Ухвала суду № 75408251, 11.07.2018, Апеляційний суд Полтавської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 545/2224/17 Номер провадження 11-кп/786/836/18Головуючий у 1-й інстанції Потетій А. Г. Доповідач ап. інст. ОСОБА_1

Категорія:ч.2 ст. 286 КК - Т.З.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 липня 2018 року м. Полтава

Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду Полтавської області в складі:

головуючого судді Томилка В.П.

суддів Захожая О.І., Корсун О.М.

з секретарем Сорочинською І.В.,

з участю прокурора Махно А.В.

законного представника малолітнього потерпілого ОСОБА_2Є представника потерпілого ОСОБА_3

обвинуваченої ОСОБА_4

та захисника ОСОБА_5

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Полтава матеріали кримінального провадження № 12016170300000308 за апеляційними скаргами прокурора відділу прокуратури Полтавської області ОСОБА_6, законного представника потерпілого ОСОБА_2, обвинуваченої ОСОБА_4 та її захисника ОСОБА_5 на вирок Полтавського районного суду Полтавської області від 26 квітня 2018 року,-

В С Т А Н О В И Л А :

Даним вироком

ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженка с. Малинівка, Агапівського району, Челябінської області, росіянка, громадянка України, маюча середню технічну освіту, розлучена, пенсіонерка, проживаюча за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_2, раніше не судима,-

визнана винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 286 КК України та призначено покарання у виді 4 років позбавлення волі з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 3 роки.

Постановлено стягнути з ОСОБА_4 на користь Дитячої міської клінічної лікарні м. Полтави в якості відшкодування витрат на стаціонарне лікування потерпілого ОСОБА_7 20165 грн. 60 коп.

Постановлено стягнути з ОСОБА_4 на користь малолітнього потерпілого ОСОБА_7 та його законного представника ОСОБА_2 матеріальну шкоду в сумі 5998 грн. 07 коп. та моральну шкоду в сумі 100000 грн..

Відповідно до ст. 100 КПК України вирішено долю речових доказів.

На вказаний вирок суду прокурор відділу прокуратури Полтавської області ОСОБА_6 подав апеляційну скаргу, в якій просить вирок суду скасувати та ухвалити новий вирок, яким призначити покарання ОСОБА_8. за ч.2 ст. 286 КК України у виді 6 років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 3 роки.

В обгрунтування зазначає, що суд при винесенні вироку безпідставно виключив, як обставину, що обтяжує покарання ОСОБА_4 вчинення злочину в стані алкогольного сп’яніння, як таку, що не підтверджена доказами. Також зазначає, що суд при призначені покарання ОСОБА_4 не врахував тяжкість кримінального правопорушення, відсутність пом’якшуючих обставин, наявність обтяжуючої обставини, тяжкі наслідки, які настали для малолітнього потерпілого ОСОБА_7, ставлення ОСОБА_8 до вчиненого злочину, а саме часткове визнання вини та позовних вимог прокурора та законного представника потерпілого, окрім цього ОСОБА_4 заперечувала фактичні обставини справи, намагалася зменшити відповідальність за скоєне та перекласти вину за дорожньо-транспортну пригоду на родичів малолітнього пішохода ОСОБА_7 З огляду на це, вважає, що ОСОБА_4 призначено занадто м’яке покарання, яке не відповідає принципам викладеним в ст. 65 КК України і є не достатніми для її виправлення та попередження нових аналогічних кримінальних правопорушень та свідчить про необхідність застосування до неї основного покарання на більш тривалий строк.

В апеляційній скарзі законний представник неповнолітнього потерпілого ОСОБА_2 з аналогічних підстав, вказаних в апеляційній скарзі прокурора, ставить питання про скасування вироку місцевого суду та ухвалення нового вироку, яким засудити ОСОБА_4 за ч.2 ст. 286 КК Українина 6 років позбавлення волі з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 3 роки.

В своїй апеляційній скарзі обвинувачена ОСОБА_4 просить застосувати стосовно неї Закон України «Про амністію в 2016 році», зазначає, що вину в скоєнні дорожньо-транспортної пригоди визнала повністю, має незадовільний стан здоров’я, оскільки потребує постійної медичної допомоги.

В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_5 в інтересах обвинуваченої ОСОБА_4 просить вирок суду першої інстанції змінити, пом’якшивши ОСОБА_4 покарання застосувавши ст. 75 КК України, а також зменшити розмір суми грошових коштів за спричинення ОСОБА_8 моральної шкоди потерпілій стороні співрозмірно до отриманих нею доходів та її майнового стану. Застосувати до ОСОБА_4 Закон України «Про амністію у 2016 році, звільнивши її від відбування як основного так і додаткового покарання.

В обгрунтування своїх апеляційних вимог зазначає, що посилання суду у вироку на те, що ОСОБА_4 є здоровою та працездатною є не вірними і не відповідає дійсності, вказує на те, що судом безпідставно не було враховано при обранні покарання пом’якшуючу обставину - щире каяття обвинуваченої, те, що малолітній знаходився без нагляду дорослих на проїзній частині дороги. Також вказує на те, що суд незаконно відмовив ОСОБА_4 у її законному праві скористатись правом бути звільненою судом від відбування покарання на підставі Закону України «Про амністію у 2016 році» під дії якого вона підпадає, як людина пенсійного віку згідно ст.1 п.»г».

Районним судом встановлено, 17.06.2017 року, приблизно о 10 год. 30 хв., ОСОБА_4, керуючи автомобілем НОМЕР_1, рухаючись в районі будинку №1 по вул. Корольова в с. Заворскло Полтавського району із сторонни вул. Соборності, в порушення вимог п. 12.1 Правил дорожнього руху, під час вибору в установлених межах безпечної швидкості руху, не врахувала дорожню обстановку, у результаті чого не впоралась з керуванням, допустила виїзд керованого нею автомобіля за межі проїзної частини дороги, де наїхавши на насип піску втратила керування та виїхавши на проїзну частину дороги скоїла наїзд на малолітнього пішохода ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_3, що стояв на проїзній частині дороги.

У результаті чого, пішохід ОСОБА_7 згідно висновку судово- медичної експертизи № 1028 від 28.08.2017 року отримав тілесні ушкодження у вигляді: закритої черепно-мозкової травми, забою головного мозку, закритого лінійного перелому лобної кістки справа з переходом на верхню стінку правої орбіти; закритих компресійних переломів тіла Тh4-Th5, Тh7; гематоми м’яких тканин обличчя справа та саден шкіри обличчя, тулуба, верхніх та нижніх кінцівок, які відносяться до тяжких тілесних ушкоджень.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, вислухавши доводи законного представника потерпілого та прокурора,які підтримали свої апеляційні скарги, обвинувачену ОСОБА_4 та її захисника, дослідивши матеріали провадження та обговоривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів приходить до наступного.

Перевіркою матеріалів провадження встановлено, що висновок суду про винуватість обвинуваченої ОСОБА_4 в порушенні правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило малолітньому потерпілому тяжкі тілесні ушкодження за обставин, встановлених судом і викладених у вироку, підтверджуються зібраними органами досудового розслідування та дослідженими у судовому засіданні доказами, які отримали належну правову оцінку.

Висновок суду про доведеність винуватості обвинуваченої ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, за яке її засуджено, відповідає фактичним обставинам кримінального провадження і ґрунтується на зібраних у справі і досліджених в судовому засіданні доказах.

Суд обгрунтовано визнав надані доказам прийнятними та допустимими, а дії обвинуваченої ОСОБА_4 вірно кваліфікував за ч.2 ст.286 КК України.

Прокурор та законний представник неповнолітнього потерпілого ОСОБА_2 в апеляційних скаргах посилаються на те, що суд першої інстанції призначив ОСОБА_4 надто м’яке покарання, безпідставно виключивши з обвинувачення обтяжуючої обставини - вчинення злочину в стані алкогольного сп’яніння, на переконання колегії суддів дані доводи є необґрунтованими з огляду на те, що у ході судового розгляду справи не було здобуто будь яких доказів вчинення ОСОБА_4 злочину під час перебування нею у стані алкогольного сп'яніння.

Крім того, виключно показання свідків про те, що обвинувачена перебувала в стані алкогольного сп’яніння, оскільки від ОСОБА_4 було чути запах алкоголю, вона лаялась, та в неї була нестійка хода, за відсутності будь – яких інших доказів, які б вказували на наявність у ОСОБА_4 алкогольного сп'яніння під час скоєння нею злочину, не свідчать про вчинення ОСОБА_4 злочину в такому стані алкогольного сп’яніння, оскільки такий стан за вказаних обставин неможливо довести без його встановлення шляхом медичного обстеження.

Відповідно до ст. 62 Конституції України усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь, а тому колегія суддів вважає, що така обставина, як вчинення злочину в стані алкогольного сп'яніння, по даним матеріалам справи не доведена.

Вирішуючи питання щодо апеляційних вимог прокурора, представника неповнолітнього потерпілого ОСОБА_2, обвинуваченої ОСОБА_4 та її захисника про невідповідність призначеного покарання особі обвинуваченої, судова колегія дійшла до висновку, що в межах визначеної судом кваліфікації дій ОСОБА_4, призначення їй покарання відбулось у відповідності до вимог ст. ст. 50, 65 КК України, з урахуванням ступеню тяжкості вчиненного ОСОБА_4 злочину, даних про її особу, відсутність обставин, що пом'якшують та обтяжують покарання, у зв'язку з чим вимоги вищезазначених апеляційних скарг є необґрунтованими.

Так, суд врахував всі обставини скоєного злочину, мотив і спосіб вчинення злочинного діяння, його тяжкість, дані про особу обвинуваченої ОСОБА_4, яка під час досудового слідства добровільно надала потерпілому на лікування матеріальну допомогу в сумі 2000 грн., а також її поведінку після вчинення злочину, а саме те, що вона залишила місце ДТП та пішла додому, де після вживання спиртних напоїв лягла спати, не вжила заходів до виклику поліції чи надання іншої допомоги потерпілому безпосередньо після ДТП.

Колегія суддів вважає, що суд обґрунтовано прийшов до висновку, що необхідним і достатнім покаранням ОСОБА_4, з метою її виправлення та попередження скоєння нових злочинів, буде покарання у виді позбавлення волі саме у тому розмірі який визначив суд.

Колегія суддів вважає, що призначене ОСОБА_4 покарання за своїм видом та розміром є необхідними та достатніми для її виправлення і попередження вчинення нею нових злочинів, а тому підстав для призначення більш суворого чи м’якого покарання ОСОБА_4 не вбачається.

Що стосується вимог апеляційних скарг обвинуваченої ОСОБА_4 та її захисника ОСОБА_5 про застосування Закону України «Про амністію у 2016 році», то вони не грунтуються на вимогах закону, оскільки злочин був вчинений після прийняття Закону України « Про амністію в 2016 році», вимоги якого розповсюджуються на діяння які були вчинені до прийняття даного Закону.

З врахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги прокурора відділу прокуратури Полтавської області ОСОБА_6, законного представника потерпілого ОСОБА_2, обвинуваченої ОСОБА_8 та її захисника ОСОБА_5 слід залишити без задоволення, а вирок Полтавського районного суду Полтавської області від 26 квітня 2018 року - без зміни.

На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 376,404, 405,407 КПК України, колегія суддів Апеляційного суду Полтавської області,-

У Х В А Л И Л А :

Апеляційні скарги прокурора відділу прокуратури Полтавської області ОСОБА_6, законного представника потерпілого ОСОБА_2, обвинуваченої ОСОБА_4 та її захисника ОСОБА_5 залишити без задоволення, а вирок Полтавського районного суду Полтавської області від 26 квітня 2018 року стосовно ОСОБА_4 - без зміни.

Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її оголошення.

С У Д Д І :

ОСОБА_1. ОСОБА_9. ОСОБА_10.