Постанова № 75406234, 17.07.2018, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа №

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Є.У.№ 332/3612/16 Головуючий у 1 інстанції: Безлер Л.В.

№ 22-ц/778/342/18 Суддя-доповідач: ОСОБА_1

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 липня 2018 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Запорізької області у складі:

головуючого: Крилової О.В.

суддів: Онищенко Е.А.

ОСОБА_2

секретар: Бурима В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Заводського районного суду м.Запоріжжя від 11 вересня 2017 року у справі за позовом Запорізької обласної кредитної спілки «Довіра» до ОСОБА_4, ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки,

ВСТАНОВИЛА:

У листопаді 2016 року ЗОКС «Довіра» звернулося до суду із вищевказаним позовом, в обґрунтування якого зазначало, що 12.11.2005 року між ЗОКС «Довіра» та ОСОБА_5 (після одруження ОСОБА_4) ОСОБА_6 було укладено кредитний договір № 7505, згідно якого остання отримала кредит у розмірі 120 000 грн. строком до 12.11.2008 року. В якості забезпечення зобов’язання за кредитним договором між позивачем та майновими поручителями ОСОБА_3, що є матір’ю позичальника, та ОСОБА_7 12.11.2008 р. було укладено договір іпотеки від 12.11.2008 року, що посвідчено нотаріусом та зареєстровано в реєстрі під № 2334, за яким передано у іпотеку квартиру, що належала на праві власності ОСОБА_3 та ОСОБА_7 Після смерті ОСОБА_7 відповідач ОСОБА_3 прийняла спадщину ОСОБА_7 та стала єдиним власником предмета іпотеки. В результаті того, що відповідач ОСОБА_4 не виконувала належним чином взяті на себе зобов’язання склалася заборгованість за кредитним договором, яка стягнута рішенням апеляційного суду Запорізької області від 09.04.2015 року, що набрало чинності.

Посилаючись на зазначені обставини просило суд, звернути стягнення на предмет іпотеки.

Рішенням Заводського районного суду м. Запоріжжя від 11 вересня 2017 року позов задоволено.

Звернуто стягнення на предмет іпотеки за договором іпотеки від 12.11.2005 р., посвідченого приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу ОСОБА_8 та зареєстрованого в реєстрі за № 2334, а саме на квартиру в м. Запоріжжя, вул. Алмазна, буд. 32 (тридцять два), кв. 21 (двадцять один), шляхом продажу з укладенням від імені відповідачів договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, за початковою ціною в розмірі не менше ринкової вартості на підставі оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності, на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, в рахунок погашення заборгованості в сумі 296640 грн., що стягнена рішенням апеляційного суду Запорізької області від 30.09.2015 р., з отриманням витягу з Державного реєстру прав власності, з отриманням дублікатів правовстановлюючих документів на нерухомість у відповідних установах або організаціях незалежно від форми власності та підпорядкування, з можливістю здійснення ЗОКС «Довіра» всіх передбачених нормативно-правовими актами держави дій, необхідних для продажу предмету іпотеки.

Стягнуто з ОСОБА_4, ОСОБА_3 на користь Запорізької обласної кредитної спілки «Довіра» суму сплаченого судового збору у розмірі 1378 грн. 00 коп., в рівних частках по 689,00 грн. з кожної.

Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_3 подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду та закрити провадження по справі.

В апеляційній скарзі відповідач зазначає, що раніше вже розглядалася справа про звернення стягнення на той же предмет іпотеки та в позові було відмовлено, проте позивач знову подав аналогічний позов.

Крім того не обґрунтований спосіб звернення стягнення, не зазначена початкова ціна для реалізації предмету іпотеки.

Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

За ст. 375 ЦПК суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом першої інстанції встановлено, що 12 листопада 2005 року між Позивачем та Відповідачем ОСОБА_5 було укладено кредитний договір № 7505, згідно якого остання отримала кредит у розмірі 120 000 грн. строком до 12.11.2008 року.

В якості забезпечення зобов’язання за кредитним договором № 7505 від 12.11.2008 р., між позивачем та майновими поручителями ОСОБА_3 та ОСОБА_7 було укладено договір іпотеки від 12.11.2008 р., що посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу ОСОБА_8, та зареєстровано в реєстрі за номером 2334.

Пунктом 2 Договору іпотеки від 12.11.2008 року встановлено, що для забезпечення своєчасного виконання всіх умов кредитного договору іпотекодавці ОСОБА_3 та ОСОБА_7 передали до іпотеки квартиру в АДРЕСА_1.

Пунктом 6 Договору іпотеки від 12.11.2008 року встановлено, що у разі порушення основного зобов’язання та(або) умов кредитного та іпотечного договору передача заставленого майна іпотекодержателю проводиться на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя, який укладається сторонами за договором іпотеки та посвідчується нотаріально, в разі недосягнення згоди на укладення цього договору, стягнення боргу проводиться на підставі виконавчого напису нотаріуса або в судовому порядку.

У разі порушення іподекодавцем обов’язків, встановлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов’язання, а в разі його неповернення – звернути стягнення на предмет іпотеки.

Рішенням Апеляційного суду Запорізької області від 30.09.2015 року стягнуто з ОСОБА_4 на користь Запорізької обласної кредитної спілки «Довіра» заборгованість за кредитним договором від 12.11.2005 року № 7505 в сумі 296 640 грн., з яких 120000 грн. – сума кредиту, 176640 грн. – сума процентів за користування кредитом. Рішення апеляційного суду набрало законної сили.

Суд першої інстанції правильно виходив з того, що за положеннями ч. 3 ст. 61 ЦПК України (в редакції на час ухвалення оскаржуваного судового рішення) обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Тож судом встановлений факт порушення відповідачем ОСОБА_4 основного зобов’язання за кредитним договором.

При апеляційному розгляді відповідач ОСОБА_3 посилалася на те, що не доведений факт отримання кредитних коштів,

Але щодо цих доводів, то судова колегія також звертає увагу на те, що у відповідності до п. 4 ст. 82 ЦПК обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Таким чином доведений як факт отримання кредитних коштів, так і факт порушення умов кредитного договору позичальником.

Після померлого 05.09.2010 року ОСОБА_7 спадщину на квартиру АДРЕСА_2 прийняла відповідач ОСОБА_3

25.01.2016 року ЗОКС «Довіра» відправила на адреси боржників вимоги про погашення заборгованості, присудженої судовим рішенням, зняття з реєстрації та виселення мешканців вих. № 11/2016 від 20.01.2016 року.

Іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи (стаття 575 ЦК України).

Відповідно до статті 1 Закону України "Про іпотеку" іпотека - це вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Згідно із частиною першою статті 7 цього Закону за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов'язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов'язання.

Статтею 33 Закону України "Про іпотеку" передбачені підстави для звернення стягнення на предмет іпотеки.

Зокрема, частиною першою цієї статті передбачено, що в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.

Отже, чинним законодавством передбачено право іпотекодержателя задовольнити забезпечені іпотекою вимоги за рахунок предмета іпотеки у випадку невиконання або неналежного виконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання.

Таким чином, судове рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки ґрунтується на законі.

Сторони в договорі чи відповідному застереженні можуть передбачити як передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в позасудовому порядку, так і надання іпотекодержателю права від свого імені продати предмет іпотеки як за рішенням суду, так і на підставі відповідного застереження в договорі про задоволення вимог іпотекодержателя чи застереження в іпотечному договорі на підставі договору купівлі-продажу.

За загальним правилом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.

Зазначення в судовому рішенні про застосування такого способу звернення стягнення продаж предмету іпотеки не суперечить закону. Зазначення про те, що продаж має здійснюватися шляхом укладення від імені відповідачів договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, не порушує права відповідачів, у тому числі відповідача ОСОБА_3, а питання щодо порядку здійснення продажу може бути вирішено судом на стадії виконання судового рішення.

Крім зазначеного, частиною першою статті 41 Закону України "Про іпотеку" у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, передбачено, що реалізація предмета іпотеки, на який звертається стягнення за рішенням суду або за виконавчим написом нотаріуса, проводиться, якщо інше не передбачено рішенням суду, шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України "Про виконавче провадження", з дотриманням вимог цього Закону.

Тож наявність судового рішення, у якому зазначений такий порядок здійснення продажу не перешкоджає його виконанню у відповідності до зазначеної норми з застосуванням процедури виконавчого провадження.

Згідно з частиною шостою статті 38 Закону України "Про іпотеку" ціна продажу предмета іпотеки встановлюється за згодою між іпотекодавцем і іпотекодержателем або на підставі оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності, на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна. У разі невиконання цієї умови іпотекодержатель несе відповідальність перед іншими особами згідно з пріоритетом та розміром їх зареєстрованих прав чи вимог та перед іпотекодавцем в останню чергу за відшкодування різниці між ціною продажу предмета іпотеки та звичайною ціною на нього.

Відповідно до частини першої статті 39 Закону України "Про іпотеку" у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначаються: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; опис нерухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя; заходи щодо забезпечення збереження предмета іпотеки або передачі його в управління на період до його реалізації, якщо такі необхідні; спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону; пріоритет та розмір вимог інших кредиторів, які підлягають задоволенню з вартості предмета іпотеки; початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації.

У оскаржуваному судовому рішенні зазначено про те, що іпотечне майно має бути реалізоване за початковою ціною в розмірі не меншим ринкової вартості на підставі оцінки майна суб’єктом оціночної діяльності на рівні не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна.

Тож судом визначений порядок встановлення початкової ціни, який не суперечить закону, а також є посилання на необхідність здійснення оцінки, а відтак та обставина, що у судовому рішенні не зазначений грошовий вираз початкової вартості на час ухвалення судового рішення, не суперечить закону.

Виходячи зі змісту поняття "ціна" як форми грошового вираження вартості товару, послуг тощо, аналізу норм статей 38, 39 Закону України "Про іпотеку" встановлення початкової ціни предмета іпотеки у грошовому вираженні визначається за процедурою, передбаченою частиною шостою статті 38 цього Закону.

Відповідно до частини другої статті 43 Закону України "Про іпотеку" початкова ціна продажу предмета іпотеки встановлюється рішенням суду або за згодою між іпотекодавцем та іпотекодержателем, а якщо вони не досягли згоди, - на підставі оцінки, проведеної відповідно до законодавства про оцінку майна і майнових прав та професійну оціночну діяльність, при цьому початкова ціна продажу майна не може бути нижчою за 90 відсотків його вартості, визначеної шляхом його оцінки.

Право вибору конкретного способу звернення стягнення на предмет іпотеки покладається на іпотекодержателя. Тому посилання в в апеляційній скарзі на те, що продаж на прилюдних торгах надає більше гарантій іпотекодавцю є безпідставним.

Також не може бути підставою для закриття провадження в справі наявність судового рішення Заводського райсуду м. Запоріжжя від 03.10.2012 р. про відмову у зверненні стягнення на іпотечне майно. З зазначеного судового рішення вбачається, що підставою для відмови у задоволенні позову була відсутність на той час доказів розміру заборгованості.

З часу ухвалення рішення 2012 року, відбулася зміна обставин, між сторонами тривалий час існував спір з приводу заборгованості за кредитним договором, який був вирішений 30 вересня 2015 року рішенням Апеляційного суду Запорізької області, яким визначена та стягнена з боржника заборгованість за кредитним договором у загальному розмірі 296 640 гр., що і зумовило реалізацію позивачем свого права на звернення стягнення на предмет іпотеки.

З огляду на викладене, судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції та підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування оскаржуваного судового рішення не вбачає.

Керуючись ст. ст. 374, 375, 382 ЦПК України, колегія суддів,-

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 - залишити без задоволення.

Рішення Заводського районного суду м. Запоріжжя від 11 вересня 2017 року по цій справі залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повна постанова складена 20 липня 2018 р.

Головуючий:

Судді: