Рішення № 75409067, 18.07.2018, Галицький районний суд м. Львова

Справа №461/5823/16-ц

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 липня 2018 року Галицький районний суд міста Львова у складі:

головуючого – судді Стрельбицького В.В.,

за участю секретаря Збожної О.Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Універсал Банк», третя особа – приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_2 про визнання недійсними договорів,

встановив:

позивач звернулась до суду з позовом, в якому просить визнати недійсним Кредитний договір №7-1/165к-07 від 11.09.2007 р., укладений між ОСОБА_1 та ВАТ «Банк Універсальний»; визнати недійсним Договір іпотеки від 11.09.2007 року, укладений між ОСОБА_1, ОСОБА_3 та ВАТ «Банк Універсальний», посвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_2 за реєстровим №7208; зобов’язати приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_2 зняти заборону відчуження та зареєструвати припинення обтяження у Держаному реєстрі речових прав на нерухоме майно, а саме на нежитлові приміщення (з 26-1 по 26-7) площею 66,5 кв.м., що знаходяться за адресою м. Львів, вул. І.Богуна, буд. 15; застосувати правові наслідки недійсності правочину шляхом зарахування всіх сплачених ОСОБА_1 на користь ПАТ «Універсал Банк» за Кредитним договором №7-1/165к-07 від 11.09.2007 року платежів в розмірі 105 315 доларів США 83 центи, до сум повернення грошових коштів, отриманих за Кредитним договором №7-1/165к-07 від 11.09.2007р., укладеним між ОСОБА_1 та ВАТ «Банк Універсальний»; стягнути з ПАТ «ОСОБА_4 Банк» на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 40 000 гривень.

Позов мотивує тим, що 11.09.2007 року між нею (ОСОБА_1І.) та ВАТ «Банк Універсальний» (правонаступником якого є ПАТ «Універсал Банк») укладено кредитний договір №7-1/165к-07, відповідно до якого ОСОБА_4 зобов’язався надати Позичальнику грошові кошти в сумі 150 000 доларів США строком до 10.09.2027 року під 13% річних.

З метою забезпечення виконання зобов’язань за даним Кредитним договором, між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 з однієї сторони та ПАТ «Універсал Банк» з другої, укладено Договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_2 за реєстровим №7208, предметом якого виступають нежитлові приміщення (з 26-1 по 26-7) площею 66,5 кв. м., що знаходяться за адресою м. Львів, вул. І.Богуна, буд. 15, які належать ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу від 11.09.2007 року, посвідченого 11.09.2007 року приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_2, зареєстрованого в реєстрі для реєстрації нотаріальних дій за №7203, та Державному реєстрі правочинів 11.09.2007 року, номер правочину 2338383.

У період з 22.05.2009 року по 09.04.2014 року між позивачем та ПАТ «Універсал Банк» була укладена низка додаткових угод до Кредитного договору, якими змінювалися відсоткові ставка, графік та порядок погашення грошових зобов’язань.

Як вказує позивач, Кредитний договір та Додаткові угоди до нього були укладені з грубим порушенням відповідачем чинного законодавства України, зокрема Закону України «Про захист прав споживачів» та Постанови правління НБУ №168 від 10.05.2007 року «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту», з введенням її в оману щодо істотних умов договору, з метою створення в неї помилкової оцінки дійсної вартості кредитних коштів, що в свою чергу призвело до хибного волевиявлення при укладенні Кредитного договору.

Крім того, позивач стверджує, що такими незаконними діями відповідача їй було завдано моральної шкоди, яка полягає у порушенні звичайного ритму життя всієї її сім’ї, вона була змушена витрачати додатковий час та кошти на відновлення порушених відповідачем прав та інтересів, додаткові витрати на економічно-правовий аналіз оспорюваного договору поставили її сім’ю у скрутне матеріальне становище.

Представник позивача в судове засідання не з’явився, подав заяву про розгляд справи у його відсутності, згідно якої позов підтримує та просить задоволити. Суд постановив розглядати справу у відсутності представника позивача.

Представник відповідача в судове засідання 25.06.2018 року не з’явився, подав клопотання про відкладення розгляду справи. У судове засідання 18.07.2018 року не з’явився повторно, хоча був належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи. Про причини неявки суд не повідомив. Згідно положень ст.223 ЦПК України, така неявка представника відповідача, належним чином повідомленого про розгляд справи, не є перешкодою для розгляду справи. Суд постановив розглядати справу у відсутності представника відповідача, з винесенням рішення на підставі наявних матеріалів справи.

Третя особа в судове засідання не з’явилася, хоча була належним чином повідомлена про час та місце розгляду справи, про причини неявки суд не повідомила. Згідно ст.223 ЦПК України, неявка третьої особи не є перешкодою для розгляду справи. Суд постановив розглядати справу у відсутності третьої особи, з винесенням рішення на підставі наявних матеріалів справи.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані у справі докази в їх сукупності, суд приходить до наступного висновку.

Відповідно до ч.1 ст.4 ЦК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно ч.1 ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Судом встановлено наступне.

11.09.2007 року між ОСОБА_1 та ВАТ «Банк Універсальний», правонаступником всіх прав і обов’язків якого є ПАТ «Універсал Банк», надалі – ОСОБА_4, укладено кредитний договір №7-1/165к-07, відповідно до якого ОСОБА_4 зобов’язується надати Позичальнику грошові кошти в сумі 150 000 доларів США строком до 10.09.2027 року під 13% річних /Т.1 а.с.5-6/.

З метою забезпечення виконання зобов’язань за вказаним Кредитним договором, між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 з однієї сторонни, та ПАТ «Універсал Банк» з другої, укладено Договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_2 за реєстровим №7208, за яким в іпотеку ПАТ «Універсал Банк» було передано нежитлові приміщення (з 26-1 по 26-7) площею 66,5 кв.м., що знаходяться за адресою м. Львів, вул. І.Богуна, буд. 15, які належать ОСОБА_1 та ОСОБА_3, на підставі договору купівлі-продажу від 11.09.2007р., посвідченого 11.09.2007р. приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_2, зареєстрованого в реєстрі для реєстрації нотаріальних дій за №7203, та Державному реєстрі правочинів 11.09.2007р., номер правочину 2338383 /Т.1 а.с.27-28/.

22.05.2009 року між сторонами укладено Додаткову угоду №1 до Кредитного договору, якою було визначено порядок погашення грошових зобов’язань Позичальника перед Банком /Т.1 а.с.8-9/.

01.06.2009 року між ОСОБА_1 та ПАТ «Універсал Банк» було укладено Додаткову угоду №2 до Кредитного договору, де Додатком №1 угоди було визначено графік погашення платежів за період з 01.06.2009р. по 30.05.2010р., а також даною угодою передбачено порядок зміни процентної ставки та інше /Т.1 а.с.10-13/.

Додатковою угодою №3 від 28.05.2010 р. до Кредитного договору було визначено порядок обслуговування Позичальника за Кредитним договором та порядок зміни процентних ставок /Т.1 а.с.14/.

09.06.2011р. між сторонами укладено Додаткову угоду №4 до Кредитного договору, якою передбачено умови погашення заборгованості за кредитом, а також визначено графік погашення платежів за період з 01.07.2011р. по 01.06.2011р., про що складено Додаток №1 до угоди /Т.1 а.с.15-18/.

Додатком №1 до Додаткової угоди №5 від 09.06.2011р. до Кредитного договору встановлено «базову процентну ставку» на рівні – 16,5 % та «підвищену процентну ставку» (проценти за користування кредитними коштами понад встановлений строк) в розмірі 32,5% /Т.1 а.с.19/.

Додатковою угодою №6 від 06.07.2012 р. встановлено нові періоди та розміри застосування процентних ставок /Т.1 а.с.20-22/.

Додатковою угодою №7 від 07.06.2013 р. до Кредитного договору визначено розміри та періоди застосування процентних ставок, передбачених Індивідуальною угодою, а саме: починаючи з 07.06.2013 р. до 31.05.2014 р. базова процентна ставка, передбачена Індивідуальною угодою, встановлюється в розмірі 10% річних; підвищена процентна ставка, передбачена Індивідуальною угодою, встановлюється з 01.08.2013р. до 31.05.2014р. в розмірі 20% річних; з 01.06.2014 р. до 31.05.2015 р. базова процентна ставка, передбачена Індивідуальною угодою, встановлюється в розмірі 11,5% річних; підвищена процентна ставка, передбачена Індивідуальною угодою, встановлюється з 01.06.2014р. до 31.05.2015р. в розмірі 23% річних; з 01.06.2015 р. базова процентна ставка, передбачена Індивідуальною угодою, встановлюється в розмірі 16,5% річних; підвищена процентна ставка, передбачена Індивідуальною угодою, встановлюється з 01.06.2015р. в розмірі 33% річних. Підписанням цієї угоди сторонами було погоджено Графік погашення кредиту /Т.1 а.с.21-22/.

09.04.2014 р. між сторонами укладено Додаткову угоду №8 до Кредитного договору, відповідно до якої змінено процентну ставку за користування кредитними коштами в певні періоди часу, визначено порядок зміни процентної ставки, а також узгоджено сторонами Графік погашення кредиту та інше /Т.1 а.с.23-26/.

Згідно п.п.19, 22, 23 ч.1 ст. 1 Закону України «Про захист прав споживачів» в редакції від 13 січня 2006 року (надалі Закон), чинній на момент укладення оспорюваного кредитного договору, споживчий кредит – це кошти, що надаються кредитодавцем споживачеві на придбання продукції; споживач – фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов’язаних з підприємницькою діяльністю або виконання обов’язків найманого працівника; продукція – будь-який виріб (товар), робота чи послуга, що виготовляється, виконується чи надається для задоволення суспільних потреб.

З огляду на приписи норми ч.1 ст.1 ЗУ «Про захист прав споживачів» в редакції від 13.01.2006 р., суд приходить до висновку, що оспорюваний кредитний договір є договором споживчого кредиту.

За таких умов, сторони Кредитного договору, виконуючи дії спрямовані на його вчинення, зобов’язані були дотримуватися вимог, встановлених законодавством України до такого роду правочинів.

Відтак, на вищевказані правовідносини поширює свою дію ЦК України, Закон України «Про захист прав споживачів», Закон України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», Правила надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджені постановою НБУ від 10.05.2007 року № 168.

У Рішенні Конституційного Суду України №15-рп/2011 від 10 листопада 2011 року (справа про захист прав споживачів кредитних послуг) зазначено, що у справі про захист прав споживачів кредитних послуг держава забезпечує особливий захист більш слабкого суб'єкта економічних відносин, а також фактичну, а не формальну рівність сторін у цивільно-правових відносинах, шляхом визначення особливостей договірних правовідносин у сфері споживчого кредитування та обмеження дії принципу свободи цивільного договору. Це здійснюється через встановлення особливого порядку укладення цивільних договорів споживчого кредиту, їх оспорювання, контролю за змістом та розподілу відповідальності між сторонами договору.

Відповідно до ч.2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», в редакції чинній на момент укладення оспорюваного кредитного договору, перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов'язаний повідомити споживача у письмовій формі про: 1) особу та місцезнаходження кредитодавця; 2) кредитні умови, зокрема: а) мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений; б) форми його забезпечення; в) наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов'язаннями споживача; г) тип відсоткової ставки; ґ) суму, на яку кредит може бути виданий; д) орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту (перелік усіх витрат, пов'язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо); е) строк, на який кредит може бути одержаний; є) варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги; ж) можливість дострокового повернення кредиту та його умови; з) необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; и) податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від кого споживач може одержати докладнішу інформацію; і) переваги та недоліки пропонованих схем кредитування.

Аналогічні за змістом вимоги до переддоговірної роботи при наданні споживчого кредиту передбачено п.2.1 Постанови НБУ № 168 від 10.07.2007р. «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту» (далі Постанови).

Позивач стверджує, що банком не було дотримано ці вимоги закону, її не повідомляли про умови споживчого кредитування, а саме: наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов’язаннями споживача; тип відсоткової ставки; орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуг з оформлення договору про надання кредиту; варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги (графік погашення кредиту); податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від кого споживач може одержати докладнішу інформацію; переваги та недоліки пропонованих схем кредитування.

На виконання п.2.5 Постанови, який покладає на банки обов’язок розробки форми (бюлетень, довідка, повідомлення тощо) надання споживачеві достовірної інформації про умови кредитування та орієнтовну сукупну вартість кредиту та п.2.4 Постанови, який зобов’язує банки отримати письмове підтвердження споживача про ознайомлення з вищенаведеною інформацією, банком не подано суду належного доказу ознайомлення позивача, як споживача фінансових послуг, із умовами кредитування.

Судом встановлено, що всупереч вищевказаним нормам, ПАТ «Універсал Банк» перед укладенням оспорюваного Кредитного договору не надав у письмовій формі позивачу інформацію, вказану в. ч. 2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» та у п. п. 2.1 п. 2 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджені постановою НБУ від 10.05.2007 року № 168, що в свою чергу зумовило неможливість вибору оптимальних умов кредитування позивачем, своєчасної та повної інформації про усі додаткові витрати, що будуть понесені позивачем у зв’язку з укладенням, обслуговуванням та погашенням оспорюваного Кредитного договору, орієнтовну суму переплат за Кредитним договором за період його дії.

Відповідно до п.4 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» , у договорі про надання споживчого кредиту зазначаються: 1) сума кредиту; 2) детальний розпис загальної вартості кредиту для споживача; 3) дата видачі кредиту або, якщо кредит видаватиметься частинами, дати і суми надання таких частин кредиту та інші умови надання кредиту; 4) право дострокового повернення кредиту; 5) річна відсоткова ставка за кредитом; 6) інші умови, визначені законодавством.

Підпунктами 3.1, 3, 2, 3, 3 п.3 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджені постановою НБУ від 10.05.2007 року № 168 передбачено, що Банки зобов'язані в кредитному договорі або додатку до нього надавати детальний розпис сукупної вартості кредиту з урахуванням процентної ставки за ним, вартості всіх супутніх послуг, а також інших фінансових зобов'язань споживача, зазначивши таке : значення процентної ставки та порядок обчислення процентних доходів відповідно до вибраного банком методу згідно з вимогами нормативно-правових актів Національного банку; перелік, розмір і базу розрахунку всіх комісій (тарифів) банку, що пов'язані з наданням, обслуговуванням і погашенням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, здійснення валютно-обмінних операцій, юридичне оформлення тощо; перелік і розмір інших фінансових зобов'язань споживача, які виникають на користь третіх осіб згідно з вимогами законодавства України та/або умовами кредитного договору (страхові платежі під час страхування предмета застави, життя та працездатності споживача, розмір зборів до Пенсійного фонду України, комісії під час купівлі-продажу іноземної валюти для погашення кредиту та процентів за користування ним, біржові збори, послуги реєстраторів, нотаріусів, інших осіб тощо). Кредитний договір має містити графік платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі, - щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх супутніх послуг, а також інших фінансових зобов'язань споживача за кожним платіжним періодом з урахуванням даних, передбачених у додатку до цих Правил. У графіку платежів має бути докладно розписана сукупна вартість кредиту за кожним платіжним періодом.

Банки зобов'язані в кредитному договорі зазначати сукупну вартість кредиту з урахуванням процентної ставки за ним, вартості всіх супутніх послуг та інших фінансових зобов'язань споживача, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням і погашенням кредиту, а також зазначити її в процентному значенні та в грошовому виразі у валюті платежу за кредитним договором, у вигляді: а) реальної процентної ставки (у процентах річних), яка точно дисконтує всі майбутні грошові платежі споживача за кредитом до чистої суми виданого кредиту; б) абсолютного значення подорожчання кредиту (у грошовому виразі), розрахунок якого здійснюється шляхом підсумовування всіх платежів (проценти за користування кредитом, усі платежі за супутні послуги, пов'язані з наданням кредиту, його обслуговуванням і погашенням), здійснених споживачем як на користь банку, так і на користь третіх осіб під час отримання, обслуговування та погашення кредиту.

У відповідності до абз. 2 п. 3 ст. 6 ЦК України, сторони не можуть відступати від положень актів цивільного законодавства, якщо обов’язковість для сторін положень цих актів випливає із їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Всупереч вищевказаним нормам, Кредитний договір не містить графіку платежів, який є обов’язковою складовою споживчого кредитування на підставі п.п.3.2 п.3 Постанови, тобто банком не надано споживачеві інформації щодо сплати коштів по погашенню кредиту, як це передбачено Постановою, згідно зі строковістю у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх супутніх послуг, а також інших фінансових зобов’язань споживача за кожним платіжним періодом, не розписана сукупна вартість кредиту за кожним платіжним періодом. У кредитному договорі на момент його укладення взагалі невизначено розмір щомісячного платежу по сплаті відсотків.

Всупереч п.п.3.6 п.3 Постанови, який забороняє банкам встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь, банк, керуючись п. 2.1.4 Кредитного договору стягнув з ОСОБА_1 перед видачею кредитних коштів додаткову комісію в розмірі 0,99 % від суми виданого кредиту по курсу НБУ на день здійснення платежу.

Пунктом 7.1.2. та п. 6.1.3. кредитного договору передбачено односторонню безумовну зміну банком відсоткової ставки за власною ініціативою та зобов’язано ОСОБА_1 при незгоді з цим повернути Банку кредит та сплатити проценти за фактичний період користування ним в термін до 10 календарних днів з моменту отримання повідомлення про зміну. Така вимога договору порушує п.п.3.5 п.3 Постанови, що забороняє змінювати відсоткову ставку за кредитом за волевиявленням однієї із сторін, та свідчить про істотний дисбаланс договірних прав та обов’язків сторін на шкоду інтересам споживача.

Відповідно до ч.5 ст.11, ст.18 «Про захист прав споживачів», до договорів укладених із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах. Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов’язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.

Отже, у кредитному договорі та додатках до нього відсутні відомості щодо реальної відсоткової ставки по кредиту, детального розпису загальної вартості кредиту, графіку погашення кредиту, немає умов, які п. 3.4 ст. 3 Постанови, визнані обов’язковими, також банком не надавався окремий письмовий документ з детальним розписом загальної вартості кредиту для споживача.

Банк, надаючи споживчий кредит, включив до кредитного договору положення які відповідно до ст. 11, 18 Закону є несправедливими.

З наданого позивачем розрахунку кредитної заборгованості вбачається, що сплачені в період дії договору відсотки за користування кредитними коштами та пеня (підвищені відсотки) в розмірі 91 719 доларів США 15 центів майже у сім з половиною разів перевищують суму погашення тіла кредиту, яка становить 12 111 доларів США 68 центів. Такий дисбаланс зарахування відсотків та тіла кредиту ставить в скрутне та несправедливе становище споживача фінансових послуг банку.

Відповідно до п.5 ч.1 ст. 21 Закону «Про захист прав споживачів», права споживача вважаються в будь-якому разі порушеними, якщо будь-яким чином (крім випадків, передбачених законом) обмежується право споживача на одержання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про відповідну продукцію.

Із досліджених судом доказів встановлено, що умови кредитного договору є несправедливими, суперечать принципу добросовісності та вимогам закону, внаслідок чого існує істотний дисбаланс договірних прав і обов’язків, який зумовлює погіршення становища споживача, вводить його в оману щодо реальних умов кредитування. При укладенні кредитного договору банком замовчено інформацію, яка відповідно закону, є обов’язковою до повідомлення споживачеві при наданні споживчого кредиту.

Згідно висновку експерта № 274/17 від 10.05.2017р., реальна процентна ставка за кредитним договором №7-1/165к-07 від 11.09.2007 року становить 14,33%, а не як визначено п. 1.1 кредитного договору 13 %, а абсолютне значення подорожчання кредиту на момент укладення Кредитного договору № 7-1/165к-07 від 11.09.2007 року складає 208 657, 19 дол. США. Крім того, оформлення Банком інформації про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, під час укладення кредитного договору №7-1/165к-07 від 11.09.2007 року, виконано з недотриманням «Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту» та Закону України «Про захист прав споживачів» /Т.1 а.с.254-278/.

Отже, в порушення Закону, банк не надав ОСОБА_1, як споживачу фінансових послуг в галузі споживчого кредитування, в письмовій формі повної достовірної інформації про умови кредитування, сукупну вартість кредиту та реальну процентну ставку, що надається перед укладенням кредитного договору, чим порушено вимоги чинного законодавства.

При цьому, банк не надав суду жодних доказів, які б спростовували доводи позивача.

У відповідності до ст. 3 ЦК України, загальними засадами цивільного законодавства, серед іншого, є свобода договору, суть якої полягає, зокрема і в тому, що сторони є вільними у визначенні умов договору.

Згідно ч. 1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

У відповідності до ч. 1 ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Частиною 3 ст. 203 ЦК України встановлено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Описані вище порушення банком вимог чинного цивільного законодавства при наданні ОСОБА_1 споживчого кредиту, сприяли введенню останньої в оману щодо реальних умов кредитного договору, що зумовило помилкову оцінку споживачем собівартості таких правовідносин та сприяло укладення нею шкідливого для її інтересів правочину.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 ЦК України, якщо ж одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин визнається судом недійсним. При цьому, обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Істотними умовами кредитного договору, відповідно до змісту ч.1 ст. 638 та ст. 1054 ЦК України, є умови про мету, суму і строк кредиту, умови і порядок його видачі і погашення, розмір порядок нарахування та виплати процентів, відповідальність сторін.

Згідно п. 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину.

На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. При вчиненні правочину під впливом обману формування волі потерпілого відбувається не вільно, а вимушено, під впливом недобросовісних дій інших осіб, які полягають у навмисному створенні у потерпілого помилкового уявлення про обставини, які мають істотне значення: природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Внутрішня воля потерпілого на вчинення правочину відповідає його зовнішньому волевиявленню, однак її формування відбувається не вільно, а під впливом обману з боку інших осіб.

У ст. ст. 18, 19 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачено підстави для визнання договору недійсним, зокрема укладення його на умовах, що обмежують права споживача та вчинення його з використанням нечесної підприємницької практики.

Згідно п.2 ч.1 ст.19 Закону України «Про захист прав споживачів», нечесна підприємницька практика включає в себе будь-яку діяльність що вводить споживача в оману.

Таким чином, суд приходить до висновку, що ПАТ «Універсал Банк», з використанням нечесної підприємницької практики, шляхом не вказання в Кредитному договорі № 7-1/165к-07 від 11.09.2007 року сукупної вартості кредиту за кожним платіжним періодом, абсолютного значення подорожчання кредиту, заниження у договорі реальної відсоткової ставки ввів в оману ОСОБА_1 щодо реальної вартості кредиту з урахуванням супутніх послуг, переплат. Приховування ПАТ «Універсал Банк» вищевказаних умов призвело до створення хибного розуміння у споживача, як більш слабкого суб’єкта економічних відносин, щодо істотних умов кредитного договору, в тому числі грошового виразу відсотків, що підлягатимуть до сплати за весь період користування кредитом, вартості супутніх послуг у грошовому виразі, та в свою чергу до відсутності вільного волевиявлення щодо фактичних умов договору.

У відповідності до ст. 548 ЦК України, недійсне зобов’язання не підлягає забезпеченню, а недійсність основного зобов’язання зумовлює недійсність правочину щодо його забезпечення.

З огляду на це, суд приходить до висновку про недійсність Договору іпотеки від 11.09.2007р., укладеного між ОСОБА_1, ОСОБА_3. з однієї сторони та ПАТ «Універсал Банк» з другої, посвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_2 за реєстровим №7208.

Разом, зважаючи на те, що приватний нотаріус ЛМНО ОСОБА_2 не є відповідачем у справі, жодних доказів відмови останньої щодо зняття заборони на відчуження та реєстрації припинення обтяження у Держаному реєстрі речових прав на нерухоме майно позивачем не надано, тобто відсутній спір з приводу цього питання, а тому у суду відсутні підстави для задоволення вимоги про зобов’язання приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_2 зняти заборону відчуження та зареєструвати припинення обтяження у Держаному реєстрі речових прав на нерухоме майно, а саме на нежитлові приміщення (з 26-1 по 26-7) площею 66,5 кв. м., що знаходяться за адресою м. Львів, вул. І.Богуна, буд. 15.

Крім того, у відповідності до п.5.1 глави 15 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України 22.02.2012 року № 296/5, нотаріус знімає заборону відчуження майна при одержанні повідомлення про припинення (розірвання, визнання недійсним) договору застави (іпотеки); за рішенням суду.

Згідно ч. 1 ст. 216 ЦК України, у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов’язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Таким чином, вимога щодо зарахування всіх сплачених ОСОБА_1 на користь ПАТ «Універсал Банк» за Кредитним договором №7-1/165к-07 від 11.09.2007р. платежів в розмірі 105 315 доларів США 83 центи, до сум повернення грошових коштів є підставною.

У відповідності до ч. 2 ст. 230 ЦК України сторона, яка застосувала обман, зобов'язана відшкодувати другій стороні збитки у подвійному розмірі та моральну шкоду, що завдані у зв'язку з вчиненням цього правочину.

Згідно ч. 2 ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів» при задоволенні вимог споживача суд одночасно вирішує питання щодо відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Згідно п. 3 Постанови пленуму Верховного суду України від 31.03.1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

У п. 5 вищевказаної Постанови Пленуму вказано, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем не доведено належними та допустимими доказами факт завдання моральної шкоди, її розмір та причиновий зв’язок між діями відповідача та шкодою, на яку остання посилається.

З урахуванням встановлених судом обставин, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 в частині визнання Кредитного договору недійсним та застосування правових наслідків недійсності правочину є обґрунтованими та підлягають до задоволення. Позовні вимоги щодо зобов’язання приватного нотаріуса ЛМНО ОСОБА_2 зняти заборону відчуження та зареєструвати припинення обтяження у Держаному реєстрі речових прав на нерухоме майно, а також стягнення моральної шкоди, не підлягають задоволенню, у зв’язку з їх недоведеністю.

Відповідно ч.1 ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (ч.1 ст.141 ЦПК України).

При зверненні до суду з даним позовом позивач була звільнена від сплати судового збору на підставі ст.22 Закону України «Про захист прав споживачів». Чотири вимоги немайнового характеру задоволені судом, а тому відповідача підлягає стягненню в користь держави 1653,60 грн. судового збору (551,20 грн. – ставка судового збору за вимогу немайнового характеру фізичною особою на момент звернення до суду х 3 вимоги немайнового характеру).

Керуючись ст.ст. 258, 259, 263-265 ЦПК України, суд, -

вирішив:

позов ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «ОСОБА_4 Форум», третьої особи приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_2 про визнання недійсними кредитного договору, іпотечного договору та стягнення моральної шкоди - задоволити частково.

Визнати недійсним Кредитний договір №7-1/165к-07 від 11.09.2007 року, укладений між ОСОБА_1 та ВАТ «Банк Універсальний».

Визнати недійсним Договір іпотеки від 11.09.2007 року, укладений між ОСОБА_1, ОСОБА_3 та ВАТ «Банк Універсальний» посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_2 за реєстровим №7208.

Застосувати правові наслідки недійсності правочину шляхом зарахування всіх сплачених ОСОБА_1 на користь ПАТ «Універсал Банк» за Кредитним договором №7-1/165к-07 від 11.09.2007 року платежів в розмірі 105 315 доларів США 83 центи, до сум повернення грошових коштів, отриманих за недійсним договором.

У решті позовних вимог відмовити.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Універсал Банк» в користь держави 1653 (одна тисяча шістсот п’ятдесят три) гривні 60 копійок судового збору.

Решту судових витрат компенсувати за рахунок держави.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Головуючий суддя Стрельбицький В.В.