Рішення № 75405460, 17.07.2018, Мелітопольський міськрайонний суд Запорізької області

Дата документу 17.07.2018

Справа № 320/7022/17

2/320/517/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 липня 2018 року Мелітопольський міськрайонний суд Запорізької області у складі:

головуючого судді Юрлагіної Т.В.,

за участю секретаря Бондаренко Г.В.,

учасники справи:

позивач – Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк»,

відповідач – ОСОБА_1,

представник відповідача – адвокат ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Мелітополі в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2017 року позивач звернувся до суду із позовною заявою до відповідача про стягнення заборгованості за договором про надання банківських послуг № б/н від 16.12.2010 року у розмірі 48382 гривні 72 копійки та витрат зі сплати судового збору у розмірі 1600 грн. 00 коп., зазначаючи, що 16.12.2010 року з відповідачем був укладений кредитний договір, згідно якого вона одержала від позивача кредит в сумі 3800 грн. 00 коп. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30.00 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. У зв’язку з неналежним виконання відповідачем умов договору виникла заборгованість, яка станом на 31.08.2017 року складає 48382 гривні 72 копійки, з яких: 3687,40 гривень – заборгованість за кредитом, 38429,59 гривень – нараховані відсотки за користування кредитом, 3485,60 грн. - заборгованість за пенею, а також 500,00 грн. – штраф (фіксована частина), 2280,13 гривень – штраф (процентна складова).

26 вересня 2017 року цивільна справа за позовом Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості надійшла в провадження судді Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області Фоміна В.А.

Ухвалою Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 17 жовтня 2017 року відкрито провадження у справі та призначено справу до судового розгляду.

У відповідності до розпорядження керівника апарату Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області № 2 від 12 січня 2018 року у зв’язку з перебуванням судді Фоміна В.А. у відрядженні було проведено повторний автоматичний перерозподіл справи та для розгляду вказаної цивільної справи визначено суддю Юрлагіну Т.В.

Згідно ч. 12 ст. 33 ЦПК України у разі зміни складу суду на стадії підготовчого провадження розгляд справи починається спочатку, за винятком випадків, передбачених цим Кодексом. У разі зміни складу суду на стадії розгляду справи по суті суд повторно розпочинає розгляд справи по суті, крім випадку, коли суд ухвалить рішення про повторне проведення підготовчого провадження.

При вирішенні питання про прийняття до свого провадження цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, було встановлено, що вона подана без додержання вимог, викладених у ст. 175 ЦПК України, у зв’язку з чим ухвалою суду від 17.01.2018 року вказану позовну заяву залишено без руху та надано позивачеві строк для усунення недоліків.

28 лютого 2018 року відкрито провадження у даній справі.

Представник позивача до судову надав заяву в якій просить задовольнити позовні вимоги в повному обсязі за зазначеними у позовній заяві доводами та підставами. Розглядати справу за її відсутністю.

Відповідач у судовому засіданні позов не визнала та пояснила, що строк дії наданої їй картки складав три роки, за час яких вона сплатила понад 20000 гривень за користування кредитними коштами, тому відповідно строк дії картки закінчився приблизно 17.10.2013 року. Надалі вона припинила користуватися кредитною карткою та з вересня 2014 року виїхала за межі України – до Казахстану, де й проживала понад три роки, не повертаючись до України. Відповідач вказує, що оскільки вона після виїзду за кордон нікого на вчинення будь-яких дій з оплати на картковий рахунок, укладання договорів, перерахування грошей від свого імені не уповноважувала, то, на думку відповідача, строк позовної давності до основної та додаткових вимог давно сплинув. Отже, відповідач вважає, що у задоволенні позовних вимог слід відмовити у зв’язку зі спливом строку позовної давності. Крім того, зазначає, що у розрахунку заборгованості у графі «сума погашення за кредитом» вказані погашення, які вона за будь-яких обставин не могла зробити, зокрема погашення 7,2 гривень від 11.11.2014 року та 7,2 гривень від 28.04.2015 року.

Представник відповідача – адвокат ОСОБА_2 у судовому засіданні проти задоволення позовних вимог також заперечував.

Вислухавши представника позивача, відповідача та його представника, вивчивши матеріали справи та всебічно проаналізувавши обставини в їх сукупності, давши оцінку зібраним у справі доказам, судом встановлено наступні факти та відповідні правовідносини.

16.12.2010 року між позивачем та відповідачем ОСОБА_1 був укладений договір про надання банківських послуг б/н у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30.00 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.

Відповідно до ч.1 ст. 634 ЦК України, договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому.

Судом встановлено, що відповідач ОСОБА_1 приєдналася до Умов та правил надання банківських послуг, Правил користування платіжною карткою, Тарифів банку, які разом із заявою складають кредитний договір.

Особливістю договору приєднання є те, що позичальник приймає й погоджується із запропонованими кредитором умовами без права вносити свої пропозиції щодо цих умов. Саме такий договір був укладений і виконувався сторонами. Вимоги про визнання цього договору в цілому або його частини недійсними, а також про зміну або розірвання договору з передбачених законом підстав ОСОБА_1 не заявляла.

Таким чином, судом встановлено та не заперечувалося сторонами у судовому засіданні, що між позивачем та відповідачем 16.12.2010 року був укладений кредитний договір, який виконувався сторонами.

Відповідно до ст. 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальнику в розмірі і на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит і виплати проценти.

Згідно п. 6.5 умов укладеного договору погашення заборгованості здійснюється в наступному порядку позичальник зобов’язується погашати заборгованість за кредитом, відсотками за його використання, за перевитрати платіжного ліміту, а також сплачувати комісії на умовах, передбачених цим договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного Кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач свої зобов'язання за договором виконав належним чином, а саме - надав відповідачу кредит у розмірі, встановленому договором, однак відповідач взяті на себе зобов'язання належним чином не виконував.

Згідно розрахунку заборгованості, доданого до матеріалів справи, відповідач станом на 31.08.2017 року має заборгованість у сумі 48382 гривні 72 копійки, з яких: 3687,40 гривень – заборгованість за кредитом, 38429,59 гривень – нараховані відсотки за користування кредитом, 3485,60 грн. - заборгованість за пенею, а також 500,00 грн. – штраф (фіксована частина), 2280,13 гривень – штраф (процентна складова),що також підтверджується доданою до матеріалів справи копією розрахунку заборгованості (а.с.6-7).

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача на його користь пені та штрафів суд виходить з наступного.

Відповідно до п.2.1.1.12.6.1 при непогашенні суми простроченого кредиту на суму від 100 грн. клієнт сплачує банку пеню відповідно до встановлених тарифів, що діють на дату нарахування та викладені на банківському сайті. Пеня нараховується в день нарахування відсотків за кредитом.

Відповідно до п. 2.1.1.7.6 Договору при порушенні позичальником строків платежів за будь-яким з грошових зобов’язань, передбачених цим договором, більш, ніж на 30 днів, позичальник зобов’язаний сплатити банку штраф в розмірі 500,00 гривень + 5% від суми позову.

Відповідно до статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (частина друга статті 549 ЦК України). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання (частина третя статті 549 ЦК України).

За положеннями статті 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Враховуючи вищевикладене, та відповідно до ст. 549 ЦК України, штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, а тому їх одночасне застосування за одне й те саме порушення строків виконання грошових зобов'язань за кредитним договором свідчить про недотримання положень, закріплених у ст. 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення.

З матеріалів справи вбачається, що підставами стягнення як штрафу, так і пені як різновидів неустойки є порушення позичальником строків повернення кредиту та сплати відсотків за його користування. Отже, по суті таке стягнення є подвійною цивільно-правовою відповідальністю одного й того ж виду за одне й теж порушення договірного зобов'язання.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що вимоги позивача в частині стягнення з відповідача штрафів є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.

Щодо посилань відповідача у судовому засіданні про сплив позовної давності суд виходить з наступного.

Відповідно до вимог статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Статтею 257 ЦК України встановлено загальну позовну давність тривалістю у три роки.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права (частина перша статті 261 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку, в силу частини третьої статті 264 ЦК України після переривання перебіг позовної давності починається заново.

Правила переривання перебігу позовної давності застосовуються судом незалежно від наявності чи відсутності відповідного клопотання сторін у справі, якщо в останніх є докази, що підтверджують факт такого переривання.

До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, можуть, з урахуванням конкретних обставин справи, належати, зокрема, часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій.

Відповідно до ч.4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У пунктах 91-93 Постанови ОСОБА_3 Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12-ц зроблено висновок, що після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.

Якщо кредитний договір встановлює окремі зобов'язання, які деталізують обов'язок позичальника повернути борг частинами та передбачають самостійну відповідальність за невиконання цього обов'язку, то незалежно від визначення у договорі строку кредитування право кредитодавця вважається порушеним з моменту порушення позичальником терміну внесення чергового платежу. А відтак, перебіг позовної давності стосовно кожного щомісячного платежу у межах строку кредитування згідно з частиною п'ятою статті 261 ЦК України починається після невиконання чи неналежного виконання (зокрема, прострочення виконання) позичальником обов'язку з внесення чергового платежу й обчислюється окремо щодо кожного простроченого платежу.

Встановлення строку кредитування у кредитному договорі, що передбачає внесення позичальником щомісячних платежів, має значення не для визначення початку перебігу позовної давності за вимогами кредитодавця щодо погашення заборгованості за цим договором, а, насамперед, для визначення позичальнику розміру щомісячних платежів. Відтак, за вказаних умов початок перебігу позовної давності не можна визначати окремо для погашення всієї заборгованості за договором (зі спливом строку кредитування) і для погашення щомісячних платежів (після несплати чергового такого платежу).

Дослідивши наданий позивачем розрахунок заборгованості та виписку по рахунку, судом встановлено, що останні платежі відповідачем було здійснено 11.11.2014 року та 28.04.2015 року шляхом внесення нею сум на погашення заборгованості за кредитним договором.

Виходячи з наведеного, вчинення відповідачем дій, відповідно до положень статті 264 ЦК України, свідчать про переривання строку позовної давності.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, оскільки судом встановлено, що останній платіж на погашення кредитної заборгованості відповідач внесла 28.04.2015 року, а з позовом до суду банк звернувся 26.09.2017 року, тому суд приходить до висновку, що позивачем не пропущено строк позовної давності, про застосування якої заявлено відповідачем у справі.

При цьому суд вважає необґрунтованими посилання відповідача у судовому засіданні на те, що вона з вересня 2014 року на три роки виїхала за межі України до Казахстану, відтак не могла вчиняти дії з оплати на картковий рахунок у цей період, оскільки відповідно до ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Жодних належних доказів на підтвердження того факту, що вона не здійснювала платежі від 11.11.2014 року та 28.04.2015 року, відповідачем до суду не надано. Сам факт перебування відповідача за межами України не свідчить про неможливість оплати будь-яких платежів, в тому числі за кредитним договором.

На підставі викладеного, оцінивши зібрані у справі докази як кожний окремо, так і в сукупності, виходячи зі свого внутрішнього переконання, яке ґрунтується на повному, об’єктивному та всебічному дослідженні обставин справи, суд дійшов висновку про необхідність часткового задоволення позову у розмірі 45602 гривні 59 копійок, з яких 3687,40 гривень – заборгованість за кредитом, 38429,59 гривень – нараховані відсотки за користування кредитом, 3485,60 грн. - заборгованість за пенею.

Відповідно до вимог ст.141 ЦПК України та ЗУ «Про судовий збір» з відповідача на користь позивача також слід стягнути сплачений ним при зверненні до суду судовий збір у розмірі 1600 грн. 00 коп.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2, 3, 81, 89, 133, 141, 259, 263, 279, 263-265 ЦПК України, -

УХВАЛИВ:

Позов Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості – задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, РНОКПП – НОМЕР_1, зареєстроване місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_2, на користь Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» (р/р 29092829003111, код ЄДРПОУ 14360570, МФО 305299) суму заборгованості за договором про надання банківських послуг № б/н від 16.12.2010 року у розмірі 45602 (сорок п’ять тисяч шістсот дві) гривні 59 (п’ятдесят дев’ять) копійок, з яких 3687,40 гривень – заборгованість за кредитом, 38429,59 гривень – нараховані відсотки за користування кредитом, 3485,60 грн. - заборгованість за пенею, а також витрати зі сплати судового збору у розмірі 1600 (одна тисяча шістсот) гривень 00 копійок.

У задоволені інших позовних вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду Запорізької області протягом 30 днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги через Мелітопольський міськрайонний суд.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду

СУДДЯ: