Постанова № 75403348, 20.07.2018, Апеляційний суд Донецької області (м. Маріуполь)

22-ц/775/312/2018(м)

266/5187/17

Головуючий у І інстанції Шишилін О.Г. Єдиний унікальний номер 266/5187/17

Номер провадження 22ц/775/312/2018(м)

Категорія 27 Доповідач Барков В.М.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 липня 2018 року м. Маріуполь

Апеляційний суд Донецької області в складі:

головуючого судді Баркова В.М.,

суддів Мироненко І.П.,

ОСОБА_1,

секретар Брежнєв Д.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Маріуполі апеляційну скаргу ОСОБА_2 в інтересах якої діє ОСОБА_3 на рішення Приморського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 19 лютого 2018 року ухвалене в м. Маріуполі Донецької області у справі за позовом публічного акціонерного товариства ОСОБА_4 Банку «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

ВСТАНОВИВ:

В грудні 2017 року позивач ПАТ КБ «ПриватБанк» звернувся до суду із позовом до відповідача ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором. В обґрунтування своїх вимог посилався на те, що 19 жовтня 2011 року банк надав відповідачу кредит у розмірі 11 300 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 27,60% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом про що був укладений кредитний договір № б/н. Відповідач зобов’язалася щомісячно в строки, визначені умовами договору, здійснювати погашення частини суми заборгованості за кредитом, відсотками та комісією, однак умови договору не виконала у зв’язку з чим станом на 30 листопада 2017 року утворилась заборгованість за кредитом в загальній сумі 101 776 грн. 45 коп., яка складається із: заборгованості по кредиту в сумі 11 439 грн. 15 коп., заборгованості по процентам за користування кредитом в сумі 82 314 грн. 61 коп., з пені та комісії в сумі 2 700 грн., з штрафу (фіксована частина) в сумі 500 грн. та штрафу (процентна складова) в сумі 4 822 грн. 69 коп. Оскільки в добровільному порядку відповідач заборгованість не сплачує, позивач просив стягнути її на свою користь.

Рішенням Приморського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 19 грудня 2018 року позовні вимоги ПАТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства ОСОБА_4 «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором № б/н від 19 жовтня 2011 року станом на 30 листопада 2017 року, яка складається з: 11 439,15 грн. заборгованості за кредитом, 82 314,61 грн. заборгованості по процентам за користування кредитом та 2 700 грн. заборгованості за комісією, а також стягнуто судовий збір у розмірі 1 520 грн.

Суд першої інстанції обґрунтував рішення тим, що між сторонами був укладений кредитний договір, який є обов’язковим для виконання. Банк обґрунтовано збільшив в односторонньому порядку відсоткову ставку, оскільки це було передбачено п. 1.1.3.2.3 «Умов та правил надання банківських послуг» та вважав, що відповідач, яка зареєстрована і постійно проживає в населеному пункті, де проводилась антитерористична операція, на підставі ст. 2 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» звільнена від сплати штрафних санкцій за укладеним нею кредитним договором і тому відмовив в задоволені позову в частині стягнення штрафу, який нарахований після 14 квітня 2014 року.

29 березня 2018 року адвокат ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу в якій просила скасувати рішення суду першої інстанції та відмовити в задоволенні позову ПАТ КБ «ПриватБанк».

Апеляційна скарга мотивована невідповідністю висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи та неправильним застосуванням норм матеріального права, оскільки 19 жовтня 2011 року з ОСОБА_2 кредитний договір не укладався, нею була підписана тільки анкета-заява про приєднання до умов надання банківських послуг ПАТ КБ «ПриватБанк».

Оскільки справа розглядалась в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, лише за наявними у справі матеріалами, ОСОБА_2 була позбавлена можливості надати докази щодо неправильного нарахування заборгованості по кредиту, процентам та комісії. Вважає, що заборгованість є меншою через те, що банк самостійно списував кошти з пенсійного карткового рахунку без надання жодних документів.

Також, на момент звернення ПАТ КБ «ПриватБанк» до суду дії платіжної картки «Універсальна» минув, оскільки картка діяла по жовтень 2014 року. Ця картка була вилучена представником ПАТ КБ «ПриватБанк» у ОСОБА_2 після закінчення її терміну дії. Отже строк звернення до суду для банку закінчився у жовтні 2017.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення відповідача ОСОБА_2 та її представника адвоката ОСОБА_3, які просили скаргу задовольнити, пояснення представника публічного акціонерного товариства ОСОБА_4 Банку «ПриватБанк» ОСОБА_5, яка просила залишити рішення суду без змін, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити, рішення суду скасувати та в задоволенні позову відмовити з наступних підстав.

Відповідно до положень ст. 1054 ЦК України кредитні відносини, що виникають між учасниками цивільного обороту, регулюються кредитним договором. Сторонами кредитного договору виступають кредитодавець (банківські та інші фінансові установи) та позичальник (фізичні та юридичні особи). Предметом кредитного договору є грошові кошти. Договір є консенсуальним, тобто він вважається укладеним з моменту досягнення згоди за всіма істотними умовами (суми кредиту, строку повернення та розміру процентів). За договором виникають права та обов’язки для обох сторін. За цим договором позичальник зобов’язується сплачувати проценти за користування грошовими коштами.

До кредитних правовідносин застосовуються положення, що регулюють договір позики.

Стаття 1055 ЦК України передбачає обов’язковість укладення кредитного договору у письмовій формі. Недодержання цих вимог тягне його нікчемність.

Згідно із ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов’язків.

Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства (п. 3 ч 1 ст. 3 ЦК України).

Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 ЦК України).

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов’язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 ЦК України).

Отже, правовідносини з надання кредиту за своєю правовою природою є договірними правовідносинами.

Таким чином, якщо сторони досягли домовленості згідно з положеннями ст.ст. 207, 640 ЦК України та уклали кредитний договір, у якому передбачили умови його виконання, то ці умови мають виконуватись і свідчать про те, що момент досягнення домовленості настав.

За змістом ст. 526 ЦК України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства та договір є обов’язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Звертаючись до суду із позовом, позивач як на підставу своїх вимог посилався на кредитний договір, укладений з відповідачем 19 жовтня 2011 року у вигляді анкети-заяви про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг у ПриватБанку (а.с. 6).

З тексту цієї анкети-заяви вбачається, що відповідач виявила бажання оформити ощадкнижку (депозит).

Інформацію про те, що відповідачка за цим договором отримала кредит або їй була видана кредитна картка ця анкета-заява не містить.

В судове засідання апеляційного суду представником ПАТ КБ «ПриватБанк» надана довідка (а.с. 90) з якої вбачається, що 19 жовтня 2011 року кредитна картка ОСОБА_2 не видавалася. Їй були видані картки 02 жовтня 2007 року з терміном дії до жовтня 2015 року, 06 лютого 2014 року з терміном дії до лютого 2018 року, 28 травня 2014 року з терміном дії до серпня 2017 року та 26 грудня 2014 року з терміном дії до серпня 2017 року.

З розрахунку заборгованості вбачається, що вона виникла тільки з червня 2014 року (а.с. 4-5).

Таким чином, оскільки укладений 19 жовтня 2011 року договір не містить посилань на видачу ОСОБА_2 кредиту в сумі 11 300 грн. або кредитної картки з таким самим кредитним лімітом, апеляційний суд вважає, що позивач не надав належних та допустимих доказів укладення 19 жовтня 2011 року з відповідачем саме кредитного договору і оскільки кредитний договір не укладався, він не породжує для відповідачки жодних правових наслідків, пов’язаних із поверненням кредитних коштів.

Оскільки суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права, апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги та приходить до висновку про відсутність правових підстав для стягнення будь якої заборгованості з відповідача на користь позивача за договором від 19 жовтня 2011 року та вважає за необхідне рішення суду скасувати та в задоволенні позову відмовити.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 381-382 ЦПК України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 в інтересах якої діє ОСОБА_3 – задовольнити.

Рішення Приморського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 19 лютого 2018 року – скасувати.

В задоволенні позову публічного акціонерного товариства ОСОБА_4 Банку «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором – відмовити.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду.

Повний текст постанови складено 20 липня 2018 року.

Судді В.М. Барков

ОСОБА_6

ОСОБА_1