Постанова № 75408752, 20.07.2018, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №470/29/18 20.07.2018

Провадження №22-ц/784/1038/18

Справа № 470/29/18 Доповідач апеляційної інстанції ОСОБА_1

Провадження № 22-ц/784/1038/18

Категорія - 39

П О С Т А Н О В А

іменем України

20 липня 2018 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Миколаївської області в складі:

Головуючого: Лисенка П.П.,

суддів: Галущенка О.І. та Серебрякової Т.В.,

із секретарем судового засідання –Цуркан І.І.,

з участю:

позивача – ОСОБА_2,

її представника – ОСОБА_3,

переглянувши у відкритому судовому засіданні за апеляційною скаргою ОСОБА_2 рішення Березнегуватського районного суду Миколаївської області, яке ухвалене 08 травня 2018 року в приміщенні Березнегуватського районного суду Миколаївської області під головуванням судді Лусти С.А.,у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області, Березнегуватської селищної ради та Березнегуватської районної державної адміністрації Миколаївської області про визнання права на земельну частку (пай) в порядку спадкування за законом,

у с т а н о в и л а :

18 січня 2018 року ОСОБА_2 пред’явила значений позов, який обґрунтовувала наступним.

13 грудня 1995 року помер її батько - ОСОБА_4, зі смертю якого вона та її мати (дружина померлого) – ОСОБА_5 залишилися спадкоємцями першої черги за законом.

Мати, вступивши в управління спадковим майном, а саме – житловим будинком, у такий спосіб, відповідно до ст. 549 ЦК УРСР, фактично прийняла спадщину, проте за своє життя спадкових прав на нього так і не оформила.

02 грудня 2005 року її мати також померла.

Після її смерті, позивач, як спадкоємець першої черги, отримала свідоцтво про право на спадщину за законом на житловий будинок в селі Червонопілля.

Разом з цим, під час оформлення спадкових прав на вказане майно вона дізналася, що її батько мав право на земельну частку (пай) у КСП ім. Кірова Березнегуватського району Миколаївської області (правонаступник колгоспу ім. Кірова), адже на час розпаювання землі у вказаному господарстві, він був його членом, а на час оформлення колгоспом Державного акту про право колективної власності на землю - колгоспним пенсіонером, а тому мав право на відповідну земельну частку у такому колгоспі.

Проте, з невідомої причини, батька не було включено до списку колгоспників, а, відповідно, й не видано сертифікат на право на земельну частку (пай).

На всі звернення позивача до державних органів та правонаступників КСП ім. Кірова, щодо визнання за її померлим батьком права на земельну частку (пай) та виділення земельної ділянки, нею було отримано від них роз’яснення про необхідність для вирішення цього питання звернутися з відповідним позовом до суду.

Посилаючись на виписане, ОСОБА_2 просила суд визнати за нею в порядку спадкування за законом, після смерті матері, право на земельну частку (пай), право на яку мав право набути КСП ім. Кірова Березнегуватського району її померлий батько, а після його смерті, хоча й без належного правового оформлення - її мати.

28 лютого 2018 року ухвалою суду до участі у справі, як співвідповідачів, залучено Березнегуватську селищну раду та Березнегуватську районну державну адміністрацію Миколаївської області.

Первинний відповідач у справі - Головне управління Держгеокадастру у Миколаївській області, надіслав до суду заперечення проти позову, в якому посилаючись на належного відповідача, яким за його думкою має бути Березнегуватська районна державна адміністрація, а також спливу позовної давності для звернення позивачки до суду, просив відмовити їй у задоволенні позову у повному обсязі.

Представники за довіреностями, залучених до участі у справі двох інших відповідачів, а саме: Березнегуватської районної державної адміністрації просив застосувати до вимог позивача наслідки спливу строку позовної давності, а - Березнегуватської селищної ради - відмовити через безпідставність позовних вимог, з розглядом справи за їх відсутності.

Рішенням Березнегуватського районного суду Миколаївської області від 08 травня 2018 року в задоволенні позову було відмовлено у повному обсязі за відсутністю правових підстав.

ОСОБА_2 подала на це рішення апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати й ухвалити нове - про задоволення її позовних вимог.

В обґрунтування апеляційної скарги посилається на неправильне застосування судом 1 інстанції норм матеріального права, що потягло хибні висновки, які не відповідають дійсним обставинам справи, наслідком чого стало ухвалення незаконного рішення.

Апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржене рішення суду 1 інстанції - без змін, оскільки суд ухвалив його з додержанням норм матеріального й процесуального права.

Так, відмовляючи ОСОБА_2 у вимозі про визнання за нею, як спадкоємицею права на земельну частку (пай) в порядку спадкування за законом, районний суд виходив з того, що позовні вимоги позивача не доведені, безпідставні і є самостійною підставою для відмови їй у позові, без необхідності застосування, як на тому наполягали відповідачі, строку позовної давності.

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області погоджується з обставинами та правовідносинами, встановленими судом 1 інстанції, його висновки щодо них та результату вирішення справи, вважає вірними, обґрунтованими й законними.

Так, процеси приватизації землі членами колективних підприємств та організації правовідносин започатковані і втілені ЗК України (1990р.) та Указом Президента України від 08.08.95р. N 720/95 «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям» (далі Указу) та відповідні норми ЦК УРСР.

Відповідно до пункту 1 названого Указу паюванню підлягають сільськогосподарські угіддя, передані у колективну власність колективним сільськогосподарським підприємствам, сільськогосподарським кооперативам, сільськогосподарським акціонерним товариствам, у тому числі створеним на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств.

Паювання земель радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств здійснюється після перетворення їх на колективні сільськогосподарські підприємства.

Згідно п. 2 Указу право на земельну частку (пай) мають члени колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства, в тому числі пенсіонери, які раніше працювали в ньому і залишаються членами зазначеного підприємства, кооперативу, товариства, відповідно до списку, що додається до державного акту на право колективної власності на землю.

На виконання Указу Президента України від 8 серпня 1995 року № 720/95 «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям» та постанови Кабінету міністрів України від 12 лютого 1996 року № 187 «Про стан реформування земельних відносин» Державним комітетом України по земельних ресурсах видано наказ від 20 лютого 1996 року № 11, яким затверджені Методичні рекомендації щодо паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям.

Відповідно до п. 5 вказаних рекомендацій кількість осіб, які мають право на земельну частку (пай), приймається за списком, що є додатком до державного акту на право колективної власності на землю, який, у разі потреби, уточнюється і підписується головами відповідної Ради і підприємства.

За змістом ст. ст. 22, 23 ЗК України (в редакції 1990 року) та Указу N 720/95, особа набуває право на земельний пай за наявності трьох умов: перебування в членах КСП на час паювання, включення до списку осіб, доданого до державного акта на право колективної власності на землю, одержання КСП цього акта.

Таким чином, згідно названих норм, вирішення питань, пов'язаних із забезпеченням земельними паями громадян-членів недержавних сільськогосподарських підприємств, які безпідставно (помилково) не були включені до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю даного підприємства і на час його видачі були членами зазначеного підприємства, проводиться шляхом внесення змін до державного акта на право колективної власності на землю та списку, що додається до державного акта, що відповідає п. 2 Указу Президента України від 8 серпня 1995 року № 720/95 «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям».

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» документом, що посвідчує право на земельну частку (пай) також є рішення суду про визнання права на земельну частку (пай).

Що ж стосується права спадкоємців осіб, які не були включені до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю, то їх право ґрунтується на загальним засадах спадкового права і виписаних вище норм, що стосуються питань розпаювання і діють, з врахування норм про позовну давність.

За ст. ст. 1216, 1218 ЦК України - спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Відповідно до статті 1225 ЦК право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців за загальними правилами спадкування (зі збереженням її цільового призначення) при підтвердженні цього права спадкодавця державним актом на право власності на землю або іншим правовстановлюючим документом.

Якщо спадкодавець мав право на земельну частку (пай), але за життя не одержав сертифіката на право власності на земельну частку (пай) або помилково не був включений (безпідставно виключений) до списку, доданого до державного акта про колективну власність на землю відповідного сільськогосподарського підприємства, товариства тощо, при вирішенні спору про право спадкування на земельну частку (пай) йому слід пройти та узаконити отримання підтверджуючого документу на землю, на ім’я спадкодавця.

Без цього спадкування не можливе.

Як, вбачається з матеріалів справи - батько позивача - ОСОБА_4, дійсно працював у колгоспі ім. Кірова з 1980р. по 1989 року і був на той час його членом (а.с.10-13).

За час свого існування, зазначений колгосп пройшов декілька реорганізацій: перше його перетворення з колгоспу імені Кірова у колективне сільськогосподарське підприємство імені Кірова (далі КСП ім. Кірова) відбулося відповідно до розпорядження Березнегуватської районної ради народних депутатів № 22 від 15.11.1995 року, а друге й останнє - з КСП ім. Кірова в СТОВ «Степ» - 03.02.1998 року, діяльність якого була припинена 22 вересня 2004 року, про що свідчить довідка сектору державної реєстрації Березнегуватської районної державної адміністрації від 18.01.2018 року № 3 (а.с.14).

Державний акт на право колективної власності на землю серії МК № 18 КСП ім. Кірова було видано 25 листопада 1995 року на підставі рішення Березнегуватської ради народних депутатів № 3 від 17.10.1995 року (а.с. – 33-35).

Безпосереднє ж паювання землі відбулося у 1996 році на підставі списку колгоспників КСП ім. Кірова, які мають право на земельну частку (пай) складеного станом на 28 травня 1996 року, до якого спадкодавець включений не був. Такий список додається до державного акту і є його невід’ємною частиною (а.с.36-41).

В той час, як батько позивача ОСОБА_4 помер, а це сталося 13 грудня 1995 року, тобто після того, як колгоспу було видано відповідний державний акт на право колективної власності на землю, він питання про його право на земельну частку не піднімав і не вимагав видачі земельної ділянки.

Після його смерті відкрилася спадщина на належний йому житловий будинок, який шляхом вступу в управління - успадкувала його дружина, яка за життя не оформила своїх спадкових прав, як і не стала вимагати земельної ділянки від КСП ім. Кірова, право на яку, за твердженням позивача, мав батько.

02 грудня 2005 року померла й мати позивача - ОСОБА_5 (а.с.7,8). Єдиною спадкоємицею майна якої, була позивач по справі.

Згідно копії спадкової справи № 82/2007, зареєстрованої у спадковому реєстрі за № 134 убачається, що позивачка прийняла спадщину після смерті матері ОСОБА_5, подавши 26 жовтня 2007 року відповідну заяву нотаріусу та отримавши свідоцтво про права власності за спадкуванням. У зв’язку з цим, 16 серпня 2008 року вона отримала свідоцтво про право на спадщину за законом на право на земельну частку (пай) в КСП «Червона зірка» та - 18.07.2017 року свідоцтво про право на спадщину на житловий будинок розташований у с. Червонопілля Березнегуватського району Миколаївської області (а.с.61, 62, 69).

Земельної ділянки із земель КСП ім. Кірова ні у власності батька, ні у власності матері не було, а відповідно, вона і не могла, без встановлення права ОСОБА_4, а після його смерті - ОСОБА_5 на землю, входити до складу спадщини.

З аналізу вищенаведених обставин, що підтверджені належними доказами слідує, що батько позивача за час життя не цікавився правовою долею його ймовірною земельною часткою (паєм), не звертався з такими питаннями до державних органів або суду, щодо включення його до списку колгоспників, а відповідно не набув право на такий пай, підтвердженням чого є відсутність належного сертифіката на його ім’я, або, принаймні, будь-якої заяви про визнання за ним такого права. Теж саме стосується і дружини померлого, яка також за час свого життя не порушувала даного питання щодо не включення її чоловіка (ОСОБА_4А.) до списку колгоспників КСП ім. Кірова, які мають право на земельну частку (пай) й не зверталася з таким позовом до суду, а отже, обидва (один за одним) не набули право на земельний пай, що в свою чергу не могло бути й предметом спадщини після смерті мати позивача.

Наведені вище висновки підкріплюються цілою низкою правових норм.

Відповідно до пункту 11 постанови Пленум Верховного Суду України «Про судову практику справах про спадкування» від 30.05.2008р. зазначено, що при вирішенні спору про спадкування права на земельну частку (пай) основним документом, що посвідчує таке право, є сертифікат про право на земельну частку (пай).

В даній справі сертифікату на ім’я батька позивача немає, іншого та не довела, хоча за ст. 81 ЦПК України, то є її обов’язком.

Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, про надання нею доказів того, що її батько був членом й пенсіонером КСП ім. Кірова, який було ліквідовано, не знайшло свого підтвердження, оскільки вирішальним моментом є членство у колгоспі саме на час розпаювання, а не саме перебування.

Що ж до твердження ОСОБА_2, що її мати фактично вступила у володіння спадковим майном, в тому числі і земельним паєм, який слід було надати, а отже -_ фактично прийняла спадщину після смерті батька, про що за її словами свідчить довідка сільської ради, то такий доказ не може бути прийнятий, як достатній і належний, а її міркування з цього приводу обґрунтованими.

За п. 113 Інструкції про порядок вчинення нотаріусами нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої 14.06.1994 року за № 18/5, (що була чинною на час відкриття спадщини після смерті батька) вказує, що доказом вступу в управління чи володіння спадковим майном може бути наявність у спадкоємців належних документів, виданих відповідними органами на ім'я спадкодавця на майно, користування яким можливе лише після належного оформлення прав на нього, однак таких документів мати позивача не мала.

Крім цього, оскільки ОСОБА_4 не набув у встановленому законом порядку права на земельну частку (пай), воно не може бути успадковане після його смерті спадкоємцями.

Таким чином, матеріалами справи не підтверджено, що батько позивача мав право на земельну частку (пай), а відповідно, як спадкоємиця, і його дружина, а після смерті матері, й сама позивачка.

Щодо перебігу строку позовної давності, то застосовувати його по даній справі потреби немає, оскільки суд 1 інстанції відмовив у позові по суті вимог.

З чим погоджується і колегія апеляційної інстанції, яка не знаходить підстав також й для задоволення апеляційної скарги.

Керуючись ст. ст. 367-368, 374, 375 381-382 ЦПК України, колегія суддів, -

п о с т а н о в и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а рішення Березнегуватського районного суду Миколаївської області від 08 травня 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту.

Головуючий: П.П.Лисенко

Судді: О.І. Галущенко

ОСОБА_6

Повний текст постанови складено 20 липня 2018 року