,6 кв.м. за адресою пр. Покровський, 3 (а.с. 6).

Згідно з ч. 1 ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Приймаючи рішення в справі суд першої інстанції виходив з положень ст. 331 ЦК України відповідно до яких право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Особа, яка виготовила (створила) річ зі своїх матеріалів на підставі договору, є власником цієї речі. Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації. До завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна). У разі необхідності особа, зазначена в абзаці першому цієї частини, може укласти договір щодо об’єкта незавершеного будівництва після проведення державної реєстрації права власності на нього відповідно до закону.

Положення ч. 2 ст. 331 ЦК слід розуміти у системному зв’язку із положенням ст. 182 ЦК щодо державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухомі речі, яка не передбачає винятків. Як правило, всі об’єкти нерухомого майна, зважаючи на свою специфіку, після завершення будівництва підлягають прийняттю до експлуатації та державній реєстрації.

Відповідно до позиції Верховного суду України в справі № 6-129цс14 новостворене нерухоме майно стає об’єктом цивільних правовідносин з моменту завершення будівництва, прийняття до експлуатації або державної реєстрації без урахування того, яким суб’єктом правовідносин здійснено такі дії та на якого суб’єкта цивільних правовідносин або сторону договору зареєстроване новостворене майно.

Захист майнових прав на новостворене майно, прийняте до експлуатації та оформлене (зареєстроване) на іншу особу, у разі невизнання цією особою прав позивача на спірне майно здійснюється в порядку, визначеному законодавством, а якщо такий спеціальний порядок не визначений, то захист майнового права здійснюється на загальних підставах цивільного законодавства, зокрема на підставі статті 392 ЦК України. При цьому рішення суду про захист порушеного права та визнання за позивачем прав на спірне майно є підставою для реєстрації такого права (дана позиція також міститься в постанові Верховного суду від 21.03.2018 року, справа № 553/3370/14-ц).

Крім того, апеляційний суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що як вказав Верховний суд України в справі № 6-244цм14 за нормами ст. 331 ЦК України не передбачено виникнення права власності на новостворений об’єкт нерухомості на підставі судового рішення.

Окремо Апеляційний суд Одеської області звертає увагу на те, що з матеріалів справи вбачається, що позивач не був власником спірного нерухомого майна. Нежиле приміщення було надано ОСОБА_3 для облаштування його творчої студії. Позивач провів капітальний відновлювальний ремонт спірного приміщення, що підтверджується матеріалами справи. Після проведення ремонту позивачем було укладено договір користування спірним нежитловим приміщенням, копія якого приєднана до матеріалів справи (а.с.27-29). Доказів прийняття в експлуатацію нерухомого майна в матеріалах справи не міститься. При чому, як вбачається з договору від 04.02.2000 року договір користування нежитловим приміщенням як творчою художньою майстернею (студією) було укладено між Національною спілкою художників України як користувачем, та ОСОБА_3 як творчим працівником, що свідчить про те, що договір носив спеціалізований предметний характер, а приміщення надано позивачу виходячи зі специфіки його роботи (а.с. 27-29).

Щодо доводів апеляційної скарги. Суд в своєму рішенні посилався на положення ст. 345 ЦК України, відповідно до яких фізична або юридична особа може набути право власності у разі приватизації державного майна та майна, що є в комунальній власності. У результаті придбання єдиного майнового комплексу державного (комунального) підприємства у процесі приватизації до покупця переходять всі його права та обов’язки. Приватизація здійснюється у порядку, встановленому законом. Апеляційний суд звертає увагу на те, що доказів, які б свідчили про належність спірного приміщення до об’єктів приватизації та про проведення приватизації у встановленому законом порядку в матеріалах справи не міститься, так само відсутні докази створення перешкод з боку будь-яких осіб в проведенні такої приватизації. Тому суд першої інстанції при вирішенні спору неправильно застосував норми матеріального права, навіть в порядку аналогії, хоча він на це не посилався, а отже доводи апеляційної скарги знайшли своє часткове підтвердження. Більш того, апеляційний суд звертає увагу на те, що відповідно до Свідоцтва про право власності на нежитлові приміщення першого поверху № 501 від 10.10.2011 року (САЕ № 537289), видане виконавчим комітетом Одеської міської ради, об’єкт, розташований за адресою: м. Одеса, пров. Покровський, 3, який в цілому складається з приміщень загальною площею 58,6 кв.м., основна з яких 36,6 кв.м. відповідно до технічного паспорту від 12.08.2011 року, належить територіальній громаді м. Одеси, в особі Одеської міської ради, на праві комунальної власності. Свідоцтво видане на підставі рішення виконавчого комітету Одеської міської ради від 22.02.2007 року № 109 («Про реєстрацію об’єктів комунальної власності м. Одеси») (а.с. 131, 139-140). Вказане рішення не скасоване, та позивачем не оспорено.

Крім іншого апелянт посилався на те, що не був повідомлений про судові засідання в суді першої інстанції в справі, а також зазначив, що супровід процесу документів, що надходять на адресу Одеської міської ради та виконавчого комітету Одеської міської ради здійснюється Департаментом ОМР за допомогою єдиної системи автоматизації документообігу «Діло 8.9.0.», за результатами обробки інформації якої встановлено, що до ОМР не надходило ухвал, судових повісток чи інших процесуальних документів в даній справі. З матеріалів справи вбачається, що оскаржуване рішення ухвалено в заочному порядку в зв’язку з неявкою належно повідомленого відповідача. Апеляційний суд звертає увагу на те, що в матеріалах справи містяться розписки-повідомлення про розгляд справи на 23.07.2012 року та 31.08.2012 року. На цих розписках міститься штамп вхідної кореспонденції відповідача з датами прийняття, однак, вхідний номер кореспонденції на цих розписках не зазначений, підпис особи, яка повинна була прийняти та зареєструвати повістку та її посада відсутня (а.с. 39, 41). В процесі розгляду справи в суді апеляційної інстанції представник відповідача надав довідку № 135 від 05.06.2018 року, яким директором департаменту документально-організаційного забезпечення було повідомлено, що за результатами перевірки бази даних електронного документообігу «Діло» в частині документів загального листування заочне рішення Приморського районного суду м. Одеси від 31.08.2012 року по справі № 1522/14480/12 не реєструвалось. Так само, на супровідному листі відсутні відповідні реквізити для ідентифікації факту отримання копії заочного рішення (а.с. 47). За таких обставин, визнати відповідні повідомлення (супровідний лист) в якості безспірних доказів повідомлення відповідача про відповідні процесуальні дії підстав не має. Разом з тим, вказана обставина не має вирішального значення, оскільки питання застосування принципу "res judicata" пов’язується в доктрині з остаточним судовим провадженням (рішенням). Справа, рішення в якій переглядалось, розглянута в заочному порядку за вищевказаних сумнівних обставин повідомлення сторони без її перегляду в установленому законом порядку, а тому таке рішення не можна визнавати остаточним. Застосування Європейської конвенції не виключає та не замінює національні норми та правила, в тому числі, які регламентують процедуру перегляду заочних рішень та їх перевірки в апеляційному порядку.

Щодо посилань позивача та представника третьої особи на порушення права власності та Протоколу 1 до статті 6 Європейської конвенції. Позивач є володільцем спірного майна, проте який звернувся до суду за захистом свого права власності. В обґрунтуванні позову було покладено факт реконструкції майна, яке призвело, на його думку, до виникнення у нього прав власності на новий об’єкт. За таких обставин національне законодавство виключає виникнення права власності. При цьому судом першої інстанції помилково було застосовані норми матеріального та процесуального права, що призвело до винесення помилкового рішення. На помилковість застосування норм національного законодавства посилався і відповідач.

Щодо інших доводів апелянта та заперечень позивач та представника третьої особи апеляційний суд звертає увагу на те, що Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України" та "Рябих проти Російської Федерації", у справі "Нєлюбін проти Російської Федерації") повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень. При розгляді цієї справи такі порушення встановлені, про що вказане вище, проте всі інші посилання сторін в цьому процесі не впливають на природу спірних правовідноснн та їх оцінку судом.

Таким чином, враховуючи вище наведене, встановлені обставини справи, оскільки доводи апеляційної скарги знайшли своє часткове підтвердження, а судом першої інстанції були неправильно застосовані норми матеріального права та встановлені обставини справи, та надана оцінка, враховуючипрактику Верховного суду України та новоствореного Верховного суду, апеляційний суд на підставі ст. 376 ЦПК України скасовує оскаржуване рішення суду першої інстанції та ухвалює нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_3.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Апеляційний суд Одеської області,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу представника Одеської міської ради - ОСОБА_2 – задовольнити частково.

Заочне рішення Приморського районного суду м. Одеси від 31 серпня 2012 року – скасувати.

Ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову ОСОБА_3 до Одеської міської ради; третя особа, що не заявляє самостійних вимог: Одеська обласна організація Національної спілки художників України про визнання права власності на нежитлове приміщення – відмовити.

Постанова Апеляційного суду Одеської області набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційного скарги до Верховного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Судді апеляційного суду

Одеської області ОСОБА_9

ОСОБА_10

ОСОБА_11

Повний текст постанови виготовлено 20 липня 2018 року.

Суддя апеляційного суду Одеської області А.І. Дрішлюк

12.07.2018 року м. Одеса