Постанова № 75404177, 11.07.2018, Апеляційний суд Закарпатської області

Справа № 307/35/17

П О С Т А Н О В А

Іменем України

11 липня 2018 року м. Ужгород

Апеляційний суд Закарпатської області в складі:

головуючого – судді Куштана Б.П. (доповідача),

суддів:ОСОБА_1 і ОСОБА_2, за участю секретаря Волощук В.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» ОСОБА_3 на рішення Тячівського районного суду від 31 жовтня 2017 року (у складі судді Чопика В.В.) за позовом публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» до ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 про стягнення кредитної заборгованості, звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення, -

ВСТАНОВИВ:

ПАТ «Комерційний банк «Надра» (надалі – Банк) звернувся із цим позовом до судув грудні 2016 р.

Просив:

-стягнути солідарно з ОСОБА_4, ОСОБА_5 і ОСОБА_6 на свою користь заборгованість за кредитним договором № 350/05-2006 від 23.05.2006 р. у сумі 18 331,77 доларів США, з яких: 8 682,35 доларів США – заборгованість за кредитом; 6 616,80 доларів США – заборгованість зі сплати відсотків; 3 032,62 доларів США – заборгованість зі сплати комісії, та 1 499 645,19 грн. – пеня за прострочення сплати кредиту;

-у рахунок погашення заборгованості звернути стягнення на предмет іпотеки, а саме: житловий будинок загальною площею 66,2 кв. м, розташований на земельній ділянці невстановленої площі, який знаходиться за адресою: с. Угля Тячівського району, вул. Груники, 223, та належить відповідачам по 1/3 частині кожному, шляхом продажу вказаного предмету іпотеки через прилюдні торги в межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України «Про виконавче провадження», встановивши початкову ціну продажу – визначену суб'єктом оціночної діяльності на рівні ринкових цін на момент продажу предмету іпотеки;

-виселити відповідачів із житлового будинку, який знаходиться за адресою: с. Угля Тячівського району, вул. Груники, 223, без надання їм іншого житлового приміщення;

-вирішити питання розподілу судових витрат.

Позов обґрунтований тим, що 23.05.2006 р. між Банком і ОСОБА_4 було укладено кредитний договір№ 350/05-2006, згідно з умовами якого Банк надав ОСОБА_4 кредит у розмірі 10 000 доларів США зі сплатою 11 відсотків річних за користування кредитними коштами строком користування – до 20.05.2016 р.

У забезпечення виконання зобов’язань за кредитним договором між ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 і Банком був укладений договір іпотеки від 23.05.2006 р., предметом якої став житловий будинок загальною площею 66,2 кв. м, розташований на земельній ділянці невстановленої площі, який знаходиться за адресою: с. Угля, вул. Груники, 223, та належить відповідачам по 1/3 частині кожному.

Відповідач узятих на себе зобов’язань належним чином не виконував, унаслідок чого станом на 07.06.2016 р. у нього виникла заборгованість на загальну суму 1 957 701,52 грн.

Рішенням Тячівського районного суду від 31 жовтня 2017 р. позов задоволено частково: стягнуто солідарно з відповідачів на користь Банку заборгованість за кредитним договором у сумі 4 901 доларів США, яка складається із тіла кредиту, відсотків за користування кредитом і комісії, що станом на 31.10.2017 р. еквівалентно 131 493, 83 грн., і 4 901 доларів США неустойки. У решті позовних вимог відмовлено у зв’язку зі спливом позовної давності.

У рахунок погашення заборгованості за кредитним договором у розмірі 9 802 доларів США, що еквівалентно 262 987,66 грн., звернуто стягнення на предмет іпотеки: житловий будинок загальною площею 66,2 кв.м., житловою площею 33,3 кв.м, розмішений на земельній ділянці невстановленої площі, який знаходиться за адресою: с. Угля Тячівського району, вул. Груники, 223, шляхом продажу вказаного предмету іпотеки через прилюдні торги в межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України «Про виконавче провадження», встановивши початкову ціну продажу – визначену суб'єктом оціночної діяльності на рівні ринкових цін, на момент продажу предмету іпотеки.

Рішення суду в частині звернення стягнення на предмет іпотеки підлягає зверненню до виконання після закінчення дії мораторію на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті, встановленого Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті»

У задоволенні позову про виселення ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 із житлового будинку, який є предметом іпотеки, відмовлено.

Стягнуто з відповідачів у відшкодування судового збору 876,60 грн. із кожного до спеціального фонду Державного бюджету України.

Банк просить скасувати це рішенняі в оскаржуваній частині ухвалити нове про задоволення позовних вимог відповідно до прохальної частини позовної заяви. Доводить про неповне з’ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, та неправильне застосування норм матеріального права. Указує, що перебіг строків позовної давності щодо вимог про повернення кредиту в повному обсязіпочинається після закінчення кінцевого строку повного погашення кредиту, а в спірних правовідносинах це – 20.05.2016 р. Оскільки позивач звернувся до суду з позовом 28.12.2016 р., то загальний строк позовної давності щодо вимог про стягнення заборгованості за кредитом і відсотків за ним не пропущено.

Апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції – без змін, із таких мотивів.

Суд першої інстанції констатував, що позивач звернувся до суду з позовом 05.01.2017 р., термін дії кредитного договору визначено до 20.05.2016 р., таким чином стягненню підлягають платежі в межах позовної давності з 05.01.2014 р., а згідно з умовами кредитного договору платіж сплачується 20 числа поточного місяця у мінімально необхідному розмірі 169 доларів США, тобто 20 січня 2014 р. і в межах позовної давності згідно з графіком погашення кредиту є 29 платежів, який складає загальну суму 4 901 доларів США, що включає в себе тіло кредиту, відсотки за користування кредитом і комісію, що станом на 31.10.2017 р. еквівалентно 131 493, 83 грн.

Також судом встановлено, що відповідно до п.п.5.1, 5.2 кредитного договору в разі не виконання позичальником зобов’язань останній сплачує пеню в розмірі 1% від не своєчасно сплаченої суми за кожний день прострочення, штраф у розмірі 25 % відсотків від суми кредиту, визначеної у п.1.1 кредитного договору, за кожен випадок.

Оскільки стягненню підлягає сума 4 901 доларів США, що включає в себе тіло кредиту, відсотки за користування кредитом і комісію, то пеня буде складати: 4 901 доларів США : 100% = 49,01 доларів США*365днів = 17 888,65 доларів ОСОБА_7 від суми кредиту, визначеної у п.1.1 кредитного договору становить: 10 000*25%= 2 500 доларів США.

Оскільки розмір пені та штрафу перевищує реальний розмір збитків, суд дійшов висновку, що їх розмір належить зменшити, і з відповідача стягнути пенюі штраф в сумі, рівнозначній основному боргу, що складає 4901 доларів США (еквівалент станом на 31.10.2017 р. – 131 493, 83 грн.).

Щодо задоволення вимоги про звернення стягнення на предмет іпотеки суд першої інстанції виходив із того, що такі вимоги є законними, обґрунтованими та підлягають задоволенню.

З приводу відмови в задоволенні позовної вимоги про виселення суд першої інстанції виходив із того, що в іпотеку був переданий будинок, який придбаний не за рахунок отриманих кредитних коштів, у зв’язку з цим відсутні передбачені законом підстави для виселення мешканців зі спірної квартири без надання їм іншого постійного житла.

Колегія суддів апеляційного суду Закарпатської області погоджується із такими висновками через додержання судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

Так, судом першої інстанції було встановлено, що 23.05.2006 р. між Банком і ОСОБА_4 було укладено кредитний договір № 350/05-2006, відповідно до умов якого позичальнику було надано кредит у в розмірі 10 000 доларів США на споживчі цілі.

Кредит було надано строком до 20 травня 2016 р. (п.1.4), а відсотки за користування кредитом розраховуються Банком на підставі відсоткової ставки в розмірі 11% річних (п.1.3.).

На забезпечення виконання зобов’язань за вказаним договором між сторонами було укладено договір іпотеки від 23.05.2006 р., предметом якої виступив житловий будинок із надвірними будовами, що знаходиться за адресою Тячівський район, с. Угля, вул. Груники,223, загальною площею 66,2 кв. м (а.с.16-17).

Також Банком надсилалися претензії (досудові вимоги) на предмет погашення заборгованості, яка утворилася у позичальника (а.с.18).

Із розрахунку заборгованості вбачається, що станом 07.06.2016 р. заборгованість відповідачів перед Банком складає 18 331,77 доларів США ОСОБА_3 яких: 8682,35 доларів США– тіло кредиту, 6616,80 доларів США – відсотки, 3 032,62 доларів США – заборгованість по сплаті комісії, та 1 499 645,19 грн. – пеня (а.с.19-20).

Відповідно до ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 цього Кодексу).

Зобов'язання - це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (ч.1 ст.509 ЦК України).

У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).

За приписами ст.ст.526, 530, 610, ч.1 ст.612 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином у встановлений термін відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).

Якщо в зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін).

При цьому в законодавстві визначаються різні поняття: як «строк договору», так і «строк (термін) виконання зобов'язання» (статті 530, 631 ЦК України).

Одним з видів порушення зобов'язання є прострочення - невиконання зобов'язання в обумовлений сторонами строк.

При цьому перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

Відповідно до частини п'ятої цієї статті за зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку.

Відповідно до умов укладеного між сторонами кредитного договору повернення кредиту здійснюється шляхом внесення мінімально необхідного платежу у валюті кредиту в розмірі 169 доларів США, з урахуванням щомісячної комісії 0,42% від суми фактичної заборгованості по кредиту. Цей платіж вноситься щомісячно до 20 числа поточного місяця. Кінцевий термін повернення кредиту 20.05.2016 р. (п.п.3.3.1, п.п.3.3.2,3.3.3,3.3.4).

Згідно з п.п.4.2.4 п.4.1. кредитного договору Банк має право вимагати від позичальника дострокового виконання зобов’язань щодо повернення кредиту, сплати нарахованих відсотків та можливих штрафних санкцій, якщо позичальник не вніс черговий платіж у визначений п.3.3.2 цього Договору.

За змістом п.5.1, п.5.2 кредитного договору в разі прострочення позичальником строку спати необхідного платежу по погашенню кредиту, визначеного у п. 3.3.3 цього договору, а також у випадку прострочення строку виконання зобов’язань позичальника щодо повернення кредиту, сплати всіх нарахованих відсотків та можливих штрафних санкцій у строк, визначений п. 4.2.3. кредитного договору, позичальник сплачує Банку пеню у розмірі 1% від несвоєчасно сплаченої суми за кожний день прострочення. У разі порушення позичальником вимог п.п.4.3.1, 4.3.2,4.3.7,4.3.9,4.3.10 кредитного договору позичальник зобов’язаний сплатити Банку штраф 25 % від суми кредиту, визначеного в п.1.1кредитного договору, за кожен випадок.

Відповідно до ч.1 ст.1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з ст.599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Щодо розміру заборгованості стягнутої судом першої інстанції із відповідачів на користь Банку, останній у апеляційній скарзі зауважив на те, що строк дії договору встановлений до 20.05.2016 р. у зв’язку з цим строки позовної давності щодо вимог про стягнення заборгованості за кредитом і відсотків по ним не пропущено.

Однак із таким доводом Банку не можна погодитися, оскільки він суперечить обставинам справи та нормам матеріального права.

У спірних правовідносинах ключовим є те, що право кредитора вважається порушеним із моменту недотримання боржником строку погашення кожного чергового платежу за кредитом. А відтак, початок перебігу позовної давності за кожний черговий платіж починається із моменту порушення терміну його погашення.

Оскільки вказаний кредитний договір встановлює окремі зобов'язання, які деталізують обов'язок відповідача повернути борг частинами та передбачають самостійну відповідальність за невиконання цього обов'язку, то незалежно від визначення у договорі строку дії кредитного договору право позивача вважається порушеним з моменту порушення відповідачем терміну внесення чергового платежу. А відтак, перебіг позовної давності стосовно кожного щомісячного платежу починається після невиконання чи неналежного виконання (зокрема, прострочення виконання) відповідачем обов'язку з внесення чергового платежу й обчислюється окремо щодо кожного простроченого платежу.

У разі порушення позичальником терміну внесення чергового платежу, передбаченого договором (прострочення боржника), відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України кредитодавець до спливу визначеного договором строку кредитування вправі заявити вимоги про дострокове повернення тієї частини кредиту, що залишилася, і нарахованих згідно з статтею 1048 ЦК України, але не сплачених до моменту звернення кредитодавця до суду, процентів, а також попередніх невнесених до такого моменту щомісячних платежів у межах позовної давності щодо кожного із цих платежів. Невнесені до моменту звернення кредитора до суду щомісячні платежі підлягають стягненню у межах позовної давності, перебіг якої визначається за кожним з платежів окремо залежно від настання терміну сплати кожного з цих платежів.

Така позиція була висловлена Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 28 березня 2018 у цивільній справі № 444/9519/12.

Отже, оскільки згідно з умовами кредитного договору позичальник мав виконувати зобов'язання, зокрема, з повернення кредиту та зі сплати відсотків до 20 числа поточного місяця впродовж строку кредитування, перебіг позовної давності для стягнення заборгованості за кожним із цих щомісячних платежів починається із наступного дня після настання терміну внесення чергового платежу. А тому встановлення строку кредитування у договорі, який передбачає внесення позичальником щомісячних платежів, має значення не для визначення початку перебігу позовної давності за вимогами кредитодавця щодо погашення заборгованості за цим договором, а, насамперед, для визначення позичальнику розміру щомісячних платежів.

Відтак, за наведених умов початок перебігу позовної давності для погашення щомісячних платежів за договором визначається за кожним таким черговим платежем з моменту його прострочення. Указане унеможливлює визначення початку перебігу позовної давності для погашення всієї заборгованості за договором з моменту спливу строку кредитування як на це посилається Банк у апеляційній скарзі.

Отже, суд першої інстанції дійшов цілком обґрунтованого висновку про необхідність стягнення заборгованості в межах строків позовної давності погашення щомісячних платежів за кожним таким черговим платежем із моменту його прострочення.

Також доводом апеляційної скарги є те, що судом першої інстанції було невірно застосовано норми матеріального права, а саме: Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» та норм Житлового Кодексу, однак, у чому полягає неправильність застосування норм матеріального права, не вказав.

Апеляційній суд із цього приводу зауважує таке.

Відповідно до ч.1 ст.40 Закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом.

Нормою, яка встановлює порядок виселення із займаного житлового приміщення, є стаття 109 ЖК України.

Відповідно до ч.2 ст.109 ЖК України громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду.

Таким чином частина вказана норма статті встановлює загальне правило про неможливість виселення громадян без надання іншого жилого приміщення. Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого жилого приміщення при зверненні стягнення на жиле приміщення, що було придбане громадянином за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення.

Аналіз указаних правових норм дає підстави для висновку про те, що під час ухвалення судового рішення про виселення мешканців на підставі ч.2 ст.39 Закону України «Про іпотеку» підлягають застосуванню як положення статті 40 цього Закону, так і норма статті 109 ЖК України.

Отже, за змістом указаних норм особам, яких виселяють із жилого будинку (жилого приміщення), який є предметом іпотеки і придбаний не за рахунок кредиту, забезпеченого іпотекою цього житла, при зверненні стягнення на предмет іпотеки в судовому порядку одночасно надається інше постійне житло. При цьому за положенням ч.2 ст.109 ЖК України постійне житло вказується в рішенні суду.

Матеріалами справи встановлено, що житловий будинок, переданий Банку в іпотеку, не був придбаний за рахунок кредитних коштів, отриманих позичальником, оскільки свідоцтво про право власності на цей будинок було видано 07.04.2006 р., а договір кредиту укладений 23.05.2006 р.

Суд першої інстанції дійшов обґрунтованого та законного висновку про відсутність передбачених законом підстав для виселення відповідачів без надання їм іншого житлового приміщення із житлового будинку, переданого в іпотеку Банку.

Доводи позивача є бездоказовими, недоведеними та суперечними обставинам справи. Жодного належного та допустимого доказу на підтвердження своїх доводів заявником не до дано, у зв’язку з чим доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції і не можуть бути підставою для скасування правильного рішення.

Отже, за наслідками розгляду апеляційної скарги та згідно з положеннями ст. 376 ЦПК суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, оскільки вважає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст.ст. 374 ч.1 п.1, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» ОСОБА_3 залишити без задоволення. 2.Рішення Тячівського районного суду від 31 жовтня 2017 року залишити без змін. 3.Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів із дня складення повного судового рішення шляхом подачі скарги безпосередньо до Верховного Суду. 4.Повне судове рішення складено 20 липня 2018 року.

Судді: